Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна 4 страница

Терапія має бути побудована на міжособистісних взаємовідносинах психотерапевта і пацієнта. Лікар повинен ставитися до пацієнта як людина до людини, з великою увагою і відвертістю. У результаті таких взаємовідносин пацієнт відчуває, що він спілкується з людиною, а не проходить курс лікування. Незважаючи на те, що в цих відносинах може мати місце ефект перенесення (transference) і навіть контрперенесення (conter transference), важливе інше — те, що обидві людини залучені у процес спілкування одна з одною.

Фром був упевнений: для того, щоб зрозуміти пацієнта, психотерапевт не повинен занадто заглиблюватися у науку. Особистість можна по-справжньому зрозуміти лише за умови людяного ставлення до неї і прояву відвертого інтересу до її життєвих проблем.

Більшу частину своєї професійної кар'єри Карл Роджерс, автор терапії, центром якої особистість, працював практикуючим психотерапевтом. Його теорія особистості заснована на практичному досвіді та об'єднує його терапевтичні методи та ідеї. Його підхід ґрунтується на потязі особистості до удосконалення; здорового способу життя і пристосування. Терапія слугувала одним зі способів визволення особистості і відновлення її нормального розвитку. Терапія спирається скоріше на почуття, ніж на інтелект, і торкається в основному безпосередньої життєвої ситуації, а не минулого.

Спочатку Роджерс користувався словом "клієнт", а пізніше — словом "людина" замість традиційного "пацієнт". Вважається, що пацієнт — це хвора людина, яка потребує допомоги спеціально підготовлених професіоналів, тоді як клієнту треба надати послугу, яку він сам собі надати не може. Клієнти розглядаються як люди, потенційно здатні зрозуміти свою власну ситуацію. Рівність відносин зумовлює центровану на особистості модель, якої немає у відносинах "доктор — пацієнт".

Терапія допомагає людині розібратися у своїх власних проблемах з мінімумом стороннього втручання. Роджерс визначив психотерапію як визволення вже наявної здатності у потенційно компетентної особистості, а не маніпуляцію експерта з більш чи менш пасивною людиною. Така терапія називається центрованою на особистості, тому що в ній необхідна активна участь людини, яка рухається у певному напрямку. Роджерс вважав, що будь-які інтервенції вкрай шкідливі для зростання особистості.

Ключі до одужання знаходяться у клієнта, однак терапевт, крім професійних навичок, має володіти низкою особистісних якостей, які допоможуть клієнту навчитися користуватися цими ключами. Ці сили, на думку Роджерса, будуть більш ефективні, якщо терапевт зможе встановити з клієнтом досить теплі стосунки прийняття і розуміння. Розуміння Роджерс вважав бажанням і здатністю розуміти думки, почуття і внутрішні суперечності клієнта з його погляду; це здібність на все дивитися очима клієнта, враховуючи його досвід. Для того, щоб працювати з клієнтом, терапевт повинен бути аутентичним і відвертим.

Важливим для терапії є безумовно позитивне ставлення до клієнта, яке полягає у позитивному, безоцінювальному, доброму ставленні до нього. Щоб продемонструвати його, терапевт повинен постійно тримати у фокусі сутність самоактуалДзації клієнта, водночас намагаючись ігнорувати його деструктивну поведінку, яка завдає шкоду чи образи. Терапевт, який зуміє сконцентруватися на позитивній сутності людини, може peaгувати конструктивно, запобігаючи негативним емоціям: нудоті, роздратованості, гніву тощо. Кліентоцентрований терапевт зберігає впевненість у тому, що клієнт зможе усвідомити свою внутрішню і, можливо, нерозвинену сутність. Терапевти, що дотримуються поглядів Роджера, визнають, однак, що часто вони виявляються нездатними підтримувати в своїй роботі таку якість розуміння.

Більшість психологічних теорій створюють наукову, науково-методичну і практичну базу для розробки допоміжних концепцій і стратегій у соціальній роботі, таких як соціальна робота з індивідуальним випадком, цільовою групою, фостерними сім'ями та ін.

Визначення стратегій підтримки особистості за своєю суттю зумовлює методологічну основу соціальної роботи щодо з'ясування сутності об'єкта: "пацієнт", "клієнт", "споживач соціальних послуг", "особа, що потребує соціальних послуг"; переведення суб'єкт-об'єктних взаємовідносин у суб'єкт-суб'єктні, коли у ході соціальної роботи людина включається у систему само- і взаємодопомоги, стає волонтером тощо; напрямків і змісту соціальної роботи — фінансування, соціальної допомоги, соціальний захисту, соціально-психологічна підтримка, правового захисту тощо.

Стратегії підтримки особистості спираються на різні актуальні для певного етапу розвитку суспільства соціальні норми, цінності, установки з погляду розуміння соціальної роботи як певного соціального замовлення суспільства.

Основна література

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павле-нок. — М.: ИНФРА-М, 1997. — С. 57—65.

Социальная работа: Учеб. пособие / Под общ. ред. проф. В.И. Курбатова. — 2-еизд.,перераб. идоп. —Ростовн/Д.: Феникс, 2003. — С. 35—48.

ТюптяЛ.Т., Іванова І£. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 35—47.

Фирсов M.S., Студенова Е,Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001. — С. 5—68,136—171.

Додаткова література

Грандо AA.t Грандо СА. Врачебная этика. — К.: Триумф, 1994.—С. 104—120.

Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. — СПб.: ПитерКом, 1998. — С. 585—630.

Попович Г. Соціальна робота в Україні і зарубежем: Навч.-метод. посіб. / Ужгород, держ. ун-т. — Ужгород: МПП "Ґражда", 2000.

Роджерс К. Эмпатия // Психология эмоций. Тексты. — М., 1984.

СтанчицМА. Этика милосердия. — Минск, 1996. —С. 10— 70.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность: теории, експерименти, упражнения. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. — 864 с.— (Психологическая энциклопедия).

Фромм Э. Душа человека. — М.: Республика, 1992. — 430 с.— (Мыслители XX века).

Теми для дискусії

1. Традиції соціальної допомоги особистості у вітчизняній культурі.

2. Теоретичні підходи у поясненні альтруїстичної поведінки з погляду соціальної психології.

3. Сутність теорій соціального обміну, соціальних норм та еволюційної теорії.

4. Вплив психологічних теорій на розвиток стратегій допомоги особистості в рамках соціальної роботи.

1.4. Правові основи соціальної роботи

Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які умовно згруповані у п'ять груп відповідно до суб'єктів їх видання:

1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін);

2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету у справах сім'ї та молоді та ін.);

3) документи суб'єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи;

4) документи муніципальних утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи);

5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій.

Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.).

У Загальній декларації прав людини (ст. 22) наголошується, що "кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави". У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту свого народу і своєї сім'ї, та інші права і свободи.

У Міжнародному пакті про цивільні і політичні права зазначається, що "держави, які беруть участь у пакті, беруть до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об'єднаних Націй, визнання гідності, властивої усім членам людської спільноти, і рівних і невід'ємних прав їх є основою волі, справедливості і загального світу".

Особлива увага у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права приділяється гарантії права на працю, соціальне забезпечення, охорону дітей і жінок, захист від бідності і голоду. У ст. 6 зазначається: "Заходи, що повинні бути вжиті державами, що беруть участь у цьому Пакті, з метою повного здійснення цього права (на працю), включають програми технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення неухильного економічного, соціального і культурного розвитку і повної виробничої зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні й економічні свободи людини".

В Україні наявна законодавча база, яка складається із переліку нормативних актів, що регламентують соціальну роботу та захист населення, — всього 46 законів і указів Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження Президента України та Кабінету Міністрів України, накази — всього 88 найменувань.

У головному Законі України — Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 p., гарантуються основні права і свободи громадян.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчуженими та непорушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому ^забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У ст. 46 гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Дуже важливим для правової основи соціальної роботи є Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

· визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

· визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

· визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальні розміри заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

У законі дається система і класифікація соціальних нормативів, які за характером задоволення соціальних потреб поділяються на: нормативи проживання, нормативи забезпечення, нормативи доходу. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи раціонального споживання, нормативи мінімального споживання, статистичні нормативи. Окремо виділяються державні соціальні нормативи у сферах соціального, житлово-комунального, транспортного обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, а також соціальні гарантії забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, порядок визначення їх розмірів.

Основні засади державної політики щодо ветеранів праці та громадян похилого віку висвітлені у Законі України від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХІІ "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку". Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримки здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

Напрямки соціального захисту інвалідів відображені в Законі України від 21 березня 1991 р. № 875-ХП "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації і зв'язку до особливостей інвалідів. Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилювальну апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, трудової і професійної реабілітації, побутового та торгівельного обслуговування.

У Законі України від 14 січня 1998 р..№ 16/98 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначається поняття загальнообов'язкового державного соціального страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Страховиками є страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Окремі закони визначають порядок державної соціальної допомоги різним категоріям громадян: "Про охорону дитинства", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці й інших громадян літнього віку".

В Україні немає закону, який би визначав правове регулювання соціальної роботи у різних сферах суспільства: правове визначення поняття "соціальна робота" та іншого термінологічного апарату, соціальних гарантій, соціальних послуг, прав і обов'язків соціальних працівників тощо. У 2001 р. в Україні прийнято Закон від 21 червня 2001 р. № 2558-14 "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", який регулює правове забезпечення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Соціальна робота з дітьми та молоддю — діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Соціальне обслуговування — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг.

Соціальний супровід — робота, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їхнього соціального статусу.

Соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді й запобігання такому впливу.

Соціальна реабілітація — робота, спрямована на відновлення морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних правил і норм.

Соціальне інспектування — система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом дітей та молоді, забезпечення захисту їхніх прав, свобод та законних інтересів.

Фахівець із соціальної роботи — особа, яка має спеціальну освіту і здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей та молоді або відповідними соціальними групами на професійних або волонтерських засадах.

Волонтерський рух — добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер.

Соціальний менеджмент — управління системою соціальної роботи, спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних шляхів їх вирішення.

Суб'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є: уповноважені органи, які здійснюють соціальну роботу з дітьми та молоддю; фахівці з соціальної роботи.

До уповноважених органів належать: органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Об'єктами соціальної роботи з дітьми та молоддю є: діти, молодь та члени їх сімей; професійні та інші колективи; соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна робота.

Основними принципами соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· законність, додержання і захист прав людини;

· диференційованість, системність, індивідуальний підхід;

· доступність, конфіденційність у соціальній роботі;

· відповідальність суб'єктів соціальної роботи за додержання етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціальної роботи;

· добровільність у прийнятті допомоги.

Основними напрямами державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

· розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

· створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній та оздоровчій діяльності;

· консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

· здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

· здійснення соціально-профілактичної роботи щодо запобігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

· розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

· сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим об'єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

· забезпечення дотримання соціальних стандартів і нормативів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізичного стану дітей та молоді;

· здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

· сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

· встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними службами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

· вжиття комплексу медико-соціальних та реабілітаційних заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Соціальне обслуговування дітей та молоді здійснюється у порядку, визначеному законодавством, шляхом надання таких соціальних послуг:

1) гарантованих державою безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг;

2) у доборі роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки;

3) у сфері освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку;

4) добродійних послуг для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та Інших потреб.

Соціальний супровід передбачає здійснення:

· службами у справах неповнолітніх, центрами соціальних служб для молоді системного обліку та догляду дітей і молоді, які опинилися в складних життєвих ситуаціях;

· систематичних і комплексних заходів, спрямованих на подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення соціального статусу дітей та молоді;

· системи заходів, спрямованих на подолання різних видів залежностей, які завдають шкоди психічному і фізичному здоров'ю дітей та молоді;

· соціальної опіки щодо дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.

Соціальна профілактика серед дітей та молоді передбачає здійснення:

· системного обліку і догляду за дітьми та молоддю, які виявили схильність до асоціальної поведінки;

· інформаційно-просвітницької, пропагандистської та агітаційної роботи серед дітей та молоді за місцем проживання, навчання або роботи.

Соціальна реабілітація дітей та молоді передбачає здійснення:

1) навчально-виховної реабілітації у загальноосвітніх школах-інтернатах для дітей та молоді, які потребують соціальної допомоги; у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей та молоді, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку; у загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах) для дітей, які потребують тривалого лікування;

2) соціально-лікувальної та психологічної реабілітації у відповідних закладах охорони здоров'я дітей та молоді, які зазнали жорстокості, насильства, а також які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

3) фізичної реабілітації дітей та молоді з фізичними, розумовими вадами у спеціалізованих фізкультурно-оздоровчих закладах (клубах, центрах тощо);

4) медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, які зловживають алкоголем, наркотиками і які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації;

5) соціально-освітньої реабілітації в школах соціальної реабілітації та професійних училищах соціальної реабілітації неповнолітніх, які скоїли правопорушення.

Соціальне інспектування здійснюється з метою контролю за додержанням вимог законодавства щодо захисту прав і свобод дітей та молоді у сфері соціальної роботи з ними. Порядок і умови здійснення соціального інспектування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики.

 

Завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

· надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді;

· розроблення та вжиття системи заходів зі створення умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді;

· здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, вжиття системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання;

· розроблення та вжиття реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації;

· здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;

· сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно корисній діяльності;

· здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Суб'єкти соціальної роботи з дітьми та молоддю мають право:

1) вносити до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо соціальної роботи з дітьми і молоддю, брати участь у їх реалізації;

2) укладати договори з підприємствами, установами і організаціями, в тому числі зарубіжними, на виконання ними робіт, що сприяють підвищенню ефективності соціальної роботи;

3) створювати агентства, спеціалізовані служби, інші установи соціального спрямування, займатися благодійництвом відповідно до законодавства України;

4) одержувати від підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;

5) проводити на підприємствах, в установах та організаціях соціологічні дослідження з проблем молоді;

6) представляти інтереси окремих молодих людей (молодих сімей) в їх відносинах з підприємствами, установами, організаціями;

7) надавати у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям за договорами платні послуги з інформаційно-методичного забезпечення їх діяльності щодо соціального обслуговування дітей та молоді із зарахуванням одержаних коштів на рахунки відповідних центрів соціальних служб для молоді. Перелік платних послуг, порядок їх надання і витрачання одержаних коштів встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики. Прибутки від надання платних послуг спрямовуються виключно на соціальне обслуговування та допомогу дітям та молоді.

Права та обов'язки фахівця із соціальної роботи з дітьми та молоддю визначаються та затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики.

З метою законодавчого закріплення правового статусу соціальної роботи в Україні розроблено Закон "Про соціальні послуги". У цьому документі визначаються основні терміни:

· соціальний працівник — професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;

· соціальні послуги — різні види послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги (далі — особи, що потребують соціальних послуг), для забезпечення їхньої життєдіяльності та повернення до повноцінного життя;

· складні життєві обставини — обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабезпеченість тощо).