Попит та пропозиція капіталу. Вибір у часі

У своїй виробничій діяльності фірми використовують різноманітні капітальні ресурси: устаткування, інструменти, транспортні засоби, будинки і приміщення, запаси сировини, товарів, напівфабрикатів і т.і. Для їх поповнення і відновлення (процес інвестування) потрібні фінансові кошти. Гроші не є економічним ресурсом, самі по собі вони не здатні виробляти товари і послуги. Але з їх допомогою можливе придбання ресурсів. Використовуючи грошовий капітал, підприємці одержують можливість розпоряджатися реальними засобами виробництва.

При інвестуванні фірми використовують не тільки власний, але і позиковий капітал. Позичальники: фірми, індивідуальні споживачі, які бажають витратити більше, ніж дозволяє їм їх поточний доход, уряди, що фінансують інвестиції і покривають бюджетний дефіцит. Склавши попит усіх позичальників на грошовий капітал за кожною можливою ставкою позичкового відсотка, можна побудувати криву ринкового попиту на позикові кошти. Позичковий відсоток - це ціна, що сплачується власнику грошей за використання їх протягом визначеного терміну.

Попиту на позикові кошти протистоїть їх пропозиція. Джерела формування позикового капіталу: комерційні банки, позички фінансових компаній і інвестиційних фондів, приватні підприємці, центральні банки. Одними з головних за роллю і «вагою» у загальному обсязі позикових капіталів є заощадження населення.

Якщо попит на позикові кошти реагує однозначно на зміну процентної ставки (обернена залежність), то реакція кредиторів, що представляють пропозицію грошей, досить складна.

Так, фірма, що використовує позиковий капітал, повинна, повертаючи позичку, заплатити ринкову ставку відсотка. Тому вона обирає такі інвестиційні проекти, що здатні принести їй прибуток більший, ніж ставка відсотка по кредиту. Чим вища ринкова ставка відсотка, тим таких проектів буде менше і тем нижчим буде попит на позикові кошти. І навпаки.

Як реагують кредитори? У принципі, збільшення ринкової ставки відсотка здешевлює їх майбутнє споживання щодо сьогоднішнього, підштовхуючи власників грошей більше зберігати. Це явище (жертвування поточним споживанням заради майбутнього) являє собою «ефект заміни». Однак цьому протистоїть «ефект доходу», тому що зростаючий відсоток збільшує доходи кредиторів і підштовхує їх до розширення поточного споживання.

При низьких ставках відсотка, як правило, переважає ефект заміни і тому крива пропозиції позикових коштів має «нормальний» позитивний нахил. Але за досить високого рівня процентної ставки ефект доходу може виявитися більшим ефекту заміни. І тоді, при подальшому її зростанні, позичальники почнуть вилучати частину своїх внесків, розраховуючи, що збільшення доходу від більш високої ставки «перекриє» їх втрати від скорочення розмірів внесків. Крива пропозиції позикових коштів почне загинатися нагору й у підсумку придбає «нетиповий» від’ємний нахил. У принципі, припустима наявність другої точки рівноваги (т.E’) на ринку фінансових ресурсів.

Розглянемо процес формування пропозиції позикових коштів на мікрорівні, з позицій індивідуального власника тимчасово вільних грошових ресурсів, що стоїть перед проблемою вибору між поточним і майбутнім споживанням. Коли споживач зберігає частину свого поточного доходу, він тим самим відмовляється від деяких покупок у даному році, але одержує можливість збільшити розміри свого майбутнього споживання. З іншого боку, споживач може витрачати в поточному році більше, ніж його нинішній доход, беручи гроші в борг або використовуючи споживчий кредит

Скористаємося рисунком: на осях – можливі рівні споживання в поточному (З0) і наступному (З1) періоді (році). Можна провести кілька кривих байдужості, кожна з який поєднує рівноцінні (з погляду власника грошей) комбінації поточного і майбутнього споживання. Нахил кривих байдужості в кожній точці визначається граничною нормою часової переваги MRTP:

MRTP – це величина додаткового майбутнього споживання, що потрібне як компенсація споживачу, який зберігає сьогодні одну грошову одиницю поточного споживання за умови, що загальна корисність при цьому не змінюється.

Споживач має додатну часову перевагу, коли більш однієї грошової одиниці в майбутньому потрібно для компенсації відмови від можливості витратити одну грошову одиницю в поточному періоді.

Криві байдужості визначають бажання і переваги конкретного споживача щодо рівнів його поточного і майбутнього споживання.

Можливості забезпечити ту чи іншу комбінації поточного і майбутнього споживання визначає бюджетна лінія (міжчасове бюджетне обмеження). Можливості обмеження поточного споживання на користь майбутнього не безмежні.

S=I- , де S заощадження, I- доход, - поточне споживання.

Бюджетна лінія показує реальні фінансові можливості споживача по перенесенню поточного споживання в майбутнє (і навпаки).

Вирішуючи питання, якою часткою поточного споживання пожертвувати заради збільшення можливостей споживання в майбутньому році, індивід буде орієнтуватися на свої переваги, тобто на карту кривих байдужості. Ясно також, що в рамках своїх бюджетних можливостей споживач обере найкращу комбінацію поточного і майбутнього споживання (т.L) і, виходячи з неї, визначить, яку частку поточного доходу треба запропонувати в позичку під установлений відсоток.

У випадку підвищення ринкової ставки позичкового відсотка нахил бюджетної лінії стане більш крутим, і це буде в більшій мірі стимулювати власника грошей до заощадження, тобто до жертвування поточним споживанням заради майбутнього. У зворотній ситуації, тобто при зниженні ринкової ставки відсотка, стимули до заощадження ослабнуть (бюджетна лінія стане більш пологою).

Розглядаючи роль ставки відсотка в прийнятті рішень про заощадження й інвестування, ми абстрагувалися від інфляції. За наявності інфляції виникає різниця між номінальною ставкою (i) і реальною (r).

Реальна ставка відсотка - це ставка з урахуванням інфляції . При тій самій номінальній ставці відсотка і різному рівні інфляції стимули до заощадження будуть різними. Зміниться і карта переваг (кривих байдужості). Якщо ж номінальна ставка відсотка не покриває рівня інфляції, то робити заощадження взагалі стає безглуздим заняттям. Навпаки, споживачі й інвестори схильні в цьому випадку брати в борг, у кредит, для того, щоб у майбутньому періоді розплатитися грошима, що знецінилися.

 

2. Вступ до аналізу інвестиційних рішень.

Фізичний капітал - це виробничий фактор довгострокового використання, що виступає як сума капітальних товарів для виробництва товарів і послуг.

Сукупний запас фізичного капіталу виступає як основні фонди (основний капітал) підприємства і збільшується в процесі інвестування.

Інвестування – процес створення або поповнення запасу капіталу.

Розрізняють валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції – це загальне збільшення запасів капітальних товарів, тобто процес заміни зношеного основного капіталу.

Чисті інвестиції – це збільшення основного капіталу фірми без урахування фізично зношеного капіталу.

Валові інвестиції – відшкодування (амортизація) = чисті інвестиції.

Якщо валові інвестиції більші за відшкодування, чисті інвестиції більші нуля, відбувається приріст запасу капіталу, виробництво розширюється.

Якщо валові інвестиції менші за відшкодування, чисті інвестиції менші нуля, «проїдається» наявний капітал.

Якщо валові інвестиції дорівнюють відшкодуванню, запас капіталу знаходиться на колишньому рівні, просте відтворення.

У реальній практиці для інвестування використовується залучення позикового капіталу. Доход на капітал буде отриманий лише в тому випадку, якщо власник капіталу надасть його для продуктивного використання підприємцю. При цьому капітал, що позичається на термін, повинний повернутися зі збільшенням.

Сьогоднішня цінність капіталу залежить від того, що капітал може робити в майбутньому. Для одержання доходу власник капіталу повинний відмовитися від поточного споживання в надії одержати більш високу винагороду в майбутньому. Потік майбутнього доходу повинний стимулювати створення сьогоднішнього запасу.

Щоб створити цей запас, у свою чергу, необхідний потікзаощаджень. Факторчасу (порівняння минулого із сьогоденням, сьогодення з майбутнім) набуває при аналізі капіталу першорядного значення.

Підприємець, купуючи капітал (беручи кредит), зіставляє очікуваний доход від використання даного капіталу з витратами на його придбання й експлуатацію. Подібні розрахунки називаються дисконтуванням.

Сьогоднішня дисконтована вартість (PDV) – це сума, яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари, щоб через певний термін мати бажаний прибуток:

PDV = SP / (1 + r) ^t

де PDV – дисконтована вартість;

SP - ціна капітального товару;

r - норма відсотка;

t - період, у якому планується одержати доход.

Іншими словами, дисконтована вартість PDV – це сьогоднішня вартість однієї одиниці капіталу, виплаченої через певний період часу.

Фірма буде інвестувати тільки тоді, коли очікувані доходи будуть вищими за витрати, пов'язані з інвестиціями.

 

3. Ринок землі. Економічна рента

«Земля» в економічній теорії - усі природні ресурси (родючий ґрунт, запаси прісної води, родовища копалин). Тут земля – поверхня ґрунту, яку можна використовувати або для землеробства, або для будівництва будинків.

Пропозиція землі. Особливість її як економічного ресурсу – обмеженість. Пропозиція більш-менш стабільна в Західній Європі і Північній Америці. У Нідерландах – осушення моря (виключення); як правило - відбувається скорочення землі.

Пропозиція обмежена на макро- і мікрорівні як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді.

На пропозицію землі впливають родючість і розташування. Кажучи про обмеженість землі, маємо на увазі землю певної якості у певному місці.

Родючість залежить від якості ґрунту, клімату, техніки, навичок і досвіду тих, хто на ній працює. Останні змінюються дуже повільно. Праця позбавлена мобільності внаслідок надання житла, натуральної оплати праці.

	P

	Пропозиція землі

 

 

Фіксований характер пропозиції землі означає, що пропозиція абсолютно нееластична: ціна буде залежати винятково від попиту.

Сукупний попит на землю складається із сільськогосподарського і несільськогосподарського попиту на землю. Нахил сільськогосподарського попиту на землю (Dсг) від’ємний, тому що в міру залучення землі в господарський оборот (при даному рівні розвитку техніки і технології) ми повинні переходити від кращих за родючістю до середніх і гірших (ідею спадної родючості ґрунтів висловив Серра в 1613р., як закон - запропонований Тюрго, Рікардо).

Несільськогосподарський попит (Dнсг) теж має від’ємний нахил, що пов'язано з місцем розташування, тому що доводиться використовувати землі не тільки в центрі, але і на окраїнах.

Сільськогосподарський попит на землю – похідний від попиту на продовольство - враховує родючість і місце розташування. Для виробництва продовольства характерна ситуація, близька до досконалої конкуренції, тому що переважають сімейні ферми. Попит на продовольство нееластичний.

Аграрна сфера великою мірою залежить від природних умов, непередбачена на відміну від промислової.

Несільськогосподарський попит на землю байдужий до родючості. Головне – місце розташування.

Земельна рента – плата за використання землі.

Абсолютну ренту одержують усі власники землі незалежно від її якості. Припущення:

1) усі землі мають однакову якість, однаково продуктивні;

2) уся земля використовується для виробництва основного продукту харчування (рис у Китаї, жито в Росії);

3) повне підпорядкування аграрного сектора ринку, відсутність виробництва для власних цілей;

4) відділення землі як об'єкта господарювання від землі як об'єкта власності (усі землі орендуються на досконало конкурентному ринку).

 

 

 

D=f{ціна на ресурси, ціна сільськогосподарської продукції, продуктивність землі}

 

 

Рівновага на ринку землі: Зміна рівня абсолютної земельної ренти

 

Диференціальна рента. Раніше передбачалася однакова якість і місце розташування землі.

Рікардо поділив землі на гірші, середні, кращі. При однакових вкладаннях капіталу і праці на них будуть отримані різні результати внаслідок різної родючості. Гірша земля буде приносити тільки абсолютну ренту її хазяїну, краща і середня – абсолютну і диференціальну, причому диференціальна рента кращої землі більше диференціальної ренти середньої землі.

R₁ – диференціальна рента власника кращої землі; R₂ – середньої; R₃ =0.

Додаткове вкладення капіталу може підвищити продуктивність праці, знизити, не змінити, тобто додаткова віддача змінюється.

Рента для кращих земель збільшиться до R1’, знизиться до R1’’, або не зміниться (R1).

Ціна землі визначається шляхом капіталізації ренти. Нехай ділянка землі приносить на рік ренту R. Знайти вартість землі – означає визначити альтернативну вартість для її власника. Ціна землі повинна представляти суму грошей, поклавши яку в банк, власник землі одержував би аналогічний відсоток на вкладений капітал. Отже, ціна землі – дисконтована вартість майбутньої земельної ренти: . Ціна землі – безстрокове вкладання капіталу. Тому якщо , то , тоді , R - річна рента; i - ринкова ставка позичкового відсотка; j – кількість років.

Орендна плата. Рента – частина орендної плати, у яку входять також амортизація будівель і споруд на землі і відсоток на вкладений капітал. Якщо власник зробить поліпшення, він повинний відшкодувати вартість цих поліпшень і одержати відсоток на витрачений капітал (тому що він міг покласти його в банк і одержувати відсоток). Поліпшення на землі приводять до розбухання орендної плати, тому що власник збільшує її з огляду на поліпшення. Орендарі прагнуть збільшити термін оренди, щоб окупити вкладання, а власники землі – зменшити термін оренди. У цьому - протиріччя їх інтересів.