Склад, порядок формування єр

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЄР

Європейську Раду було засновано в грудні 1974 р. на Паризькому саміті, а її перше засідання відбулося 10-11 березня 1975 р. у Дубліні. У961-1974 рр. проводилися Європейські конференції на вищому рівні. Існування Європейської Ради було юридично визнане у Єдиному Європейському Акті, а її офіційний статус підтверджено у Договорі про створення ЄС. До 1986 р. Європейська Рада скликалася тричі на рік.

Уперше повноваження Європейської Ради були визначені в Лондонській Декларації 29-30 червня 1977 р. Пізніше статус Європейської Ради був доопрацьований і розширений в Урочистій декларації про ЄС, прийнятій на саміті в Штутгарті 19 червня 1983 р. Першим документом, в якому сформульовано повноваження Європейської Ради, є Договір про створення ЄС.

Лісабонський договір надав Європейській Раді офіційного інституційного статусу.

Європейська Рада надає ЄС необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчої функції.

До складу Європейського Ради входять глави держав і (або) урядів держав - членів ЄС, очолюють виконавчу гілку влади, а також голова Європейської Комісії. Кожного члена Європейської ради в період проведення сесії супроводжує глава відомства закордонних справ, а Голови комісії - член комісії, який відає питаннями зовнішніх зв'язків.

Рішення про проведення періодичних зустрічей глав держав та (або) урядів членів Європейських співтовариств було офіціалізірованно в 1974 році на саміті у Фонтенбло у Франції. Керівники шести держав-членів вирішили зустрічатися не менше трьох разів на рік для обговорення найбільш важливих питань розвитку Співтовариств. Регулярність проведення таких зустрічей мотивувалася, насамперед, необхідністю координації та узгодження зовнішньополітичних зусиль, оскільки питання зовнішньої політики перебували за межами ведення Співтовариств. Рішення саміту формально не носило юридично обов'язковий характер. Прийняте на основі консенсусу, воно лише повідомлялося в комюніке про зустріч. Така процеду

ра була використана для додання саміту особливого статусу, що виключає його інкорпорацію в систему інститутів, передбачених установчими актами. Офіціалізація статусу періодичних зустрічей керівників держав-членів Співтовариств та Голови Комісії була здійснена в 1986 році шляхом включення відповідного постанови в Єдиний європейський акт. Формула Єдиного європейського акта була повторена і трохи розширена в Договорі про Європейський союз і відтворена в консолідованому тексті.

Європейський рада не включений установчими договорами в перелік інститутів ЄС. Його рішення носять політичний, а не правовий характер. Відповідно, вони не є нормативно-правовими актами та політично обов'язкові тільки для держав-членів, але не для приватних осіб. Такі рішення не підлягають в силу самої своєї природи заперечуванню в судовому порядку. Рішення Європейської ради - Це по суті справи директивні вказівки, яким повинні слідувати і якими повинні керуватися у своїй практичній діяльності уряду держав-членів та інституції ЄС.

За своєю природою такого роду рішення ближче до рекомендацій, ніж до обов'язкових нормативним правовим актам. Це побічно випливає з тих постанов установчих договорів, які в тій чи іншій мірі характеризують повноваження Європейської ради. Так, ст.17 Ніццького договору, що змінює аналогічну статтю Договору про ЄС, передбачає формування спільної оборонної політики, встановлює, що вона могла б бути В«перетворена в загальну оборону, якщо Європейська Рада ухвалить таке рішення. У цьому випадку він буде рекомендувати державам-членам прийняти вирішенні узгоджується з їх конституційними вимогами В»[2]. Наведене положення не тільки визначать конкретні повноваження Європейського ради (тільки він може прийняти рішення про спільну оборону), але і природу самого рішення (рекомендують державам-членам). На практиці всі важливі для союзу і доль європейської інтеграції рішення обговорюються, узгоджуються і вдягаються в форму рекомендації, як державам-членам, так і інститутам ЄС саме Європейською радою.

Реальні повноваження Європейської ради можуть бути визначені не тільки на базі нормативних текстів, скільки в результаті аналізу практики його діяльності. Досвід підтверджує, що в рамках Європейської ради приймаються всі найбільш важливі політичні рішення з надзвичайного широкого спектру питань. Це відноситься до всіх сфер ведення Співтовариств та Союзу. Європейська рада вирішує питання, пов'язані з переходом до того чи іншого етапу розвитку, приймає рішення, необхідні для розробки і введення нових установчих актів, скликання міжурядових конференцій, розглядає і схвалює (або не схвалює), намічені програми розвитку, вирішує питання, пов'язані з прийомом нових членів, визначає загальні орієнтири економічного, соціального та фінансового розвитку союзу, здійснює верховне керівництво спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки, оборонної політикою, спрямовує і контролює здійснення співробітництво поліцій і судів у кримінально-правовій сфері.

Практично Європейський рада може прийняти до свого розгляду будь важливе питання життєдіяльності і еволюції Співтовариств та Союзу. Цьому, зокрема, сприяє формула, згідно з якою на розгляд Європейської ради передаються всі спірні проблеми, що виникають на іншому рівні, в тому числі на рівні Ради. Чи не перешкоджають такому порядку суворі правила дотримання кожним з інститутів закріпленої за ним компетенції. Цей принцип не порушується, оскільки Європейська рада своїми рішеннями не підміняє компетенцію окремих інститутів. Мова не йде в даному випадку про нормативних правових актах. Їх реалізація та подальше правове оформлення, якщо в цьому є необхідність, здійснюється у відповідності з процедурою функціонування інших інститутів і порядком прийняття ними нормативно-правових актів.

Важливі зміни в статус Європейської ради пропонує внести Конституція ЄС. Головна зміна полягає в наділенні Європейської ради статусом інституту Союзу. Таким чином, змінюється юридична природа прийнятих рішень, структура, порядок та процедура роботи Європейської ради. Особливості статусу і здійснення повноважень вищим керівним органом знаходять відображення в тому, що з відання Європейської ради вилучається законодавча функція. Ухвалювані ним нормативно-правові акти можуть наділятися тільки в форму рішень. Для їх прийняття не завжди потрібна консенсус, і, відповідно, можливе застосування процедури прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів.

СКЛАД, ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ ЄР