За такого підходу динаміка банківського процента стає основним показником дотримання чи порушення меж кредиту

РОЗМІРИ МЕЖ КРЕДИТУ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ ПОВЕДІНКОЮ СУБ’ЄКТІВ ГРОШОВОГО РИНКУ, А НЕ СУБ’ЄКТИВНИМИ ОЦІНКАМИ АНАЛІТИКІВ ЧИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ. ЯКИМ би заниженим не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички.

Регулювання ставки банківського процента стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи.

У такому розумінні межі кредиту набувають суто економічного змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) суб’єктів грошового ринку.

Разом з тим сама економічна межа може розглядатися в кількох аспектах:

— залежно від певного рівня економічної системи — як мікроекономічна і макроекономічна межі кредиту;

Залежно від призначення можна говорити про кількісну і якісну межі кредиту.

МІКРОЕКОНОМІЧНІ МЕЖІ КРЕДИТУ ВИЗНАЧАЮТЬ ОБСЯГИ ПОПИТУ НА КРЕДИТ ОКРЕМИХ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ — ЮРИДИЧНИХ ЧИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ.

ВОНИ ФОРМУЮТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ КІЛЬКОХ ЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ:

· ДИНАМІКИ РИНКОВОЇ СТАВКИ ПОЗИЧКОВОГО ПРОЦЕНТА;

· ХАРАКТЕРУ КОЛИВАННЯ ПОТРЕБИ ПОЗИЧАЛЬНИКА В ОСНОВНОМУ Й ОБОРОТНОМУ КАПІТАЛІ;

· СТАНУ ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА ВЛАСНИМ КАПІТАЛОМ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ;

· ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ОКУПНОСТІ ПРОЕКТІВ, НА РЕАЛІЗАЦІЮ ЯКИХ ПОЗИЧАЮТЬСЯ КОШТИ.

Розширення мікроекономічних меж кредиту, як реального попиту на позички незалежно від чинників, що його зумовили, повинно супроводжуватися відповідним нарощуванням пропозиції позичок. Таке нарощування забезпечується насамперед збільшенням банківського кредитування, а також розширенням міжгосподарського кредитування, що оформляється комерційними векселями.

Мікроекономічні межі кредиту можуть порушуватися коли обсяг позичок (банківських та комерційних) перевищує реальний попит на кредит у позичальників.

Таке порушення цих меж кредиту може спричинюватися:

· надто ліберальними умовами банківського кредитування;

· довільним залученням економічними суб’єктами в оборот додаткових коштів через механізми внутрішньогосподарського кредитування: через використання незабезпечених векселів (фінансових, товариських), залучення в оборот простроченої кредиторської заборгованості;

· несвоєчасними розрахунками за некомерційними платежами: у бюджет, у позабюджетні фонди, по заробітній платі тощо;

· надмірним залученням коштів на грошовому ринку за допомогою інших інструментів (випуск облігацій, випуск банківських векселів тощо).

Перевищення в масовому порядку мікроекономічних меж кредиту (перекредитування) призводить до не менш загрозливих наслідків, ніж недокредитування.

Світова практика кредитного регулювання виробила інструменти, за допомогою яких можливо забезпечити дотримання мікроекономічних меж кредиту.

По-перше, загальновизнані принципи кредитування, та оцінка кредитоспроможності позичальника.

По-друге, це регулювання ставки банківського процента з тим, щоб забезпечити доступ до позичкового фонду всім кредитоспроможним позичальникам.

По-третє, це механізм регулювання банківської ліквідності (рефінансування комерційних банків центральним банком, ринок міжбанківського кредиту, зміна норм обов’язкового резервування).

По-четверте, це механізм вексельного обігу, який сприяє розвитку комерційного кредиту.

МАКРОЕКОНОМІЧНА МЕЖА КРЕДИТУ ВИЗНАЧАЄ ОБ’ЄКТИВНИЙ ОБСЯГ КРЕДИТНИХ ВКЛАДЕНЬ У НАРОДНЕ ГОСПОДАРСТВО В ЦІЛОМУ.

МАКРОЕКОНО­МІЧНА МЕЖА КРЕДИТУ ФОРМУЄТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ ДОДАТКОВИХ ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ, ТАКИХ ЯК:

— ОБСЯГИ І ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ ВВП;

— СТРУКТУРА І РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ І СТАН ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ;

— ЦІЛІ І МЕТОДИ ДЕРЖАВНОЇ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ;