III. Перевірка домашнього завдання

Кривий Ріг в роки ВВВ

Тема. КРИВИЙ РІГ В РОКИ ВІЙНИ 1941-1945 pp. (спроба аналізу демографічної картини ріднокраю)

Мета.

· Систематизувати та узагальнити знання учнів із теми;

· Ознайомити учнів за матеріалами статті Стецкевича з демографічним становищем нашого міста;

Очікувані результати. Після цього уроку учні зможуть:

називати демографічніумови, що склалися в місті перед окупацією;

показувати на карті шлях, яким будо евакуйовано місто Кривий Ріг;

описувати соціальний стан нселення;

Тип уроку: комбінований.

 

ХІД УРОКУ

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання на повторення.

1. Яка наука дає повну картину історичного розвитку рідного краю?

2. Які джерела краєзнавства ви можете назвати?

 

III. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бесіда за запитаннями:

1. Чи готували Кривий Ріг до тривалої оборони?

2. Чи були плани у військового командування утримувати Криворіжжя за будь-яку ціну?

3. Які конкретно частини і з’єднання Червоної Армії обороняли Криворіжжя?

В.В. Стецкевич

КРИВИЙ РІГ В РОКИ ВІЙНИ 1941-1945 pp.

(спроба аналізу демографічної картини ріднокраю)

Вітчизняні дослідники історії минулої війни все виразніше опановують сучасні теоретико-методологічні підходи і виміри в її осмисленні, а його домінантою стає реальний антропоцент­ризм. Одночасно особливої ваги набувають виразно гуманітарні,загальноцивілізаційні стандарти, які зумовлюють і вибір такої дослідницької тематики, в центрі якої стоїть доля простої люди­ни. Демографічні процеси в Україні в роки війни як раз і нале­жать до числа таких суто гуманітарних проблем.

Історія Наддніпрянщини в роки війни 1941-1945 рр. хоча вже й досліджується майже 50 років, проте її демографічна нове­ла, все ще залишається практично не розробленою. Досить ска­зати, що ще й досі дослідники не назвали документально об­ґрунтованої і науково достовірної цифри про людські втрати краю в роки навали. Не висвітленими залишаються й загалом демог­рафічні процеси в 1941-1945 рр. Не є винятком в цьому кон­тексті й Криворіжжя. Якою ж була його демографічна картина в 1941 -1945 рр., які тут відбулися радикальні зміни й зрушення? Спробуємо знайти відповіді на бодай деякі запитання, що по­стають перед дослідниками.

За переписом в Кривому Розі станом на 17 січня 1939 р. було 198 тис. міських жителів (1). До початку війни ця цифра майже не змінилася. За різними оцінками літом 1941 року в Кривому Розі проживало трохи більше 200 тис. чоловік.

Перша потужна хвиля, що значно зменшила кількість ци­вільного населення міста припала вже на перші місяці війни: за мобілізаціями до лав діючої армії було призвано - усього протягом 2-х місяців 1941 р. - військовозабов'язаних 31 віко­вих категорій! Відповідно до приписів першої мобілізації, що почалася вже 22 червня 1941 р., призову підлягали народжені від 1905 р. до 1918 р., тобто 14 вікових категорій. Згодом відпо­відно до другої мобілізації від 10.08.1941 р. ці межі було роз­ширено ще більше: мобілізації підлягали вже народжені в 1890-1904 рр. та в 1922 та 1923 рр., тобто додалося ще 17 вікових категорій. А всього за двома мобілізаціями брали військовозабов'язаних 31 вікових категорій - тобто чоловіків віком від 49 до 18 років (!). Такий вражаюче високий віковий ценз призовників був дуже виразним і красномовним, ба більше того - тривожним, бо все свідчило про те, що Червона Армія вже в перші дні й неділі війни несла дуже високі людські втра­ти, що зрештою й було підтверджено.

Більш за все - до 20 тис. - криворіжців було залучено до лав армії в ході першої мобілізації - в червні 1941 р. В ході другої мобілізаційної кампанії, яка розпочалася з 10 серпня 1941 р., то вона якраз припала на евакуаційну "гарячку", що не дало змоги військкоматам повністю виконати плани, бо багато хто з криворіжців вже виїхав з міста. Та й бої в ці серпневі дні вже точилися під стінами міста...

І все ж, за нашими підрахунками, до лав армії літом 1941 р. влилося не менше 25-27 тис. А включно з тими жителями міста, які надягли армійські однострої, будучи в складі винищуваль­них батальйонів чи ополченських з'єднаннях, їх було ще більше - до ЗО тис. Адже відомо, що переважну більшість особового скла­ду цих нестройових з'єднань включали, як правило, до підрозділів діючої армії в момент коли остання змушена була залишити ті міста, які захищали ополченці.

Друга демографічна хвиля, що "накрила" Кривий Ріг, була пов'язана з евакуацією. В ході цієї кампанії евакуації в обов'яз­ковому порядку підлягали номенклатурні робітники та члени їх сімей, фахівці, що мали так звану "бронь" з родинами, військові та інші категорії. Решта цивільних громадян могла евакуюва­тися добровільно, але при наявності місць в евакоешолонах чи самотужки. Загальної вказівки вивезти (евакуювати) все цив­ільне населення влада не ставила. На відміну від майна й матер­іальних цінностей: їх треба було обов'язково(І) вивезти, а в разі неможливості це зробити - знищити!

За нашими підрахунками в евакуацію виїхало більше 10 тис. жителів міста. Ще 8-10 тис. покинули його й подалися в рідні села: життєвий досвід, у т.ч. й років громадянської війни пока­зував, що часи лихоліття легше пережити в селах, ближче до землі-годувальниці. В цей же час спецоргани виселили з міста і вивезли в Східні області СРСР декілька десятків сімей місцевих німців під проводом їх неблагонадійності. Це був завбачливий крок з метою, щоб останні не співпрацювали з окупантами.

Таким чином, можна стверджувати що ще до окупації міста його людський контингент зменшився щонайменше на 50-55 тис. жителів.

Доба окупації досить суттєво вплинула на демографічну кар­тину міста. Станом на кінець 1942 р. - початок 1943 р. німецька окупаційна влада взяла на облік 125 тис. цивільних жителів м. Кривого Рогу, тобто тут залишалося більш як 60 відсотків насе­лення цього промислового міста (2). Додамо, що в структурі цього населення переважно були жінки усіх вікових категорій, діти й підлітки, чоловіки старших вікових груп і люди похилого віку. Сюди ж можна зарахувати і декілька десятків місцевих мешканців, які потрапили в полон в 1941 р., але згодом були відпущені з таборів. Відомо, що окупанти в 1941 р. спочатку робили так, але дозвіл отримували лише військовополонені ря­дового складу сім'ї яких проживали неподалік від таких таборів, їх відпускали з настановою сумлінно працювати на користь рей­ху. Інколи за такими полоненими приходили члени їх родин, якщо знали, що їх родич знаходиться в таборі... Усе це склало для окупантів своєрідний "людський резерв" робочих рук для вивезення їх до Німеччини та залучення до роботи в Кривбасі.

Стовідсоткової впевненості у тих цифрах, які подала міська управа (125 тис.) немає. Але скоріш за все ці данні трохи зани­жені, фахівці вважають, що як в Кривому Розі, так і в інших місцях України, по яких є статистичні данні, окупаційна влада не могла обрахувати все населення тим більше, що значна час­тина його намагалася усіляко уникнути перепису. І мотивація таких людей - цілком зрозуміла. Думаємо, що на початок оку­пації в Кривому Розі було більше ані ж 125 тис. мешканців, ор­ієнтовно -140 тис.

Власне "робочих рук" чоловіків тут було не більше 25-30 тис. Німці не випадково дуже були стурбовані тим, що на Криворіжжі їм бракувало робітників. Відомий такий промовистий факт: в 1943 р. начальник служби безпеки Німеччини в спеціальному донесені "Про настрої населення в генерал-губернаторстві Ук­раїни та економічне положення" вимушений був визнати: "Пи­тання забезпечення гірничорудної промисловості Криворізько­го басейну робочою силою усіх спеціальностей постає все більш гостро... Цими робітниками не можна видобути ніякої руди, можливо лише виконати низку підготовчих, очисних та інших робіт,... Робітники рано чи пізно кидають роботу" (3).

Які ж демографічні втрати спіткали Кривбас в добу окупації?

За 6 актами про заподіяні окупантами збитки та злочини, вчинені ними на Криворіжжі в місті було вбито і замордовано 6419 чоловіків і з них - 40 дітей (4). Щоправда, автори книги "Рудна скарбниця Півдня" стверджують, що "за неповними да­ними в період окупації на Криворіжжі фашисті вбили, замучи­ли, кинули в шурфи 7239 чоловік" (5). На жаль, називаючи цю цифру, вони не вказали на джерела з яких її почерпнули, що утруднює її перепровірку. Це - по-перше. А по-друге, усі данні про кількість вбитих і замучених окупантами на Криворіжжі не дають чіткої відповіді на питання: а скільки серед них були ци­вільних громадян, тобто мешканців Кривого Рогу, а скільки військовополонених, з числа тих бранців, що перебували в Кри­ворізьких таборах? Принаймні, тільки на ці два питання, поки що уверазненої і точної відповіді ще не має. Тут потрібні нові джерела та ноні архівні пошуки. Проте, не дивлячись на це, ав­тор цієї розвідки вважає, що наведені вище цифри (6419 чол. чи 7239 чол.) про кількість вбитих і замучених в часи окупації в Кривому Розі не є остаточними. Вони скоріш за все занижені. Думати так дають підставу, скажімо, спомини свідків тих подій. Принаймні один з них - A.A. Воробйов в листі до редакції газети "Металург" стверджує, що за його спостереженнями в один із шурфів тільки в перший день розстрілів було скинуто кілька тисяч осіб, а за увесь час перебування німців у Кривому Розі - було знищено не менше 20 тисяч. Усі місцеві шурфи, - близько 10 - були переповнені вбитими" (6).

Відтак маємо усі підстави аби висловити таке припущення: на Криворіжжі - від Інгульця до Північних околиць міста - оку­панти вкупі з доморощеними поліцаями, загонами калмиків та іншими посібниками знищили більше 20 тисяч осіб. Щоправда, до цього списку жертв війни, напевне, доцільно включати як мирних громадян з числа місцевих жителів, так і військовопо­лонених, яких утримували в таборах та патріотів-підпільників.

До цього мартиролога додамо декілька тисяч тих, хто по­мер. Будь в якому випадку внаслідок умов життя - майже не­стерпних, напівголодних, сповнених страхів і стресів - смертність в місті значно зросла порівняно з мирними довоєнними часами...

На демографічній картині міста серйозно позначилося виве­зення переважно молоді на роботи до Німеччини. Проте цей потік треба чітко розділяти на два річища. І перш за все тому, що "ос- тарбайтерами" ставали як ті, хто виїзджав на роботу до рейху добровільно (про що радянська історіографія затято мовчала), так і ті, кого примусово, насильницьким шляхом вивозили. Джерела й література, як правило, описуючи цю новелу кривор­ізької історії 1941-1945 рр., називають цифру - 2187 чоловіків - остарбайтерів. При цьому, як примітка або пояснення до цієї цифри додається таке: "були вивезені на примусові роботи", "виг­нані в рабство" тощо. Тобто в будь-якому випадку мається на увазі, що цих людей примусово вивезли на роботи до Німеччи­ни. Але ця цифра не викликає повної довіри. І вже хоча б тому, що архівні джерела свідчать, що тільки з невеличкого селища Інгулець, що розташоване біля тамтешнього рудника, було ви­везено на роботи в Німеччину 513 чол (7). Відтак, якщо ця циф­ра є достовірною і вона є складовою загально-криворізької циф­ри 2187 вигнаних в рабство, то виходить, що з невеличкого се­лища вивезли майже чверть усіх остарбайтерів Криворіжжя? Повірити в це важко. Отже, маємо право припустити, що криво­різьких остарбайтерів, які стали ними примусово, було все-таки більше, аніж 2187 чоловік.

До того ж маємо свідчення, що чимало мешканці я міста, в силу різних причин виїхали до рейху добровільно. Переважна більшість вчинила так з економічних і матеріальних міркувань. Адже "нова влада" обіцяла матеріальну допомогу тим сім'ям.

члени яких виїдуть на роботи до Німеччини. Дніпропетровсь­кий дослідник І. Шахрайчук стверджує, що на замовлення рурсь­кого концерну "Вугілля" вже восени 1941 р. добровільно на Кри­воріжжі було набрано близько 6 тис. Чоловік (8). Цілком оче­видно, що це були робітники гірничих спеціальностей. Проте добровільний потік швидко закінчився. Вже в 1942 р., а особ­ливо в 1943 р. вивезення відбувалося головно примусове. Адже різноманітні агітаційні заходи практично вже не діяли. Поча­лися облави. Так, скажімо, одну партію криворізької молоді було силомиць затримано прямо в кінотеатрі, під час перегляду агі­таційного фільму...

Нині вкрай складно, і перш за все через відсутність відповід­них джерел та неповне опрацювання фільтраційних справ, які заводили спецоргани на кожного, хто повертався з Німеччини на Батьківщину, встановить цифру криворіжців - остарбайтерів. Тим паче, що ті, хто виїхав до Німеччини добровільно, як пра­вило, вже на Батьківщину не повернулися, бо вони чітко усві­домлювали, що їх тутчекае...

І все ж, припускаємо, що всього остарбайтерами стало близь­ко 10-15тис. криворіжців...

До цього треба додати ще до 10 тис. мешканців міста, на­вколишніх робітничих селищ і сіл, яких окупанти силомиць виганяли з рідних осель буквально перед тим, як в Кривий Ріг ввійшли визволителі. В так звані "етапи" (а тих, хто в них по­падав називали "етаповані") в січні-лютому 1944 р. зганяли під загрозою смерті виключно роботоздатне населення і пере­важно чоловіків. їх гнали під охороною по зимовому бездоріж­жю колонами по 500-1000 чоловік. Мета таких етапів: підірва­ти людські резерви для поповнення Червоної Армії; створити дефіцит робочої сили у визвольних містах і районах України і, нарешті, використати "етапованих" для власних потреб, ска­жімо, для будівництва оборонних споруд або на підприємствах рейху. Жорстокими заходами поліцаї й загони фельджандар- мерії "етапували" з Кривого Рога декілька тисяч чоловік. Щоп­равда, як свідчать очевидці й безпосередні учасники таких "мар­шових колон", етаповані інтенсивно часто-густо тікали₉ "роз­сіювалися" й особливо під час авіанальотів по навколишніх селах, ярах, балках, лісах тощо. І все ж, маємо докази, що 4-5 тис. криворіжців все-таки було етаповано далеко від рідного краю.

Добровільно з відступаючою армією агресора, з Криворіжжя втіклоі 2 3 тис. прислужників, зрадників-колоборантів. Дехто з членами своїх родим,,,

Отбж, усього, за нашими підрахунками, кількість меш­канців міста за майже ЗО місяців окупації зменшилась щонай­менше на 30-35 тис. чоловік. Приріст за рахунок новонародже­них в ці роки в місті був: міська управа його фіксувала, але вія був вкрай низький. Смертність в роки окупації в Кривому Розі відчутно перевищувала народжуваність.

На момент повного звільнення міста в ньому перебувало не більше 80 тис. чоловік - "корінних" криворіжців. Ці наші підра­хунки, практично, співпадають з тими, що були проведені по­передниками і обнародовані в науковій літературі. Так, автори книги "Криворіжсталь" (Дніпропетровськ, 1984. -С. 49)таВ.О. Комаров в посібнику "Історія Криворіжжя" (Дніпропетровськ, 1992. - С. 134) в унісон стверджують, що після звільнення міста кількість його населення в 2,5 рази була меншою аніж перед війною, тобто - близько 70-75 тис.

З приходом Червоної Армії переважну більшість чоловіків призовних категорій - від 18 до 49 років! - через так звані польові військомати забрали до війська для поповнення частин і з'єднань 3-го Українського фронту в зоні дій якого й знаходився Кривий Ріг. Усього таких було 7-10 тис. Усіх їх практично зразу ж ки­нули в бої - їм треба було "змити кров'ю" свою "вину" за перебу­вання на окупованій території і безпосередньою участю в боях а агресором доказати свою лояльність радянській владі. Часто- густо їх не встигали навіть одягнути в армійські однострої, не проходили вони й курс молодого бійця. їх називали "чорнокух- вайниками", бо воювали вони в своїх кухвайках в яких і прий­шли до війська...

Як показують наші підрахунки за виданням "Книга Пам'яті України. Дніпропетровська область" т. 8 (9), присвячений Кри­вому Рогу й Криворізькому району, переважна більшість таких призовників загинула вже в перших боях - в березні-травні 1944 p.... Особливо багато їх полягло в ході визволення Миколаїв- щини, Одеської обл. та в Ясько-Кишинівську операцію. Як при­клад наведемо данні з цієї книги взяті тільки з перших - ліпших 5 сторінок - з 177 стор. до 181 стор.: Соколовський Н.К. - мобі­лізований 12.03.1944 p., загинув - 21.08.1944 р.; Солнцев B.B. - мобілізований 23.02.1944 p. (зразу ж після звільнення Криво­го Рогу), помер від ран 9.03.1944 р.; Соловйов B.C. - мобілізова­ний 03.03.1944 p., загинув 20.04.1944 p.; Солонін Є.В. - мобі­лізований 26.02.1944 p., помер від ран 22.03.1944 p.; Співак В.І. - мобілізований 02.03.1944 p., помер від ран 17.04.1944 p.; Старіков О.Я. - мобілізований 27.02.1944 p., загинуї 27.03.1944 р.; Стебленко І.Г. - мобілізований 04.03.1944 p., а загинув через 3 неділі по тому - 26.03.1944 р.; Стукалов Ф.І. - мобілізований 22.03.1944 р., загинув вже через три дні (!!!) після мобілізації - 25.03.1944 р. та ін.

Після визволення міста бюро по обліку та працевлаштуван­ню мало в своєму реєстрі не більше 20 тис. чоловіків повністю чи почасти працездатних. Отож, оскільки місто гостро відчувало нестачу робочих рук то на промислові підприємства стали масо­во залучати робочу силу за мобілізаціями з областей України.

Щоправда, це переважно була некваліфікована робоча сила. За відповідними рознарядками, мобілізаціями та вербовками на відбудову Криворіжжя прибули тисячі й тисячі мешканців ук­раїнських сіл. Демографічна картина міста стала радикально мінятися: тут все більше стало з'являтися колишніх колгосп­ників, які з долею певного ентузіазму і надією на краще життя, тікали з села. Адже не маючи паспортів (а в ті часи колгоспни­кам таких не видавали, що по суті прив'язувало їх навічно до села) вони не мали іншого шляху, як "завербуватись" і поїхати на відбудову міста і, таким чином, змінити не тільки місце жит­тя, але й свій соціальний статус. Загалом тільки за 1944-1945 рр. в лави робітничого класу басейну їх влилося більше 6 тис., а в 1946 р. їх тільки в лавах будівельників було вже близько 40 тис. Це були вихідці головно з Миколаївської, Київської, Одесь­кої, Сумської, Чернігівської областей, Молдавії та навколишніх районів. Додамо до цього, що серед армії новоприбулих перева­жали жінки. Ось чому їх особливо багато було в ремонтно-буді- вельних організаціях міста. Загалом в структурі робочого класу Криворіжжя в 1944-1945 рр. жінок було 40-45%.

Другим резервом поповнення робочої сили на Криворіжжі було масове залучення молоді допризивного віку до навчання в чисельних ремісничих училищах (РУ) та школах фабрично-за- водського навчання (ФЗО).

Поступово в місто стали повертатися й ті, хто в 1941 р. виї­хав у Східні області СРСР.

Але не вс і реевакуювал ися. В той же час із тилових районів СРСР в Кривбас направлялося багато фахівців, які не зазнали поневірянь окупації. До таких - була довіра, до тих же, хто був під окупантами ставилися із підозрою. Принаймні для них факт перебування під окупацією практично закривав шлях до отри­мання керівних посад, а тому провідні керівні посади, переваж­но отримували ті, хто прибув до міста з тилових областей. Так, в 1944 -1945 рр. вКривий Ріг із тилових районів СРСР було на­правлено 1500 кваліфікованих будівельників і серед них значну кількість керівників.

Найбільш потужна хвиля поповнення міського населення настала із закінченням війни, коли було оголошено про масову демобілізацію.

Та вже в 1945 р. до шкіл міста пішло 22 тис. дітей, а в ман­іфестаціях на честь перемоги в 1945 р. в колонах пройшло біля 100 тис. Криворіжців (10), що свідчить про те, що після 23 лютого 1944 р. населення міста стало динамічно зростати. Отже, в результаті багатьох факторів за роки війни демографічна кар­тина міста суттєво змінилася у тому числі і його вікова, статева й соціальна структура. Його населення значно скоротилося і результаті мобілізацій, евакуацій та переселення в навколишні села, нацистської політики геноциду, насильницького вивезен­ня до Німеччини, етапування тощо. В місті переважало насе­лення жіночої статі, діти та люди похилого віку, немічні. Одно­часно, особливо після звільнення, почалося помітне поповнен­ня населення за рахунок залучення (шляхом мобілізацій і вер бовок) із сільськогосподарських регіонів України працездатної молоді та реевакуації.

Отже, за нашими підрахунками і до певної міри припущен­нями з Кривого Рогу протягом 1941 р. (червень - серпень) т» 1944-1945 рр. було мобілізовано через 3 районні та польові військкоматами 35-40 тис. чоловік, що складало більше ЗІ відсотків від всього населення міста чоловічої статі (11). Д< речі, практично такіж пропорції мобілізованих були і по всіі країні. З одною лише різницею: в прифронтових районах і особ ливо в тих, через які безпосередньо проходила лінія фронту Д(війська забирали військовозабов'язаних чоловіків навіті більш ретельно, аніж в далеких від зони боїв Східних областям СРСР. Особливо ретельно "зачищали" демографічні терени Ук­раїни польові військкомати в ході її визволення. Маємо пере конливі докази, що в ході цієї кампанії брали практично всіх, чий віковий ценз дозволяв це робити. Навіть більше того, нау­кові розвідки дослідника Короля В.Ю., свідчать, що в 1943 1944 рр. на Україні польові військкомати забирали навіть тиі юнаків..., яким ще не виповнилося 18 років. Відтак маємо право припустити, що в Кривому Розі до війська взяли не мен­ше 1/3 чоловіків від усієї кількості таких в цьому місті, як ц< було і по всій країні, а можливо і трохи більше в силу названих вище причин. Для увиразнення методики наших підрахунки наведемо данні загалом по всьому Радянському Союзу. Станок на 1941 р. в СРСР проживало 196,716 тис. чоловік і в тому числі 94338 тис. чоловіків і 102378 тис. жінок. За всі рокі війни військовослужбовцями стали 34477 тис. чоловік, ще складає трохи більше 36 відсотків усього населення країни чо­ловічої статі (12). Звичайно, серед військовослужбовців були й жінки, тому можна сказати, щосередньостатнстично по країні до армії взяли в 1941-1945 не 36 відсотків усіх чоловіків, а трохи менше - 34-35, адже в числі 34477 тис. військовослуж­бовців не менше 1-2 відсотків були й жінки. А яка картина по Кривому Рогу? Тут в 1941 р. із 198 тис. населення чоловіків було, напевне, теж менше, аніж жінок, тому що такі демог­рафічні диспропорції були по всій країні. Отже припускаємо, що в Кривому Розі було 90-95 тис. чоловіків. Із них до війська _в 1941 р. і 1944-1945 рр. взяли не менше 35%, що складає орієнтовно 35 тис. Що по суті збігається із нашими підрахун­ками і припущеннями, які вже наведені вище. Але залишаєть­ся ще одне вкрай болюче і дражливе запитання: а скільки ж із числа тих, кого призвали до армії не повернулося з поля бою? Із 34 млн. військовослужбовців СРСР загинуло не менше 13 млн., тобто майже 40 відсотків особового складу. Якщо пере­нести ці пропорції і на наші підрахунки то виходить, що із чис­ла криворіжців загинуло 10-12 тис. Але ця цифра ще потребує вагомих аргументів і джерел та копітких і виважених підра­хунків. Додамо до цього майже 20 тис. криворіжців, яких було вбито і замордовано в роки окупації. Відтак виходимо на циф­ру 30-35 тис. чоловік життя яких забрала війна 1941-1945 рр.

... Такі результати перших спроб осягнення демографічної картини Криворіжжя в роки війни. Зрозуміло, що усі вони ще потребують ретельної аргументації і перепровірок. А на багато питань автор навіть не спробував дати відповідь. Скажімо на таке: а скільки наших земляків потрапило в полон? Скільки з них вижило там, а скільки пропало безвісти? Чи знаємо ми дос­теменно місця поховань тих криворіжців які загинули на фрон­тах Другої Світової війни? Отож, усе це лиш свідчить про те, що демографічна картина історії Кривого Рогу в роки війни все ще чекає на подальше копітке дослідження.

Література:

1. Гунчак Т. Втрати українців під час Другої Світової війни. / /Сучасність. - 1992. - № 7. - С. 36.

2. Там же. - С. 36.

3. Див.: "Правда Украины». -1949. - 29 січня.

4. ЦДАВО України, ф. 4620, оп. З, спр. 259, арк. 58-58а.

5. Див.: Варгатюк П., Дольчук А. Рудна скарбниця Півдня. - Дніпропетровськ, 1966. - С. 102.

6. Див.: "Криворожские ведомости». -1996. - № 12.

7. Див.: ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 2, спр. 359, арк. 32.