Взаємодія попиту на гроші і їх пропозиції відбувається у тій сфері економіки, що називається ринком грошей, або фінансовим, ринком. Це сукупність ринкових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників. Фінансовий ринок є складовою системи ринкових відносин. Його основна функція — акумуляція та перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів для інвестування їх в економіку. Саме завдяки фінансовому ринку такі кошти перетворюються на позичковий капітал, який активно функціонує в економіці, забезпечуючи прибуток його власникам та тим, хто його використовує.
Основними суб'єктами фінансового ринку є заощаджувачі, позичальники та фінансові посередники. Передача грошових коштів від заощаджувачів до позичальників відбувається двома шляхами. При першому позичковий капітал передається позичальникам безпосередньо власниками капіталу. Це називається прямим фінансуванням. У другому цей процес здійснюється з допомогою фінансових посередників. Така передача називається опосередкованим фінансуванням. Тут посередниками виступають фірми, функції яких полягають в акумуляції грошових коштів заощаджувачів і передачі їх позичальникам на певних умовах.
Об'єктом фінансового ринку є специфічний товар — гроші як капітал. Його особливість у тому, що власник грошей, віддаючи їх у позику, право власності на позичені гроші не втрачає, а реалізує позичальникові лише право тимчасового використання грошей. За це позичальник сплачує певну ціну, що виступає у вигляді позичкового відсотка. Сума відсотка, виплачена за одиницю часу, на який була надана позика, називається відсотковою ставкою. Вона визначається відношенням суми одержаного відсотка до суми наданої позики. Величина відсоткової ставки завжди визначається у розрахунку на один рік і позначається через і. Якщо і» 10 %, то з суми, взятої у позику на один рік, береться плата у розмірі 10 % від позиченої суми. Якщо позика береться на строк менше 1 року, то ставка визначається пропорційно цьому строку. Наприклад, при позиці на 3 місяці і річній ставці 12 % плата за позику складає 3 % (12 х 3/із).
Розмір відсоткової ставки залежить від кількох чинників. По-перше, — від терміну позики. Довгострокові позики, як правило, мають вишу ставку. Другим чинником є ступінь ризику: що він вищий, то ставка більша. Так, у США ризикові цінні папери мають ставку на 5 % вишу, ніж не ризикові. На розмір ставки впливає і ліквідність застави. Якщо рівень ліквідності застави низький, то відсоткова ставка вища. Певний вплив на рівень ставки пов'язаний із адміністративними витратами на надання позики: що вони більші, то вищий розмір ставки.
Розрізняють номінальні і реальні відсоткові ставки. Це пов'язано з інфляцією, яка знецінює гроші, зменшуючи їх купівельну здатність. Номінальними є ставки, виражені у грошах за поточним курсом. Вони показують розмір доходу на позику у грошах без урахування інфляції. Якщо, наприклад, відсоткова ставка 10 % і було надано у позику 1000 грн., то через рік позичальник поверне 1100 грн. А якщо протягом року гроші знецінилися на 10 %, то купівельна здатність 1100 грн. буде дорівнювати купівельній здатності 1000 грн. на початку року. І, фактично, власник позичених коштів реальної плати за них не отримає. Щоб усунути вплив інфляції, використовують реальну відсоткову ставку, яка визначається за формулою:
Реальна відсоткова ставка = номінальна відсоткова ставка + темп інфляції.
Особливо важливо враховувати реальну відсоткову ставку при обґрунтуванні інвестиційних проектів, розрахованих на тривалий період часу.
Формою руху позичкового капіталу є кредит. Це надання грошей власником у борг і їх використання протягом певного періоду часу на умовах поверненості та платності (від лат. creditum — борг, позичка). Особливість кредитної угоди полягає в тому, що, які б не були її первісні умови (тобто надавались у позику гроші чи товар) завершальна стадія завжди відбувається у грошовій формі. Для укладення кредитної угоди необхідні певні економіко-правові умови.
По-перше, природа кредитної угоди базується на тимчасовому запозиченні чужої власності і обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. По-друге, учасники кредитної угоди повинні бути самостійними особами, причому дієздатними. По-третє, кредитна угода може відбутися лише за умови збігу економічних інтересів її учасників — кредитора і позичальника. Суб'єктами кредиту виступають кредитор, який надає об'єкт своєї власності у тимчасове користування, та позичальник, що отримує позику.
Повніше суть кредиту проявляється у тих функціях, які він виконує. Це, по-перше, перерозподільна функція, яка полягає у тому, що через кредит тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб використовуються для задоволення тимчасових потреб у таких коштах інших осіб. При цьому перерозподіляються не тільки грошові, а й товарні ресурси. Ця функція виявляється і у скороченні потреби господарських суб'єктів (підприємців) у власних оборотних коштах. Другою функцією кредиту є заміщення готівкових грошей кредитними операціями. Через кредитну систему здійснюється основна частина розрахунків між суб'єктами економічної діяльності у безготівковій формі. Це важливий чинник економії на грошовій емісії.
Організація кредитування здійснюється за певними принципами. Це поверненість, строковість, платність, цільовий характер та забезпеченість. Особливо важливо дотримуватися таких принципів, як забезпеченість та цільовий характер кредиту, оскільки з ними пов'язана ризиковість кредитних угод. Тому банки, що здійснюють кредитування, як правило, мають розгалужену службу безпеки, основною функцією якої є визначення економічного та фінансового стану потенційних позичальників.
Кредит відіграє важливу роль у ринковій економіці. Він є регулятором усього відтворюваного процесу через перерозподіл вільних ресурсів, сприяє збалансованості економіки, впливає на її структуру, сприяє зростанню місткості ринку та прискоренню науково-технічного прогресу. Значну його роль і у соціальній сфері.
Кредит виступає у різних формах, що залежить від характеру кредитних відносин, складу суб'єктів (учасників) кредитної угоди, змісту об'єкта кредитної угоди, рівня і джерела виплати відсотка, речового прояву кредитної угоди. Виділяють кілька видів кредиту. По-перше, банківський кредит, об'єктом якого є грошові кошти. Він може бути прямим і опосередкованим. При прямому кредиті банк надає позику безпосередньо позичальнику, а при опосередкованому — через посередника. За строками, на які надається кредит, розрізняють короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (понад 3 роки).
Другим видом є комерційний кредит, об'єкт якого — товарний капітал, а інструмент — вексель. Третьою формою кредиту є державний. Він виражає відносини щодо акумуляції державою грошових коштів недержавних осіб за принципом поверненості для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні та юридичні особи, а позичальником — держава.
Одним з видів кредиту є споживчий. Він виражає відносини між: кредитором і позичальником щодо кредитування кінцевого споживача. Позичальниками виступають фізичні особи, а кредиторами — банки, позабанківські кредитні установи, підприємства та організації. Залежно від цільового призначення виділяють такі його типи: інвестиційний (на будівництво житла), для купівлі товарів та оплати послуг, на розвиток особистих господарств. Іпотечний кредит — це кредит, при якому заставою при наданні позики є нерухомість, зокрема земля.
