Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру
Лекции.Орг

Поиск:


Національний (суспільний) продукт і проблеми його грошового виміру




 

Результатом кожного конкретного, одиничного виробництва є продукт, або благо. Такі блага — матеріальні і нематеріальні — створюються кожним суб'єктом економічної діяльності. Оскільки національна економіка є сукупністю функціонування у її межах таких суб'єктів, то результат цього — сукупність створених усіма ЇЇ суб'єктами благ протягом певного періоду часу (як правило, одного року). Ця сукупність і є національним, або суспільним, продуктом. Це — результат поточного виробництва і в той самий час — передумова майбутнього виробництва. Цим забезпечується безперервність функціонування економіки. Щоб відновити дію чинників виробництва у новому відтворювальному циклі, потрібно досягти певної кількості та якісної результативності поточного процесу відтворення. Результати виробництва, що матеріалізуються у створеному продукті, стають чинниками нового виробництва. Отже, функціональним призначенням національного продукту є збільшення та вдосконалення чинників виробництва, що є одночасно і задоволенням як особистих невиробничих, так і виробничих потреб суб'єктів національної економіки.

Національний продукт належить до най глобальніших узагальнюючих економічних категорій. Він відображає рівень розвитку продуктивних сил, ступінь суспільного поділу праці, співвідношення між різними сферами та секторами національної економіки. Він є носієм усієї сукупності економічних відносин суспільства. Немає такого економічного процесу, який би тією чи іншою мірою не був пов'язаний з рухом національного продукту.

За умов товарного виробництва і обміну національний продукт виступає у двоякій формі — натурально-речовій і грошовій, або вартісній. За натурально-речовою формою національний продукт складається із засобів виробництва, або інвестиційних товарів, і предметів споживання, або споживчих товарів. Конкретні види як перших, так і других створюються у відповідних галузях та підгалузях національної економіки. Тому за натурально-речовою формою національний продукт характеризується відповідною галузевою та внутрішньогалузевою структурою.

Розглянемо грошову, або вартісну форму національного продукту. В економічній теорії і господарській практиці використовуються різні форми виміру національного продукту. Це зумовлено різними теоретичними підходами до характеристики економічної діяльності та її результатів. Прослідковуються два методологічні підходи: класичний (об'єктивний) і суб'єктивний. Критерієм розмежування виступає визначення продуктивності праці.

Засновниками першого підходу до визначення вартісної величини національного продукту були класики політичної економії. Вони вважали, що продуктивною працею є лише праця, зайнята у матеріальному виробництві. Тому національний продукт є сукупністю товарів, створених у цій сфері. І при визначенні його вартісної величини потрібно враховувати лише вартість товарів, відкидаючи вартість послуг, створюваних у сфері нематеріального виробництва непродуктивною працею.

На цих матеріальних засадах здійснювалася грошова оцінка національного продукту в колишньому СРСР. Це була система балансу народного господарства, основи якої були закладені у 20—ЗО роки XX ст. російським економістом В. Леонтьєвим. Він дав основу для пояснення загального взаємозв'язку між будь-якою кількістю галузей економіки та розробив математичні методи їх оцінок. Цей метод носить назву «затрати—випуск».

За системою балансу народного господарства найзагальнішим показником національного продукту був сукупний суспільний продукт. Він визначався, як правило, сумою вартостей благ усіх первинних ланок виробництва — підприємств. Цей показник дає достатньо повну, зведену інформацію про функціонування національної економіки, її пропорції та взаємозалежності. Але така система мала суттєві недоліки, зокрема той, що вартісна величина національного продукту обмежувалася лише вартістю благ, створених у матеріальному виробництві. Процеси суспільного відтворення також: обмежувалися сферою матеріального виробництва, балансом, по суті, не охоплювалася соціальна сфера економіки, роль якої з розвитком суспільства зростала і яка зосереджувала дедалі більшу кількість зайнятого в економіці населення. До того ж визначення вартості національного продукту як сукупної вартості усіх галузей матеріального виробництва призводило до повторного рахунку, коли вартість окремих благ у процесі виробництва враховувалася кілька разів, що завищувало справжню вартісну величину національного продукту.

У розвинутих країнах ринкової економіки перейшли до нової системи визначення грошової величини національного продукту, яка отримала назву система національних рахунків. Її теоретичною основою є суб'єктивістська концепція, згідно з якою будь-яка праця, що створює благо, яке має корисність, незалежно від сфери застосування є продуктивною, і її цінність, або вартість, має враховуватися при визначенні грошової величини національного продукту. Тобто, ця система включає усі види діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної як з матеріальним, так і з нематеріальним виробництвом.

При визначенні грошової величини національного продукту важливо уникнути так званого повторного рахунку. Національний продукт є сумою благ, створених усіма суб'єктами національної економіки. Найпростішим способом визначення його грошової величини є складання вартості усіх цих благ. Однак такий підхід не дозволяє зробити об'єктивну грошову оцінку національного продукту, бо в результаті поділу праці частина створених благ використовується як компонент інших благ. Тому вартість таких благ при простому додаванні буде враховуватися кілька разів. Цю залежність можна простежити на такому прикладі. Розглянемо процес виробництва хліба. Для спрощення припустимо, що єдиним компонентом, з якого виготовляється хліб, є борошно. Початок процесу виготовлення хліба здійснює фермер, який вирощує пшеницю і продає її мірошнику за ціною 1000 грн.. Той переробляє її на борошно, яке продає булочнику за 1500 грн.. Останній виготовляє з цього борошна хліб, який і реалізує за 2500 грн.. Таким чином вартість виготовленої цими трьома виробниками продукції складає 5000 грн. (1000 + 1500 + 2500).

Але цю величину вартості не можна вважати дійсною вартістю створених благ. Справа у тому, що для виробництва хліба вартістю 2500 грн. було використано на 1000 грн. пшениці і на 1500 грн. борошна. Тобто, у сумарній вартості благ, створених цими виробниками, вартість пшениці і борошна враховується кілька разів, що і завищує справжню вартість створеного продукту, яким є хліб. Щоб уникнути цього, потрібно вартість компонентів із цієї суми вартості вирахувати. Тоді справжня вартість створеного продукту буде такою:

5000 грн. — (1000 грн. + 1500 грн.) = 2500 грн.

Для усунення повторного рахунку при визначенні грошової величини національного продукту виділяють проміжний і кінцевий продукти. До проміжного продукту належать товари та послуги, вироблені у поточному періоді і використанні для виробництва у цьому ж періоді: сировина, паливо, енергія, комплектуючі вироби. Кінцевий продукт — це товари та послуги, створені у поточному Періоді, що остаточно виходять за межі поточного виробництва і використовуються для особистого споживання, Нагромадження (інвестицій), експорту та заміщення зношених засобів виробництва (амортизація). Тобто, до кінцевого продукту належать товари та послуги, що створюються протягом поточного періоду і не використовуються з метою проміжного споживання.

Отже, національний продукт — це загальна вартість благ, вироблених протягом певного періоду суб'єктами національної економіки за вирахуванням проміжного споживання. Одним з найзагальніших макроекономічних показників його виміру є валовий внутрішній продукт.

 

3. Поняття та способи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП)

 

Валовий внутрішній продукт є сукупною ринковою вартістю кінцевих товарів та послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду часу (як правило, за 1 рік). Це сукупна вартість усіх кінцевих матеріальних і нематеріальних благ, що створені, розподіляються та використовуються резидентами та нерезидентами у національній економіці протягом року.

Валовий внутрішній продукт є найзагальнішим показником кінцевого результату економічної діяльності в межах країни. Він характеризує єдність взаємопов'язаних економічних процесів як у сфері матеріального виробництва, так і в соціальній сфері, охоплює результати економічної діяльності усіх суб'єктів національної економіки, виступає грошовим вимірником ринкової вартості виробництва кінцевих благ і має кількісний та часовий виміри (рік, квартал, місяць).

При обчисленні ВВП потрібно враховувати ряд обставин. По-перше, необхідно уникнути повторного рахунку, тобто враховувати ринкову ціну лише кінцевих матеріальних і нематеріальних благ.

По-друге, необхідно враховувати максимально можливу кількість створених благ. Справа в тому, що статистика не бере до уваги ряд компонентів економічної діяльності, приміром діяльність поза організованими ринками. Прикладом є продукція домашніх господарств. Значну частину благ, що створюються у цих господарствах, офіційна статистика не враховує, адже використовується вона поза ринком. Однак на їх виготовлення затрачається праця, і вони збільшують реальний обсяг національного продукту. Те саме стосується і благ, створених у тіньовій економіці, продукція і доходи якої приховуються від офіційних державних органів. Тому при обчисленні ВВП використовуються спеціальні методи вартісної оцінки таких благ.

По-третє, у вартість ВВП має включатися вартість товарів, виготовлених лише протягом поточного періоду. Якщо, наприклад, продається будинок, збудований кілька років тому, то його вартість не включається у ВВП у поточному періоді, а враховується лише вартість послуги маклера, що здійснював продаж.

По-четверте, у ВВП включається вартість благ, створених як. резидентами, так і нерезидентами на території даної країни, тобто весь випуск продукції, створеної внутрішніми для даної країни чинниками виробництва незалежно від того, хто ними володіє.

Обчислення ВВП здійснюється трьома методами: виробничим, або методом доданої вартості, кінцевого використання, або методом витрат, і розподільним, або методом доходів. Розглянемо їх.

Метод доданої вартості полягає у визначенні на кожній технологічній стадії руху продукту суми даної вартості. Остання є ринковою ціною обсягу продукції, виробленої фірмою, за вирахуванням спожитої сировини, палива, матеріалів та напівфабрикатів, придбаних фірмою у постачальників. Вона, по суті, є тим доходом, що приноситься чинниками виробництва — заробітною платою, прибутком, відсотком та амортизацією. Процес створення доданої вартості можна проілюструвати в таблиці:

 

Стадії виробництва (фірми) Ціна проданої продукції (грн..) Затрати на проміжний продукт (грн.) Додана вартість (грн.)
А (вівцеферма)
Б (ткацька фабрика)
В (швейна фабрика)
Г (оптовий продавець)
Д (роздрібний продавець)
Загальна вартість продукції

 

Стадії виробництва (фірми)

Ціна проданої продукції (грн..)

Затрати на проміжний продукт (грн.)

Додана вартість (грн.)

А (вівцеферма)

Б (ткацька фабрика)

В (швейна фабрика)

Г (оптовий продавець)

Д (роздрібний продавець)

Загальна вартість продукції

В таблиці показано процес створення даної вартості при виготовленні вовняної куртки. Фірма А, вирощуючи Овець, одержує з них вовну, яку продає ткацькій фабриці •А 60 грн.. Оскільки фермер не здійснив ніяких закупок, щоб отримати цю вовну, то 60 грн. є для нього доданою вартістю, тобто отриманим доходом. На швейній фабриці І придбаної вовни виробляють тканину, що реалізується за 100 грн. Оскільки при цьому було придбано вовни за 60 грн., то з вирученої суми від продажу тканини вони вираховуються, і додана вартість складає 40 грн. (100 — 60). Аналогічно визначається додана вартість і інших фірм. При цьому її загальна сума, створена усіма фірмами, складає 205 грн., тоді як сума цін проданих усіма фірмами товарів дорівнює 690 грн. Остання включає, крім доданої вартості, й проміжний продукт, що дорівнює 485 грн. (690—205).

Слід звернути увагу ще на такий момент. Сума доданої вартості, створеної усіма фірмами, дорівнює ціні кінцевого продукту, яким є вовняна куртка, продана роздрібним продавцем за 205 грн.. Звідси висновок: вартість кінцевого продукту дорівнює сумі доданої вартості, створеної усіма його виробниками. Якщо скласти додану вартість, створену усіма суб'єктами національної економіки, то одержана сума буде вартістю кінцевого продукту, або валовим внутрішнім продуктом.

Другим є метод витрат, або потоку товарів. ВВП, як уже зазначалось є кінцевим продуктом, що надходить в остаточне споживання. Тому обчислити його можна шляхом визначення витрат тих суб'єктів національної економіки, що є покупцями цього кінцевого продукту. Ними є домогосподарства, що купують споживчі товари, приватні підприємці, які купують інвестиційні товари, та уряд, що витрачає державні кошти на придбання певних товарів та послуг. Оскільки кінцеві товари реалізуються за ринковими цінами, то сума останніх визначає величину ВВП. А вона буде дорівнювати сумі тих витрат, які усі категорії покупців витрачають на придбання кінцевих товарів. Тому цей метод і називається методом витрат, або потоку товарів чи методом кінцевого використання.

Обчислення ВВП за цим методом здійснюється за формулою:

ВВП = С + І + У + Еч , де

С — споживчі витрати;

І — інвестиційні витрати приватних підприємців;

У----урядові витрати;

Еч — чистий експорт, тобто різниця між. експортом та імпортом товарів.

Споживчі витрати складають витрати домогосподарств на придбання споживчих товарів, що використовуються для особистого споживання, тобто задоволення особистих потреб. Інвестиційні витрати включають витрати приватних підприємців на капіталовкладення і приріст запасів. Урядові витрати — це витрати з державного бюджету на придбання товарів і послуг для державних потреб. Що стосується чистого експорту, то його необхідно враховувати, оскільки частина кінцевих товарів, створених у національній економіці, реалізується за межами країни, і внутрішні покупці їх не можуть придбати, але в той же час вони купують ті товари, що ввозяться в країну, тобто імпортуються. При цьому при перевищенні експорту над імпортом сума витрат усіх покупців національної економіки збільшується на це перевищення, а при перевищенні імпорту над експортом ця різниця мінусується.

Уявлення про склад ВВП України, визначений методом витрат, дає табл. 6.

Таблиця 6

 

Структура ВВП України за витратами

 

Роки Складові ВВП (млрд. грн.)
ВВП (усього) 81,5 93,4 130,4
Споживчі витрати домогосподарств (включаючи витрати Некомерційних організацій, що їх обслуговують) 47,4 53,9 74,5 96,3
Державні витрати 17,7 22,4 25,9 32,6
Валові внутрішні інвестиції 18,5 20,0 22,8 33,5
Чистий експорт -2,1 -2,9 7,2 7,6

ВВП обчислюється і за методом доходів, або розподілу. Суть його у тому, що витрати покупців кінцевих товарів та послуг є одночасно доходами їх продавців, тому, визначивши усі доходи, які одержують суб'єкти національної економіки як компенсацію затрат на чинники виробництва можна визначити і величину ВВП як суму усіх доходів. Такими доходами у межах національної економіки є заробітна плата як оплата такого чинника виробництва, як праця; рента як плата за землю та іншу нерухомість взяту в оренду; прибуток, виплачений на капітал; Позичковий відсоток як плата за користування позичковим капіталом. Це чинникові доходи. Однак потрібно врахувати ще два види доходів: доходи держави у вигляді Непрямих податків та суму амортизації, яка не є власне доходом, але яку потрібно враховувати як частину виручки від реалізації товару, що дорівнює зносу основного капіталу. Обчислення ВВП за цим методом здійснюється за такою формулою:

ВВП = ЗП + Р + ПП + ПВ + НП + А, де

ЗП — заробітна плата найманих працівників з нарахуваннями на соціальне страхування;

Р — рента як доход від здавання ресурсів в оренду;

ПП — прибуток, одержаний від підприємницької діяльності;

ПВ — позичковий відсоток, що є доходом від наданого у позику капіталу;

НП — непрямі податки, що входять у ціну товарів та послуг, вносяться в бюджет підприємцями, але в кінцевому Підсумку оплачуються споживачами товарів та послуг;

А — амортизаційні відрахування на спожитий основний капітал.

Слід зазначити, що вирахування ВВП за цим методом не зводиться до простого складання усіх доходів. При цьому враховуються лише доходи, пов'язані з поточним виробництвом товарів та послуг, тобто доходи власників Чинників виробництва. Ті ж доходи, які не виступають як платежі за поточну виробничу діяльність, не враховуються. До них належать трансфертні доходи, джерелом яких є трансфертні платежі, що, у свою чергу, є виплатами індивідам державними органами без обміну на товари та послуги. Прикладом таких платежів є стипендії студентам, пенсії, допомога по соціальному страхуванню.

Структуру ВВП України, визначеного за методом доходів, наведено у табл. 7.

Таблиця 7

Структура ВВП України за категоріями доходу (%)

Роки Складові ВВП (млрд.грн .)
ВВП (усього) 81,5 93,4 130,4 170,0
Оплата праці найманих працівників 38,9 45,4 57,8 71,9
Податки за винятком субсидій на виробництво та імпорт 17,9 18,1 23,0 28,5
Валовий прибуток, змішаний доход 24,7 29,9 49,6 69,6

 

Отже, обчислювати ВВП можна за різними методами. Але при їх правильному використанні величина ВВП буде однаковою. Розбіжності, які виникають на практиці, пов'язані з похибками у статистичних даних, які використовують для обчислення ВВП.

Визначення ВВП здійснюється на підставі ринкових цін товарів та послуг. Але за сучасних умов ціни постійно змінюються, відбуваються інфляційні процеси, що супроводжуюся зростанням цін та знеціненням грошей. Це позначається на якості вимірювання ВВП, спотворюючи його справжню величину, що особливо відчутно при визначенні динаміки ВВП. Щоб нейтралізувати вплив зміни цін при визначенні ВВП, розрізняють номінальний та реальний валовий внутрішній продукт. Номінальний ВВП обчислюється у поточних цінах періоду, за яким він визначається, а реальний ВВП — у незмінних або порівняльних цінах (у цінах базового періоду). Визначення ВВП у незмінних цінах дає змогу уникнути викривлення, створюваного зміною цін, і визначення динаміки фізичного обсягу товарів та послуг, що становлять ВВП. Саме реальний ВВП дає справжню картину його динаміки, оскільки усувається вплив цінового чинника.

Залежність між номінальним та реальним ВВП виявляється через так званий дефлятор, який є відношенням між; першим та другим і визначається за такою формулою:

 

 

номінальний ВВП

Дефлятор = --------------------------------

реальний ВВП

 

 

Він є загальним індексом цін, що визначається з урахуванням усіх товарів та послуг, що створюються в національній економіці, й використовується, щоб відрізнити зміни ВВП у результаті руху цін і зміни фізичного обсягу виробництва.

 





Дата добавления: 2016-10-27; просмотров: 235 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.