Аграрні відносини та їх особливості
Лекции.Орг

Поиск:


Аграрні відносини та їх особливості




 

Сільське господарство — найдавніша галузь людської діяльності. Протягом своєї історії люди завжди займалися вирощуванням рослин та тварин для забезпечення значної частини своїх потреб. Не втратило воно своєї значущості і за сучасних умов. Значна частина споживчих товарів навіть у розвинутих країнах пов'язана із результатами сільськогосподарського виробництва. В Україні на початок XXI ст. у сільському господарстві створюється понад 1/5 виробленої усією економікою продукції, та понад 1/4 валової доданої вартості. Прямо чи опосередковано воно виробляє продукцію, що є основою 75% фонду споживання країни.

Економічна діяльність у цій сфері національної економіки здійснюється за економічними законами, що регулюють й інші сфери суспільного виробництва, маючи при цьому свою специфіку. Це, насамперед, основним засобом виробництва у цій сфері є земля. Якщо для інших галузей земля є простором, на якому здійснюється економічна діяльність, то у сільському господарстві це вирішальний чинник виробництва, що теж має свої особливості.

По-перше, земля не є продуктом людської праці і не може бути відтворена як інші чинники виробництва.

По-друге, вона не може бути замінена у сільськогосподарському виробництві жодним іншим засобом.

По-третє, земля не може бути довільно збільшена у розмірі або переміщена у просторі, що можна робити з іншими чинниками виробництва.

Зазначені особливості землі зумовлюють і специфіку сільськогосподарського виробництва.

По-перше, продукт цього виробництва виступає результатом не тільки людської праці, а й таких природних чинників, як родючість землі та кліматичні умови. Економічний процес відтворення у цій галузі тісно переплітається з природним. Тому результативність економічної діяльності визначається нерідко природними чинниками, а не тими, що створені людською працею.

По-друге, сільськогосподарське виробництво характеризується сезонністю, для нього характерні великі перерви у часі між виробничими процесами, що зумовлене дією біологічних і кліматичних чинників. А це загострює проблему зайнятості робочої сили, збільшуючи попит на неї у періоди піків сільськогосподарських робіт і зводячи його майже до нуля у період міжсезоння.

По-третє, для сільськогосподарського виробництва властивий розрив у часі між затратами виробництва і одержаним результатом у вигляді готового продукту, що може бути реалізованим. Це породжує велику залежність підприємницької діяльності у цій сфері економіки від одержання кредитів.

Особливості сільськогосподарського виробництва позначаються і на економічних відносинах у цій сфері, що мають назву аграрних відносин, тобто пов'язаних із використанням землі як основного засобу виробництва, їх основним елементом є відносини земельної власності. Це історично визначена форма привласнення особою, групою осіб або державою землі як природної умови будь-якого виробництва, а в сільському господарстві – головного чинника виробництва. Вони характерні для будь-якого суспільства і пройшли тривалий шлях розвитку. За сучасних умов у більшості країн власники землі, що використовується у сільськогосподарському виробництві, поділяються на два види:

1) ті, хто самі здійснюють господарську діяльність, використовуючи власну або найману працю;

2) ті, хто не займається сільськогосподарською діяльністю, а здають землю у платне користування іншим особам.

Власність на землю, насамперед, виявляється через землеволодіння. Останнє є визначенням права фізичної Чи юридичної особи на певну ділянку землі на певних підставах, що обумовлюють відповідні права та обов'язки Його власника. Володіння землею не відділене від права власності, тобто, володілець і власник є однією особою — фізичною чи юридичною.

Другою формою реалізації власності на землю є землекористування. Це використання землі в установленому звичаєм або законом порядку, що визначає умови, порядок та форми господарського використання землі фізичними або юридичними особами, які не мають на неї права Власності. Характер землеволодіння визначається системою економічних відносин суспільства. За сучасних умов однією з найпоширеніших форм землекористування є оренда землі, при якій власник земельної ділянки за певну винагороду передає ЇЇ на певний строк іншій особі для здійснення господарської діяльності. Правовим актом, що регулює цю форму землекористування, є договір оренди.

Оренда землі виникла давно. Ще у кодексі Хаммурапі (XVIII ст., до н. е.) строго визначалися умови оренди землі. Вона була короткостроковою (на 1—2 роки), натуральною (з виплатою 1/3 або 1/2 врожаю з поля і 2/3 з саду) або Грошовою. У країнах, що розвиваються, оренда землі й за Сучасних умов є основною формою землекористування. В Ірані, наприклад, у кінці XX ст. 60% усіх селянських сімей орендували землю. У Гватемалі таких сімей 40%, в Іспанії — 75%. Дуже поширена оренда землі і в розвинутих країнах. Так, на кінець XX ст. в західноєвропейських країнах частка орендної землі становила 40%. Використовується оренда і у США, де 68% землі, призначеної для сільськогосподарського виробництва, було використано на умовах оренди. Значного поширення набула оренда землі підприємцями, що використовують найману працю. Такі підприємства у розвинутих країнах дають основну частину сільськогосподарської продукції.

В Україні прийнятим у жовтні 1998 р. Законом «Про оренду землі» поновлено право оренди, що було відмінено у 30-ті роки XX ст. І уже на початку XXI ст. майже 5,6 млн. земельних паїв, отриманих у ході земельної реформи, було здано в оренду. Це дало змогу селянам у 2000 р. одержати понад 1,7 млрд. грн. орендної плати.

Особливості аграрних відносин виявляються і у специфіці організаційно-правових форм підприємницької діяльності у сільськогосподарському виробництві. Найпоширенішою з них є фермерські господарства, основна маса яких належить до сімейних ферм. Вони, як правило, ведуть виробництво власними силами або частково використовують найману робочу силу для виконання сезонних робіт. За кількістю сімейні ферми є переважаючою формою організації сільськогосподарської діяльності. Однак за обсягом виробництва сільськогосподарської продукції головну роль відіграють великі фермерські господарства з найманою працею. У США в кінці XX ст. такі господарства давали понад 70% усієї сільськогосподарської продукції країни і використовували 80% усієї найманої праці у цій галузі економіки. Значного поширення набула і така форма підприємницької діяльності, як сільськогосподарські кооперативи. Вони найчастіше є постачальницько-збутовими. Виробництво сільськогосподарської продукції дрібні фермерські господарства здійснюють самостійно, а забезпечення необхідними ресурсами та реалізацію виробленої продукції — через кооперативи. Так, у США на кінець XX ст. такі кооперативи переробляли і реалізували майже 1/3 фермерської продукції, а їх частка у забезпеченні фермерів матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%. А у Швеції практично усі фермерські господарства є членами сільськогосподарських постачальницько-збутових кооперативів.

Особливістю аграрних відносин є висока стійкість малих підприємств. Це зумовлено специфікою попиту на сільськогосподарську продукцію: він широкий за асортиментом, але невеликого розміру. Тому великим підприємствам виробляти таку продукцію економічно невигідно. І попит на неї задовольняють малі підприємства. Крім того, дрібне виробництво стійкіше до перепадів попиту на ринку, воно до них пристосовується швидше, ніж; великі фермерські господарства.

 





Дата добавления: 2016-10-27; просмотров: 273 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.003 с.