«Метод – це шлях, який прокладають до істини, а методика – це інструменти, які необхідні для розчищення цього шляху»
Б. М. Головін
Теми для обговорення:
1. Необхідність використання спеціальних методів вивчення мови.
2. Парадигми вивчення мови, які зумовленні появою нових методів дослідження.
3. Прикладне значення використання методів аналізу.
Ключові слова: метод дослідження мови, порівняльно-історичний метод, зіставний метод, структурні методи, дистрибутивний аналіз, методика БС, трансформаційний аналіз, компонентний аналіз, соціолінгвістичні методи, психолінгвістичні методи, математичні методи, когнітивні методи.
Для того, щоб вибрати необхідну мовну модель, правильно її описати та використовувати, необхідно розуміти, який метод аналізу треба вибрати для опису даної моделі.
Домінування методу аналізу, взагалі, визначає загальний характер розвитку лінгвістики як науки. Так незважаючи на те, що мову почали вивчати ще за декілька століть до нашої ери в Індії, але офіційно виникнення цієї науки датують початком XIX століття, коли в роботах Ф. Боппа, Р. Раска, А. Х. Востокова, Я. Грімма був розроблений спеціальний метод дослідження та опису мови – порівняльно-історичний метод.
В будь-якому методі виділяють два основних компоненти: 1) теоретичне обгрунтування даного підходу до аналізу мовних і мовленнєвих фактів (виявлення нового матеріалу, систематизація, пояснення цього матеріалу); 2) методика дослідження (комплекс прийомів, процедур систематизації та пояснення).
Сучасне мовознавство – це зміна наукових парадигм: вивчення мовних явищ у статиці (порівняльно-історичний, зіставний методи – походження мов); вивчення мовних явищ у динамиці (механіка побудови мовних елементів, їх породження, трансформація - структурна лінгвістика); вивчення мовних явищ в процессі їх використання, функціонування в комунікативному процесі (комунікативна лінгвістика, прагмалінгвістика); вивчення мови з точки зору того, яку роль вона виконує для збереження, накопичення, передачи знань (когнітивна лінгвістика).
Всі методи забезпечують єдність і поступовий розвиток лінгвістичної науки; вони тісно пов’язані, збагачуючись за рахунок методик і прийомів аналізу, які характерні для інших методів. Прикладне значення можуть мати дані, які отримані завдяки будь-яким методом. Наприклад: лінгвістичні методи активно використовують ймовірні, статистичні методики, порівняльно-історичний метод – засоби структурних методів; у методиці викладання мов використовують лінгвістичні дані, які отримані за допомогою порівняльно-історичного, зіставного, структурних, комунікативних, когнітивних, математичних методів дослідження мови.
Завдання 1. а) Чому однією з головних проблем мовознавства є проблема методів лінгвістичного аналізу? б) Яким чином лінгвістичні методи аналізу взаємопов’язані, яким чином вони збагачуються за рахунок методів і прийомів, які суттєві для кожного з них?
«Сравнительно-исторический метод основывается на сравнении языков. Сравнение состояния языка в различные периоды помогает создать историю языка. Материалом для сравнения служат наиболее устойчивые его элементы: в области морфологии — словообразовательные и словоизменительные форманты, в области лексики — этимологически надежные слова (термины родства, слова, обозначающие жизненно важные понятия и явления природы, числительные, местоимения и другие устойчивые лексические элементы).
Сравнительно-историческое языкознание, у истоков которого стоят Ф. Бопп, А. X. Востоков, Я. Гримм, Р. Раск, начинает анализ с того, что, заимствуя типологические данные, очерчивает круг языков, которые могут восходить к общему источнику, т. е. круг предположительно родственных языков. Однако типологическое сходство не доказывает родства языков. Например, тюркские и монгольские языки обладают заметным типологическим сходством, но относятся к разным семьям.
До начала сравнительно-исторического исследования гипотеза о родстве группы языков поддерживается еще и наличием некоторого количества слов, имеющих сходное звучание и значение. Однако сходство словаря не считается доказательством родства языков, оно может быть следствием культурного влияния. Например, в японском языке до 70 % слов — китайского происхождения, но эти языки не родственны. Однако сходство словаря — исключительно важный гипотетический признак родства языков.
После того как с помощью гипотезы о родстве языков образована база сравнения, переходят к верификации гипотезы, которая составляет суть сравнительно-исторического исследования. Основой сравнительно-исторического метода является полная индукция. Вывод делается по всей совокупности языковых фактов. Сравнение предположительно родственных языков начинается со сравнения словаря. Морфологические и фонетические различия могут быть суммированы. Для этой цели составляют списки родственных частей слов: корней и аффиксов. Сопоставление далее может вестись уже не по словам, а по корням и аффиксам. Сопоставление частей слов существенно расширяет базу сравнения. Общих частей слов в родственных языках значительно больше, чем общих слов. Это является одним из признаков родства языков: если число общих частей слов превышает число общих слов, то языки родственны, если же число общих слов превышает число общей частей слов, то неродственны или отдаленно родственны.
При сопоставительном изучении языков исторический аспект не играет никакой роли: сопоставляться могут как родственные, так и неродственные языки. Сопоставительный метод — исследование и описание языка через его системное сравнение с другим языком с целью прояснения его специфичности. Он особенно эффективен применительно к родственным языкам, так как их контрастные черты проступают наиболее ярко на фоне сходных черт. Идея сопоставительного метода была теоретически обоснована И. А. Бодуэном де Куртенэ, элементы сопоставления встречались и в грамматиках ХУШ-Х1Х вв., но как лингвистический метод с определенными принципами он стал формироваться в 30-40-х годах XX в. Классическим применением указанного метода стали труды Е. Д. Поливанова (1933 г.), Ш. Балли (1935 г.). Значение сопоставительного метода возрастает в связи с увеличением интереса к лингвистическим основам преподавания неродных языков.
Практической целью сравнительно-типологического исследования языков является:
а) выявление схождений и расхождений в использовании языковых средств различными языками. Это имеет важное методическое значение, ибо знание расхождений позволяет преодолевать языковую интерференцию: влияние одного (родного) языка при пользовании другим языком, кроме того, оно дает лингвистическое обоснование закономерностям перевода;
б) изучение конкретных особенностей обоих языков. Сопоставление позволяет иногда выявить некоторые особенности иностранного и родного языков, ускользающие при его "внутреннем" изучении;
в) установление общих закономерностей и фактов, свойственных разным языкам, выявление языковых универсалий и возможностей их реализации в конкретных языках. Такой подход позволяет отличить общечеловеческое от специфического в изучаемом языке, глубже постичь устройство человеческого языка в целом, закономерности языковой деятельности человека, что имеет важное философское и общеобразовательное значение.
Сравнительно-типологическое изучение языков дает возможность выявить структурные особенности различных языков. При помощи сопоставительного метода изучаются степень и характер влияния одного языка на другой в результате исторических и территориальных контактов. Сопоставительное изучение отдельных языковых явлений помогает выявить их существенные признаки с точки зрения как всех сопоставляемых языков, так и каждого языка в отдельности. Сопоставительный метод распространен в прикладном языкознании — в теории и практике составления двуязычных словарей и переводов, в методике преподавания второго языка.
Вытекающему из указанных характеристик лингвистическому атомизму XIX века структурная лингвистика противопоставила концепцию системной целостности языка, ставшую в XX веке краеугольным камнем всех школ и направлений языкознания. Задача системного описания требовала расположения фактов языка в одной плоскости, отвлечения от исторической перспективы их развития. Поэтому если в XIX веке понятие научности ассоциировалось прежде всего с понятием историзма и любая научная грамматика составлялась на исторической основе, то в XX веке понятие научности в подходе к языку стало в первую очередь связываться со строго синхронным описанием его системы.
Таким образом, структурная лингвистика — это совокупность воззрений на язык и методов его исследования, в основе которых лежит понимание языка как знаковой системы с четко выделяемыми структурными элементами (единицами языка, их классами и пр.) и стремление языка к строгому (приближающемуся к точным наукам) формальному описанию языка. Свое название структурная лингвистика получила благодаря особому вниманию к структуре языка, которая представляет собой сеть отношений (противопоставлений) между элементами языковой системы, упорядоченных и находящихся в иерархической зависимости в пределах определенных уровней.
Структурное описание языка предполагает такой анализ реального текста, который позволяет выделить обобщенные инвариантные единицы (схемы предложений, морфемы, фонемы) и соотнести их с конкретными речевыми сегментами на основе строгих правил реализация. Эти правила определяют границы варьирования языковых единиц в речи с точки зрения сохранения ими самотождественности, т. е. фиксируют набор допустимых синонимических преобразований единиц языка.
Структурная лингвистика рождалась из поисков более последовательной системы основных понятий языкознания и из стремления разработать столь же строгие методы синхронного описания современных языков, каким был сравнительно-исторический метод для сравнительно-исторического языкознания.
В развитии структурной лингвистики выделяют несколько этапов. Первый этап (примерно 20-е-50-е гг. XX века) характеризовался повышенным, а в некоторых случаях исключительным вниманием к структуре плана выражения как более доступной строгому описанию, что приводило к забвению содержательной стороны, преувеличению роли отношений между элементами системы и игнорированию самих элементов как языковых сущностей.
С 50-х гг. начинается второй этап развития структурной лингвистики, для которого характерен поворот к изучению плана содержания и к динамическим моделям языка (в частности, развивается трансформационный метод в грамматике). Методы и приемы анализа, разработанные первоначально в фонологии, переносятся в грамматику и семантику. Принципы и методы структурной лингвистики начинают применяться в сравнительно-историческом языкознании (в работах Р. О. Якобсона, Е. Куриловича, Э. А, Макаева, Т. В. Гамкрелидзе и др.)
Логико-математическое моделирование пользуется формальным аппаратом логики, изучающей общие закономерности теории доказательства. Общим является допущение логической правильности инвариантной (моделирующей, генотипной) сущности речемыслительной деятельности, рассмотрение ее как логического устройства, в котором можно выделить простые исходные элементы и непротиворечивый формализованный аппарат логических операций.
Аксиоматический метод состоит в том, что множество элементов или объектов разбивается на части (подмножества); одна часть рассматривается как исходные положения — аксиомы, которые принимаются без доказательства, остальные положения (теоремы) доказываются логическим путем. Аксиоматический метод опирается на теорию множеств и теорию функций (в математическом значении этого слова).
Формализованная теория понимается как система символов, рассматриваемых как последовательность логических терминов, т. е. субъекта и предиката в суждении. Формальные символы включают: логические символы (у, и — ˄— или), символы предикатов (=) и функций (+), переменные (а, b, с). Из них создаются формальные выражения и их конечные последовательности.
Распространение аксиоматической и формализованной методик потребовало использования таких приемов решения лингвистических задач, как алгоритмизация, графическое исчисление и матричное (табличное) определение истинности функций сложныхвысказываний.
Применение логико-математических методик и приемов анализа привело к появлению различных видов логико-математического моделирования языка и текста, мысленного эксперимента и гипотетико-дедуктивного способа исследования. Наиболее известными видами логико-математического анализа являются различные модели порождения, синтаксические модели анализа и инвариантный семантический анализ.
Структурно-математические модели порождения используются для описания порождения языка и текста, а также для определения структуры речевой деятельности и структуры языка.
Примером модели порождения может служить аппликативная (applicatio (лат.) — прикладывание) порождающая модель. АПМ предполагает понимание языка как порождающего устройства — математической системы. АПМ состоит из 4 соединенных друг с другом частных моделей (генераторов): абстрактного генератора, генератора слов, генератора фраз (комплекса слов) и генератора трансформационных полей. Рассмотрим как образец генератор слов. Корень квалифицируется как пустой семион 0, реляторы — как абстрактные аффиксы: R1 — аффикс глагола, R2 — аффикс имени существительного, R3 — прилагательного, R4 — приглагольное наречие, R5 — приадъективное наречие. Слова бывают I, II и III производности: R10 — глагол учит, R2R1О — имя существительное, образованное от глагола — учитель, R1R2R1О — глагол, образованный от отглагольного существительного учительствуют.
Синтаксические модели анализа текста были вызваны потребностями машинного перевода. Наибольшее распространение получили методика последовательного анализа текста и гипотеза глубины В. Ингве, а также алгоритм И. А. Мельчука.
И. А. Мельчук исходит из предположения о том. Что текст — это "черный ящик", который должен быть препарирован и описан при помощи элементов анализа. Элементы анализа — это единицы, хранящиеся в памяти машины. Важнейшими единицами анализа являются морфы (основы и аффиксы) и синтагмы (классы двучленных сочетаний словоформ и сегментов, имеющих одинаковое грамматическое строение). Алгоритм представляет собой множество таблиц стандартных форм (конфигураций) и правил обращения с таблицами.
Таким образом, логико-математические приемы связаны с переводом семантики естественных языков на семантический язык, который рассматривается как формализованная структура и метаязык. Конкретность семантики единиц реального языка утрачивает свою специфику, сами реальные единицы языка предстают как идеализированные модели, лишенные собственно языковой основы.
Математики еще в начале нашего века попытались ввести в анализ фактов речи и текста вероятностно-статистическую методику. Так, Н. А. Морозов в работе "Лингвистические спектры" выявил распределение гласных звуков в "Евгении Онегине" А. С. Пушкина. А. А. Марков, проанализировав его данные, доказал, что выделенные закономерности не являются статистически достоверными, необходимо определять размеры колебаний частот и относительную ошибку исследования.
Теперь хорошо известно, что развитие и функционирование языка, построение речевых цепей, применение в речи различных языковых единиц и категорий — все это подчиняется не жестким, а вероятностным закономерностям и, следовательно, нужны специальные методики, которые позволяли бы лингвисту, изучающему язык, улавливать пределы действия одной и той же закономерности в развитии или функционировании языка, отграничивать одну закономерность от другой. Качественная специфика статистических совокупностей состоит в том, что в них действует множество разнообразных факторов, существенных и несущественных, систематических и случайных, внутренних и внешних» [5, с. 249-284].
Завдання 2. Як пояснюється кількісно-ймовірний характер мови? Для чого використовують статистичне моделювання в лінгвістиці?
«Для современного лингвистического исследования актуальным остается философское положение о том, что предмет, не отраженный в аспекте количества, не может считаться конкретно познанным ичто наука вообще достигает совершенства лишь там ив той мере, в какой ей удается взять на вооружение математику. Категория количества в языке связана с установлением количественных изменений, вызывающих качественные преобразования языковых явлений. Именно действие в языке закона перехода количественных изменений в качественные служит важнейшим условием выявления в нем его закономерностей. В связи с этим основной задачей количественного метода в языкознании является раскрытие закономерностей функционирования единиц языка иречи, а также установление закономерностей построения текста. Теоретическое обоснование этою метода и создание алгоритмов его практического применения в языкознании — предмет особой отрасли науки о языке, получившей название я ингвостатиешки.
Возможность применения лингвостатистического метода в нашей науке обусловлена природой исущностью языка.
1. Язык как система представляет собой совокупность взаимосвязанных дискретных (членимых) единиц, обладающих количественными характеристиками. Этот фактор в скрытом виде признается всеми языковедами, традиционно использующими такие количественные понятия, как «часто», «редко», «многочисленные», «наиболее употребительные», «редко употребляемые» и т.п.
2. Количественные характеристики языковых единиц (и их элементов) одного уровня формируют качественное своеобразие единиц другого уровня. Так, язык с десятью фонемами образует иное количество звуковых «оболочек» морфем и слов, чем язык с пятьюдесятью фонемами.
3. Язык имеет вероятностный характер. Так, для образования слов используется незначительная часть возможных комбинаций фонем иморфем. В этом выражается действие вероятностных ограничений в сочетании фонем и морфем.
В результате успешного применения лингвостатистического метода к исследованию языковых единиц в речи появились частотные словари (их уже более 300 для более чем 20 языков). Они задали новые стимулы для развития лингвистической типологии. Впервые идею количественного исследования типологически разных языков высказал Дж.Гринберг [Новое в лингвистике. М ., 1963. Вып. 3. С. 60—94]. Сравнивая отрывки текста одной и той же длины, составленные на разных языках, можно установить степень сходства или различий встроении этих языков. Об этом свидетельствуют количественные отношения между словами обследуемых текстов и компонентами их морфологического строения.
Количественные характеристики словарного состава вразных стилевых и авторских разновидностях речи в настоящее время широко используются в лексикологии и стилистике. Количественное описание подъязыков науки и техники используется для автоматической обработки языковой информации (создания информационно-поисковых систем и программ для машинного реферирования текстов), а также в методике преподавания языков» [1, с. 382-384].
«Статистический метод — это комплекс приемов и принципов, согласно которым производятся сбор, систематизация, обработка и интерпретация статистических данных с целью получения научных и практических выводов. Статистическими данными называют при этом количественные сведения о какой-либо совокупности объектов, обладающих теми или иными общими признаками, способными изменять свое качественное и количественное состояние. Математическое содержание комплекса приемов и принципов статистического метода образует математическая статистика — отрасль прикладной математики. В тоже время статистический метод имеет и нематематическую сторону, к которой следует отнести логико-познавательные проблемы статистического исследования. Часть из них имеет универсальный характер, другая же часть определяется спецификой объекта и предмета каждой научной дисциплины.
Статистический интерес может смещаться или в сторону изучения свойств отдельного объекта, или в сторону изучения совокупности объектов. В первом случае лингвиста интересует поведение одного и того же объекта в различных ситуациях (однопредметное наблюдение). Во втором случае исследуется поведение различных, но родственных в каком-либо отношении единиц в одной и той же группе или группе однородных ситуаций (многопредметное наблюдение). Различие в целях исследования ведет к построению двух контрастных типов, распределений. Распределения первого типа назовем однопредметными, а ряспределения второго типа – многопредметными.
Различие между однопредметными и многопредметными распределениями с особой откровенностью проявляется тогда, когда результаты эксперимента представлены ввиде двухмерной таблицы. Примером такой таблицы могут служить результаты анализа цветописи Гоголя, осуществленного А. Белым (1934).
Данные, приведенные в строках табл. 3, могут рассматриваться как однопредметные распределения (вариация конкретного цвета по группам произведений), а данные столбцов — как многопредметные распределения (вариации цветовой гаммы каждой группы произведений). Эта пространственная ориентация нашла отражение в терминологии, уже получившей некоторое распространение в статистической лексикографии: однопредметные распределения называют горизонтальными, а многопоелметные— вертикальными распределениями» [2, с. 12-18].
Таблица 3. Цветовой спектр Гоголя (по А. Белому)
| Цвет | Группа произведений | Статистическая | |||
| I | II | Ш | IV | средняя, % | |
| Красное Белое | 26,6 | 12,5 | 10,3 | 6,4 | 14,0 12,0 |
| 9,5 | 9,0 | 22,0 | 17,0 | ||
| Черное Зеленое Золотое | 11,0 | 14,1 | 11,8 | 4.8 | 9,4 |
| 8,6 | 7,7 | 9,6 | 21,6 | 9,2 | |
| 11,6 | 8,9 | 2,8 | 12,8 | 8,7 | |
| Синее Желтое Серое Голубое Серебряное Коричневое Розовое Оранжевое Лиловое | 10,7 | 6,1 | 4,9 | 6,4 | 7,0 |
| 3,5 | 8,5 | 10,3 | 12,8 | 5,8 | |
| 2,6 | 8,9 | 10,5 | 6,4 | 4,8 | |
| 4,4 | 5,7 | 7,0 | 1,6 | 4.8 | |
| 7,1 | 3,2 | 2,8 | 4,8 | 4,0 | |
| 0,9 | 6,5 | 8,4 | 1,6 | 2,3 | |
| 3,8 | 0,8 | 2,1 | 3,2 | 1,2 | |
| 0,3 | 1,6 | 2,8 | 0,0 | 0,9 | |
| 1,7 | 1,2 | 0,0 | 1,6 |
Обозначения: I — «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Вий» и «Тарас Бульба»; II — повести и комедии; III —первый том «Мертвых душ»; IV — второй том «Мертвых душ».
«Застосування математичного (точніше, кількісного) критерія в мовознавчих дослідженнях відоме з давніх часів. Такі лінгвістичні поняття, як фонетичний закон, продуктивність морфем, критерій спорідненості мов ґрунтувалися певною мірою на кількісних характеристиках. Звукові відповідники, які часто фіксуються о мові чи декількох споріднених мовах, є закономірними на відміну від аномалій, які є рідкісними. Ті морфеми, які часто використовуються для творення нових слів, є продуктивними.
Спорідненими мовами є такі, які мають більше спільних рис, ніж неспоріднені. Однак раніше математичний критерій використовували стихійно і спорадично. Зараз його застосовують свідомо і цілеспрямовано.
Активне використання математичних методів у вивченні мови почалося в середині XX ст. Стимулом для цього послужили перспективи машинного перекладу. У процесі обробки текстів для їх уведення в машину було одержано різноманітні кількісні оцінки окремих фактів мови, які згодом виявилися корисними не тільки для створення математичних моделей мови, а й для лінгвістичної теорії. Оскільки мова — це ймовірнісна, а не жорстко детермінована система, то для її пізнання квантитативні методи, пов'язані з дослідженням частотних, ймовірнісних, градуальних та інших нелогічних характеристик, не тільки бажані, але й необхідні..
Основна увага лінгвостатистики звернена на дослідження того, що в мові визначається правом вибору мовця, а що зумовлено її іманентною структурою і як ці два параметри кількісно співвідносяться між собою. Виявляється, що одиниці будь-якого мовного рівня мають сталі для певного періоду кількісні показники їх використання. Подібність між членами одного мовного колективу полягає не тільки в тому, які мовні одиниці (фонеми, лексеми, граматичні форми і синтаксичні конструкції) вони використовують, а й у тому, як часто вони їх уживають.
Отже, стає зрозуміло, чому нині такого великого поширення набули так звані частотні словники, у яких слова розташовані не за алфавітом, а за спадом частот, тобто першим іде найбільш частотне слово, за ним слово нижче рангом за частотою від першого і т.д. Відомі такі частотні словники: Yosselson Н. The Russian Word Count and Frequency Analysis of Grammatical Categories of Standard Literary Russian. — Detroit, 1953; Штейнфельдт Э.А. Частотный словарь современного русского литературного языка. — Таллинн, 1963 (перевидавався в Москві в 1969 і 1973 роках); Частотный словарь русского языка / Под ред. Л.Н.Засориной. — М., 1977. В Україні в 1981 р. вийшов двотомний "Частотний словник сучасної української художньої прози". Частотні словники мають велике практичне значення. На їх основі створюють підручники іноземних мов, тексти яких будуються на найбільш уживаній лексиці, і словники-мінімуми. Якщо зважити на те, що 1100 (за іншими даними — 1000) найбільш частотних слів покриває 80% тексту, то значення частотних словників для лінгводидактики неоціненне: варто знати 1100 слів і можна розмовляти іноземною мовою, читати й розуміти тексти (значення 20% невідомих слів можна якоюсь мірою визначити за контекстом).
Стилостатистика — це визначення і характеристика стилістичних особливостей окремих творів або авторів через кількісні відношення використаних мовних елементів. В основі статистичного підходу до дослідження стилістичних явищ лежить розуміння літературного стилю як індивідуального способу володіння засобами мови. При цьому дослідник абстрагується від питання про якісну значеннєвість обчислюваних мовних елементів, зосереджуючи свою увагу тільки на кількісному аспекті.
Найпростішим різновидом статистичного підходу до вивчення мови письменників або окремих творів є підрахунок уживаності слів, оскільки багатство словника певним чином характеризує їх мову. Досить порівняти такі факти: словниковий запас пересічної людини становить 7—10 тисяч слів, у творах О. Пушкіна вжито 21280 слів, а в російськомовних творах Т. Шевченка — 21548 слів» [6, с. 246-250].
Завдання 3. Які структурні методи лінгвістичного аналізу дозволяють зробити аналіз більш об’єктивним? Який прикладний аспект використання стуктурних методів виділяють автори?
«Дистрибутивний аналіз (від лаг. distribuere — розподіляти, розділяти) — це метод дослідження мови, що базується на вивченні всіх можливих оточень мовної одиниці, в нашому випадку слова, у тексті (без урахування смислової сторони слів). Основні принципи дистрибутивного аналізу сформульовані американським вченим Л, Блумфілдом у 20-х роках XX ст. і він спершу застосовувався переважно у фонології та морфології, а згодом виявився плідним і для інших рівнів мовної структури.
Традиційно оточення формалізується таким чином: частини мови позначаються такими символами:
N - іменники та слова, що займають ту саму позицію у реченні, що й іменник, переважно займенники;
V - дієслова (з подальшою деталізацією Vinf, Ving);
А - прикметники та займенники-прикметники; D - прислівники.
Потенційна валентність слів — тобто можливість сполучуваності слова - таким чином отримує формальне вираження і для контра ставного вивчення мов може стати важливим інструментом визначення, яке саме значення багатозначного слова у даній дистрибуції реалізується.Ми можемо легко знайти українські еквіваленти багатьох англійських слів, та дистрибутивний аналіз покаже, що еквівалентами вони є лише у певних оточеннях і можуть зовсім не співпадати у інших.
Так, наприклад:
get + N має значення отримувати (get a letter)
get + Adj (get angry) ставати, робитися
get + V inf — починати (get to think) тощо.
Так само: stop + Vinf — зупинятися (stop to smoke)
a stop + Vger — припиняти (stop smoking).
В українській мові:
N + ставати (чоловік став на ноги) — приймати вертикальне
положення,
а ставати + Adj - (небо стало синім) -— робитися.
Отже, дистрибутивний аналіз є більш актуальним для вивчення семантики англійського слова, бо воно у ній може бути повнозначною лексичною одиницею чи частиною граматичної форми чи граматикалізованої структури, категоріально відрізнятися від аналогічного українського слова.
При створенні комп'ютерних перекладацьких програм цей аналіз допоможе уникнути помилок, таких наприклад, як у комп’ютерному перекладі телевізійного каяття колишнього президента США Білла Клинтона «Я дійсно мав зв'язок з промахом Левінські», (with Miss Levmski) бо у дастрибуції miss + N proper слово miss обов'язково позначав міс, звертання до незаміжньої жінки.
Аналіз за безпосередніми складниками (immediate constituents) – це аналіз мовної одиниці (в нашому випадку слова) шляхом її репрезентації як ієрархії вкладених один в одного елементів, що утворюють певну структуру. При цьому у слові слід вичленити мінімальну двочленну пару морфем, що мають значення. Так, у випадку слова non-governmental ми спочатку виділяємо два компоненти - non /-governmental, оскільки воно утворене не від слова non-government, згодом government/al, і, нарешті govern/ment. Так само: ungentlemanly —> un/gentlemanly —> gentleman/ly —> gentle/man. Приклади такого аналізу українських слів — незвичайний —> не/звичайний —> звичай/ний, проти/ракет/н/ий; без/по/серед/н/ій; роз/збро/єн/ня тощо, свідчать про те, що в українському словотворі використовується значно більша кількість зв'язаних морфем і що тут набагато частіше нове слово утворюється додаванням суфіксів і префіксів одночасно, тоді як в англійській мові легше вичленити чисто суфіксальні і чисто префіксальні деривати.
Аналіз за безпосередніми складниками допомагає виявити морфологічну мотивацію слова, продуктивність морфем, що утворюють це слово, виявити закономірності, що лежать в основі творення нових слів у кожній окремій з порівнюваних мов. Особливо важливим він є, коли аналізується неологізм (нове слово), чи оказіоналізм (авторське слово, утворене поєднанням продуктивних морфем).
Компонентний аналіз - це метод лінгвістичного аналізу лексичних одиниць, що полягає у розкладанні лексичного значення на мінімальні семантичні складники (семи) та у репрезентації лексичного значення як семної структури. В основу компонентного аналізу покладено гіпотезу про те, що значення лексичних одиниць складаються з сем і що словник можна описати з допомогою обмеженої кількості сем… Відомі класичні приклади компонентного аналізу починалися з дослідження слів, що позначають родинні зв'язки. У Дж. Катца та Дж. Фодора є приклад компонентного аналізу слова bachelor:
bachelor — [ фізичний об'єкт] [живий] [людина] [чоловік] [дорослий] [той, що ніколи не одружувався].
Водночас, є іще два такі значення:
[фізичний об'єкт] [живий] [людина] [чоловік] [той, хто має академічний ступінь після перших чотирьох курсів коледжу]
[фізичний об'єкт] [живий] [людина] [чоловік] [лицар, що служив під штандартом іншого лицаря]
Для чого потрібен компонентний аналіз? Словникові визначення слона, що стоять першими, не завжди дають адекватний перекладацький еквівалент Сему, якої не вистачає у слові мови перекладу, треба компенсувати додатковими лексичними елементами, а у разі, коли вона не є релевантною для мови перекладу та не є суттєво важливою у мові оригіналу можна і не передавати зовсім.
Ще один з структурних методів дослідження мови – трансформаційний аналіз. Його сутність полягає у тому, мовна одиниця будь-якого рівня перетворюється на одиницю іншої структури без зміни змісту. В нашому випадку ми можемо говорити, що певні слова чи вирази шляхом трансформації можуть виявляти значення, що не мають формального вираження. Так, наприклад, to give help - to help; to receive help -to be helped. Значення активного чи пасивного стану у словосполученнях явно не виражено, та трансформації виявляють станові характеристики словосполучень. В українській мові так само можна визначити станові характеристики словосполучення надавати допомогу - допомагати (активний стан), а отримувати допомогу (пасивний) однослівного вираження не має.
Трансформаційний аналіз плідно використовується для виявлення семантичних зв'язків між компонентами складного слова; він дасть повну картину можливих значень похідних слів, тоді, коли суфікс чи префікс може мати кілька значень, або у випадку омонімії морфем.
Heartache ~ heart aches (відношення між частинами складного: слова - підмет-присудок)» [3, с. 12-18].
Література
1. Алефиренко, Н. Ф. Методологические проблемы современного языкознания [Текст] / Н. Ф. Алефиренко. – М.: Флинта: Наука. – 2005. – 416 с.
2. Бондарко, Л. В. Прикладное языкознание [Текст] / Л. В. Бондарко [и др.]; отв. ред. А. С. Герд; С.-Петерб. гос. ун-т. - СПб.: Изд-во СПбГУ, - 1996. - 528 с.
3. Верба, Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов [Текст]: посіб. для перекладацьких відділень вузів / Л. Г. Верба. - Вінниця: Нова книга, 2008.- 248 с.
4. Глущенко, В. А. Лінгвістичний метод і його структура [Текст] / В. А. Глущенко // Мовознавство: Науково-теоретичний журнал. - 2010. - № 6. - С. 32-44.
5. Иванова, Л. П. Курс лекций по общему языкознанию [Текст] / Л. П. Иванова // Научное пособие. –К.: Освита Украині. – 2006. – 312 с.
6. Кочерган, М. П. Зіставне мовознавство: історія становлення і розвитку [Текст] / М. П. Кочерган // Мовознавство. - 2006. - №2/3. - С. 78-89.
7. Селіванова, О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики [Текст] / О. О. Селіванова // (аналітичний огляд). - К.: Вид-во Українського фітосоціологічного центру, - 1999.- 148с.
Розділ 4
