Антропоцентричний тип екологічної свідомості

Антропоцентризм, - зазначає І.Кряж, - як домінуюча установка у сприйнятті природи виявляється:

а) у залежності ставлення до екологічної проблематики від соціального контексту;

б) у зневажанні потреб інших живих істот;

в) у залежності актуальності екологічно значущих дій від можливостей природи по задоволенню людських потреб.

Отже, сутність антропоцентричної свідомості розкривається перш за все у таких світоглядних принципах:

1. Найвищою цінністю є людина. Усе інше у довкіллі цінне настільки, наскільки корисне людині. Довкілля – це власність людини, і вона може розпоряджатись ним на власний розсуд.

2. Світ має ієрархічну будову. Вершину ієрархії займає людина, середину – речі, створені людиною, фундамент – об’єкти природи, які, в свою чергу, упорядковуються в залежності від корисності для людини.

3. Метою взаємодії з довколишнім середовищем є використання його для задоволення тих або інших потреб людини, для отримання нею “корисного продукту”. Природа – це об’єкт дії людини, а не самодостатній суб’єкт.

4. Розвиток довкілля повинен підкорюватися розвиткові людства (Дерябо, Ясвин, Рудоміно-Дусятська)

 

Антропоцентричні уявлення мають історичний характер. Вони сформувалися як наслідок виділення людини з природи. На сьогоднішній день прояви антропоцентризму набули масового характеру. Навіть професіонали, що зайняті охороною довкілля або пропагандою екологічних знань, використовують поняття “корисні та шкідливі види комах”, а поняття “корисні копалини” стало хрестоматійним. Екопсихологи наголошують, що установки антропоцентричної свідомості, пронизуючи всі сфери людської діяльності, є причиною сучасної екологічної кризи, яка загрожує переростанням в екологічну катастрофу (8, 12, 22).

Зупинимось також на дослідженнях І.Кряж, яка у своїх дослідженнях показала, що у юнацтва переважають антропоцентристські установки в уявленнях про відношення «людина-довкілля» (12). Тобто оточуюче середовище сприймається через призму власних потреб, яким має служити. До цого слід додати, що дослідження співробітників лабораторії екологічної психології АПН України ім. Г.С. Костюка показали, що деякі юнаки та дівчата демонструють сугубу форму антропоцентричної екосвідомості, яку можна назвати егоцентричною. Цей тип екологічної свідомості характеризується тим, що людина у своєму ставленні до довкілля керується навіть не потребою, а лише власним настроєм. Наприклад, агресивно налаштований підліток витоптує клумбу з квітами біля школи, пише непристойні слова на паркані чи у парадному, знищує систему кнопок у ліфті. Таку свідомість та відповідну їй поведінку не можна назвати навіть антропоцентричною, тому що вона не спрямована на задоволення потреб людини і має лише деструктивний характер. Це свідчить про низьку ефективність традиційного екологічного навчання, що здійснюься з антропоцентристських позицій. Перехід же до протилежного - екоцентрованого навчання, (де людина сприйматиме себе як частину довкілля, що повинна знаходитись у гармонії з іншими його частинами), зумовить орієнтування на системне бачення екологічної ситуації, основою якої має стати визнання потреб та розуміння життя інших живих істот. На особливостях екоцентричного типу екологічної свідомості ми зупинимось далі, а спершу розглянемо природоцентричний тип екологічної свідомості, який за своєю сутністю є прямо протилежним антропоцентричному.

Природоцентричний тип екологічної свідомості. Отже протилежним антропоцентричному типу екосвідомості є природоцентричний, або, як ще його називають, біоцентричний тип свідомості. Його установки набули досить широкого поширення у найбільш розвинених країнах світу, таких як Німеччина, Франція, Нідерланди. Природоцентрична свідомість характерна такими установками:

 

1. Найвищу цінність має природа. Людство повинно підкоритись природі. Уся діяльність людини оцінюється лише з точки зору корисності для довкілля.

2. Ієрархічна картина світу має такий вигляд: на вершині піраміди знаходиться природа, а в її основі – людство, що спрямувало свій потенціал на службу природі.

3. Метою взаємодії з природою є збереження її недоторканою в усьому різноманітті форм і видів, в тому числі і тих, які шкодять як людству у цілому, так і окремій людині.

4. Розвиток природи мислиться як процес, котрому має бути підкорений розвиток людства. (8, 22)

 

Отже, природоцентрична екологічна свідомість – це система уявлень про світ, що базується на ідеї підкорення соціуму природі (22).

Як приклад природоцентричної екосвідомості часто наводять тип свідомості, що панує у східних релігійно-філософських системах, які зберегли свою архаїчність. У цих системах єдність з природою переживається як повне злиття та зникнення межі між людиною та об’єктами довкілля.

У сучасній Європі природоцентрична свідомість набула радикальних форм, що проявляється у агресивних діях членів руху “зелених”, здебільшого перетворюючись на “екологічний фашизм”. Так, наприклад, відомий випадок, коли лісник так піклувався про збереження лісу, що вбивав людей, які намагались рубати дерева, і закопував цих людей під тими деревами.

“Зелені” часто пропонують жорсткі шляхи виходу з екологічної кризи. Вони вважають, що вихід з кризи можливий лише за умов суворого самообмеження і відмови від досягнень цивілізації. Так, пропонується жити у простих будівлях на кшталт халабуд, одяг купувати лише раз у житті, а потім він повинен ремонтуватись та передаватись від покоління до покоління. Пропагується отримання урожаю без хімікатів, відмова від синтетичних миючих засобів. (3)

Таким чином, природоцентричний тип екосвідомості, хоча і протилежний за своїм змістом антропоцентричному типу, але не вирішує проблеми подолання екологічної кризи. Програми природоцентристів занадто утопічні. Хоча, слід все ж таки зазначити, що носії природоцентричної екологічної свідомості орієнтують людське мислення на пошуки нових джерел енергії, розробку екологічно чистих технологій, зниження енергоємності виробництва та поліпшенні екології у цілому. Але сам тип природоцентричної екосвідомості є лише зворотнім боком антропоцентризму. Між цими двома типами екологічної свідомості знаходиться третій тип – екоцентричний.

Екоцентричний тип екологічної свідомості. Екоцентричний тип екосвідомості є справжньою альтернативою двом крайнім типам свідомості. Цей тип свідомості характеризується тим, що у відносинах людини та довколишнього середовища наголос робиться на гармонії, взаємозв’язку, взаємодії та взаєморозвитку.

Екоцентрична свідомість характеризується наступними особливостями:

 

1. Найвищою цінністю є гармонійний розвиток людини і природи. Людина – не власник природи, а один з членів природного співтовариства.

2. Відмова від ієрархічної будови світу. Розум людини не дає їй привілеїв, а навпаки накладає на неї додаткові обов’язки по відношенню до довкілля. Соціум не протистоїть світу природи, вони є елементами єдиної системи.

3. Метою взаємодії з природою є максимальне задоволення як потреб людини, так і усього природного співтовариства. Людині нема звідки брати засоби існування, окрім як з оточуючого середовища. Але вона повинна не тільки брати, але й давати. Вплив на природу замінюється взаємодією з нею.

4. Розвиток природи і людства мислиться як процес коеволюції, взаємовигідної єдності. (8, 22)

 

Ідеї екоцентризму були розвинені та обгрунтовані Володимиром Івановичем.Вернадським, який вперше заговорив про ноосферу – єдину систему “людство-природа”, що формується під впливом людського розуму та свідомих дій суспільства.

В. Вернадський одним з перших усвідомив величезний перетворюючий вплив людської діяльності на зовнішні оболонки Землі і взаємозалежність усіх форм життя. Він стверджував, що під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості та гармонії.

Сьогодні, усвідомлюючи загрозу глобальної екологічної катастрофи, вчені розробляють концепції збереження та розвитку довкілля, що грунтуються на принципах екоцентризму. Ці розробки спрямовані перш за все на вирішення наступного завдання: визначення умов, за яких обсяги і різноманітність природних ресурсів будуть не тільки зберігатися, але й зростати так, щоб забезпечити потреби суспільного виробництва. Виділяються напрями науково-практичної діяльності, які в перспективі дозволять людству виконати це завдання. Найважливішими з них є:

 

1) збільшення водних і грунтових ресурсів;

2) збільшення продуктивності природних та штучних біоценозів;

3) поліпшення якості водного і повітряного середовища;

4) відновлення і поліпшення природного ландшафту;

5) розвиток системи територій, що охороняються;

6) збільшення видового різноманіття флори і фауни за допомогою їх штучного розведення та реакліматизації;

7) осушення перезволожених та обводнення арідних територій;

8) управління погодними умовами.

 

Деякі з цих напрямів вже доведені до практичної реалізації, але більшість знаходиться на стадії теоретичних розробок (22)

Слід наголосити, що для успішної реалізації вищезгаданих напрямів екологічної діяльності необхідно, перш за все, створення умов для масового формування екоцентричного типу свідомості. Як зазначає С.Дерябо “екоцентричний тип свідомості являє собою кардинальну зміну образу світу, яку можна, мабуть, порівняти з тим переворотом у свідомості, що був здійснений Коперніком зміною геоцентричної моделі сонячної системи на геліоцентричну. Як тоді Земля втратила статус центру всесвіту, і його зайняло Сонце, так і тепер людина повинна відмовитися від уявлення про себе як про “центр” природи, світу, а це місце повинен зайняти принцип екологічної цілеспрямованості, “екологічний імператив”. (8)

 

А..Калмиков та А.Калмикова запропонували доповнення до конструкту “природоцентризм – антропоцентризм”. Це доповнення характеризує орієнтацію – “ЕГОорієнтація – ЕКОорієнтація”. В результаті чого отримано чотири типу стосунків людини та довкілля.

ЕГОорієнтований природоцентризм. Це ставлення подібне до ставлення дитини до батьків. Людина орієнтована на себе і діє тільки заради себе, але джерелом свого існування визнає виключно природу. Природа всесильна, і людина не в змозі впливати ні на неї, ні на свою долю. Людина може бути слухняною, за що отримає винагороду, або неслухняною, за що буде покарана. Така позиція є найбільш характерною для архаїчного суспільства, у якому панував культ злих та добрих богів, а також для сучасних езотеричних і магічних шкіл. Відносини мають характер “об’єкт суб’єктних”. Об’єктом тут є людина.

ЕКОорієнтований природоцентризм. Світ не тільки центрується природою як найвищою цінністю, але й орієнтований сам на себе. Замість Людини як центру світу – якась істота, що була випадково створена природою, на кшталт сплеску смоли, що кипить. Світ розвивається за своїми законами і має власні цілі. Таке уявлення характерне як для вульгарного матеріалізму, так і для буддизму, представники якого сповідують деперсоналізоване божество – нірвані або Абсолютне Ніщо. У крайньому вигляді мається на увазі звільнення біосфери від присутності людини. Характеризується “об’єкт – об’єктним” відношенням.

ЕГОорієнтований антропоцентризм. Ця достатньо сучасна форма ставлення до довкілля найбільш повно підкріплюється філософією екзістенціалізму (“Ціль життя – життя”). вона не тільки ставить людину у центр всесвіту, але й усе, що відбувається у всесвіті представляє грою людського розуму. Такий пафос екзістенціалізму виникнув завдяки запамороченню від успіхів технотропної цивілізаціїі і пов’язаними з цими успіхами почуттям відчуження від живої природи. Ці відносини мають характер “суб’єкт – об’єктних”, де об’єктом є природа.

ЕКОорієнтований антропоцентризм. Людина залишається центром всесвіту і головною цінністю, але вона орієнтована на створення та облаштування власного дому – Світу. У центрі всесвіту – людське серце, і серце це належить не тільки людині, але й і всесвіту. Всесвіт у свою чергу, не просто скопління матеріальних тіл, а олюднений організм. Найбільш повно ця ідея розвинута у християнській культурі. Світогляд, що виділяє людину як вінець творіння, покладає на неї відповідальність за стан усього тварного і орієнтоване на подолання хаосу та закону смерті у природі. Цей тип взаємовідносин має характер “суб’єкт – суб’єктних”.

Отже, доповнення до конструкту “природоцентризм – антропоцентризм” запропоноване А..Калмиковим та А.Калмиковою є досить суттєвим і певною мірою вирішує проблему антропоцентризму. Адже, якщо, бути відвертими до кінця, то людство може позбавитися від антропоцентризму лише декларативно, на теоретичному рівні, але людина завжди буде дивитись на довкілля як на оточуюче середовище, і центром у цьому середовищі буде все-таки людина. Але є суттєва різниця між людиною-хазяїном, що з любов’ю піклується про облаштування свого довкілля, та загарбником, що лише знищує, грабує і не планує далі жити у тому довкіллі.

 

 

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення поняттю “екологічна свідомість”.

2. Які типи екологічної свідомості Ви знаєте?

3. Охарактеризуйте антропоцентричний тип екологічної свідомості.

4. Охарактеризуйте природоцентричний тип екологічної свідомості.

5. Охарактеризуйте екоцентричний тип екологічної свідомості.