Поняття і суть ринкової інфраструктури

Реферат

 

з дисципліни «Економічна теорія»

На тему «Ринок та його структура. Основні складові ринкової економіки інфраструктура ринку. Товарне виробництво статистика»

 

 

Студента ΙІ курсу групи ВВ-21

Напряму підготовки 6.060101

Спеціальності «Водопостачання водовідведення»

Пилипенко О.Ю.

Керівник:ктн,доц,

Гайворон

Національна шкала_________

Кількість балів______

ECTS______

Члени комісії______________________________

______________________________

 

 

Харків 2014

П Л А Н:

 

Вступ Ринок та його структура Функції ринку Поняття і суть ринкової інфраструктури

Основні єлементи і функції ринкової інфраструктури

Шляхи та проблеми створення ринкової інфрструктури в Україні

Висновок

Використана література

 

Вступ

У процесі становлення й розвитку товарно-грошових відносин формується такий важливий їх елемент, як ринок. Тому причини появи товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Ринок (як окремий елемент) — це складне утворення, він має свою власну структуру, для його функціонування й розвитку необхідні специфічні умови. Сутність ринку представники різних економічних напрямів тлумачать неоднозначно.

Сутність поняття «ринок». Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі розвитку зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на еволюції його визначення протягом останніх двох століть. У працях А. Сміта і Д. Рікардо термін «ринок» не набув чіткого політекономічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту.

Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися». А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Американський економіст П. Хейне вважав, що «ринок — це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів». Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто на вивченні виробничих або економічних відносин не наголошується. Крім того, не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну, оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів.

У сучасній політичній економії відповідно до предмета цієї науки при визначенні сутності ринку першочерговою стає система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари). Необхідно також з'ясувати основні суб'єкти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини. В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других — виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх — домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих — господарюючих суб'єктів. З погляду принципу історизму суб'єктами ринку найдоцільніше називати домашні господарства (у тому числі окремих індивідів), різні типи організацій (насамперед великі корпорації) та державу (у тому числі наднаціональні органи).

Сучасний ринок — сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами підприємств, фірм та компаній (насамперед, великими компаніями) і державою (утому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послуг у сфері обміну та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу.

Функції ринку. Комплексному (системному) визначенню сутності ринку сприяє з'ясування його функцій.

Ціноутворююча функція. Вона забезпечує остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізацію, перетворення продукту праці на товар.

Відтворювальна функція. Її виконання забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення (зокрема, зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.

Спонукаюча функція. Змістом функції є заохочення виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.

Регулююча функція. Вона чинить регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, сприяє приведенню у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, властивих командно-адміністративній системі.

Контролююча функція. Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін є основним завданням функції.

Функція посилення конкуренції. Її виконання сприяє активній конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

Функція санації. Вона передбачає очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво заради виробництва, а отже, витратний характер економіки.

Інформаційна функція. Її основним змістом є забезпечення постійної наявності таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

Отже, сучасний ринок (системне визначення) — певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами, де відбуваються остаточне визнання й визначення їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками, забезпечується безперервність суспільного відтворення й формування цілісної економічної системи, а також здійснюються опосередкований контроль споживачів за виробництвом та санація економічної системи від неефективних підприємств. Це позитивні функції ринку, які поєднуються з певною сукупністю його негативних аспектів.

Ефективне функціонування ринку забезпечують відповідні умови:

1. Реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Якщо виходити з досвіду розвинутих країн Заходу, то для забезпечення такого плюралізму повинні існувати індивідуальна приватна власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як наслідок різних комбінацій названих форм.

2. Нездатність суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін. Наявність такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій як колективних монополій), знижує ефективність функціонування ринку.

3. Розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації, яке певною мірою послаблює монополістичні тенденції в економіці й сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4. Розвинута система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів). Це створює передумови для діяльності регульованого ринку.

5. Наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність.

6. Конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності. Кількість їх у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це монополія, а 3—5 — олігополія.

7. Розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності. Вони можуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій тощо, послуги, різні види цінних паперів — акцій, облігацій, сертифікатів тощо, гроші, нерухомість, предмети споживання та ін.).

8. Наявність ринкової інфраструктури. Вона охоплює комплекс інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності.

У сукупності економічних відносин, яку виражає категорія «ринок», ключову роль відіграють відносини економічної власності. Так, у процесі купівлі-продажу товарів і послуг здійснюються їх привласнення й відчуження, створюються передумови привласнення чужої неоплаченої праці (якщо йдеться про купівлю-продаж робочої сили на відповідній біржі); на фондовій біржі такі відносини реалізуються через діяльність посередників-дилерів тощо (внаслідок привласнення засновницького прибутку, випуску цінних паперів інвестиційними компаніями та іншими методами).

Структура ринку. Розрізняють ринки засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили, праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності, фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів поділяють на оптовий і споживчий; ринок інтелектуальної власності — на ринок патентів, ліцензій, ноу-хау, програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок — на ринок інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти, ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів). Всі вони у комплексі формують структуру ринку.

Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, а також світового ринку та його окремих регіонів і взаємодія між ними.

Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монополізований і олігополістичний ринки, яким протистоять немонополізований та регульований ринки.

Монополізований ринок — ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

На немонополізованому ринку існує багато продавців, кожний з яких окремо не спроможний впливати на процес ціноутворення. На цьому ринку у розвинутих країнах діє найбільше господарюючих суб'єктів.

Олігополістичний ринок — ринок, на якому кілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки — високоорганізовані, виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму, функціонують за дії тенденції до підриву товарного виробництва. Між ними є також відмінності:

1) монополізований (у тому числі олігополізований) охоплює тільки один сектор економіки і лише частково немонополізований (тією мірою, якою розвиваються контрактні відносини між великими, середніми та дрібними підприємствами), а регульований — всю економіку в єдності трьох секторів (у тому числі державного), хоч і неоднаковою мірою;

2) суб'єктом регулювання монополізованого ринку є монополія (у тому числі й олігополія — колективна монополія), а суб'єктом регульованого — держава і наднаціональні органи;

3) мета регулювання в межах монополізованого ринку — привласнення монопольно високих прибутків, а мета державного — стабілізація економічної системи, узгодження різних інтересів (приватних, колективних і суспільних), певне задоволення загальнонаціональних проблем.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру ринку, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур із збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін., які формують інфраструктуру ринку.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.

За узагальненим критерієм ринки поділяють на фінансові ринки, ринки засобів виробництва (або капіталу, за термінологією економікс), предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності, валютні, ринок інформації, золота.

Фінансовий ринок (у вузькому значенні — грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) — сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

Фінансовий ринок спрямовує в єдине русло рух інших форм капіталу, а отже, ринковий механізм. Гроші є найрухливішою формою економічної власності, а цінні папери — основною формою багатства. Саме фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлено однорідністю товару, наявністю інформації про цей об'єкт торгівлі тощо.

На ринку обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варранти (складські свідоцтва) та ін. Суб'єктами відносин, які при цьому виникають, є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об'єкти фінансового ринку — це особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталів, та ін. Як основні важелі цього ринку діють попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Продавцями капіталу на фінансовому ринку за сучасних умов є комерційні та інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, ощадно-зберігальні асоціації, заможні верстви населення тощо. У багатьох країнах ними є також різні міжнародні фінансово-кредитні організації, транснаціональні банки та ін. Основні покупці капіталу на фінансовому ринку — промислові, торговельні компанії, держава і населення. Водночас вони самі здійснюють продаж цього особливого товару.

Найбільшими продавцями капіталів є страхові компанії (із страхування життя) і пенсійні фонди, які стабільно акумулюють довготермінові грошові надходження від населення. Такої стабільності не мають комерційні банки, оскільки їх депозити формуються з ліквідних ресурсів підприємств і особистих заощаджень населення, а частину цих коштів вилучають ті самі суб'єкти.

Розрізняють короткотерміновий (грошовий) і довготерміновий (ринок капіталів) фінансові ринки. Грошовий ринок, у свою чергу, поділяється на обліковий (об'єктами купівлі-продажу є векселі державної скарбниці та комерційні векселі, короткотермінові цінні папери, що мають високу ліквідність) та міжбанківський (на якому банки розміщують тимчасово вільні грошові кошти кредитних установ у формі міжбанківських депозитів на короткий термін). На ринку капіталів виділяють довготермінові позички й цінні папери. Тому довготерміновий фінансовий ринок поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів.

Більшість короткотермінових і довготермінових кредитів надають великі комерційні банки. На фінансовому ринку існують різні рівні позичкового відсотка для певних категорій позичальників. Так, великі компанії переважно отримують кредит на тривалий термін, без забезпечення і за нижчим відсотком, ніж дрібні фірми, які повинні представити забезпечення, поручительство або гарантію. У багатьох країнах значну частину позичок надають у формі відкриття кредитної лінії — досягнення умови між банком і позичальником про максимальну суму заборгованості за кредитом і можливість упродовж певного періоду отримати позичку без додаткових переговорів з банком. Водночас відкриття кредитної лінії передбачає, що позичальник зберігає на своєму поточному рахунку не менше 20% загальної суми кредиту (компенсаційний залишок), яку він не може вилучити або перенести в інший банк. Ця умова «прив'язує» позичальника до банку.

Якщо кредити надають під заставу, то банк отримує право розпоряджатися заставленим майном (нерухомістю, цінними паперами, депозитними сертифікатами та ін.).

Найнижчою відсотковою ставкою за банківські кредити є базова ставка («прайм рейт») за незабезпечені короткотермінові кредити для першокласних позичальників. Інші ставки, наприклад в Англії, на 1—5% вищі від базової. Шкала цих ставок зростає, коли надають кредити під цінні папери, товари й устаткування, під боргові зобов'язання позичальників (тобто під дебіторську заборгованість). Ще вищі відсоткові ставки встановлюють при наданні сільськогосподарських кредитів (довготермінових — під заставу нерухомості й короткотермінових — під заставу майбутнього врожаю тощо) та споживчих кредитів (під заставу житла, товарів тривалого користування), відсоткові ставки за якими найвищі.

Вагомий вплив на розвиток і функціонування фінансового ринку має держава через механізм проведення кредитної політики. Зокрема, держава впливає на величину облікової ставки, на співвідношення попиту і пропозиції на цьому ринку, є кредитором і позичальником, встановлює загальні правила функціонування й розвитку ринку, здійснює оперативний контроль за ним тощо.

Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед повернути громадянам вилучені державою трудові заощадження, істотно підвищити реальні доходи населення, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно до зростання цін, забезпечити особисту фінансову безпеку, створити інвестиційні фонди тощо.

Істотним недоліком фінансового ринку є випереджаючий розвиток грошового ринку порівняно з ринком капіталів, повільне формування платіжної системи та ін.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну.

Ринок робочої сили — сукупність економічних відносин з приводу організації, купівлі-продажу робочої сили та її використання між зайнятими і незайнятими найманими працівниками, з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) — з іншого.

За сучасних умов результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, в яких зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін. Під час тривалої роботи на підприємстві виникають нові обставини, які не можуть повністю бути відображеними в контракті. Крім того, колективні договори через певний час переукладаються. Тому сферою продажу робочої сили для уже зайнятих працівників певною мірою стає і саме виробництво. Оскільки на зміст колективних договорів, умови їх укладання активно впливає держава, то суб'єкти ринку робочої сили — не лише підприємець і найманий працівник, а й опосередковано держава. Безпосереднім учасником такого ринку вона є на підприємствах і установах державного сектору економіки.

Крім ринку робочої сили, виділяють ринок трудових ресурсів, на якому суб'єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили — попит, пропозиція і заробітна плата (ціна вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили). Попит на робочу силу з боку індивідуального, колективного (підприємства акціонерного типу) капіталіста або держави залежить від попиту на товари і послуги, які виробляють підприємства відповідного типу, від рівня їх технічної оснащеності, інтенсивності та продуктивності праці, форм і методів організації виробництва, економічної кон'юнктури, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності країни (зокрема, від можливості проникнення на національний ринок продукції іноземних компаній), якості робочої сили та якості праці, величини інвестицій, технічної будови капіталу та ін. Пропозиція робочої сили залежить від рівня народжуваності населення, тривалості освіти й набуття кваліфікації, демографічної політики держави, ринку житла, рівня заробітної плати, престижності праці та інших факторів.

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили. У першому разі пропозиція робочої сили недостатня (порівняно з попитом), у другому — попит і пропозиція збігаються, у третьому — пропозиція перевищує попит. Типовою ситуацією на ринку робочої сили у розвинутих країнах є перевищення пропозицією робочої сили її попиту (в масштабі окремої держави, про що свідчить певна кількість безробітних; у деяких країнах безробіття сягає 15% працездатного населення) у поєднанні з дефіцитом на окремі професії. Тому нерівновага на цьому ринку — загальноприйняте явище. Внаслідок перевищення пропозицією попиту заробітна плата відхиляється вниз від вартості товару робоча сила і навпаки.

У межах загальнонаціонального ринку робочої сили виділяють окремі сегментні ринки або субринки: ринок робочої сили в передових наукомістких галузях промисловості та в «старих» традиційних галузях; ринок робочої сили у сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. Кожний із них, у свою чергу, поділяється на ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей. Розрізняють також ринок переважно фізичної праці (представлений робітниками), переважно розумової праці (представлений службовцями) і здебільшого творчої праці (представлений інтелігенцією). За НТР спостерігається скорочення першого і зростання останніх двох ринків.

В Україні характерними особливостями ринку робочої сили є значне перевищення пропозицією робочої сили її попиту, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованості ринку житла, значних цін на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце проживання, та ін. Водночас спостерігається висока мобільність щодо інших країн.

Головними умовами формування ринку робочої сили є також створення стабільних і ефективних стимулів до праці, системи професійної переорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, ринку житла, інтенсивний розвиток малого підприємництва (у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні компанії забезпечують більшість робочих місць) тощо.

Важливе значення має успішна діяльність ринку капіталу.

 

Ринкова інфраструктура

система заснувань і організацій (банків, бірж, ярмарків, страхових компаній, консультаційних і інформаційно-маркетингових фірм і т.д.), забезпечуючих вільний рух товарів і послуг на ринку. Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму,корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави. Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний,взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.
Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвит­ку до найвищих форм суспільного прогресу.Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких від­творюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює склад­ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих краї­нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо­дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла­новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо­міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо­дою економічної самодіяльності людини. Звичайно, Україна, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України. Однак складність завдання полягає в тому, що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства,високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції,що залишилися за межами державних кордонів.В таких скрутних умовах, що склалися в Україні, в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та іншишх криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений. Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Ринкова економіка базується на трьох основних «китах»: правовій системі (праві власності), ринковій інфраструктурі і підприємництві. Вона являє собою неперевершений по ефективності господарський механізм, у якому людина сприймається таким, яким він є: з одного боку, що переслідує власні інтереси, з інший (творчою особистістю, що створює матеріальні цінності для інших. Ще Адам Сміт у своєму знаменитому творі «Дослідження про природу і причини багатства народів», а також в інших роботах показав, що власний інтерес кожної окремої людини як члена товариства, заснованого на поділі праці, веде до одержання максимально можливих благ усім товариством у цілому. Передумови для цього - власність, конкуренція, ринок і підприємницьке середовище. У даній роботі розглянутий розвиток в Україні одніеї складової ринковї економіки - ринкова інфраструктура, умови і чинники, що впливають на розвиток а також проблеми і перспективи її подальшого розвитку.

 

Поняття і суть ринкової інфраструктури.

Термін " Інфраструктура " був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одну ціле - Ринковуекономіку.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу. Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику. Ринок - це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70 роки. Стосовно до ринку (ринковій економіці) інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін.