Основи педагогіки вищої школи 1 страница

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

КИЇВ 2003

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист №14\18.2-2018 від 1.11.01)

Рецензенти:

Мороз ОТ. - доктор педагогічних наук, академік АПНУкраїни; Дубасенюк О А. - доктор педагогічних наук, професор.

Вітвицька С.С.

Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003.-316 с.

ISBN 966-8253-51-5

У посібнику подані сучасні технології навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі. Методичний посібник розрахований на студентів, магістрантів, молодих викладачів вищих навчальних закладів. Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогічних курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт.

ВСТУП

Становлення України як самостійної держави, її національне відродження та перехід до ринкових відносин кардинально впливають на роль спеціалістів а вищою освітою. Особливе місце серед них посідають майбутні педагоги як високо компетентні і всебічно освічені фахівці, рівень підготовки яких повинен забезпечити соціально-педагогічні потреби суспільства в умовах реплікації «Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті».

Побудова національної системи освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх кадрі її, спрямований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань студентів запитам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності. Основним критерієм роботи навчального закладу є рівень підготовленості випускників, раціональне поєднання їх теоретичних знань з умінням застосовувати їх на практиці, що ОЗНАЧАВ потребу вести пошук ефективних форм і методів навчання, удосконалення програм, навчальних планів, розробку нових навчальних методик, навчальних посібників.

Процес підготовки нової генерації науковців, здатних позитивно впливати на суспільний розвиток, потребує зростання якості знань, збереження національної культури, докорінного оновлення професійно-педагогічної підготовки викладачів вищих навчальних закладів, виникнення нових функцій педагогіки вищої школи.

Вища педагогічна школа і педагогіка пройшли тривалий історичний шлях. На цьому шляху педагогіка вищої школи із суми ідей та концепцій поступово перетворилася на науку, здатну забезпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, атакож визначити найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання студентів. Розвиток сучасної педагогічної школи в Україні - багатогранний процес, котрий змінює її обличчя, наближаючись до рівня соціальних, політичних, педагогічних вимог епохи технічної та технологічної революцій. Серед важливих позитивних тенденцій розвитку педагогічної школи - курс на демократизацію, диверсифікацію та диференціацію освіти, гуманістичну спрямованість виховання, використання форм і методів навчання, що підвищують активність, самостійність студентів, включення їх в дослідно-експериментальну діяльність, педагогізація найновіших технічних засобів.

Прогрес у вихованні і навчанні студентства відбувається за діалектичного відмирання застарілогоінародження нового, що вимагає наповнення вищої школи новим змістом.. Вивчення педагогіки вищої школи важлива умова формування загальної та педагогічної культури викладача вищогонавчального го закладу будь-якого профілю, оскільки вона озброює знаннями про процеси розвитку теорії та практики виховання і навчання студентів, сприяє становленню світогляду, педагогічного професіоналізму. Ґрунтовні знання з теорії педагогіки вищої школизначно розширюють кругозірвикладача, дозволяють цілісно бачити будь-яку навчально-виховну проблему,знаходит її оптимальне рішення. Перехід педагогічної школи до ступеневої системи освіти передбачає оновлення змісту базової педагогічної освіти спеціалістів усіх кваліфікаційних рівніві, перш за все, магістрів як фахівців вищого кваліфікаційного рівня, котрі в майбутньому поновлять. складнауковцівурізних галузях науки та викладацький корпус вищих навчальних закладів, спеціалізованих середніх навчальних закладів із поглибленим вивченням окремих предметів, гімназій, ліцеїв, коледжів.

Курс «Основи педагогіки вищої школи» у зазначенійсистемі має ознайомити магістрів із цілями та напрямами реформування вищоїосвіти, структурою її системи, методологічними, психолого-педагогічними та методичними основами організації навчально-виховногопроцесу, науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі. Важливим його завданням є озброєння майбутніх

викладачів та науковців чіткою методологією педагогіки, глибокими знаннямиосновних педагогічних категорій і понять. У процесі вивченняцього курсу студенти магістратури мають прийти до розуміння високої значущості педагогічної праці у суспільному прогресі людства.

У пропонованих увазі магістрів, аспірантів, молодих викладачів методичному посібнику з «Основ педагогіки вищої школи» здійснена спроба нового підходу до структури і змісту курсу на основі сучасних досягнень педагогічної науки. В основу структури і змісту цього посібника покладена концепція всебічного розвитку майбутнього фахівця у цілісному навчально-виховному про-цесі. Відповідно до цієї концепції і реалізації системного і діяльнісного підходів структура курсу має таку логіку.

У першому розділі «Загальні основи педагогіки вищої школи», що містить шість параграфів, розкриваються методологічні та теоретичні основи педагогіки вищої школи, її функції, об'єкт, предмет та основні категорії (§1); методи та методика педагогічного дослідження, сутність понять «методологія», «науковий метод», «методика», їх взаємозв'язок, теоретичні та емпіричні методи пе-дагогічного дослідження (§2); суб'єкт педагогічної діяльності, організатор навчально-виховного процесу - викладач, характеристика основних напрямів його роботи, її специфіка та психологічна структура ( §3 ).

Особливе місце належить §4 - «Педагогічнії культура викладача вищого навчального закладу», — де акумулюються знання з педагогіки, психології, культурології та історії педагогіки, оскільки педагогічна культура с інтегрованою якістю, що відтворює синтез когнитивної (наявності професійних знань), емпативної (спе- цифіка почуттів і засобів їх вираження у різноманітних ситуаціях об'єктивної реальності) та діяльнісної (створення педагогом нових цінностей) складових, ровииток яких відбувається у процесі професійної діяльності, а також шляхом самовдосконалення.

Наступний параграф «Студент як об'єкт-суб'єкт педагогічної діяльності» розкриває особливості студентства як соціальної групи, процес адаптації студентів у вищому навчальному закладі, умови їх переходу з об'єкту в суб'єкт педагогічної діяльності.

Параграф 6 «Організація виховногопроцесу у вищому навчальному закладі» віддзеркалює новітні технології виховання студентства, роль та функції куратора академічної групи в управлінні системою позааудиторною виховною роботою, що вміщує аналіз і прогнозування, планування та організацію, контроль і координацію, оцінку та корегування.

Ефективність управління системою позааудиторної виховної роботи забезпечується шляхом використання різнопланових організаційних форм, розвитку самодіяльності студентів та методичної допомоги викладацького складу педагогічного закладу. Проблема організації виховної роботи зі студентами є однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практичній діяльності вищих навчальних закладів освіти. Саме у процесі виховання студентів має бути реалізована мета та основні принципи національного виховання, що передбачає, з одного боку, поглиблений аналіз соціально-психологічної природи виховання як особистісно-комунікативного, особистісно-орієнтованого процесу, з іншого розглядає організацію виховної роботи зі студентами крізь, призму історично зумовлених соціальних функцій вищої школи та її цільового призначення.

У розділі «Основи дидактики вищої школи» розкриваються основні дидактичні концепції: традиційна парадигма, раціоналістична модель і феноменологічний напрям; провідні принципи сучасної парадигми вищої освіти (фундаменталізм, варіативність і альтернативність, гуманізація навчального процесу та гуманіта-ризація його змісту) (§2.1), висвітлюються прогресивні методи, форми навчання у педагогічному закладі освіти; у § 2.2 розкриті сучасні прогресивні технології навчання; §2.3 присвячений конт-|ролю та обліку знань студентів вищих навчальних закладів; у §2.4. аналізується науково-дослідницька діяльність студентства як особ-ливе науково-освітнє середовище.

У розділі III «З історії вищої педагогічної освіти» розкрито процеси реформування системи вищої освіти, що зумовлено необхід-ністю і ознайомити студентів магістратури з основними видами вищих навчальних закладів (класичні університети, педагогічні університети, коледжі) та перспективами їх розвитку (§3.1). Звернення до и торії становлення педагогічної школи дозволяє зрозуміти хід і результати взаємодії суспільства, з одного боку, та вищої школи і педагогіки з іншого. Виникає система знань про те, як вища школа і педагогіка відтворювала розвиток цивілізації, яку сфері виховання і навчання закріплювалися культурні цінності; формується впевненість, що вища школа і педагогіка завжди були помітними двигунами культурної і суспільної еволюції.

§3.2 знайомить з системоювищої педагогічної освіти за кордоном. Ідейна база сучасної зарубіжної школи і педагогіки постійно оновлюється і коректується. У процесі його вивчення студенти мають усвідомити причини, які викликали реформування освітніх систем, цілі й особливості такого реформування у розвинених країнах світу і в Україні, зміст нової освіти, ідеї та моделі глобальної освіти, які є основою інтеграції міжнародних освітніх систем.

Завершується методичний посібник з курсу «Основи педагогіки вищої школи» робочою програмою, що містить основні теми з курсу педагогіки; в ній подаються завдання для самостійної роботи, література для опрацювання.

Ми сподіваємося, що пропонований методичний посібник буде корисним для студентів магістратури, аспірантів і молодих викладачів, а також, певною мірою, поповнить дефіцит навчально-педагогічної літератури з педагогіки вищої школи, який відчувають вищі навчальні заклади (педагогічні університети, коледжі тощо). Його доцільно використовувати при засвоєнні нормативних педагогічних курсів, на практичних заняттях спецсемінарів та спецкурсів, при написанні курсових і дипломних робіт.

РОЗДІЛ І.

ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

1.1. Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи. Вища школа як педагогічна система.

Той, хто захоплюється практикою без теорії, подібний до керманича, що вступає на корабель без руля і компаса - він ніколи не певний, куди пливе.

(Леонардо да Вінчі)

Сучасна педагогіка - це комплекс теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і освіту як спеціально організовані і цілеспрямовані процеси, а також про шляхи удосконалення цих процесів.

Педагогіка вищої школи с однією з галузей педагогіки, науки провиховання, навчанняі освіту молоді і дорослих. Об'єктом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічна система вищої освіти. Поняття «педагогічна система» введене в педагогіку Н.В.Кузьміною.

У сучасному суспільстві виховання здійснюється головним чином через спеціальні педагогічні системи. Вони с головним і дужескладним об'єктом дослідження науки педагогіки. Системою прийнято називати функціональну структуру, діяльність якої підпорядковане певній меті. Фахівці, які включені до спільного виду діяльності, теж утворюють систему, в якій ця діяльність здійснюється. Отже, навчальні заклади і включені в спеціальну навчально-виховнудіяльність спеціалісти утворюють педагогічну систему. Всясукупність навчально-виховних і культурно-освітніхнавчальних з акладів складає систему народної освіти, котра вміщує великі педагогічні системи - систему вищої освіти, систему середньої спеціальної освіти, систему загальної середньої освіти. Ці великі педагогічні системи окреслені Законом України

«Про освіту» (стаття 43). Структура педагогічної системи вищої освіти (ВПС) включає ряд середніхпедагогічних систем (це окремі вузи) і малих педагогічних систем (МПС) - окремі факультети, курси, групи (рис.1).

Отже, об'єктом дослідженим педагогіки є система народної освіти (СНО) і педагогічні процеси ВПС. Об'єктом педагогіки вищої школи є система вищої осипи (ВПС) і педагогічні процеси в ній.

Міністерство освіти формулює певного роду регламент діяльності кожної з підсистем ВПС, об'єднаних у систему народної освіти. Великі педагогічні системи — це функціональна структура, що включає сукупність закладів, об'єднаних єдністю мети і одним адміністративним центром. (Середні педагогічні системи — це різні вузи, які не обов'язково миють один адміністративний центр. Показником успішної діяльності СПС є, перш:за все, характер соціальної і професіональної адаптації їх випускників, рівень їх майстерності.

Педагогічні системи різнятьсяміж собою за педагогічною метою, змістом навчання, контингентом вихованців, кваліфікацією

педагогів, формами, способамикерівництва процесами діяльності вихованців, результатами. Проте всі системи реалізують єдину мету, яка визначена державою, суспільством. Педагогіка вищої школи, як і кожна наука, має свій предмет дослідження. В науковій літературі даються різнівизначення предметупедагогіки вищої школи, як-от: «Предметом педагогіки вищої школи є процес створення і функціонування дійсних відношень студентів вищих навчальних закладів, які забезпечують можливість формування духовно багатого, добропорядного, свідомого громадянина, спеціаліста вищої кваліфікації різних галузей народного господарства, науки, техніки, культури, освіти тощо, патріота України» (А.М.Алексюк).

Н.В.Кузьміна так окреслює, предмет педагогіки вищої школи: « Предметомвузівської педагогіки є визначення закономірностей управління такою педагогічною системою, мета якої — підготовка спеціалістів, здатних, виходячи з громадянських позицій, вирішувати виробничі чи наукові завдання і відповідати за їх вирішення».

К.І.Васильєв вважає, що предметом педагогіки вищої школи є процес формування молодих спеціалістів за умов вузівського навчання, який передбачає не тільки навчання і виховання їх у вузі, а й виховуючий вплив середовища (у широкому плані), у якому живуть студенти.

Кожен з авторів доповнює і поглиблює визначення поняття «предмет педагогіки як науки» і «предмет дослідження науки педагогіки». На наш погляд, предметом педагогіки вищої школи є: навчально-виховний процес та процес професійної підготовки спеціаліста, культурної еліти сучасного суспільства; вивчення закономірних зв'язків, які існують між розвитком, вихованням та навчанням у ВНЗ; розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного висококваліфікованого спеціаліста у будь-якій галузі матеріального чи духовного виробництва.

Отже, педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

Метаю цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;

• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;

• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;

• розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

До завдань, педагогіки вищої школи також входить: вивчення діалектичних взаємозв'язків об'єктивних і суб'єктивних, соціальних і природних факторів виховання і розвитку студентства, його потенційних і реальних можливостей; співвідношення цілей і засобів виховання і навчання; розробка теорії та методики виховання і навчання, які педагог-викладач має враховувати в своїй

практичній діяльності, а також критеріїв її ефективності на основі закономірностей цих процесів.

Педагогіка вищої школи виконує такі функції:

• аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; (аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);

• прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

• проективно-конструктивну ( розробканових технологій та втілення результатів досліджень).

Педагогіка вищої школи є наукою і мистецтвом. Як наука педагогіка вищої школи має свій об'єкт, предмет, методи дослідження та перспективи розвитку. Вона розкриває: сутність виховання студентів, як педагогічного процесу; йогозакони і закономірності; умови, за яких ці закони повніше проявляються; умови і способи прогнозування педагогічного процесу;структуру і механізм взаємодії елементів педагогічної системи.

Як мистецтво педагогіка вищої школи вимагає творчого натхненняі захопленості цією наукою від кожного викладача.

Педагогіка вищої школи є теоретичною і прикладною наукою. Як теоретична наука вона відображає причинно наслідкові відношення і зв'язки у вихованні, навчанні і науковій підготовцімайбутніх спеціалістів. Така теорія являєсобою системуідей, що слугують обґрунтуванням і керівництвомдодії. А також показує раціональні шляхи, спрямовує роботувищої школи у бік бажаної мети, виявляє таку систему дій, яка найкращим чином задовольняла і відповідала б поставленим цілям.

Як практичнанаука педагогіка вищої школи вказує на застосування теоретичнихположень, шляхів реалізації законів і закономірностей, принципів у практичній діяльності педагогічних працівників.

Як і кожна наука, педагогіка вищої школи має свій категоріально-понятійний апарат. Автори В.М.Галузинський, М.В.Євтух поділяють категорії на три види:

І. Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у вищому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.

Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо педагогічні. За іншою класифікацією вони можуть бути фундаментальними й конкретними. Зокрема, автори В.М.Галузинський, М.Б.Євтух виділяють такі закономірності:

• процес формування особистості студента (у процесі його навчання, виховання і розвитку) є єдиним і взаємозумовленим;

• виховання, навчання і освіта студента, його переростання у спеціаліста є так само історично зумовленим соціальним процесом; загальній і специфічний характер виховання студента (в широкому розумінні цього слова) є також єдиним і взаємозумовленим. Чим повніше ця єдність, тим вищим постає результат виховання;

• професійно-педагогічна діяльність викладача і навчальна діяльність студента с також взаємозумовленими і взаємозалежними;

• формування особистості студента відбувається в структурі внутрішньоколективних стосунків.

До основних закономірностей, на наш погляд, можна віднести й такі:

• чим педагогічно доцільнішії побудований навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішимє його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

• чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

•чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпечує продуктивність навчально-виховного процесу.

До основних принципів належать:

1. Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.

2. Науковий, світський характер навчання.

3. Єдність національного і загальнолюдського — формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світової культури. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.

4. Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання.

5. Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача.

6. Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.

II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта, розвиток, формуванняособистості; навчально-виховний процес; навчальним і виховнийпроцес.

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

• у широкому соціальному, як передача соціально-історичного досвіду;

• у широкому педагогічному, як організація виховання у навчально-виховних закладах;

• у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;

• у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання студента.

Самовиховання цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

Перевиховання індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у студентів. Здебільшого перевиховання тісно пов'язане з відносно новою галуззю педагогіки - соціальною педагогікою.

ПІ. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

Ці категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загальнопедагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту — вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу.

Педагогіка вищої школи має таку структуру: загальні основи педагогіки, теорія виховання, дидактика, теорія управління (менеджмент).

Як наука педагогіка вищої школи тісно пов'язана з психологією вищої школи, яка досліджує психологічні закономірності навчання і виховання (розвиток пізнавальних процесів, критерії розумового розвитку), а також філософією, соціологією та іншими науками, об'єктом вивчення яких с людина.

Оскільки предметом дослідження педагогіки вищої школи є педагогічний процес у ВПС (системі вищої освіти), - необхідно дати визначення поняття вищої освіти, її ролі та структури в Україні.

Визначення вищої освіти подане у декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ЮНЕСКО, що відбувалася у Парижі 5-8 жовтня 1998 року. У цьому документі говориться, що вищою освітою називаються всі види навчальних курсів, підготовки або перепідготовки на післядипломному рівні, що здійснюється університетами або іншими навчальними закладами, котрі визначені компетентними державними органами як навчальні заклади вищої освіти.

У законі України «Про вищу освіту» вищу освіту визначено як рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації; зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва; зміст навчання -структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Вища школа виконує такі функції: виховну, освітню, загальнокультурну, науково-дослідну, інтернаціональну. Вища школа бере активну участь у розв'язанні всіх задач державотворення; у створенні матеріального добробуту, вдосконаленні суспільних відносин, вихованні громадянина-патріота України; у підвищенні культурного рівня населення України, формуванні інтелектуального потенціалу країни, забезпеченні підвищення кваліфікації викладачів, підготовці наукових кадрів для участі в НТР, сприянні демократизації суспільства та укріпленні миру; у розвитку міжнародного співробітництва.

В Україні мети, задачі, структура, ТИПИ нищих навчальних закладів визначені Законом України «Про освіту» (1996), Законом «Про вищу освіту» (2002).

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну те практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової і професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої ОСВІТИ. До вищих закладі освіти, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Держава створює громадянам України відповідні умови для реалізації їх права на здобуття вищої освіти. Навчання у вищих закладах освіти державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, передбачених четвертою частиною статті 61 Закону «Про освіту», а у вищих закладах освіти інших форм власності — юридичними та фізичними особами. Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органами, уповноваженим цим Законом.

Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном (Стаття 42).

Завдання, права та обов'язки вищого закладу освіти:

• провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;