Використання психологічної установки на сприйняття і розуміння сказаного

Установка - це готовність людини до тієї чи іншої діяльності, актуализирующаяся при передбаченні їм появи певного об'єкта, явища, що несе на собі риси цілісної структури особистості з постійним набором характеристик. Іншими словами, це схильність до певної форми реагування.

Для поліпшення розуміння можна використовувати два види установок:

o змістовну (формується спрямованість на певну тему, тому будь-яка інформація буде сприйнята і зрозуміла, якщо вона відповідає темі);

o цільову або функціональну (в цьому випадку тема не визначена, зате чітко поставлена мета; співрозмовник сам вибирає інформацію, не орієнтуючись на її форму).

Також поширеною установкою можуть бути позитивні висловлювання значущої особистості про вас, посилання на ваш досвід і знання.

Виділення ознак. При взаємодії необхідно враховувати, що пояснення результату або суті проблеми часто буває недостатньо для досягнення розуміння. Слід спеціально виділяти істотні ознаки ситуації або майбутнього результату. Спираючись на них, можна істотно поліпшити розуміння і, як наслідок, взаємодія. В. Р. Зазыкин описує такі групи ознак.

Вербализируемые ознаки (описувані найкраще словами). Подібний опис має бути образним та емоційним.

Ознаки, що подаються в наочних образах. Це ілюстрації, приклади, яскраві порівняння. Тут необхідна максимальна наочність.

Чуттєві ознаки. Їх найкраще сприймають кінестетики, тобто люди, які сприймають світ через відчуття. Чуттєві ознаки зустрічаються найбільш часто у емоційних людей, представників різних творчих професій.

Розуміння через включеність у ситуацію. Для того щоб простіше зрозуміти суть проблеми, буває достатньо описати ситуацію партнеру і попросити його подумки програти її, стати дійовою особою. Якщо ситуація досить чітко і точно описана, то цей варіант може дати дуже гарні результати.

Для досягнення розуміння людини людиною, на думку А. Ю. Панасюка, необхідна також логічність викладу. Деякі емоції, особливо страх, можуть метати логічної послідовності мовлення, оскільки відволікають від упорядкування послідовності слів. Однак необхідно враховувати феномен, описаний Д. Халперн: логічність або алогічність міркувань залежить від типу розв'язуваної задачі. Дуже часто особисті установки і переконання людини впливають на вибір логічного висновку. Під впливом емоцій людські міркування можуть ставати алогічними. Раціональна частина розуму підшукує доводи, які обґрунтовують наші переваги. У статті про зв'язок логіки з мисленням М. Хенді зазначила, що в повсякденному мисленні люди зазвичай не йдуть формальним правилам логіки. Вони визначають істинність суджень не тільки на основі наданої інформації. Замість цього дані їм затвердження змінюються відповідно до власних переконань, а потім перевіряється, слід висновок з змінених ними суджень. Виходить, що люди діють відповідно до певної суб'єктивної логіки, якою користуються своїми власними уявленнями про світ для формулювання висновків щодо певного питання. У реальному житті іноді люди мислять логічно, а іноді закони логіки суперечать ситуації, наслідків і загальноприйнятим правилам виведення висновків. У реальному житті, визначаючи, чи випливає висновок з посилок, суб'єкт додає до пропонованих фактами власну думку і знання. Це практичний підхід до завдань логічного мислення, який застосовується в більшості повсякденних ситуацій і який необхідно враховувати в процесі спілкування.

В умовах нещирого ділового спілкування дуже важливо аналізувати аргументацію співрозмовника. Необхідно мати на увазі, що будь-яка інформація має мету переконати співрозмовника щось зробити або у щось повірити. Аналіз інформації в цілях виявлення неистинных повідомлень може проводитися різними способами: вертикальним, коли зіставляються відомості, що надійшли в різний час від одного і того ж джерела; горизонтальним, коли порівняльної перевірці підлягає інформація, одержана від різних джерел.

При логічному аналізі інформації застосовуються такі прийоми, як "метод мозаїки", коли з дрібниць складається цілісний образ. Якщо в оповіданні було спотворення інформації, то рано чи пізно воно проявить себе - "мозаїка відповідей" де-то не буде складатися в єдину і цілісну картину. А також аналіз інформації за допомогою індуктивних та дедуктивних міркувань. При індуктивних (від часткового до загального) спостереженнях проводиться збір спостережень, фактів, які потім використовуються для підтвердження або спростування гіпотези або міркування, а потім на їх основі робиться висновок. Індукцію неможливо обгрунтувати з логічної точки зору. Розмірковуючи індуктивним методом, неможливо довести, що укладення або гіпотеза вірна, тому що завжди може існувати виняток з правила. Але з допомогою індуктивного методу можна спростувати гіпотезу. Розмірковуючи індуктивним методом, люди узагальнюють свій досвід і на основі цих узагальнень формують свої уявлення або очікування. Дедуктивне міркування (від загального до часткового) починається з твердження, яке вважається істинним. Дедукція є загальним механізмом, придатним для вирішення всіх когнітивних завдань. Дедукція дозволяє нам відповідати на питання, ґрунтуючись на інформації, що зберігається в пам'яті, планувати дії по досягненню цілей і вирішувати деякі види головоломок. Гіпотези і переконання управляють нашими спостереженнями, а наші спостереження, відповідно, призводять до зміни наших гіпотез і переконань. Таким чином, при аналізі істинності інформації доцільно користуватися дедуктивним методом, збираючи зчитуючи інформацію з співрозмовника, аналізуючи її і вибудовуючи на основі спостережень власну точку зору.

Неистинные повідомлення можуть бути як епізодичними і імпульсивними, так це може бути і заздалегідь добре продумане і розраховане стратегічне спотворення інформації, яке спрямоване на поступове створення негативного образу людини в очах партнера по спілкуванню. У цьому випадку спотворення інформації більш складно організовано, її співвідношення з правдивою інформацією зазвичай заздалегідь розраховане. Для успіху задуманої акції заздалегідь формуються спеціальні комбінації, які повністю підпорядковані єдиної мети. Суб'єкт, який використовує неистинные повідомлення, одягає на себе потрібну йому маску, створює образ, привабливий для об'єкта впливу.

Для визначення наявності спотворення інформації в процесі спілкування необхідно здійснювати дослідження змісту одночасно в двох перехресних площинах аналізу. З одного боку, це аналіз установок, відносин, намірів співрозмовника, з іншого - виявлення ступеня відповідності повідомлень дійсності. При такому підході неправду можна охарактеризувати як висловлювання, засноване на омані або неповному знанні; брехня - як свідоме спотворення знаемой суб'єктом істини, а обман - як напівправду, провокує розуміє її людини на помилкові висновки з достовірних фактів. Необхідно також виділити основні ідеї. Це дозволить зрозуміти, як пов'язані між собою інші елементи повідомлення, щоб можна було "наростити" їх необхідним чином на основні ідеї.

Оскільки процес пізнання людини людиною здійснюється в міжособистісному спілкуванні, важливо спонукати партнера якомога більше висловитися з потрібних проблем, щоб він "розкрився", щоб в цьому проявилися його особистісні риси і відносини. Підтримати бесіду, включити співрозмовника в процес спілкування, зрозуміти його наміри допомагають цілеспрямовані питання. Вони дозволяють зібрати всебічну інформацію про цікавому предметі, виявити непослідовність лінії поведінки, неузгодженість з іншими, вже наявними фактами, якщо лінія поведінки суб'єкта спілкування ретельно не продумана заздалегідь. У процесі розмови можуть бути виявлені виникають при повторах протиріччя, незнання конкретних деталей, які неминуче повинен був би знати суб'єкт, якщо б він говорив правду. З цієї точки зору зміст виступу є менш інформативним для діагностики істинності або хибності переданої інформації, тому що воно готується заздалегідь і його легше фальсифікувати. Однак, якщо для підготовки часу було недостатньо, то його зміст також може включати деякі індикатори спотворення інформації (велика кількість не відноситься до теми інформації, за допомогою якої людина прагне заповнити "порожнечі", що утворилися в результаті приховування ряду фактів і даних).