На рівні центрального апарату ця служба представлена комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності та Генеральним департаментом бан­ківського нагляду

До складу Генерального департаменту входять:

· Департамент реєстрації та ліцензування банків;

· Департамент інспектування та моніторингу банків;

· Департамент реорганізації та ліквідації банків.

НБУ використовує різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:

¾ визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;

¾ визначає положення, що регламентують різні аспекти діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;

¾ установлює для банків обов’язкові економічні нормативи, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;

¾ здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;

¾ визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, розміщення коштів на коррахунках та депозитах в інших банках, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;

¾ визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;

¾ застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» кошти державного бюджету та позабюджетних фондів повинні зберігатися в НБУ, на рахунках Державного казначейства. Для створення оптимальних умов ефективного управління коштами бюджету НБУ запровадив систему обслуговування коштів державного бюджету через консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок кореспондентського рахунку комерційного банку. Державному казначейству надана можливість проводити розрахунки за коштами державного та місцевих бюджетів через Систему електронних платежів НБУ.

НБУ є кредитором уряду. Закон «Про Національний банк України» обмежує операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.

НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціонних торгів, здійснює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізований електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому банку.

· НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної політики держави.

Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ передбачає здійснювати управління грошовим оборотом, забезпечуючи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабільності національної валюти.

НБУ відповідно до макроекономічних показників загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

· рівень інфляції;

· зміна грошової бази;

· зміна грошової маси;

· зміна обмінного курсу гривні до долара США.

 

 

15.5. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

 

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики.

Сутність грошово-кредитної політики.

 

Монетарна політика - комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Монетарній політиці властиві:

- комплексність, різноваріантність регулятивних заходів;

- спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей;

- заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку.

При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу — грошовий ринок і банківську систему.

Об’єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

¾ пропозиція (маса) грошей;

¾ ставка процента;

¾ валютний курс;

¾ швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об’єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб’єкти монетарної політики. В Україні головним суб’єк­том грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь: Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Верховна Рада заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Цільова спрямованість монетарної політики.