Трудовий договір про сезонну роботу

Правове регулювання сезонних робіт довгий час здійснювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 вересня 1974 р. 7 квітня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України затвер­джено Положення про порядок організації сезонних робіт (Уря­довий кур'єр. — 1998. — № 85—86). Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1998 р. № 278 (Праця і зарплата. — 1997. — № 7). Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних умов виконуються не весь рік, а протягом певно­го періоду (сезону), але не більше б місяців. З працівником, що виконує сезонні роботи, укладається трудовий договір. Оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу згідно з нор­мами, розцінками, тарифними ставками, які діють на підприємстві, і не може бути нижчою мінімальної заробітної плати за умови виконання норм праці.

Державна служба зайнятості здійснює направлення на сезонні роботи громадян, які звернулися в службу за сприянням у пра­цевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни, зареєстровані як безробітні. Після закінчен­ня трудового договору такі громадяни мають право на перереє­страцію в службі зайнятості.

Трудовий договір з трудящим-мігрантом

У зв'язку з активними міграційними процесами, діяльністю спільних підприємств значного поширення набула практика укладення трудових договорів з іноземними громадянами.

При працевлаштуванні іноземних громадян потрібно мати на увазі, що згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземці мають такі ж права і свободи та несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією та іншими законами України, а також міжнарод­ними договорами України (див. гл. 5).

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затверджений постано­вою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, із змінами від 17 травня 2002 р. № 649, передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадянинові або особі без громадянства, які мають намір займатися в Україні тру­довою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні праців­ники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні об­ґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або, за його дорученням, центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, для робіт на підприємстві, в установі, органі­зації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

Це положення поширюється також на іноземців, які направлені закордонним роботодавцем в Україну для виконання певного об­сягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між україн­ськими й іноземними суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним громадянам, які постійно проживають в Україні, та іншим іноземцям у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України. Дозвіл, як правило, видається на період до одного року. Цей термін може бути продовжено, для чого роботодавцю слід звернутися до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до за­кінчення попереднього терміну дії перебування в Україні.

Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі на працевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціа-

250

тиви або з вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, ви­знання особи згідно із законодавством небажаною для перебу­вання в Україні тягне за собою анулювання дозволу на праце­влаштування. Про дострокове розірвання контракту роботода­вець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповід­ний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ.

Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості, Держкомкор­дон та орган внутрішніх справ. В такому разі іноземець підля­гає видворенню з України у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 "Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію".

Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

У межах СНД держави уклали низку угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 р. 12 держав-учасниць, у тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігран-тів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування праців-ників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних підставах займаються оплачуваною діяль­ністю в країні працевлаштування, встановлює сторона працев­лаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна зі сторін визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, документи про присвоєння звань, розря­ду, кваліфікації та інші необхідні документи і завірений у вста­новленому порядку на території сторони виїзду переклад їх дер­жавною або російською мовами.

Трудова діяльність працівника оформляється трудовим дого­вором (контрактом), який вручається працівникові до виїзду на роботу. У трудовому договорі (контракті) мають міститися всі основні реквізити роботодавця і працівника, професійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці та її оплату, тривалість робочого дня і відпочинку, умови мешкання, а також термін дії трудового договору, умови його розірвання, порядок від-

шкодування транспортних витрат. Якщо трудовий договір розі­рвано у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності або штату пра­цівників, то на працівника-мігранта поширюються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони працевлашту­вання. У такому випадку працівник підлягає поверненню у сто­рону виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного роботодавця (най­мача) до іншого.

Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхування і со­ціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціаль­ною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 р. і двосторонні­ми угодами) за законодавством сторони працевлаштування.

Трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах і за спеці­альністю, взаємно визнається сторонами.

У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з сторони праце­влаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або ін­ший документ, який містить дані про тривалість роботи і заробіт­ну плату помісячно.

У разі смерті працівника роботодавець (наймач) організовує перевезення тіла й особистого майна померлого на територію сто­рони виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати, інформує дипло­матичне або консульське представництво цієї сторони з надан­ням матеріалів про факт смерті (Людина і праця: Інформацій­ний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни. — 1995. — №8).

Подібного роду двосторонні угоди Україна уклала з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдовою та іншими державами.