В залежності від кількості учасників розрізняють односторонні та двосторонні (багатосторонні) угоди

· Односторонній правочин втілює волю однієї особиправових відносин (наприклад, заповіт або прийняття спадщини).

· Двосторонні (багатосторонні) правочини втілюють погоджену волю кількох осіб, тому їх назива­ють договорами (наприклад, купівля-продаж).

2) За моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні правочини.

· Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами (наприклад, договір поставки).

· Для укладання реального правочину, поряд із згодою сторін, необхідне вчинення фактичних дій (наприклад, договори позики, перевезення, дарування).

3) За наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні правочини.

· У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію (сплатити гроші, передати речі та ін.).

· У безоплатній угоді одна сторона зобов’язана вчинити дії, а інша не зобов’язана вчиняти власні зустрічні дії. Односторонні правочини є безоплатними, а двосторонні правочини можуть бути як платними, так і безоплатними (наприклад, договори доручення).

4) За змістом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні угоди:

· Майновий правочин спрямований на одержання майна чи блага.

· Організаційний правочин призначений для створення передумов одержання майнової вигоди (наприклад, договір про спільну діяльність).

Не всякий правочин може бути визнаний дійсним. Для того щоб правочин мав належно юридичну силу, він має відповідати певним вимогам закону, які називають умовами дійсності правочину:

- зміст правочину не повинен суперечити законодавству та моральним засадам суспільства. Правочин є дійсним і набуває юридичної сили лише за умови, що справжня воля сторін і її зовнішній вираз збігаються;

- здійснення правочину вимагає свідомого вираження волі. Тому й укладати його можуть лише особи, які володіють у певному обсязі дієздатністю;

- воля учасників пра­вочину проявляється в їхній згоді прийняти на себе певні обов'язки і придбати певні права. Недійсним є правочини у випадках, коли волевиявлення не відображує справжньої волі сторін, тобто немає єдності волі й волевиявлення, що свідчить про відсутність справжнього бажання укласти правочин. Така розбіжність має місце, коли правочин учиняється під впливом насильства, погрози, обману, помилки;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, які він передбачає. Наприклад, фізично неможливо здійснити купівлю-продаж неіснуючої в природі речі;

- правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, правочин має вчиняться у встановленій законом формі.

Форми правочинів:

1) усна форма. Як правило, в усній формі укладаються правочини між громадянами, які виконуються під час укладання. При усній формі правочину між організацією і громадянином сторона, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей і підстави для цього. У більшості випадків усно укладається договір купівлі-продажу рухомої речі;

2) проста письмова форма. Письмовим вважається правочин, якщо його підписано учасниками. Якщо такий правочин учиняється юридичними особами, то має бути скріплений також печаткою. Форма правочину обирається за розсудом осіб, які його укладають, за винятком випадків, коли закон зобов’язує укласти правочин в певній формі. Наприклад, договір підряду на виконання ремонтних робіт між підприємством і фізичною особою має просту письмову форму;

3) нотаріально засвідчена письмова форма. Цивільне законодавство містить перелік правочинів, які повинні відбуватися тільки в такій формі: договори про відчуження (дарування, продаж) і заставу нерухомого майна, доручення, шлюбні контракти, заповіти, ін. Недодержання нотаріальної форми угод у цих випадках тягне за собою їх недійсність. За бажанням учасників вони вправі нотаріально засвідчити будь-який правочин;

4) конклюдентна (мовчазна) форма. Правочин, до якого законом не встановлена визначена форма, може укладатися шляхом здійснення мовчазних дій (наприклад, посадка в тролейбус і оплата проїзду).

Невиконання розглянутих вище умов тягне недійсність правочину. Недійсність правочину може встановлюватися двома способами:

1) законом;

2) рішенням суду.

Правочин, який визначається законом недійсним, має назву нікчемний (абсолютно недійсний). Нікчемний правочин недійсний з моменту його вчинення, тому судового рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних правочинів відносяться:

- противоправні й аморальні правочини;

- позастатутні правочи­ни юридичних осіб;

- пра­вочини з особами у віці до 14 років;

- не засвідчені нотаріально;

- фіктивні й удавані правочини. Фіктивний правочин – це дія, що відбувається для виду, без наміру створити, змінити чи припинити цивільні права чи обов’язки. У даваний правочин прикриває правочин, який сторони дійсно уклали. Наприклад, видана довіреність на управління автотранспортним засобом, хоча в реаль­ності він був проданий власнику довіреності.

Правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину і такий правочин називатиметься заперечним (відносно недійсним). До заперечних правочинів відно­сяться:

- правочини з особами у віці від 14 до 18 років;

- з обмежено дієздатними, що знаходилися в момент укладання правочину в стані тимчасового розладу психіки;

- правочини, здійснені внаслідок обману, насильства, збігу важких обставин, погрози.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення необхідно відшкодувати вартість одержаного.

 

3.5.3. Цивільно-правова відповідальність: поняття й особливості

 

Цивільне законодавство надає великого значення повному і своєчасному виконанню суб’єктами цивільних правовідносин своїх обов’язків, недопущенню нанесення шкоди здоров’ю, майну громадян. Якщо ж умови, передбачені договором чи законом, порушуються, то настає цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правова відповідальність – це один із видів юридичної відповідальності, суть якої полягає в примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру.

Підстави цивільно-правової відповідальності: невиконання або неналежне виконання зобов’язань, заподіяння шкоди.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржник зобов’язаний відшкодувати кредитору завдані йому збитки. У збитки кредитора включаються: витрати, здійснені кредитором, втрата чи пошкодження його майна – прямі збитки, а також не отримані кредитором доходи, які він одержав би при виконанні зобов’язання боржником – упущена вигода.

Цивільно-правова відповідальність має певні особливості, що вирізняють її серед інших видів юридичної відповідальності. Особливостями цивільно-правової відповідальності є:

· переважно майновий характер;

· можливість добровільного здійснення її самим правопорушником (наприклад, правопорушник добровільно відшкодовує матеріальні збитки без втручання судових органів);

· компенсаційна мета (поновлення порушених майнових або особистих немайнових прав);

· можливість виявлення власної ініціативи в установленні відповідальності (передбачення в договорі неустойки та її розмірів, умов розірвання договору та ін.);

Права та обов’язки осіб у цивільних правовідносинах можуть розподілятися по-різному. Залежно від їхнього розподілу можна виділити правовідносини часткового, солідарного та субсидіарного характеру. У разі порушення зобов’язань настає, відповідно, часткова, солідарна чи субсидіарна відповідність.

Часткова відповідальність передбачає, що відповідальність особи-порушники несуть у певній частці. Ця частка має бути пропорційною до розміру частки порушника в основному зобов’язанні. Частки сторін можуть визначатися законом чи договором. Якщо ні закон, ні договір не встановлюють розміру частки, особи-порушники несуть відповідальність в однаковому розмірі.

Солідарна відповідальність настає тоді, коли вона передбачена договором або встановлена законом, зокрема при неподільності предмета зобов’язання. При такому зобов’язанні є один кредитор (потерпілий) і кілька боржників. Кредитор має право вимагати відшкодування збитків або сплати неустойки як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо. Виконання солідарного зобов’язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від його виконання. Відшкодування одним із боржників завданої шкоди дає йому право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існує основний і додатковий боржник. Для того, щоб притягти особу до субсидіарної відповідальності, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник не задовольнив вимогу кредитора, кредитор може пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Таким чином, часткову відповідальність несуть разом кілька боржників, кожен у певній частці; солідарну відповідальність несуть разом кілька осіб, одна з яких може повністю задовольнити вимоги кредитора; субсидіарну відповідальність несе додатковий боржник лише після того, як основний боржник не зміг задовольнити вимоги кредитора.

Відповідальності залежить від підстави виникнення і поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірна відповідальність – це обов’язок однієї сторони відшкодувати збитки, завдані іншій стороні неналежним виконанням або невиконанням договору, тобто добровільно взятих на себе зобов’язань.

Позадоговірна відповідальності настає у зв’язку із заподіянням шкоди однією особою (правопорушником) іншій особі (потерпілому), між якими відсутні договірні відносини. Делікт – це правопорушення, яке є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Деліктна відповідальності є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Делікт має свій склад, тобто сукупність певних умов, за яких можлива така відповідальність.

Склад цивільно-правового делікту утворюють:

· противоправна дія чи бездіяльність особи;

· наявність шкідливого результату діяння – шкоди (збитків);

· причинний зв’язок між противоправним діянням та шкодою;

· вина правопорушника.

За загальним правилом, юридична відповідальність, настає лише за наявності вини. Проте особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Випадком відповідальності без вини є відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки належать, зокрема, транспортні засоби, механізми, вибухові речовини, шкідливі викиди підприємств та ін., які через свої специфічні особливості не піддаються повному контролю людини і тому становлять підвищену небезпеку для оточення.

Особа звільняється від цивільно-правової відповідальності, якщо в її діях нема складу правопорушення. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок (казус) і непереборна сила.

 

Контрольні питання:

1. Поняття суб’єктів господарського права.

2. Юридичні особи як суб’єкти господарського права

3. Суб’єкти, що мають особливе правове положення

4. Задачі, права й обов’язки суб’єктів господарського права

5. Порядок створення суб’єктів господарювання.

6. Строки державної реєстрації суб’єктів господарювання.

7. Умови здійснення господарської діяльності.

8. Види суб’єктів господарювання.

9. Підстави для залишення документів для реєстрації суб’єктів господарювання без розгляду.

10. Підстави відмови у державній реєстрації суб’єкта господарювання.

11. Перелічите необхідні документи, що подають державному реєстратору особи, які вирішили займатися підприємництвом.

12. Поняття і зміст підприємницької діяльності

13. Суб’єкти підприємницької діяльності

14. Основні принципи й умови здійснення підприємницької діяльності

15. Державне регулювання і підтримка підприємницької діяльності.

16. Поняття господарського права.

17. Система господарського права.

18. Принципи і методи господарського права.

19. Зміст господарських правовідносин, їхні елементи.

20. Класифікація господарських правовідносин.

21. Роль господарського права в зміцненні суспільного господарського порядку.

22. Місце господарського права серед інших галузей права.

23. Основні види джерел господарського права.

24. Закони України як джерела господарського права.

25. Відомче господарське законодавство.

26. Локальні нормативні акти.

27. Проблеми удосконалення господарського законодавства.

28. Назвіть джерела і принципи цивільного законодавства.

29. Охарактеризуйте елементи цивільно-правових відносин.

30. Що таке цивільна правоздатність і цивільна дієздатність?

31. Назвіть моменти виникнення та припинення цивільної правоздатності.

32. Охарактеризуйте основні види цивільної дієздатності фізичної особи.

33. Визначте поняття і ознаки юридичної особи.

34. Дайте поняття і назвіть основні види правочинів.

35. Назвіть основні умовами дійсності правочину.

36. Який правочин визнається нікчемним? В чому полягає різниця між нікчемним і заперечним правочинами?

37. Які форми власності закріплені законодавством в Україні? Як здійснюється захист права власності?

38. Охарактеризуйте віндикаційний і негаторний позови.

39. Що таке зобов’язання? Чим забезпечується виконання зобов’язань?

40. Хто є суб’єктами і що відносять до об’єктів права інтелектуальної власності?

41. Назвіть види цивільно-правової відповідальності.

42. Розкрийте поняття „делікт” та охарактеризуйте склад цивільного правопорушення.

43. Що таке спадщина? Назвіть суб’єктів спадкування.

44. В яких випадках особу може бути позбавлено права спадкування?

45. Скільки існує черг спадкоємців за законом? Охарактеризуйте їх.

46. При яких умовах особа отримує обов’язкову частину у спадщині?

 

Рекомендована література:

1. Господарський кодекс України / Верхов. Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2007. - 199с. - (Бібліотека офіційних видань). - ISBN 978-966-611-5*35-8.

2. Господарський процесуальний кодекс України / Верхов. Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2005. - 66с. - (Бібліотека офіційних видань). - ISBN 966-611-362-7.

3. Цивільний кодекс України / Верхов. Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2004. - 352с. - (Бібліотека офіційних видань). - ISBN 966-611-310-4.

4. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»: від 15 трав. 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 31/32. - Ст. 263. - ISSN 0320-7978.

5. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»: від 1 черв. 2000 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299. - ISSN 0320-7978.

6. Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні»: від 21 листоп. 1995 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 23. - Ст. 88. - ISSN 0320-7978.

7. Закон України «Про холдингові компанії в Україні»: від 15 берез. 2006 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 34. - Ст. 291. - ISSN 0320-7978.

8. Закон України «Про господарські товариства»: від 19 верес. 1991 р.: (з подальш. змін. і допов.) // Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 683. - ISSN 0320-7978.

9. Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп: постанова Каб. Міністрів України від 20 лип. 1996 р. № 781 // Законодавство України [Електронний ресурс] / Верхов. Рада України. - Електрон. дані. - К.: Упр. комп'ютериз. систем Апарату Верхов. Ради України, 1996-2009. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=781-96-%EF. – Назва з екрана.

10. Булгакова, І. В. Господарське правоУкраїни: навч. посіб. / Булгакова І. В. – К.: Прецедент, 2006. – 346 с. – ISBN 966-520-058-2.

11.. Вінник, О. М. Господарське право: курс лекцій / Вінник О. М. – К.: Атіка, 2004. – 624 с. – ISBN 966-326-057-2.

12. Качан, О. О. Банківське право: навч. посіб. / Качан О. О. – К.: Школа, 2004. – 320 с. – ISBN 966-661-241-0.

13. Кравчук, С. Й. Господарське право України: навч. посіб. / Кравчук С. Й. – К.: Кондор, 2007. – 264 с. – ISBN 966-351-108-7.

14. Пігач, Я. М. Господарське законодавство: навч. посіб. / Пігач Я. М., Труфанова Л. М. – К.: Центр навч. л-ри, 2005. – 624 с. – ISBN 966-364-114-2.

15. Господарське право України: навч. посіб. / за заг. ред. Н. О. Саніахметової. - Х.: Одіссей, 2005. – 608 с. - ISBN 966-633-428-3.

16. Правові основи підприємницької діяльності (під редакцією Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М.). – К. – Правові джерела. – 1997. – 780 с. – ISBN 966-95034-1-8.

17. Щербина, В. С. Господарське право: підручник / Щербина В. С. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с. – ISBN 966-667-179-4.

18. Правознавство [Текст]: навч. Посіб. / [С.В. Дрожжина, І.В. Шульженко, О.О. Одінцова, В.О. Кондратьєв, І.В. Ширкова]; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донец. нац. ун-т. економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Каф. прав. І загальнонаук. дисц. – Донецьк: [ДонНУЕТ], 2011. – 703 с.

19. Правознавство. Навчальний посібник. /Дрожжина С.В., Одінцова О.О., Кондратьєв В.О., Романюк О.І., Єфремова Г.В. / - Київ. - Знання. - 2006.

20. Правознавство: Навч. посібник / За ред. Т.В.Варфоломєєвої, В. П. Пастухова. – К.: Знання-Прес, 2004. – 436 с.

21. Основи правознавства / За ред І.Б.Усенка. – К.: Ірпень: ВТФ “Перун”, 2003. – 432 с.

22. Правознавство: Навч. посібник / Авт. кол. Мельник П.В., Самілик Г.М., Савченко Л.А. та ін. – К.: “МП Леся”, 2001. – 309 с.

23. Юридический словарь И.Дахно: Словарь законодат. и норматив. терминов. – К.: А.С.К., 2001. – 1056 с.

24. Дрожжина С.В., Тодоров И.Я. Основы государства и права. – Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 2004. – 256 с.

25. Основи правознавства України: Навчальний посібник. Видання четверте, доповнене та перероблене / Ківалов С.В., Музиченко П.П., Крестовська Н.М., Крижанівський А.Ф. – Х.: «Одисей», 2004.- 368 с.