Вступ до вивчення навчальної дисципліни

Рецензенти

Трофанчук Г. І.

Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 400 с. — Бібліогр.: с. 10.

ISBN 966-667-231-6

У навчальному посібнику відповідно до програми навчального курсу «Історія держави і права зарубіжних країн» і з урахуванням останніх досягнень історико-правової науки висвітлюється історія виникнення, розвитку і функціонування державно-правових систем Стародавнього Світу, Середньовіччя, Нового і Новітнього часів. Детально аналізується зміст державно-правових процесів, розкриваються як загальні закономірності державно-правового розвитку зарубіжних країн, так і специфічні риси історії окремих держав або систем права.

Посібник підготовлено на основі багаторічного досвіду викладання автором навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах і з урахуванням переходу на модульну систему навчання. Ставиться за мету полегшити студентам, аспірантам, молодим викладачам вивчення та аналіз досить об’ємного теоретичного і фактичного матеріалу, надати допомогу у підготовці до семінарських занять, колоквіумів, дискусій та у самостійному оволодінні навчальною дисципліною за заочною та дистанційною формами навчання.

Навчальний посібник розрахований на студентів всіх форм навчання, аспірантів та викладачів юридичних вузів та факультетів.

ББК 67.2я73

Зміст

Переднє слово................................................... 5

Література...................................................... 10

Вступ до вивчення навчальної дисципліни 11

Перший модуль
Історія держави і права Стародавнього світу

Тема 1. Держава і право країн Стародавнього Сходу 18

§1. Суспільно-політичний устрій стародавньосхідних
країн............................................................. 18

§2. Стародавньовавилонське право........... 36

§3. Право Стародавньої Індії..................... 43

Тема 2. Держава і право країн античного світу 49

§1. Держава та право Стародавньої Греції 49

§2. Держава і право Стародавнього Риму. 67

Другий модуль
Історія держави і права Середніх віків

Тема 3. Феодальна держава і право країн Європи 84

§ 1. Ранньофеодальна держава і право...... 84

§ 2. Церква і канонічне право в західноєвропейських державах

§ 3. Станово-представницька монархія.... 102

§ 4. Абсолютна монархія.......................... 117

§ 5. Феодальне право................................ 139

Тема 4. Феодальна держава і право в країнах Азії 149

Третій модуль
Історія держави і права Нового часу

Тема 5. Виникнення буржуазної держави і права 169

Тема 6. Становлення та розвиток буржуазної держави
в Англії...................................................... 179

Тема 7. Утворення державності США та її
конституційне закріплення.................... 190

Тема 8. Буржуазна держава у Франції... 209

§ 1. Формування буржуазної державності в ході
революції 1789—1794 рр......................... 209

§ 2. Зміни в державно-правовому розвитку Франції
в кінці XVIII—ХIX ст................................ 218

Тема 9. Утворення Німецької імперії та її державно-правовий розвиток (ХІХ — поч. ХХ ст.)........................................................ 231

Тема 10. Становлення та розвиток буржуазного
права......................................................... 246

Тема 11. Держава і право Росії другої половини
ХІХ–поч. ХХ ст........................................ 263

§ 1. Буржуазні реформи другої половини
XIX ст......................................................... 263

§ 2. Держава і право Росії другої половини
XIX—поч. XX ст...................................... 279

Четвертий модуль
Історія держави і права Новітнього часу

Тема 12. Формування та розвиток радянської держави
і права в Росії............................................ 295

Тема 13. Державно-правовий розвиток країн світу
у ХХ ст....................................................... 319

§ 1. Утвердження сучасної державності і права
в країнах світу........................................... 319

§ 2. Новітній державно-правовий розвиток
країн світу.................................................. 342

Відповіді на тести-тренінги........................ 365

Термінологічний словник.......................... 367

Алфавітно-предметний покажчик............ 396

Переднє слово

Держава, право, законодавство є, як відомо, об’єктами дослідження і вивчення різних гуманітарних наук (юриспруденції, філософії, соціології, політології тощо). Кожній науці, з урахуванням своєрідності її предмета і методу, що знаходяться в системі міжпредметних зв’язків та у взаємопов’язані, притаманний свій специфічний підхід до цих загальних об’єктів. Своя специфіка є і в окремих навчальних дисциплін у межах юридичної науки в цілому.

У системі юридичних наук та юридичної освіти історія держави і права зарубіжних країн є самостійною науковою та навчальною дисципліною історико-теоретичної групи. Крім згаданої дисципліни, до зазначеної групи наук входять: теорія держави і права, історія вчень про державу і право, історія держави і права України, основи римського цивільного права тощо.

За своїм науковим змістом та завданнями «Історія держави і права» є історико-юридичною дисципліною. Із урахуванням того, що вивчає навчальна дисципліна, на пізнання якого соціального об’єкта вона спрямована, її можна віднести до загальноюридичних навчальних дисциплін. Однак, враховуючи те, за якими методами вивчаються держава і право, які взаємозв’язки встановлюються між ними в різних країнах і в різні епохи, як визначаються закономірності та особливості функціонування цих явищ, можна дійти висновку, що історія держави і права зарубіжних країн – це дисципліна переважно історична. Своїм предметом вона ніби обернена назад, спрямована на розуміння здебільшого історичних форм державної організації і правових систем, які давно перестали існувати або видозмінилися, набувши сучасних форм.

З повсякденно-побутової точки зору, можна визначити, що історія держави і права вивчає історичний розвиток держави і права. Але самі ці явища (держава і право) перебували у постійній видозміні, набуваючи інших форм, поєднувалися з іншими формами суспільної організації та людської культури (географічним розташуванням, етносом, релігією, культурою, філософськими вченнями, особистостями тощо). З огляду на це, історія держави і права є відгалуженням загальної політичної історії людства, яка зосереджує свою увагу головним чином на суспільному устрої, державному ладі та праві країн різних історичних епох.

Науку історії держави і права цікавить не стільки держава як географічне і політичне поняття, країна із самостійною владою, що існує в певних кордонах, у певний історичний період, скільки держава як власне державна організація, сукупність установ, механізмів та засобів реалізації влади, форм її реалізації в суспільстві.

Серед об’єктів вивчення історії держави і права вагоме місце посідає право. У суспільстві право виступає як сукупність правил, загальнообов’язкових соціальних норм, що охороняються силою державного примусу і мають своїм призначенням забезпечити юридичну регламентацію суспільних відносин у масштабі всього суспільства. Право є складовою частиною суспільної свідомості. За своїм змістом воно відображає суспільно доцільну міру моральності, яка поділяється більшістю суспільства чи, принаймні, його панівною частиною. Через те історія права тісно поєднана із соціальною історією, суспільним побутом, звичаями і традиціями, мораллю і релігією, культурою та ідеологією.

Всесвітня історія права безпосередньо екстраполюється на теперішню державу Україну, котру ми хочемо бачити перш за все як правову державу – найдосконалішу форму держави, де норми права захищають інтереси всього суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема і де існує справедливе та соціально зорієнтоване законодавство. Досконалими закони будуть н лише тоді, коли їх розробляють досвідчені юристи, а й за умови врахування в них положень всіх відомих пам’яток права, досягнення і недоліки минулих кодифікацій.

Чк відомо, основною формою вираження правових норм є нормативні акти – закони, кодекси, статути, уложення, зібрання тощо. Невипадково у вищих навчальних закладах юридичного профілю знайомство з юриспруденцією починається саме з вивчення найвідоміших правових джерел – Законів вавилонського царя Хаммурапі, древньоіндійських Законів Ману, давньоримських Законів ХП Таблиць, Зводу законів римського імператора Юстиніана. Неможливо уявити собі освіченого юриста не знайомого з римським правом, яке справедливо називають ″ratio scripta″ - писаним розумом.

Майбутні вітчизняні юристи також мають бути обізнаними з видатними пам’ятками права нашого народу, котрі стали надбанням світової цивілізації - ″Руською Правдою″, Литовськими Статутами, ″Правами, за якими судиться малоросійський народ″, конституцією Пилипа Орлика тощо. Вони вивчаються в навчальному курсі ″Історія держави і права України″. Водночас не можна відкладати вбік такі кладезі мудрості, які увібрали в себе думку десятків поколінь, як ″Коран″ і ″Біблія″. Вони були і залишаються не лише пам’ятками права, а й діючими правовими джерелами для багатьох країн і народів. І зовсім не випадково у преамбулі до нині діючої Конституції України Верховна Рада зазначила, що вона прийняла Конституцію – Основний Закон України, ″усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями″.

Порівняльний аналіз окремих положень Нового Заповіту і норм Конституції України, вітчизняного та зарубіжного кримінального, цивільного, сімейного, кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права свідчить про те, що окремі тези Біблії в тій чи іншій формі знайшли своє відображення в теперішньому законодавстві. Існуючий раніше радянський суспільно-політичний лад і антирелігійна пропаганда замовчували або фальсифікували це джерело, недооцінювали чи просто ігнорували мудрість народу, його звичаї, традиції, моральні устої, що виключало можливість їх вивчення та належного аналізу. Через те є доцільним включення вивчення Біблії, як джерела звичаєвого права, в навчальний курс історії держави і права.

Як конкретно-прикладна наука за своїм змістом історія держави і права, на відміну від інших загальноюридичних дисциплін, розглядає право і державну організацію в їх історичній взаємодії. Ці дві субстанції розвиваються паралельно. Кожна з них відчуває на собі вплив певних соціальних факторів. Однак у реальній історичній площині держава і право тісно переплетені, обумовлюючи одна одну. Мається на увазі, що реалізація державної влади можлива тільки у вигляді примусів, дозволів та заборон. А це є не що інше, як право. З іншого боку, для того щоб настанови права були дійсними і мали реальну юридичну силу (не перетворюючись в декларації), щоб люди підпорядковувалися їх вимогам, нерідко, навіть проти власної волі, необхідна особлива організація, яка володіє засобами впливу і примусу, тобто держава.

Історія держави і права є не тільки наукою історичною, а й суспільною. Однак суспільство і правила його життєдіяльності цікавлять її лише під кутом зору його політико-правового аспекту. Вона вивчає світову спільноту лише на достатньо високому рівні розвитку цивілізації. Тому первіснообщинний лад, який за своєю тривалістю є найдовшим в історії людства, цікавить її лише під кутом зору формування в ньому передумов виникнення інститутів державності і права.

Предметом вивчення історії держави і права зарубіжних країн є державно-правовий розвиток зарубіжних країн різних типів у різні історичні епохи. Навчальний посібник складений з урахуванням сучасних оцінок історичною та юридичною науками державно-правових явищ країн далекого та близького зарубіжжя. Велика увага приділяється тим проблемам, у вивченні яких нині виявляються нові підходи, що спричиняє переоцінку колишніх поглядів.

Автор відмовився від марксистсько-ленінського трактування держави і права як чисто надбудовного елемента певної соціально-економічної формації. Надається перевага підходам до цих інституцій як до «продуктів» людської цивілізації відповідної історичної епохи*. Такими історичними віхами людської історії є первіснообщинний лад, рабовласницька, феодальна. Буржуазна (нова) і сучасна (новітня) епохи. Важко погодитися з думкою деяких авторів**, котрі,

_________________

*Лейст О.Е. Общество, право и государство // Проблемы теории государства и права: Учебное пособие. – М.,ПРОСПЕКТ, 1999. – С. 36-62.

** Див., наприклад: Бостан Л.М.,Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – С.4.

намагаючись відійти від марксистських штампів в оцінці державно-правових явищ, в той же час вказують, що відправним пунктом новітнього часу є Жовтнева революція 1917 року в Росії та поява соціалістичної держави і права. Але ж новітній період світової історії держави і права бере свій відлік з кінця ХІХ – початку ХХ ст.. і пов'язаний з якісними змінами в економічному розвитку країн, утвердженням буржуазно-демократичних засад політичного життя, демократичного устрою країн, формуванням загальносвітових і національних правових систем. Причому цей розвиток відбувався далеко не еволюційно, а проходив через буремні і кровопролитні роки буржуазних революцій, воєн, утвердження та повалення диктаторських режимів тощо.

З огляду на це виділення чотирьох періодів у світовій історії держави і права має під собою наукове підґрунтя, базується на загальноісторичних засадах розвитку людської цивілізації. Така періодизація є доцільною не лише для пострадянських країн. А й для інших держав сучасного світу, в тому числі і тих західних країн, котрі визначили світові тенденції розвитку держави і права.

Запропонований навчально-методичний посібник є комплексним документом, що відображає основні сучасні напрями та обсяги навчальної роботи студентів усіх форм навчання з курсу історії держави і права зарубіжних країн.

Таке комплексне забезпечення навчального курсу методичною документацією та повсякденне користування нею допоможе студентам зорієнтуватися в загальному обсязі навантаження та організувати економне використання свого робочого часу.

Посібник підготовлений з урахуванням модульного підходу до вивчення дисципліни.За своїм змістом він являє собою сукупність модулів (розділів), в кожному з яких подано матеріал навчально-теоретичного та методичного характеру. Передбачені запитання та завдання для самоконтролю знань, тести-тренінги, відсилання до інших джерел, які детальніше висвітлюють тему в цілому чи окремі її складові частини.. Основу навчального посібника складає підготовлений автором теоретичний матеріал, зорієнтований на його доповнення правовими джерелами, поданими ним в посібнику «Історія держави і права зарубіжних країн. Правові джерела» (К., 2008). У своєму поєднанні ці два посібники дозволять студенту з мінімальною затратою часу і зусиль оволодіти значним об’ємом навчального матеріалу.

Історія держави і права зарубіжних країн вивчається студентами першого курсу впродовж декількох модулів. На наш погляд, найдоцільнішим є поділ навчального матеріалу на чотири модулі. Передбачені різні форми теоретичного навчання (лекції, семінари, самостійна робота тощо), проведення поточного модульного контролю знань, підсумкового залікового та екзаменаційного контролю рівня засвоєння вивченого матеріалу.

Мета і завдання навчального курсу

Навчальний курс «Історія держави і права зарубіжних країн» передбачає оволодіння студентами основними поняттями та категоріями науки і навчальної дисципліни, вивчення конкретних державних інститутів та систем права, розкриття основних закономірностей процесу державно-правового розвитку країн світу від найдавніших типів і форм рабовласницької держави і закінчуючи політичними і правовими структурами сучасності.

Після опанування навчальною дисципліною студенти повинні знати предмет і методи історії держави і права, володіти певним інструментарієм науки; вміти аналізувати сучасний стан проблеми науки історії держави і права зарубіжних країн; характеризувати розвиток суспільного ладу на різних етапах зарубіжної історії; систему органів влади і управління в країнах Стародавнього світу, у Середні віки, Новий і Новітній час. Студенти повинні набути навичок аналізу основних джерел рабовласницького, феодального і буржуазного права, державно-правових інститутів у країнах Європи, Азії, Африки, Північної та Латинської Америки; уяснити принципи континентальної та англосаксонської системи буржуазного права, структуру судових та інших правоохоронних органів. Студенти повинні уміти: використовувати суспільно-політичний досвід всесвітньої історії в побудові сучасної держави; аналізувати законодавчі акти; використовувати в практичній діяльності знання основних принципів континентальної та англосаксонської системи права; робити правильні прогнози в сучасному суспільно-політичному житті; систематизувати та узагальнювати сучасний досвід таких країн, як Англія, Франція, США, Німеччина тощо, в державно-правовому будівництві, аналізувати практику роботи парламентських структур у державах Європи та Америки; розкривати сутність делегованого законодавства в Англії, Франції та США.

Методика користування навчальним посібником

Навчальний посібник підготовлений з урахуванням переходу вищих навчальних закладів України на модульно-рейтингову систему навчання і ставить за мету надати студентам допомогу у самостійному оволодінні навчальним курсом та підготовці до семінарських, практичних занять, колоквіумів та підсумкового контролю знань. Більша частина програмного матеріалу викладається у повному обсязі. Деякі аспекти теми, які достатньою мірою висвітлюються в опублікованих джерелах, зокрема підручниках та посібниках, пропонується студентам вивчити та опрацювати самостійно. З цією метою до розділів і тем запропоновані запитання, відповіді на які студенти мають знайти в інших джерелах і які бажано було б законспектувати. Важливо також максимально використати конспекти лекцій. У поєднанні з викладеним у посібнику матеріалом самостійно опрацьовані документи, правові джерела нададуть можливість комплексно вивчити та висвітлити програмні питання.

Кращому засвоєнню матеріалу навчального курсу сприятиме термінологічний словник, алфавітно-предметний покажчик, тести, а також різноманітні схеми та таблиці, розміщені на сторінках посібника.

Наведені в кінці кожної теми запитання і завдання для самоконтролю та повторення, тести-тренінги сприятимуть глибокій та об’єктивній самооцінці отриманих знань, визначенню рівня підготовленості студента до рубіжного модульного та підсумкового контролю знань.

Література

1. Бостан Л. Н., Бостан С. К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літ-ри, 2004. — 672 с.

2. Всеобщая история государства и права: Учеб. для вузов: В 2 т. / Под ред. В. А. Томсинова. — М.: ИКД «Зерцало-М», 2002. — Т. 1. — 626 с.; Т. 2. — 627 с.

3. Всеобщая история государства и права: Учебник / Под ред. проф. К. И. Батыра. — М.: Юристъ, 1998. — 456 с.

4. Глиняный В. П. История государства и права зарубежных стран. — 4-е изд. — Харьков: Одиссей, 2004. — Ч. 1. — 832 с.

5. История государства и права России: Учебник / Под ред. Ю. П. Титова. — М.: Проспект, 2000. — 544 с.

6. История государства и права зарубежных стран: Учеб. для вузов: В 2 ч. / Под общ. ред. О. А. Жидкова и Н. А. Крашенинниковой. — 2-е изд., стереотип. — М.: Изд-во «Норма», 2003. — Т. 1. — 624 с.; Т. 2. — 720 с.

7. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — 4-е вид., допов. — К.: Атіка, 2004. — 616 с.

8. Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 584 с.

9. Трофанчук Г.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 400 с.

10. Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1994. — 464 с.

11. Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вищ. закл. освіти. — 2-е вид., випр. і допов. — Львів: Магнолія плюс, Новий Світ–2000, вид. СПД ФО В. М. Піча, 2004. — 480 с.

12. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие / Сост. В. Н. Садиков; Под ред. проф. З. М. Черниловского. — М.: Фирма Гардарика, 1996. — 413 с.

13. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юристъ, 1996. — 576 с.

14. Черниловский З. М. Всеобщая история государства и права: Учебник. — М.: ООО «ТК Велби», 2002. — 592 с.

Вступ до вивчення навчальної дисципліни

1. Предмет та методи вивчення курсу «Історія держави і права зарубіжних країн».

2. Місце навчального курсу в системі юридичних дисциплін.

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн.

4. Методологія навчального курсу.

Література: 1 (с. 3—26); 2 (т. 1, с.V—ХІV); 3 (с. 7—14); 4 (с. 3—4); 5 (с. 3—11); 6 (т. 1, с. VIII—ХІV); 7 (с. 3—5); 8 (с. 3—8); 9 (с.5-16); 10 (с. 3—21); 11(с. 5—10); 12 (с. 3—7); 13 (с. 3—22); 14 (с. 3—22).

Історія держави і права зарубіжних країн — це історико-правова наука, що знаходиться на межі між суспільно-політичними та правовими дисциплінами, синтезуючи та поєднуючи їх. Тому вона включена до числа основних курсів, які викладаються у перших модулях юридичних навчальних закладів.

Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін визначають реалії об’єкта дослідження. Насамперед вона вивчає багате розмаїття першопричин утворення і розвитку держави і права в людському суспільстві. В умовах розкладу первіснообщинного ладу умови життя суспільства і суспільні відносини ускладнилися і стали набувати антагоністичних форм. Виникла загроза його послаблення, розпаду або навіть загибелі. Це послужило чи не основною причиною утворення особливої регулюючої сили, котра б стояла над суспільством, забезпечувала його життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес, прискорений іноді внутрішньою соціальною напругою чи вторгненням племен-завойовників, поступово набував яскраво окресленого політичного характеру. Із поглибленням соціального розшарування механізм державної машини прибирався до рук майновою верхівкою, яка поступово ставала владною силою, підпорядковуючи державу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави і права обумовлювалася причинами різноманітного, в першу чергу загальнонаціонального, характеру. Вона стає необхідним атрибутом суспільства, набуваючи, в той же час, певної міри відносної самостійності. Її функціонування здебільшого підпорядковується внутрішнім закономірностям розвитку. При цьому важливо те, якою є держава — авторитарною чи демократичною, які соціальні прошарки, групи, класи чи клани контролюють її механізм, гальмуючи чи прискорюючи суспільний прогрес.

Звичайно, кожна країна робить свій вибір, має своє поєднання передумов історичного розвитку і їх реалізацію. Вона формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку права і держави в кожній країні проявляються зі своїми особливостями. Національна державно-правова історія виявлялася багатшою порівняно із загальною теорією держави і права. Історія держави і права наповнює теорію конкретно-історичним змістом і є її певною емпіричною базою. У цьому — її взаємозв’язок із навчальною дисципліною «Теорія держави і права».

У постійному взаємозв’язку знаходиться історія держави і права з історією політичних і правових вчень. Остання вивчає виникнення, розвиток, соціальну ефективність державних і правових вчень в їх історичній конкретиці і хронологічній послідовності. Значення цієї проблематики щодо вивчення державно-правової історії визначається насамперед тим, що люди, котрі творять історію, здійснюють реформи і перебудову суспільства, керуються, в першу чергу, певними прийнятними їм ідеями, теоріями, вченнями. Саме через них вони намагаються втілити свої політичні ідеали чи правові форми (наприклад, ідеали і політичні задумки французьких просвітителів ХVІІІ ст. стали державно-правовою платформою діячів Великої Французької буржуазної революції).

Історія держави і права зарубіжних країн має тісний зв’язок і з історією держави і права України. Обидві навчальні дисципліни багато в чому вирішують спільні завдання, що стоять перед історико-юридичною наукою, але розрізняються за предметом.

Таким чином, історія держави і права зарубіжних країн, разом з близькими до неї дисциплінами, утворюють групу теоретико-історичних наук, які мають теоретико-пізнавальну платформу галузевих юридичних наук.

Предметом історії держави і права зарубіжних країн є загальні та специфічні процеси і закономірності виникнення, розвитку, занепаду або загибелі різних типів держави і права у конкретно-історичних умовах. Специфікою предмета історії держави і права як навчальної дисципліни є те, що вона вивчає не всі держави світу та їхнє право, а лише ті з них, котрі виявили найпомітніший вплив на державно-правовий розвиток світової цивілізації.

Якщо поставити за мету дати відповідь на запитання, для чого вивчається курс історії держави і права студентами вищих навчальних закладів, то можна сказати:

а) для формування загальноюридичної, правової культури майбутніх спеціалістів;

б) для підготовки їх до засвоєння галузевих юридичних дисциплін;

в) ця наука дає можливість знати минуле людства і на цій основі глибше зрозуміти державно-правові реалії сучасності, прогнозувати подальший розвиток держави і права у світі.

Історія держави і права зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна має теж свою історію. Як самостійна галузь наукового знання вона бере свій початок з кінця ХVІІІ—початку ХІХ ст. Її основоположниками з повним правом вважаються:

• історична школа права у Німеччині (Ф. Савіньї, Г. Пухта);

• соціологічна школа права (О. Холмс);

• позитивістська школа права (О. Конт, Е. Тюрінг, Г. Спенсер).

З урахуванням того, що різні напрями розвитку правової думки, сутність правових шкіл, погляди їхніх представників детально вивчаються студентами в навчальному курсі «Історія вчень про державу і право»*, варто зупинитися лише на деяких аспектах цього питання.

Історична школа права в основу формування національних правових систем поклала історичне життя народів. Кожен народ творить своє право з притаманними йому особливостями, яке не може сприйматися іншими народами, оскільки вони живуть в іншу епоху або мають іншу історію. Представники цієї школи небезпідставно називали стародавніх римлян «віртуозами права», а їхню історію вважали такою, яка представляє значний науковий інтерес.

Соціологічна школа права (І половина ХІХ ст..) сформувалася під впливом загальноісторичної науки і політекономії, які в той час швидко розвивалися. Її послідовники проводили чіткий зв'язок між типами, формами держави і права, з одного боку, і суспільними процесами в житті народів, відносинами власності, політичним устроєм країн. Представники французької політики-правової думки Ф.Гізо, О.Тьєрі, Ж.Мішлє пішли далі своїх учителів, намагаючись показати вплив так званого «третього стану» (молодої буржуазії) на зміну форм правління в державах. Причому цей вплив виражався у класовій боротьбі буржуазії з феодалами. Тим самим мислителі вперше визнали ідею класової боротьби в історії як головного рушія в еволюції державно-правових чинників.

Досить скоро ідея класової боротьби стане основоположною для історико-юридичної концепції марксизму, який увібрав в себе перш за все радикальні поглади представників соціологічної школи. Фундатори марксистської ідеології (К.Маркс та Ф.Енгельс) та їхні послідовники (Ф.Лассаль, П.Лафарг, К.Каутський, В Плеханов, В.Ленін) вважали класову боротьбу наріжним каменем всіх змін у світовій історії в цілому та кардинальних змін в державі і праві зокрема.

______________

*Докладніше див.: Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право. Навч. посіб. – К., Магістр – ХХІ сторіччя, 2005. – С.111-114, 196-198,203-213.

У першій третині ХХ ст. вченими був узагальнений величезний фактичний матеріал, видані фундаментальні праці німецьких, американських вчених; дисципліна стала предметом уваги в навчальних програмах навчальних закладів.

Вивчення історії держави і права зводиться не лише до збирання та описування фактів, подій, явищ минулого, а головним чином до їх теоретичного осмислення. А це вимагає відповідного інструментарію, тобто застосування методів і способів дослідження. Методами називають сукупність способів пізнання і прийомів дослідження, які використовуються для одержання відносно об’єктивних, істинних, доказово обґрунтованих знань з історії держави і права.

Методологія навчальної дисципліни поєднує в собі загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. При їхньому аналізі слід мати на увазі, що як суспільна наука історія держави та права описує, досліджує та осмислює історичний процес розвитку права та інститутів держави відповідно до загальних методологічних правил. Їх сутність обумовлена загальнофілософським підходом науки до пізнання та пояснення різноманітних явищ суспільно-політичного життя. Виходячи з цього, одним із провідних методів дослідження історико-правових явищ минулого є історичний метод. Історичний погляд на політико-правові явища полягає у тому, що всі вони оцінюються з погляду конкретного історичного часу, впродовж якого вони виникали, розвивалися, занепадали або зникали зовсім, набували лише їм притаманних вигляду і форми.

При здійсненні аналізу історико-правових явищ широко застосовуються хронологічний, ретроспективний, порівняльно-історичний, статистичний, метод періодизації та інші методи дослідження.

Сутність хронологічного методу полягає у тому, що події державно-правового розвитку тієї чи іншої країни розглядаються у чіткій хронологічній послідовності. Особливо ефективним він є при складанні історичних хронік, хронологічних таблиць, коли реконструюються події, пов’язані між собою певним відтинком часу. Різновидом хронологічного методу є проблемно-хронологічний, який передбачає розчленування теми на декілька вужчих проблем, кожна з яких розглядається у хронологічній послідовності.

Ретроспективний метод дає змогу відтворити картину минулого навіть за відсутності повного набору історичних та правових джерел, що належать до того чи іншого історичного періоду. В основу цього методу покладено тісний зв’язок між сьогоденням і минулим.

Досить поширеним видом інструментарію для дослідження історико-правових явищ є порівняльно-історичний метод. Він базується на визнанні певної повторюваності деяких рис та характеристик в історії права та держави, орієнтує на вивчення їх шляхом зіставлення. Наприклад, республіканська форма правління Афінського полісу порівнюється з Першою республікою у Франції. Порівняльно-історичний метод дозволяє порівнювати аналогічні історичні типи і форми державності, правові системи для встановлення як загальних закономірностей їх розвитку, так і специфічних особливостей.

Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних сторін історико-правових явищ. З їх допомогою можна виявити такі характеристики, як протяжність їх у часі та просторі, поширеність у країні чи у групі держав, темпи їх розвитку та повторюваність тощо. Однак гола статистика повинна поєднуватися із всебічним пізнанням змісту державно-правових та суспільних явищ, із прив’язкою їх до конкретного історико-державного підґрунтя.

Метод періодизації базується на розумінні того, що держава і право ніколи не залишалися незмінними, вони проходили різноманітні етапи свого розвитку, відокремлені один від другого певними якісними рубежами та характеристиками. До недавніх часів періодизація історичного розвитку людської цивілізації в цілому, та історії держави і права зарубіжних країн зокрема базувалася на так званому формаційному підході — відповідно до поділу історії людського суспільства на соціально-економічні формації: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна та соціалістично-комуністична. При цьому в основу змін державно-правових явищ було покладено соціально-економічний критерій. А той факт, що далеко не всі зміни у праві та державі можна пов’язати з глобальними зрушеннями в економічному базисі та соціальному житті, до уваги не брався.

На сьогодні найприйнятнішою вважається періодизація, в основі якої знаходиться цивілізаційний та історико-культурний критерії. Згідно з ними всесвітня історія держави і права поділяється на чотири основних періоди:

1. Історія держави і права Стародавнього світу (ІV тисячоліття до н.е.—V ст. н.е.).

2. Історія держави і права Середніх віків (V—середина ХVІІ ст.).

3. Історія держави і права Нового часу (середина ХVІІ ст.— поч. ХХ ст.).

4. Історія держави і права Новітнього часу (з початку до кінця ХХ ст.).

Саме така періодизація покладена в основу викладення матеріалу навчального посібника.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що вивчає історія держави і права зарубіжних країн?

2. Історія держави і права — це юридична чи історична наука?

3. Що поєднує історію держави і права з теорією держави і права?

4. Як взаємодіє історія держави і права зарубіжних країн з історією держави і права України?

5. Для чого вивчається названа навчальна дисципліна студентами юридичних навчальних закладів?

6. Яка методологія навчального курсу?

7. Дайте періодизацію історії держави і права зарубіжних країн, звернувши увагу на різні підходи вчених до цієї проблеми.

8. У чому різниця між історією держави і права зарубіжних країн як наукою і як навчальною дисципліною?

9. Які джерела покладені в основу вивчення навчальної дисципліни?

Тести-тренінги

1. Історія держави і права зарубіжних країн вивчає:

а) суспільно-політичний розвиток країн світу;

б) правові системи зарубіжних країн;

в) процеси становлення, розвитку, занепаду чи загибелі держав та систем права;

г) динаміку виникнення та розвитку провідних світових держав у відповідні епохи.

2. Які з перерахованих методів слід віднести до загальнонаукових:

а) метод діалектики; г) системний;

б) історичний; ґ) порівняльний;

в) логічний;

Перший модуль