Аналіз літератури з проблеми

Міністерство освіти та науки України

Луцький національний технічний університет

Кафедра комп’ютерних технологій

Професійного навчання

ЗВІТ

З практичної роботи

дисципліни «Soft skills»

на тему:

«Програма розвитку лідерських якостей: техніка роботи та управління власним станом»

Виконав: ст. гр. ПНК-51

Ляса О.А.

Перевірив: Олексів Н.А.

Луцьк 2014

ЗМІСТ

1. Аналіз літератури з проблеми………………………………………………...............3

2. Обробка зібраних даних………………………………………………………............4

3. Інтерпретація одержаних результатів…………………………………......................5

4. Власна точка зору з проблеми, яка вивчається……………………………………...6

5. Висновки і практичні рекомендації…………………………………….....................7

 

 

Аналіз літератури з проблеми

Як відзначають Джеймс М. Кузе та Барі Познер17 у книзі «Виклик лідерства», лідерство є низкою практик, які майже кожен може опанувати.

Для цього вони пропонують дотримуватися п’яти принципів:

· ефективні лідери кидають виклик процесам, системам, звичайним способам виконання речей;

· вони йдуть на ризик, експериментують, генерують ідеї й заохочують інновації, сприяють навчанню і навчаються самі;

· вони не є задоволеними status quo;

· лідери надихають спільне бачення;

· вони роблять реальними надії та мрії інших;

· сприяють тому, аби люди побачили неймовірні можливості у майбутньому, повірили у свої мрії та спільність мети;

· вони розуміють потреби людей та тримають їхні інтереси у серці;

· лідери, які уможливлюють втілення в життя неймовірних речей, розвивають спроможність інших діяти;

· вони підтримують тих, хто потребує підтримки, та тих, на кого впливатимуть результати діяльності;

· вони говорять «ми» і заохочують співпрацю та командну роботу, та роблять так, аби інші могли виконувати роботу добре;

· гарні лідери слугують для інших прикладом;

· їхня поведінка, ставлення та дії віддзеркалюють їхні переконання та цілі;

· вони чітко усвідомлюють свої переконання та розуміють, що повагу можна заслужити, якщо дії відповідають переконанням. Вони діють так, як говорять, і як очікують від інших;

· лідери запалюють серця;

· заохочують просування до мети не зважаючи на складності, втрати, втому;

· сприяють розумінню того, що шлях є довгим, але можливим.

Упродовж багатьох років лідерство активно вивчається в нашій країні та за кордоном у різних контекстах і на різних теоретичних основах. Аналіз літератури свідчить, що лідерство - це теорія або концепція, в якій, перш за все, описуються стосунки між лідером і послідовниками або членами групи (команди).

Дослідники зазначають, що або лідер займає своє становище в результаті більш ефективної діяльності, або він володіє здатністю впливати на членів групи завдяки певним особистісним якостям, або його підносить на вершину ієрархії ситуація. Метою взаємодії між лідером та іншими членами групи є розв’язання спільних проблем або досягнення загально групових цілей. Причому групова діяльність реалізується членами групи добровільно, під впливом лідера.

У сучасних дослідженнях існують три основні напрями в розробленні проблеми лідерства: теорія рис, теорія лідерства як функції групи і теорія лідерства як функції ситуації

Встановлено, що проблема лідерства сягає корінням ще в часи стародавності. Так у давній міфології різних країн вожді, як правило, наділялися божественними, надлюдськими здібностями. Їм приписували надзвичайний розум, дух, сильну волю, здатність передбачати, угадувати, спонукати людей на подвиг тощо.

У часи Гомера вважалося, що ідеальному керівнику-лідеру мають бути притаманні мудрість Нестора, справедливість Агамемнона, хитрість Одіссея, енергійність Ахіллеса. Утім, Гомер підкреслював, що в дійсності ідеального керівника не існує, до нього можна лише наблизитися.

Ранні філософи наділяли лідера діловими рисами (Аристотель, Конфуцій, Плутарх, Горгій, Протагор, Гіппій, Продик та ін.), уміннями глибоко проникати в характер і почуття своїх працівників, красномовства, доброчинності, переконання людей (Конфуцій, Платон, Сократ та ін.). Стоїки (Зенон та ін.) стверджували, що у світі панує необхідність, людина не може їй протистояти, але «мудрого необхідність веде, дурного ж – волочить». Мудрість лідера стримує афекти за допомогою чесності (розсудливості, невибагливості, справедливості, мужності). Стоїчна етика на вершину людських якостей висуває доброчесність – єдине благо (шлях у злагоді з розумом). Стоїчний мудрець-лідер (як ідеал людини) відзначається терпимістю і стриманістю.

Римська педагогіка, яка мала за мету підготувати кадри для управління імперією, була спрямована на виховання таких якостей особистості, як вдумливість, ґрунтовність, честолюбство, подолання сором’язливості.

Епоха Відродження (в контексті нашого дослідження) осяяна працею відомого італійського мислителя Нікколо Макіавеллі «Государ», у якій він описує різні способи поведінки керівників держави. Філософ уважав, що типовий лідер-правитель досягає мети, не вибираючи засобів. Із часом ця позиція знайшла численну критику.

У наступні століття зарубіжна та українська філософська думка підкреслювали необхідність дотримання вождем законів держави, його обов’язок перед державою й людьми, праці задля людей.

Аналіз досліджень ХХ – початку ХХI століття свідчить про одностайність учених у тому, що лідером стає найбільш ініціативна, активна й досвідчена особистість, яка цілеспрямовано прагне стати лідером (Н. Жеребова та ін.). При цьому вважається, що лідер однієї групи зовсім не обов’язково стане лідером іншої групи (Т. Мальковська та ін.), що, маючи від народження певні задатки, людина не обов’язково стає лідером, що для цього необхідно вміти реалізувати наявні в неї можливості (А. Уманський та ін.).

Ученими розглядалося питання залежності процесу становлення лідера від його відносин із членами групи (В. Зацепін й ін.), був установлений взаємозв’язок між цінностями групи й цінностями потенційного лідера (Н. Жеребова); рівнем розвитку колективу й роллю лідера (Т. Мальковська); рівнем розвитку колективу й кількістю лідерів у групі (Л. Уманський). Л. Уманським було доведено, що потреба в організаторській діяльності й сама організаторська діяльність породжують лідерство в різних сферах групової життєдіяльності, що лідерство далеко не вичерпується функцією організаторської діяльності. Воно значно ширше.

Учені підкреслюють, що в групі може існувати вісім типів лідерів, які класифікуються за трьома ознаками: змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, діловий лідер); за стилем лідерства (авторитарний і демократичний лідер) та характером діяльності (універсальний і ситуативний лідер) (Б. Паригін). У малих групах: 1) лідер-організатор; 2) лідер-ініціатор, який висуває пропозиції, що служать початком групової дії; 3) лідер-ерудит; 4) лідер-генератор емоційного настрою групи, який впливає на груповий настрій; 5) лідер емоційного тяжіння, який відповідає соціометричній «зірці»; 6) лідер-умілець, кращий за інших, здатний виконати будь-яке групове завдання (Л. Уманський). Спеціалісти також виділяють конструктивного лідера, актуального лідера, традиційного лідера, лідер-оптиміста й випадкового лідера (А. Уманський).

Утім, учені одностайні в думці, що основними ознаками, які характеризують лідера виступають: а) приналежність його до групи, у якій він висунувся на позиції лідера (авторитет); б) своїми діями він сприяє досягненню групової мети; в) ініціативність лідера (бере на себе добровільно значно більшу міру відповідальності, ніж того вимагає формальне дотримання приписів, загальноприйнятих норм, практичних розробок на гру); г) бажання або необхідність членів групи підкорятися йому (Є. Ільїн). Його вплив на групу досягається завдяки лідерським якостям.

 

Обробка зібраних даних

Лідерство - діяти правильно.

Загально поширеним є вислів, що менеджер робить речі правильно, а лідер - робить правильні речі, тож недостатньо вміти щось робити гарно, треба робити те, що є важливим, доречним, потрібним, те, у що людина вірить. За словами Стівена Кові, якщо менеджмент - це вправність у підйомі по драбині, то для лідерства важливо, на яку стіну спирається ця драбина; лідерство визначає, що ця драбина стоїть у правильному місці.

Орієнтація на стратегічність, творчість та інноваційність зумовлює відмову від управління на основі страху покарання за помилки. Навпаки, за словами Пітерса та Вотермана, важливо переконатися, що організація має достатню кількість помилок, бо якщо час від часу не виникає помилок, це означає, що не докладалися особливі зусилля для успіху. Тож, помилки - це природна річ, інша справа, що треба вчитися на помилках, вчитися на власному досвіді, один від одного, і саме це є одним з потужних інструментів лідерства.

Лідер - особа, на яку офіційно покладені функції управління колективом і організації його діяльності.

Особистий авторитет як правило пов’язаний з наявністю у лідера таких рис як:

· розум, чи інтелектуальні здібності;

· панування або перевага над іншими;

· впевненість в собі;

· активність і енергійність;

· знання справи.

Вплив емоційного стану в лідерстві можна виділити наступними підпунктами:

ü Емоції мають величезне значення для управління

ü Емоційне лідерство визначає, чи приведуть інші зусилля лідера до бажаного результату

ü Успішне емоційне лідерство характеризується гнучкою системою стилів керівництва

ü Лідерами не народжуються - лідерами стають

ü Для того, щоб розвинутися, потрібно усвідомлення необхідності змін

ü Для успішного розвитку ЕІ лідер повинен від рефлексувати своє ідеальне і реальне Я і можливі шляхи скорочення дистанції між ними

ü Для закріплення нових навичок потрібно тривале тренування в повсякденному житті

ü Для змін в організації недостатньо лідера з розвиненим ЕІ, потрібен високий ЕІ у всього колективу

ü Розвиток ЕІ в організації схожий з розвитком ЕІ в індивідуума

Структура емоційного інтелекту:

1. Внутрішньо особистісна сфера:

· самоаналіз;

· асертівність;

· незалежність;

· самоповага;

· самореалізація.

2. Міжособистісна сфера: емпатія; соціальна відповідальність.

3. Сфера пристосовності (адаптивність):

· розуміння (адекватна оцінка) дійсності;

· гнучкість;

· вміння вирішувати проблеми.

4. Сфера уміння впоратися зі стресом:

· переносимість стресу;

· контроль над імпульсами.

5. Сфера загального настрою:

· оптимізм;

· щастя.

Складові ЕІ:

ü Самосвідомість;

ü Самоконтроль;

ü Соціальна чуйність;

ü Управління відносинами.

Самосвідомість у свою чергу поділяється на:

ü Емоційна самосвідомість;

ü Точна самооцінка;

ü Впевненість в собі.

Самоконтроль - одна із характеристик свободи і відповідальності особистості. Самоконтроль поділяється на:

ü Приборкання емоцій;

ü Відкритість;

ü Адаптивність;

ü Воля до перемоги;

ü Ініціативність;

ü Оптимізм.

Соціальна чуйність:

· Співпереживання;

· Ділова обізнаність;

· Запобігливість.

Управління відносинами з клієнтами - поняття що охоплює концепції, котрі використовуються компаніями для управління їхніми взаємовідносинами зі споживачами, включаючи збір, зберігання й аналіз інформації про споживачів, постачальників, партнерів та інформації про взаємовідносини з ними.

Управління відносинами поділяється на:

· Наснага;

· Вплив;

· Сприйняття змінами;

· Врегулювання конфліктів;

· Зміцнення особистих взаємин;

· Командна робота і співпраця.

Техніки вербалізації емоцій і почуттів

Обмінюючись комунікативними сигналами, ділові партнери передають інформацію і про свої внутрішні психічні стани: емоції, почуття, переживання. Емоції і почуття слугують найважливішими регуляторами їх між особової комунікації. Разом з тим емоційна напруга ділових партнерів, їх схвильованість, імпульсивність, нервозність, нетерпіння можуть спотворювати смислове поле інформації, створюючи своєрідний «емоційний шум», в зв'язку з чим виникає необхідність в оптимізації емоційного фону між особової комунікації ділових партнерів. Це досягається за допомогою технік регуляції емоційної напруги. Тому важливою ланкою технологічного ланцюжка інформаційно-комунікативних технологій є вербалізація емоцій і почуттів.

Техніки вербалізації емоцій:

· Безпосередня вербалізація власних емоційних станів партнера;

· Непряма вербалізація емоцій і почуття партнера;

· Метафорична вербалізація емоційних станів партнера;

· Вербалізація спільності з партнером;

· Вербалізація значущості партнера.

Лідерство на основі техніки групової роботи. Лідером визнається той, у кого є програма для всієї групи, хто знає як досягти результату при мінімальних витратах ресурсів. Найбільше ефективно діючий член групи стає лідером.