Культурологія як наука про культуру.
Визначення поняття «культура».
Типи і форми культури. Матеріальна і духовна культура.
Функції культури.
Розуміння культури як соціального процесу.
1. Культурологія – наука про зміст і суть культури як соціально-історичного явища, про закономірності розвитку культури, яка розвивається протягом всієї історії. Наукова культурологія відокремилася від філософії як окремий предмет у другій половині 19 століття. Культурологія є інтегративною сферою знань, народженою в широкому діалозі з такими науками: філософія, історія, психологія, мовознавство, етнографія, релігієзнавство, соціологія, мистецтвознавство. Серед зарубіжних культурологів, філософів, можна назвати таких Дж. Віко (1668-1744рр.), Ш.Л. Монтеск’є (1689-1755рр.), А.Р.Тюрго (1727-1781рр.), Ж.А.Кондорсе (1743-1794рр.), І.Канта (1724-1804рр.), Г.Спенсер (1820-1903рр.), Л.Г.Морган (1818-1881рр.), Е.Б.Тейлор (1832-1917рр.), О.Шпенглер (1880-1936рр.), А.Тойнбі (1889-1975рр.) та інших. Українська культурологічна думка представлена такими діячами як М.Костомаров (1817-1885рр.), діячами Кирило-Мефодіївського товариства, «Руської трійці», І.Франко (1856-1916рр.), О.Огієнко (1882-1973рр.), І.Крип’якевич (1886-1967рр.). Широко проводились дослідження української культури в діаспорі.
2. Термін «культура» вперше зустрічається в «Тустуланських бесідах» (45р. до н.е.) римського оратора Цицерона. Первісно він означав обробку ґрунту, тобто зміни в природі під впливом людини. Як самостійна наукова категорія «культура» фіксується вперше в працях німецького юриста XVII століття С.Пуфендорфа. Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини. Нині існує більше 500 визначень терміна «культура». Найзагальніше розуміння: «культура – це сукупний результат продуктивної діяльності людей». Вузьке розуміння: «культура – це певні цінності та норми поведінки людей в соціальному і природному оточенні». Розвиток культури тісно пов’язаний з прогресом людства. Засвоєння культури – важлива запорука розвитку людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Загальний рівень культури особистості багато в чому визначає її подальшу долю, кар’єру, життя. Людина – це концентрований вираз культури. Але вона водночас є і душею культури. Це передбачає її всебічний розвиток, гармонізацію розуму і почуттів, душі та тіла. Для досягнення цієї мети необхідно розвивати культуру виховання.
3. Існують різні типи культур: 1) Світова культура (вікова сукупність культур цілісного світу, найвищі досягнення національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням). Залежно від умов розвитку відбувається її конкретизація, наприклад, за культурною епохою (епохи Середньовіччя, епохи Відродження тощо); 2) Національні культури (українська, польська); 3) Регіональні культури (антична, слов’янська); 4) Класові культури (селянська, робітнича, буржуазна).
Форми культури – це форми, у яких існує, зберігається, розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. У різних народів, у різні історичні часи склалися різні культурні форми: релігійні уявлення, обряди, мистецтво, спортивні ігри, святкові ритуали; філософія, наука, мистецтво стали формами загальнолюдської культури. Мистецтво – специфічна форма суспільної свідомості і діяльності, яка відображає дійсність в художніх образах. Основні види мистецтва: архітектура, образотворче мистецтво – скульптура, малярство, графіка, література, музика, театр, кіно та телебачення.
Культуру заведено поділяти на матеріальну і духовну. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура поступово складається з цілісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, загальноприйнятих уподобань, пріоритетів і використовує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво, релігію. Матеріальний і духовний елементи нерозривно пов’язані між собою. Матеріальна культура відіграє основну роль, а духовна – головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.
4.Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляється в її функціях. Функції культури: 1) Людинотворча (культура-це дзеркало, в якому людина бачить саму себе); 2) Інформативна (передача досвіду, життєвої мудрості з покоління в покоління); 3) Регулятивна (культура створює і відтворює сукупність норм і правил поведінки). Показником культурності чи ступеня засвоєння окремою людиною, колективом, суспільством певних видів діяльності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь є культурний рівень.
5. Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики. (Подольська Є.А.,Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. – К., Центр навчальної літератури, 2005. – 392 с.).Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їхні секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень. людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не зважаючи на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини.Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні». Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей. Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства. Одвічно людина і людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду «людина» та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид в природі, людина свої вітальні потреби може задовольнити лише способами принципово відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя, або другої природи. Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним. Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного. Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає у тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі. Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказала. Таким чином, суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, сумління і честь, які народжувались лише у процесі спілкування.
