Пожежі та вибухи техногенного характеру; причини, що їх зумовлюють

Пожежа – це позарегламентний процес знищення або пошкодження вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і довкілля (ДСТУ 2272:2006 «Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять»).

В усьому світі пожежі призводять до величезних матеріальних втрат для людства. Так, за 2011 р. в населених пунктах і на об’єктах суб’єктів господарювання України сталося понад 60 тис. пожеж, внаслідок яких загинуло 2 тис. 863 людини, з них 92 дітей та отримали травми понад 1,5 тис. осіб. Матеріальні збитки від пожеж при цьому склали понад 2,5 млрд. грн.

Основними причинами пожеж є:

ü необережне поводження з вогнем;

ü порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування і побутових електроприладів;

ü порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення та теплогенеруючих установок;

ü порушення правил користування інструментами та електронагрівальними приладами;

ü несправність виробничого устаткування;

ü порушення технологічних регламентів;

ü підпали.

 

Аварії з викидом радіоактивних речовин

Радіаційна аварія – це аварія на радіаційному небезпечному об’єкті, що приводить до виходу або викиду РР і (або) іонізуючих випроміню­вань за передбачені проектом для нормальної експлуатації даного об’єкту межі в об’ємах, які перевищують встановлені границі безпеки його експлуатації.

Для оцінки ядерних інцидентів та подій на АЕС з 1990 р. використовується Міжнародна шкала ядерних подій (англ. International Nuclear Event Scale (INES)), розроблена Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) у 1988 році. Під шкалу підпадають тільки радіоактивні витоки і порушення заходів безпеки (аварії з радіаційними викидами в навколишнє середовище на АЕС, на всіх установках, пов’язаних з цивільною атомною промисловістю). У відповідності зі шкалою події класифікуються за семи рівнями: нижні рівні (1-3) – «інциденти», а верхні (4-7) – «аварії». Події, незначні з точки зору безпеки, класифікуються рівнем «0» (нижче шкалі) и називаються «відхиленнями». В Україні за цією шкалою класифікуються всі аварії і порушення в роботі АЕС, які підлягають обліку в експлуатуючій організації та Держатомнадзору України

Крупномасштабні аварії на атомних установках відбуваються досить рідко, але їх емоційний вплив на населення важко переоцінити. В табл. 4.8 представлено найбільш значні аварії на АЕС. Дані таблиці показують масштаби аварій.

Радіоактивне забруднення – це забруднення поверхні землі, атмосфе­ри, води чи продовольства, харчової сировини, кормів і різних пред­метів РР в об’ємах, що перевищують рівень, встановлений нормами радіаційної безпеки і правилами робіт з радіоактивними речовинами. А територія чи акваторія, у межах якої рівні радіоактивного забруднення перевищують установлені норми радіаційної безпеки (ДСТУ 4933:2008 Безпека у надзвичайних ситуаціях. Техногенні надзвичайні ситуації. Терміни та визначення основних понять) називається зоною радіоактивного забруднення.

При аваріях на реакторах енергоблоків АЕС зони можливого радіоактивного забруднення характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії (рад) та потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії (рад/год). Слід радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС поділяється на 5 зон (рис. 4.3):

 

 

Таблиця 4.4

Найбільш крупні аварії на АЕС

Місце аварії	Челябінськ-40, ПО «Маяк»	Віндскейл, Англія	Три Майл Айленд, штат Пенсильванія, США	Чорнобиль, СРСР (Україна)	Фукусіма І, Японія
Дата	29 вересня 1957 р.	10 жовтня 1957 р.	28 березня 1979 р.	26 квітня 1986 р.	11 березня 2011 р.
Викид радіо-активності,	20∙103 (Кі)	3∙104 йода-131 (Кі)	17,0 йода-131 (Кі)	20∙106, у т.ч. 7,3∙106 йода-131 (Кі)	1,3∙1017 йода-131 (Бк), 6,1∙1015 Цезія-137 (Бк)
Площа забруднення, км2	23 000		-	25 000	точні дані відсутні
К-ть евакуйованих, осіб	10 -12 тис.	-	Самоевакуація	116 000	понад 330 000 (уточнюються)
К-ть загиблих, осіб	-	-	-
Оцінка за шкалою INES

 

зона М – радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад (0,014 рад/год), на внутрішній – 50 рад (0,14 рад/год), у середині – 16 рад;

зона А – помірного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 50 рад (0,14 рад/год), на внутрішній – 500 рад (1,4 рад/год), у середині – 160 рад;

зона Б – сильного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 500 рад (1,4 рад/год), на внутрішній – 1500 рад (4,2 рад/год), у середині 866 рад;

зона В – небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі – 1500 рад (4,2 рад/год), на внутрішній межі – 5000 рад (14 рад/год), у середині 2740 рад;

зона Г – надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі – 5000 рад (14 рад/год), у середині 9000 рад.

Рис. 4.3. Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС

Зони радіоактивного забруднення на місцевості характеризуються значними рівнями радіаціїі подідляються на зони: відчуження, безумовного відселення, гарантованого (добровільного) відселення і підвищеного радіоекологічного контролю.

Зона відчуження – це територія з якої проводиться евакуація насе­лення негайно після аварії і на ній не здійснюється господарська діяльність.

Зона безумовного відселення – це територія навколо АЕС, на якій щільність забруднення ґрунту довго живучими радіонуклідами цезію дорівнює 15,0 Кі/км² і більше, або стронцію – 3,0 Кі/км² і більше, або плутонію – 0,1 Кі/км² і більше, де розрахована ефективна доза опромінювання із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів в рослини перебільшує 5 мЗв (0,5 бер) на рік.

Зона гарантованого (добровільного) відселення – це територія, на якій щільність забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км² або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де ефективна доза опромінювання із урахуванням кое­фіцієнту міграції радіонуклідів в рослини може перебільшити 6,5 м3в на рік.

Зона підвищеного радіоекологічного контролю – це територія із щільністю забруднення ґрунту радіонуклідами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км², де ефективна доза опромінювання із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів в рослини може пере­більшити 0,5 мЗв (0,05 бер) на рік.

 

4.9. Загальна характеристика ЕМПіВ: