Поняття доказування у судовому процесі

 

Господарсько-процесуальне доказування – це розумова та процесуальна діяльність суду та інших учасників господарського процесу, направлена на встановлення істини по конкретній справі і вирішення спору між сторонами.

Суб’єктами доказування є:

- суд;

- сторони;

- інші учасники судового процесу, які мають матеріальні права та процесуально-правову зацікавленість у вирішенні справи і які, згідно зі своїми процесуальними правами і обов’язками виконують дії, які мають значення для вирішення господарської справи.

Структура доказування складається з: суб’єктів, об’єкті, змісту.

Об’єктом є обставини, які необхідно встановити для вирішення господарської справи або здійснення окремих процесуальних дій.

Стадії господарсько судового доказування:

(1) доказування при підготовці справи;

(2) дослідження доказів;

(3) заключний висновок для винесення рішення по справі, складання мирової угоди, відмова від позову.

 

Предмет доказування.

Найважливішою ознакою статті 32 ГПК (поняття і види доказів), єріч про предмет доказування у господарській справі — категорії, що окреслює коло фактів матеріально-правового значення, які підлягають з'ясуванню для вирішення справи по суті. Таке розуміння предмета доказування дозволить суду правильно та кваліфіковано здійснити підготовку господарської справи до розгляду, вчинити дії на забезпечення всебічного і повного дослідження обставин по справі.

 

Поняття та види доказів.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Здійснюючи правосуддя в господарських відносинах, суд повинен у визначеному законом порядку встановлювати по кожній справі об'єктивну істину. Обґрунтованість поданого позову, а також винесеного потім судового рішення визначається наявністю або відсутністю доказів. Тому суддя повинен приводити в рішенні докази, на підставі яких його прийнято, доводи, за якими суд прийняв чи відхилив клопотання та докази сторін. При цьому в рішенні обов'язково повинно бути посилання на нормативно-правові акти, якими керувався господарський суд.

Факти, котрі має встановити суд, є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну та припинення правовідносин. Такі юридичні факти з'ясовуються та перевіряються судом, встановлюються за допомогою доказів.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Незалежно від категорії господарської справи суд насамперед повинен з'ясувати, чи існує спірне суб'єктивне право, за захистом якого позивач звернувся до суду, чи належить воно позивачу, чи дійсно воно порушено або оспорюється, чи порушив або оспорив його відповідач. Те ж саме має місце у справах про визнання договорів недійсними або про визнання недійсними актів ненормативного характеру, де треба з'ясовувати, яким нормам права суперечить договір або акт ненормативного характеру, в чому виражається суперечливість чинному законодавству і якому саме.

В Господарському процесуальному кодексі подано перелік засобів доказування, тобто тих джерел, з яких одержують відомості про факти. До них належать: письмові та речові докази, висновки експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто обставини по справі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом. В статті 32 ГПК хоча й відокремлюються свідчення про факти та засоби доказування, але сенс цієї статті полягає в тому, що вони у відриві одне від одного втрачають значення.

Докази можуть класифікуватися за різними критеріями. За джерелом походження виділяють докази, що походять від людей, — це особисті докази. Якщо джерелом доказу є матеріальний об'єкт, то він є речовим. В деяких випадках на вимогу судді особисті докази мають стати речовими, якщо викладаються письмово. Докази також можуть бути первісними та похідними, прямими та побічними.