Формування номера аналітичного рахунка 2 страница

— якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, ча­стка іноземного капіталу в яких перевищує 50 %) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10 % і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше ніж 3 млн евро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищува­ти 35 % статутного фонду банку.

Внески засновників акціонерів до статутного капіталу комер­ційного банку здійснюються у грошовій формі в національній ва­люті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нере­зидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирі­шення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення коме­рційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установ­чими документами частку статутного фонду. Підставою для від­криття такого рахунка є заява на його відкриття та установчий до­говір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд по­винен бути сплачений: для банків відкритого типу в розмірі 30 %, закритого типу — 50 %. Після реєстрації банку зібрані кошти пере­раховуються з тимчасового рахунка комерційного банку на корес­пондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунка повертаються засновникам банку за їхньою заявою в тижневий строк.

Державну реєстрацію банків здійснює. Національний банк України. Уповноважені засновниками банку особи подають Націо-

нальному банку України для державної реєстрації такі доку­менти:

1) заяву про реєстрацію банку;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення держав­ного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть іс­тотну участь у банку. Якщо ж засновником банку є юридична осо­ба, то надається інформація про членів ради директорів та осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звіт­них періоди (квартали) — для учасників — юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) — для учасників — фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстра­цію банку, що встановлюється Національним банком України;

 

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції — для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного то­вариства;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалте­ра банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а в разі необхідності — й інші підрозділи. Вони готу­ють пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземно­го капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів.

До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ.

Національний банк України може відмовити в державній ре­єстрації банку в разі, якщо:

• порушено порядок створення банку;

• установчі документи банку не відповідають законодавству України;

• подано неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку;

• у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільно­го фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку;

• професійна придатність та ділова репутація голови виконав­чого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконав­чого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.

Якщо в діючому банку відбулися зміни в установчих докумен­тах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєст­рації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку.

Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені безбалансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ. Філія банку — це банківська установа, яка не є юридичною особою. Вона діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії.

Представництво банку— це установа банку, яка не є юридич­ною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від іме­ні головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської сис­теми, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає ко-

мерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Лі­цензування — це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх ба­нківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуван­ню, визначається Законом України «Про банки і банківську діяль­ність». Комерційні банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Філії комерційного бан­ку здійснюють операції згідно з Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком — юридич­ною особою. Копія дозволу у 3-денний строк надається регіональ­ному управлінню НБУ за місцем розташування філії та головного банку — юридичної особи.

Новоствореному комерційному банку надають ліцензію в разі дотримання таких умов:

— на час прийняття рішення зареєстрований статутний капітал банку повинен бути повністю сплачений;

— наявність професійно придатних керівних осіб банку;

— наявність підрозділу, що виконує відповідні банківські опе­рації;

— наявність підрозділу внутрішнього аудиту, укомплектовано­го професійно придатними кваліфікованими кадрами;

— наявність внутрішніх нормативних документів банку, що ре­гламентують відповідні операції;

— забезпеченість необхідним банківським обладнанням;

— відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

— наявність угоди про оренду приміщення на строк не менше ніж 5 років або свідоцтва на право власності.

Крім додержання загальних умов для отримання ліцензії, НБУ встановив особливі вимоги. Вони стосуються наявності:

— технічних умов (для касових операцій — відповідним чином обладнані приміщення, належна організація охорони і т. д.);

— відповідного розміру статутного фонду;

— відповідної кваліфікації працівників;

— відповідного строку діяльності банку;

— відповідних внутрішніх регламентуючих ту чи іншу опера­цію документів;

— задовільної діяльності комерційного банку.

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємни­цькими структурами і регламентується Законом України «Про бан­ки і банківську діяльність» та Господарським кодексом і т. д. Дія банків, як і інших господарських товариств, грунтується на корпо­ративно-нормативних актах, до яких належать установчий договір і статут.

В Україні банки діють як акціонерні товариства (AT) та товари­ства з обмеженою відповідальністю (ТОВ). В обох випадках май­нова відповідальність учасників товариства обмежена розміром коштів, вкладених у статутний фонд товариства. Учасники відкри­того акціонерного товариства (ВАТ) на суму своєї частки в товари­стві отримують акції, які можуть вільно обертатися. Учасники за­критого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляють акції між собою, і ці акції не можуть вільно обертатися.

За схожим принципом формується і товариство з обмеженою відповідальністю, проте учасникам акції не видаються. Принципо­вою відмінністю між ТОВ і AT є те, що учасники ТОВ мають право вимагати виділення своєї частки в статутному капіталі у випадку виходу з товариства.

Найвищим органом управління комерційного банку є загальні збори товариства, до компетенції яких належить:

— визначення основних напрямів діяльності товариства і за­твердження його планів та звіту про їх виконання;

— затвердження річних результатів діяльності банку, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати дивідендів, визна­чення порядку покриття збитків;

— затвердження внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури;

— деякі інші повноваження.

Загальне керівництво діяльністю банку здійснює рада банку (спостережна рада банку), яка контролює діяльність правління бан­ку, а також виконує інші функції, делеговані загальними зборами.

Виконавчим органом банку є правління (дирекція — для ТОВ) або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що на­лежать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює прав­ління голова, який має заступників (менеджерів, які очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрями диверсифікації кредитно­го портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання «ве­ликих» кредитів та періодичне списання безнадійних позик.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійс­нює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціоне­рів не правомочні затвердити баланс.

3. Організація обліку в комерційних банках

Предметом бухгалтерського обліку в комерційному банку ви­ступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльнос­ті банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цін­ними паперами, позичкові операції, операції з касового обслугову­вання бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку. Сама по собі банківська операція & досить склад­ним фактом господарської діяльності банку. Це зумовлює необхід­ність класифікації операцій за певними ознаками і виділення в їх складі об'єктів, які підлягають реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб'єктами, видами, строками депозитів. Операції з цінними паперами класифікуються за видами операцій, видами цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.

Бухгалтерський облік банку можна визначити, як систему ре­єстрування та підбиття підсумків операцій, виконуваних у банків­ському бізнесі, і з подальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних звітів.

Бухгалтерський облік є інформаційною системою, що надає фі­нансову інформацію про банк як суб'єкт господарської діяльності; є процесом визначення, вимірювання та передавання інформації економічного змісту.

Система обліку являє собою сукупність процедур, що мають на меті фіксувати всі операції банку, а саме:

— визначати зміст здійснених операцій і записувати їх;

— описувати операції в часовому вираженні;

— підбивати підсумки виконаних операцій згідно з принципами міжнародних стандартів обліку;

— належним чином подавати операції з відповідними деталями.

Бухгалтерський облік є важливим елементом структури внутрі­шнього контролю. Зокрема, на управлінські рішення істотно впли­ває бухгалтерська інформація щодо готівки, стану розрахунків, цінних паперів, якими володіє банк, депозитних операцій, валют­них коштів, кредитних ресурсів та його кредитного портфеля.

Бухгалтерська інформація ґрунтується на документах, які дають змогу простежити рух активів від моменту отримання дозволу на них та придбання до списання чи реалізації. Те саме стосується й пасивів— ідеться про часовий період від виникнення зобов'язань до їх погашення. Адже банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного об-

ід

ліку всіх своїх операцій і зобов'язань. Лише за такої умови керів­ництво цієї установи постійно відстежує всі аспекти її діяльності, а отже, і ризики, яким вона піддається.

З огляду на сказане, система бухгалтерського обліку має задо­вольняти такі вимоги:

1) актуальність;

2) надійність;

Ефективність.

Система бухгалтерського обліку поряд з об'єктивними вимога­ми має відповідати й таким, що зафіксовані законодавчо та норма­тивними документами НБУ.

Метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

— документацію та інвентаризацію;

— оцінку й калькуляцію;

— рахунки та подвійний запис;

— бухгалтерський баланс і звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп'ю­теризовані, завдяки чому система бухгалтерських проведень (зане­сення інформації до щоденних балансів, касових книг, оборотно-сальдових відомостей) виконується в автоматичному режимі. Про­те навіть за цих умов перелічені елементи методу бухгалтерського обліку є похідними щодо концепції такого обліку.

Для поточного обліку банківських операцій у бухгалтерському обліку банку використовується система рахунків фінансового облі­ку. Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути розподілена на дві групи: балансові та позабалансові.

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їхній основі складається баланс банку. Серед них виді­ляють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наяв­ність та зміни різних активів банку.

Рахунки зобов'язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткостро­кову та довгострокову заборгованість. Рахунки власного капіта­лу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.

У складі балансових рахунків виділяють:

— контрпасивні рахунки (активні);

— контрактивні рахунки (пасивні).

За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них на­лежать, наприклад, рахунки № 5041 «Збитки минулого року, що очікують затвердження», № 2511 «Технічний рахунок для перера­хування коштів Державного бюджету України».

Контрактивні рахунки — пасивні. До них належать, наприклад, рахунки № 2400 «Резерви під заборгованість за кредитами, які на­дані клієнтам» та № 4409 «Знос операційних основних засобів». Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контракти­вні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок «Знос операційних засобів» відображається в складі активів після рахунка «Операційні основні засоби».

4. Характеристика аналітичного обліку

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції ві­дображається в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунка. По кожному балансовому і позабалансовому рахунка від­криваються рахунки аналітичного обліку. Виділення особових ра­хунків залежить від виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Процедури аналітичного обліку забезпечують надто деталізова­не відображення банківської операції, тобто зазначається дата про­ведення операції, вид документа, за яким її проведено, номер раху­нка, сума. Такого ступеня деталізації додержуються під час ведення банківських особових рахунків, які визнано основною формою ана­літичного обліку в банку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. Угодами на роз­рахунково-касове обслуговування, що укладаються між клієнтом і банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок.

Крім особових рахунків, до засобів аналітичного обліку нале­жать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана щодо позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами.

Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Крім того, дані аналітичного обліку становлять ба­зу економічного аналізу та використовуються для групування за балансовими рахунками інформації, яка далі подається у фінансо­вій звітності.

Методи перевірок відповідності даних синтетичного і аналітич­ного обліку можна згрупувати за такими напрямками.

1. Перевірка узгодженням —.здійснюється за допомогою порів­няння проміжних і остаточних сум. Порівнюють між собою дані, враховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, а отже, і в різних носіях інформації (первинних документах, щоденному ба­лансі, оборотно-сальдових відомостях, особових рахунках). Зрозу­міло, що суми мають збігатися.

2. Перевірка перенесення — установлюється правильність пере­несення даних з одного носія інформації на інший. З автоматизаці­єю ведення бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втратив своє значення.

3. Перевірка підрахунків (обчислень) — має на меті встановити правильність розрахунків числового матеріалу, що додається.

Первинні документи перевіряють за двома напрямами:

1) суми, зазначені в документах, звіряються з відповідними су­мами, занесеними до регістрів аналітичного обліку;

2) документи контролюються щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Окремо виконується вартісна перевірка, мета якої — установити відповідність числового матеріалу його економічному обгрунту­ванню.

Формування номера аналітичного рахунка

Усі номери рахунків аналітичного обліку (крім рахунків бюдже­ту) формуються за такою схемою:

АААА.............................. В.............................. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

1. АААА — номер балансового рахунка (4 знаки).

2. В — ключовий розряд (1 знак).

3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Довжина номера рахунка не є фіксованою. Максимальна дов­жина номера рахунка становить 14, мінімальна — 5 цифр.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядко­вий номер рахунка, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атри­бутів поза номером рахунка.

Дещо інакше проводиться нумерація рахунків доходів бюджету. Нумерація рахунків 2500 Кошти бюджетів України до розподілу» і 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти поза­бюджетних фондів на балансових рахунках 2560 «Державні поза-

бюджетні фонди» і 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише
щодо галузевих фондів охорони праці) ведеться за такою схемою:
AAA............... ВВ............ 7........... ССС........... NNN........... ЕЕ

1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки).

2. В — контрольний розряд (1 знак).

3. ССС — символ звітності банку (3 знаки).

4. NNN — код міністерства (3 знаки).

5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунка (до 2 знаків). Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністерства)

заповнюються відповідно до бюджетної класифікації, що розсила­ється банкам у пакеті довідників з формування економічних показ­ників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за наявності 068, 002 або 093. За наявності інших символів звітності ССС заповнення розрядів NNN не регламентується і може виконуватися банками на власний роз­суд. Додаткова характеристика рахунка може містити, зокрема, по­рядковий номер відділення Державного казначейства.

Ключовий розряд — розряд у номері аналітичного рахунка та ко­нтрольний розряд у нумерації рахунків доходу бюджету призначено для перевірки вірогідності номера рахунка. Він також захищає інфо­рмацію від суб'єктивних помилок оператора під час вчесення даних. Розроблено спеціальні алгоритми обчислення таких розрядів. Усе це виконують у банку спеціальні підрозділи комп'ютеризації.

Питання організації аналітичного обліку викладено в норматив­ному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затвердже­но постановою Правління від 30.12.97 за № 466.

5. Загальна характеристика синтетичного обліку

Фінансовий облік повинен забезпечити запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та фінансовій звітнос­ті для аналізу та управління.

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції за­безпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використан­ням бухгалтерських рахунків. їхній перелік наведено в плані рахунків.

Синтетичний облік — це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про опера­ції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного об­ліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово-сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі. Ска­жімо, касовий журнал складають на персональному комп'ютері

окремо за прибутком і видатком каси. Водночас підлічують промі­жні суми за рахунками, що кореспондують з рахунком каси, а та­кож загальну суму журналу в цілому. Обігово-сальдові відомості, перевірочні відомості, касові журнали відрізняються ступенем уза­гальнення інформації і використовуються для звірки даних аналі­тичного та синтетичного обліку.

Касові журнали формують до закриття каси і використовують, щоб звірити касові обороти.

Оборотно-сальдові відомості щодня складають за виконавцями, а також за особовими рахунками, підбиваючи підсумки за кожним балансовим рахунком, котрий може слугувати відомістю перевірки.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою — за статтями балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об'єкт обліку, який розраховується за допомогою об'єднання раху­нків IV порядку за ознакою їхнього економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою, називається балансовим звітом.

Відображення інформації в балансі досягається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням.

А = П = 3 + К,

де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов'язання; К — капітал.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації в балансі, аналізується з позиції цього бухгалтерського рівняння (моделі).

Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Отже, балан­совий метод узагальнення інформації має подвійне призначення: як інструмент управління та як засіб контролю за правильністю реєст­рації банківських операцій в обліку. Існують такі види балансу:

— сальдовий баланс (щоденний і щомісячний) складається за залишками рахунків на певну дату, а обігово-сальдовий містить, як залишки, так і обіги за рахунками. За терміном і датою надання ба­ланси підрозділяють на щоденні та щомісячні;

— пробний баланс — проміжний, або робочій баланс;

— звітний баланс складається за структурою плану рахунків.
Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної

таблиці, в якій дані розташовані в міру зростання номерів бухгал­терських рахунків IV порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II порядку) та групами (рахунки III порядку). Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основ­не призначення — контроль за правильністю відображення опера­цій у бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для здійснення аналізу, використання в управлінні.

"ТЕМА 2

ПЛАН РАХУНКІВ І ФІНАНСОВА ИТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Мета: напрацювання студентами теоретичних знань з принципів побудови плану рахунків бухгал­терського обліку комерційних банків України, за­своєння методики складання основної фінансової звітності та ознайомлення з допоміжною звітністю комерційних банків України.

Об'єкт: план рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, звітність комерційних банків України.

1. Об'єкти бухгалтерського обліку комерційних банків україни

Усі об'єкти бухгалтерського обліку в комерційному банку поді­ляють на чотири групи:

— господарські засоби та їх розміщення (основні й оборотні);

— ресурси (джерела утворення) господарських коштів;

— функціональні обов'язки банку (статутна діяльність — про­цес здійснення послуг);

— фінансові результати статутної діяльності.

До господарських засобів комерційного банку належать:

— грошові кошти;

— матеріальні цінності;

— дебіторська заборгованість (видані кредити);

— відвернуті кошти.

Кожна з названих груп засобів має певний склад. Так, до грошо­вих коштів належать:

— грошові кошти в касі банку — готівка у вигляді національної валюти (гривні) та у валюті іноземних держав (долари США, німе­цькі марки тощо);

— кошти на кореспондентських рахунках, що зберігаються в НБУ та в інших банках на правах кореспондентських відносин у

національній валюті або валюті іноземних держав, розміщеної в банках країни або в банках іноземних держав;

— кошти, вкладені в цінні папери (акції, облігації, векселі, зо­бов'язання державної скарбниці, сертифікати тощо);

— кошти на резервному рахунка в НБУ.

Другу категорію господарських засобів банку становлять мате­ріальні цінності (майно), тобто:

— основні засоби — предмети, що мають тривалий термін екс­плуатації — більше одного року. Для відшкодування їхньої вартос­ті банк щомісячно нараховує знос (амортизацію) з включенням йо­го суми у видатки. Норми зноси установлюються державою, вони єдині для всіх підприємств та установ;

— нематеріальні активи — вартість права користування землею, водою, будовами, приміщеннями, ліцензіями, патентами, маркети­нговими послугами, програмним продуктом і т. ін. їхня вартість відшкодовується також частинами, що включаються у видатки бан­ку через нарахування зносу, норми якого встановлюються банком самостійно;

— малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП);

— господарські матеріали — запасні частини, папір, бланки, канцелярські товари, фарба тощо; списуються та включаються до складу видатків банку в міру використання в сумі фактичних ви­трат на їхнє придбання.

Третю групу господарських засобів становить дебіторська забо­ргованість, тобто кошти, які винні банкові його позичальники. Ці суми звичайно мають чималу частку в господарських засобах банку й свідчать про обсяг наданих ним кредитів. Наявність кредиторсь­кої заборгованості забезпечує надходження коштів в дохід банку і отримання прибутку. Дебіторскька заборгованість належить до по­няття «вартість, що самозростає», оскільки видані кредити (позики) повертаються й погашаються позичальником з відсотками.

Кредити поділяються на:

— короткострокові й довгострокові позички, видані клієнтам;

— міжбанківські кредити, видані іншим банкам;

— споживчий кредит, виданий фізичним особам;

— інші види позичок.

У складі дебіторської заборгованості можуть також бути суми, видані в підзвіт, або суми перерахованих авансів, переплат або по­милково списані НБУ.

Ще однією групою банківських коштів, що належать до його основних засобів, є відвернуті кошти, тобто суми вже використано­го прибутку у вигляді податків з прибутку сум утворених фондів економічного стимулювання тощо. Вони накопичуються впродовж