Класифікація організацій по способі їхнього об'єднання

 

Поряд з такими термінами, як «підприємство», «організація», «установа», у колі фахівців з керування часто вживаються й такі терміни, як «компанія», «корпорація», «холдинг», «трест», «концерн», «конгломерат», «консорціум», «синдикат». Необхідно помітити, що терміни «компанія» і «корпорація» мають те ж утримування, що й підприємство по російському законодавству.

Однак законодавство не передбачає деяких форм об'єднання юридичних осіб з метою спільного здійснення комерційної діяльності.

Проведемо класифікацію систем об'єднання фізичних і юридичних осіб, поклавши в основу вид діяльності об'єднання (комерційне й некомерційний) і сполучення осіб, що поєднуються (фізичних і юридичних). Отримані результати наведені в табл. 10.2.

 

 

Таблиця 10.2

Об'єднання засновників організацій

//

Концерн - об'єднання підприємств, що здійснюють спільну діяльність на основі централізації функцій науково-технічного й виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової й зовнішньоекономічної діяльності з метою зниження витрат. Крім того, у концернах звичайно присутній координаційний центр.

Концерн має загальні фінансові ресурси для розвитку, єдиний науково-технічний потенціал і стійкі кооперативні зв'язки між вхідними в його склад організаціями.

Концерни можуть бути галузев і міжгалузевими, поєднують підприємства різної спеціалізації, що перебувають у стійких кооперативних зв'язках.

Учасниками концерну можуть бути окремі підприємства, компанії, фірми, які об'єднують свої зусилля для рішення яких-небудь загальних цілей: вирівнювання певних галузевих сезонних коливань і ризиків, переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більше прогресивні, здійснення капіталовкладень при наявності великих ліквідних коштів, створення «економічної імперії».

Нерідко в промислових і торговельних концернах беруть участь банки. Це робиться для того, щоб тісніше прив'язати підприємства до банок як клієнтів.

Партнери, що входять у концерн, формально зберігають свою самостійність, але при цьому піддаються контролю з боку фінансової групи, що очолює концерн.

Концерн утвориться навколо великої материнської компанії або холдингу, що контролює трохи юридично самостійних компаній [48].

Концерн може бути створений у формі вертикальної інтеграції, диверсифікованості або конгломерації - залежно від процесів, на основі яких відбувається об'єднання окремих учасників [7].

Великі світові концерни, що мають десятки підприємств, філій і представництв у різних країнах миру, називаються транснаціональними корпораціями (ТНК) [4].

Консорціум (лат. consortium – співучасть) – тимчасове об'єднання (угода) між декількома банками, підприємствами, науковими центрами, державами для спільного проведення великих фінансових операцій по розміщенню позик, акцій або для здійснення наукомістких і капіталомістких проектів, у тому числі міжнародних. Консорціум - одна з форм зрощування банківського й промислового капіталу.

Учасники консорціуму зберігають самостійність і можуть входити до складу будь-яких інших добровільних об'єднань. Консорціуми створюють єдині фінансові й матеріальні фонди за рахунок внесків учасників, бюджетних коштів і кредитів банку.

Консорціуми бувають національними й міжнародними.

Дослідницькі консорціуми являють собою форму співробітництва промислових і інших організацій, використовувану при проведенні великомасштабних НИОКР [2].

Створення консорціуму дає наступні переваги:

можливість проведення робіт, які не можна провести самостійно;

розподіл видатків і зниження ризику;

об'єднання з фірмами - учасниками дефіцитних людських і матеріальних ресурсів для виконання досліджень;

підвищення технічного рівня й конкурентоспроможності. Найчастіше консорціуми створюються для розробки родовищ корисних копалин, рідше - в обробній промисловості. При цьому підприємство може брати участь у конкретному консорціумі частиною своїх ресурсів, а інші використовувати в інших областях бізнесу.

Конгломерат як об'єднання різнорідних підприємств являє собою організаційну форму об'єднання підприємств, що виникає в результаті злиття різних господарюючих суб'єктів, поза залежністю від їх горизонтальних або вертикальних зв'язків. Інакше кажучи, конгломератна диверсифікованість передбачає вихід компанії в сфери діяльності, прямо не пов'язані з основною номенклатурою виробництва.

Найважливішими інструментами конгломератної диверсифікованості є злиття й поглинання інших компаній. Конгломерати з'явилися в період посилення диверсифікованості виробництва в умовах динамічних змін кон'юнктури ринку, попиту та пропозиції.

В 60— 70-е рр. XX в. у США конгломератні злиття становили близько 70 % всіх злиттів [2]. Керівництво багатьох фірм превстигло на базі будівництва конгломератів. Наприклад, ИТТ із безвісної телефонної компанії перетворилася в широко диференційований конгломерат, до складу якого входять телефонний і космічний зв'язок, споживчі товари, готельна справа, прокат автомобілів і страхування. Прибуток на акцію зросла до 15 % річних.

Конгломератам властива децентралізація керування. Однак у цей час поширені конгломерати, що мають єдиний фінансовий контроль із боку холдингу.

Картель (франц. cartel від carta – папір, документ) – форма об'єднання, учасники якого укладають угоду про розділ ринку, що припускає координацію бізнес-планів у частині планів продажів. Угоди стосуються монополізації й роздягнула ринку, обсягів (квот) виробництва й реалізації продукції, умов збуту товарів і наймання робочої сили, цін і строків платежу, раціоналізації виробництва й керування, обміну партнерами. Останнім часом картельні угоди передбачають патентні угоди, договори про обмін науково-технічною інформацією, ноу-хау й т.п. Ряд країн використовує картель як форму, здатну вивести із кризи яку-небудь галузь. Розрізняють внутрішні, експортні, імпортні й міжнародні картелі.

Учасники картелю зберігають виробничу й господарську самостійність, але порушення угоди веде до штрафів учасників.

Картелі створюються з метою обмеження конкуренції, монополізації виробництва й збуту товару, установлення на нього єдиної, обов'язкової для всіх учасників угоди, монопольної ціни й одержання більше високої, чим середня, прибутку.

Корнер - форма корпоративних об'єднань із метою перекидання, акумулювання, використання капіталу для оволодіння ринками якого-небудь товару. З'єднаний капітал використовується для скупки акцій окремих корпорацій, що цікавлять корнер, для того, щоб згодом перепродати їх або заволодіти контрольним пакетом акцій.

Синдикат (лат. sindicatus, sindicus – повірник, представник) – об'єднання підприємств, що випускають однорідну продукцію, з метою організації її колективного збуту через єдину торговельну мережу, а також закупівлі сировини, що в цілому веде до одержання монопольно високого прибутку. корпорації, Що Об'єдналися, втрачають свою комерційну самостійність, зберігаючи самостійність юридичну.

Синдикат здійснює загальне планування в частині збуту й маркетингу. При цьому збут продукції всіма учасниками синдикату здійснюється через єдиний орган - збутову контору, що приймає продукцію підприємств за цінами, заздалегідь установленим синдикатом. Крім того, синдикат може здійснювати закупівлі сировини по монопольно низьких цінах, диктувати ціни на ринку, проводити товарний демпінг [41].

Синдикати звичайно створюються у формі акціонерних товариств. Поряд з окремими підприємствами учасниками синдикату можуть бути трести й концерни. Синдикати вступають у конкурентну боротьбу з фірмами, що провадять аналогічну продукцію. Взаємини усередині синдикату теж носять конкурентний характер: різні підрозділи, що входять у синдикат, борються за замовлення й квоти, що нерідко веде до його ослаблення й розпаду.

У сучасних умовах, коли діє система антимонопольних інструментів, синдикат втрачає своє значення, поступаючись місцем більше складним і гнучким формам організації [2].

Альянс - аналог синдикату у фінансовій (інвестиційної, банківської) області.

Як ілюстрація можна привести приклад: в 1997 р. главі авіакомпанії Luftgansa Ю. Веберові спала на думку досить ексцентрична ідея: запропонувати своїм конкурентам організувати в галузі єдиний центр планування й керування – таке своєрідне світове міністерство авіації. З його ініціативи виник перший у світі глобальний альянс – Star Alliance – объединивший мережі маршрутів Luftgansa, SAS, United Airlines і ін. Ідея Вебера була проста: зменшити кількість незалежних гравців у галузі, що природно привело б до збільшення завантаження крісел і оптимізації маршрутів. Реалізація цієї ідеї принесла відчутні результати. Так, завдяки альянсу Luftgansa додатково заробила 275 млн дол., United Airlines – 200 млн дол., a SAS – 59 млн дол.

Трест - об'єднання підприємств, у рамках якого учасники, що ввійшли в його склад, втрачають свою виробничу й комерційну самостійність, керуються у своїй діяльності рішеннями керуючого центра.

Підприємці, що входять у трест, стають його акціонерами, при цьому їхні підприємства підкоряються єдиному керівництву тресту. Трести створюються з метою потужного входження в ринок. Мети підприємств, що входять у трест, підлеглі головної мети знову створеного об'єднання. Краща організаційна форма тресту - комбінат.

Комбінат (лат. combinare – з'єднувати) – об'єднання технологічно зв'язаних між собою підприємств, у якому продукція однієї організації служить сировиною або напівфабрикатом для виробничої діяльності іншої. Ця форма широко використовується в харчовій, деревообробній промисловості. Наприклад, у молочний комбінат входять не тільки заводи по переробці, але й безпосередньо ферми, що поставляють охолоджене молоко, і магазини із продажу готової продукції.

Союз - це об'єднання по галузевій, територіальній і іншій ознаці з метою забезпечення спільних нтерес учасників у державних, міжнародних і інших організаціях.

Асоціація - добровільне об'єднання фізичних і (або) юридичних осіб з метою співробітництва, а також подання й захисти їх загальних майнових інтересів. Ця форма створюється для обміну інформацією, скорочення видатків на оплату запрошених консультантів, лобіювання колективних інтересів підприємців, що ввійшли в об'єднання. Самостійність і незалежність вхідних в об'єднання членів зберігаються.

Франчайза - об'єднання, відповідно до якого велика корпорація зобов'язується постачати дрібну компанію своїми товарами, рекламними послугами, технологіями, надавати послуги в області менеджменту, маркетингу з урахуванням місцевих умов або особливостей обслуговується фирмы, що.

Холдинг - корпорація або акціонерна компанія, що володіє контрольними пакетами акцій однієї або декількох корпорацій, що управляє або контролює їхня діяльність і визначальна загальна стратегія розвитку.

Механізм контрольного пакета акцій дає холдингової компанії право голосу, завдяки чому вона одержує можливість проводити єдину політику й здійснювати єдиний контроль за дотриманням інтересів більших конгломератів (корпорацій, концернів, трестів) або прискорювати процес диверсифікованості.

Холдинг може контролювати значне число компаній різної галузевої приналежності, сумарний капітал яких у багато разів перевищує капітал материнської компанії (наприклад, нафтопереробний холдинг). Холдингова форма організації є технічно зручної, тому що дозволяє керувати групою підприємств, їхньою виробничою політикою, здійснювати контроль над цінами, захищаючи інтереси всієї групи, а не окремого підприємства.

Холдингові компанії широко використовуються в галузях: природних монополій; з високою концентрацією виробництва; із загальним технологічним ланцюжком (наприклад, нафтовидобуток, нафтопереробка); пов'язаних з обслуговуванням населення (швейна, авторемонт, автозаправки та ін.). Холдинги можуть створювати фінансово-промислові групи з метою контролю за діяльністю вхідних у неї структур або зниження небезпеки неконтрольованої скупки акцій комерційними структурами.

Перевага холдингової компанії полягає в тому, що вона протиставляє конкурентам свою объединенность і консолідацію. Ця найважливіша особливість холдингової компанії є також і істотним недоліком для споживачів, оскільки надмірна консолідація виробництва й збуту веде до монополізму виробника з усіма наслідками, що випливають звідси. Позитивні сторони обумовлені наступними можливостями холдингової компанії: використання збільшення розмірів виробництва й збуту; досягнення високої ефективності в міжнародному русі капіталу. Негативні сторони холдингової компанії: прагнення до монополізму й посилення контролю над підприємствами; штучна підтримка нерентабельних підприємств за рахунок рентабельних; потреба у великій кількості висококваліфікованих менеджерів.

Існують два типи холдингових компаній - чисті й змішані. Чисті - це неторгові компанії, які відповідно до свого уставу не мають права здійснювати торговельні операції або інший бізнес, володіють тільки капіталом. У Росії вони називаються фінансовими холдинговими компаніями. Їхня функція укладається в тім, щоб мати акції, управляти діями й перерозподіляти дивіденди дочірніх компаній.

Змішані холдингові компанії, крім володіння контрольними пакетами акцій і права керувати іншими компаніями, активно займаються торгівлею або бізнесом і мають у своєму балансовому звіті разом з акціями дочірніх підприємств активи у вигляді спонукуваного й нерухомого майна.

Найбільш примітні риси сучасних форм організації бізнесу - створення й функціонування груп компаній, що мають певну внутрішню структуру.

З одного боку, вимогою часу стає оперативна активність, пов'язана з ринком (маркетингова політика, стратегія й т.д.), з фінансовою самостійністю, з іншого боку - все-таки потрібен єдиний центр, що здійснює загальне керівництво. Світовий досвід підказує, що такою структурою може бути холдинг.

У цей час холдинги функціонують на Заході практично у всіх найважливіших галузях господарства: у банківській справі, фінансовій сфері, торгівлі, промисловості, на транспорті й т.д. Це не випадково, тому що практикою доведено, що холдингова форма організації фінансового капіталу найбільш життєздатна, рухлива й ефективна.

Холдинг, як уже згадувалося, являє собою особливий вид компанії, що створюється для володіння контрольними пакетами акцій інших компаній з метою контролю й керування їхньою діяльністю. Класична холдингова компанія, як правило, складається з головної (материнської), дочірніх і внучатих фірм. Дочірні компанії мають статус самостійної юридичної особи й організовані по типі товариств із обмеженою відповідальністю, тобто у випадку їхнього банкрутства або неплатоспроможності вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном своєї компанії. Нерідко дочірні компанії є власниками контрольних пакетів акцій підлеглих їм внучатих підрозділів.

Відповідно до закону дочірньою компанією є акціонерне товариство, у якому придбане більше 50 % акцій. Її взаємини з материнською фірмою будуються на підставі спеціальних положень уставу, а також чинного законодавства. Дочірня компанія є самостійною господарюючою одиницею, що має устав, розрахунковий і поточний рахунки й інші ознаки юридичної особи.

Для контролю над дочірньою компанією, що дає формальне право інтегрувати в загальну систему фірмового керування, участь холдингу в капіталі дочірньої компанії може бути значно менш 100 %. Повний контроль має місце при володінні пакетом акцій в 75 %: можливий контроль рішення питань, що вимагають не простого, а кваліфікованої більшості голосів.

Холдингові компанії можуть бути створені в результаті:

перетворення великих підприємств із виділенням з їхнього складу підрозділів у якості юридично самостійних (дочірніх) підприємств;

об'єднання пакетів акцій юридично самостійних підприємств;

установи нових акціонерних товариств.

При формуванні холдингів принципове значення має питання про розмежування функцій між головною й дочірньою компаніями.

Холдингова компанія звичайно виконує наступні функції:

визначає стратегічний розвиток групи в цілому і її окремих компаніях;

контролює фінансові результати роботи дочірніх компаній і всієї групи в цілому, становить консолідований баланс групи компаній;

централізує капіталовкладення й направляє їх на розвиток найбільш перспективних і прибуткових напрямків бізнесу;

підбирає й розставляє керівні кадри групи.

здійснює координаційні й комунікаційні зв'язки між учасниками холдингу;

здійснює аудиторську діяльність.

Основними перевагами функціонування холдингових структур є:

можливість створення замкнутих технологічних ланцюжків від видобутку сировини до випуску готової продукції й доведення її до споживача;

більше гнучке реагування на коливання кон'юнктури;

економія на торговельних, маркетингових і інших послугах;

використання переваг диверсифікованості виробництва;

єдина податкова й фінансово-кредитна політика;

можливості варіювати фінансовими й інвестиційними ресурсами;

полегшення фіскального тягаря.

За структурою контрольного пакета розрізняють три види холдингів: портфельний (володіє тільки контрольним пакетом інших підприємств), інвестиційний (володіє й управляє портфелем акцій інших підприємств), портфельно-інвестиційний (являє собою сполучення першого й другого видів).

Портфельний холдинг не проводить яких-небудь заходів щодо керування портфелем цінних паперів підприємств, що входять у холдингову компанію. Інвестиційний холдинг розширює свою діяльність впровадженням різного роду дій по керуванню портфелем цінних паперів підприємств холдингу, він може здійснювати інвестиційну діяльність, у тому числі продавати й купувати будь-які цінні папери, включаючи акції.

По характері діяльності холдингові компанії можуть підрозділятися на так звані чисті холдинги, тобто компанії, що займаються винятково контрольно-управлінською діяльністю, і змішані, у веденні яких, крім функцій контролю й керування, перебувають також питання здійснення підприємницької діяльності.

Фінансово-промислова група (ФПГ), промислова (комерційна, фінансова, консалтингова) група - об'єднання підприємств, що проводять скоординовану промислову, комерційну, фінансову або консалтингову політику. Підприємства звичайно ведуть загальний облік і управляють загальними фінансами. Іноді члени групи обмінюються акціями один одного або створюють спільні підприємства. Варіантом промислової групи є мережна організація [20].

Мережна організація - організація, де частина істотних для бізнесу функцій (насамперед виробництво) передана на контрактній основі стороннім підрядникам. У мережних організаціях на перший план виходять інформаційні коопераційні зв'язки, а звичайна виробнича інтеграція доповнює її.

Об'єднання незалежних підприємств (підприємців) створюються тоді, коли є трохи (багато) підприємств одного профілю, що мають і усвідомлюють спільні нтерес і (або) ціль і не є прямими конкурентами. Відносини між членами об'єднання й об'єднанням чисто договірні, вступити в об'єднання й вийти з нього можна в будь-який момент без згоди інших його членів; члени об'єднання не втрачають своєї самостійності й прав юридичної особи.

В іншому випадку (об'єднання частково залежних підприємств) члени об'єднання залежать друг від друга, координують всю діяльність або її частину, обмінюються акціями, але при цьому права в області керування нікому не передаються. Структура й тут симетрична. До таких об'єднань ставляться синдикат і промислова (комерційна, фінансова, консалтингова) група.

Актуальність формування ФПГ обумовлюють наступні передумови:

необхідність з'єднання процесів приватизації й структурної перебудови промисловості;

гостра потреба в створенні нової системи інвестування промисловості, у формуванні інтегрованих структур, здатних до саморозвитку в умовах ринку;

ріст кількості комерційних банків і торговельних фірм, що є потенційними інвесторами промисловості, а також збільшення їхніх фінансових активів;

наявність серйозної структурної й фінансово-інвестиційної кризи в промисловості;

необхідність зміцнення й відновлення сформованих технологічних ланцюжків і створення нових коопераційних зв'язків у виробництві конкурентоспроможної продукції;

складність і недолік досвіду самостійного виходу вітчизняних товаровиробників на зовнішній ринок;

втрата значної частки внутрішнього ринку Росії через появу на ньому великих закордонних компаній. Промисловий^-промислові-фінансово-промислові групи, що охоплюють промислові підприємства, дослідницькі організації, торговельні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди, є основою економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому. Це диктується прагненням забезпечити найвищу економічну ефективність при сполученні переваг концентрації матеріальних і нематеріальних ресурсів з достоїнствами децентралізації керування й відповідальності.

На підставі світового досвіду можна виділити загальні закономірності, характерні для ФПГ. До них ставляться:

широкий розвиток трастовых відносин усередині групи;

цілеспрямована концентрація власності, у тому числі через перехресне володіння акціями;

довгострокові перспективи інвестицій і власності на базі високого рівня експертизи проектів;

високий ступінь управлінської автономії й межфирменной конкуренції членів групи при реалізації проектів усередині групи;

селективне втручання головних акціонерів (як правило, з появою великих проблем);

спільна організація маркетингу продукції в умовах твердого суперництва вертикально інтегрованих груп. Фінансово-промислова група - це сукупність юридичних осіб, що діють як основні й дочірні суспільства, повністю або частково об'єднало свої матеріальні й нематеріальні активи на основі договору про створення ФПГ із метою технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних і інших проектів і програм [66].

До складу ФПГ можуть входити комерційні й некомерційні організації, у тому числі й іноземні, за винятком суспільних і релігійних організацій (об'єднань). Крім них у їхній склад можуть входити інвестиційні інститути, недержавні пенсійні фонди, страхові організації, участь яких обумовлено їхньою роллю в забезпеченні інвестиційного процесу у ФПГ.

Але визначальною умовою створення ФПГ є об'єднання промислового й банківського капіталів. Таке об'єднання господарських суб'єктів дозволяє вирішувати наступні завдання:

1) підвищення конкурентоспроможності й ефективності виробництва;

2) створення раціональних виробничих і коопераційних зв'язків;

3) збільшення експортного потенціалу;

4) прискорення науково-технічного прогресу за рахунок консолідації корпоративних зусиль і об'єднання всієї ресурсної бази.

Серед учасників ФПГ обов'язкова наявність організацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків і інших кредитних організацій. Участь більше чим в одній ФПГ не допускається.

Учасники ФПГ (юридичні особи) засновують центральну компанію ФПГ, що є юридичною особою й (стосовно що создали ФПГ учасникам) основним суспільством, уповноваженим у чинність закону або договору на ведення справ ФПГ. Центральна компанія ФПГ, що діє на підставі Федерального закону «Про фінансово-промислові групи», як правило, є інвестиційним інститутом, однак Законом допускається створення центральної компанії ФПГ у формі господарчого товариства, а також асоціації, союзу [7].

Вищим органом керування ФПГ є рада керуючих ФПГ, що включає представників всіх її учасників, компетенція кожного з яких установлюється договором про створення ФПГ. Контроль за діяльністю ФПГ здійснює повноважний державний орган. Річний звіт про діяльність ФПГ публікується.

Група юридичних осіб може бути визнана ФПГ при наявності двох обов'язкових умов:

1) рішення державного органа про її державну реєстрацію;

2) знаходження в складі групи організацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків або інших кредитних організацій.

Формування ФПГ має свої переваги:

зниження ймовірності банкрутства й підвищення стабільності підприємств, фінансово-кредитних і інших установ до впливів економічного й політичного характеру за рахунок об'єднання капіталу;

можливість створення потужної матеріально-фінансової й наукової бази, достатньої не тільки для виживання підприємств, організацій і фінансових інститутів в умовах кризи, але й для подальшого їхнього розвитку й удосконалювання;

розширення можливості виробництва високоякісної й конкурентоспроможної на світовому ринку продукції і її реалізації, кооперації між підприємствами усередині України й у країнах СНД, розвитку соціальної сфери;

перерозподіл управлінських функцій держави за рахунок передачі частини повноважень міністерств і відомств керівним органам ФПГ;

стабілізація процесів оподатковування й ціноутворення, зниження інфляції;

можливість протидії некерованому проникненню великих закордонних монополій в економіку України й в оборонний комплекс шляхом створення високоефективної импортозамещающей продукції;

концентрація на міжгалузевій основі діючої конкуренції між декількома ФПГ за державні замовлення;

диверсифікованість підприємств і організація оборонного комплексу, інтеграція їх у ФПГ, що частково знімає проблеми соціальної напруженості й структурного безробіття. Основна мета ФПГ в Україні - подолання кризи й стагнації виробництва, створення умов для підвищення ефективності функціонування підприємств.

В Україні створена законодавча база для формування ФПГ, але в постійно мінливих економічних умовах її необхідно постійно вдосконалювати.

Правовий^-правові-організаційно-правові форми ФПГ і склад учасників можуть бути різними залежно від етапів повного циклу відтворення, фінансового й науково-виробничого потенціалу підприємств, положення на ринку. Підприємства - учасники ФПГ поєднуються навколо комерційного банку, промислового підприємства. Однак на участь у ФПГ є певні обмеження [27]:

очерние господарчі товариства й підприємства можуть входити до складу ФПГ тільки разом зі своїм основним суспільством, а дочірні унітарні підприємства - з унітарним підприємством-засновником;

державні й муніципальні унітарні підприємства можуть бути учасниками ФПГ у порядку й на умовах, обумовлених власником майна;

участь більш ніж в одній ФПГ не допускається;

не допускається участь у ФПГ суспільних і релігійних організацій (об'єднань).

ФПГ класифікуються [48]:

по галузевій приналежності - галузеві, міжгалузеві;

по масштабах діяльності - регіональні, національні, міжнародні;

по ступені диверсифікованості - моно- і багатопрофільні;

по формах виробничої інтеграції - горизонтальні, вертикальні, конгломерати.

Вертикальні ФПГ являють собою об'єднання під єдиним контролем підприємств, що здійснюють різні стадії виробництва того або іншого товару, тобто функціонуючих за принципом замкнутого технологічного ланцюжка. Замкнутий технологічний ланцюжок має на увазі повний цикл - від видобутку сировини до випуску готової продукції й доведення її до споживача через власну транспортну й збутову мережу.

Горизонтальні ФПГ - це об'єднання під єдиним контролем двох і більше підприємств, що розташовують повним технологічним циклом одночасно в декількох галузях. Горизонтальні ФПГ виникли у відповідь на стрімкий розвиток нових галузей виробництва, як спроба зміцнити свої позиції на ринку за допомогою впровадження в нові сфери діяльності й включення сучасних видів виробництв до складу вже сформувалися ФПГ.

Під впливом процесів диверсифікованості формуються конгло-меративные ФПГ, які утворяться за допомогою об'єднання різних підприємств, що перебувають на різних стадіях виробництва, що функціонують у різних галузях і не зв'язаних між собою. Такі об'єднання орієнтовані на розвиток і максимізацію прибутків. При цьому відбувається об'єднання цілої мережі різнорідних підприємств, які не мають цільової й технологічної єдності, фінансового контролю з боку керуючої компанії. Конгломерати відрізняються значною децентралізацією керування, причому головними коштами керування в них є економічні й фінансові важелі, методи непрямого регулювання діяльності підрозділів. Завдяки диверсифицированной структурі, що зменшує ризик збитків від циклічних, кон'юнктурних і структурних коливань, конгломерати більше стійкі до конкуренції.

Таким чином, головні розходження між ФПГ і холдинговою компанією (у рамках російського законодавства) полягають у наступному. По-перше, ФПГ може не володіти контрольними пакетами акцій учасників групи. По-друге, у холдингах не обов'язкова наявність кредитно-фінансових організацій.

Класифікація ФПГ, як правило, здійснюється по таких характеристиках, як: спосіб формування, тип організаційної будови, форма власності, спосіб внутрігрупового керування, границі здійснення діяльності. Класифікація ФПГ наведена на мал. 10.3 [38].

Кэйрэцу - об'єднання фірм у стійкі промышленнофи-нансовые групи, характерні для Японії [2]. Об'єднавшись у кэйрэцу, кілька десятків разнопрофильных фірм утворять універсальний багатогалузевий концерн. З 100 найбільших промислових фірм Японії 70 є членами тої або інший кэйрэцу.

Незважаючи на те що буквальний переклад цього слова з японського означає «об'єднання без керівника», кэйрэцу - це секретна зброя японської промисловості, що означає об'єднання великої кількості фірм навколо торговельних компаній і/або банків. Кэйрэцу характеризується мудрою системою перехресного володіння акціями, коли банк володіє акціями всіх комерційних компаній, а останні володіють акціями один одного.

Кэйрэцу об'єднані на основі загальної лояльності, взаємодії й взаємного доповнення. Його члени діють спільно, допомагаючи один одному збільшити частку ринку, особливо компаніям, що діють «на передовий», тобто конкуруючої на світових ринках. Вони допомагають один одному здобувати дешеву сировину, діляться технологією, підвищують стандарти якості, обмінюються інформацією про ринок і роблять один одному фінансову підтримку.

Рис. 10.3. Класифікація фінансово-промислових груп

Кэйрэцу являють собою сучасні об'єднання, але в той же час зберегли багато рис дзайбацу[8].

Заборона на холдинги, що діє дотепер у Японії, привів до того, що кожна з компаній, що входять у групу, володіє невеликим (у кілька відсотків) пакетом акцій багатьох з партнерів групи, однак разом узяті учасники групи володіють достатнім пакетом акцій якої-небудь компанії й можуть впливати на її дії. Тому проведені регулярно наради президентів компаній, що утворять кэйрэцу, фактично являють собою збори найбільших акціонерів цих компаній. Таке відносно м'яке керування справами дозволяє їм, з одного боку, користуватися перевагами об'єднання, а з іншого боку - не позбавляє самостійності.

Для кэйрэцу характерно:

наявність власної системи фінансових установ;

взаємне володіння акціями;

об'єднання фірм усередині групи для реалізації великих або перспективних проектів;

наявність зобов'язань про взаємні поставки усередині групи;

організація загальної універсальної торговельної фірми;

наявність системи регулярних нарад керівників фірм, що входять у кэйрэцу;

взаємний обмін співробітниками, у тому числі керівниками різного рівня [2].

У кэйрэцу холдинг замінений радою президентів компаній-учасниць, що і здійснює контроль і координацію за допомогою володіння частиною акцій.