Проаналізуйтеособливості архітектури і образотворчогомистецтваКиївської Русі

Архітектура посідає у художній культурі особливе місце як основа синтезу всіх інших видів мистецтва, зокрема живопису, скульптури, декоративно-прикладної творчості.В Україні архітектура як вид будівельного мистецтва виникає у VII ст. до н.е. У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає "город", тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі - Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто ("дитинець"), або "вишгород", "гора", і нижнє ("подол")."Місто Ярослава" у Києві.Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі «міста Ярослава» у Києві. В цю добу давньоруське зодчество набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури першої половини XI ст., як Софійський собор (1037). Величні і гармонійні архітектурні фор­ми, пишне внутрішнє спорядження храму захоплювали сучас­ників. Софія Київська величезна п'ятинефна хрестовокупольна споруда з 13-ма банями, оточена з північної, західної та південної сторони двома рядами відкритих галерей..В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. Різномаїття мозаїк, фре­сок, що вкривали стіни, стовпи, арки, висотний простір, відкоси віконних пройм все це вражало пишнотою, дивними образа­ми, до того ж не тільки релігійними, але й світськими.

Важливою складовою частиною художнього оздоблення давньоукраїнського храму був мону­ментальний і станковий живопис. Головну баню і середню апсиду в найбагатших церк­вах (Святої Софії, Золотоверхій Михайлівській, Десятинній, Успенській, Печер­ській) прикрашали композиції з мозаїки. Стіни, стовпи і склепіння покривали фресками.. Візантія дала українському православ’ю іконописний канон, незмін­ність якого суворо оберігалася церквою. Саме такий підхід послідовно відтворений у мозаїках і багатьох фресках Київської Софії. В культурі КР, зокрема, у живописі. Про це свідчать унікальні пам’ятки давньоукра­їнського живопису до­мон­гольської доби, зокрема, настінні розписи на сходах двох башт Київської Софії.

Викликає також інтерес зображення розважальників князівського двору часів Яросла­ва Мудрого. Таке мистецтво цих середньовіч­них акторів знайшло своєрідне відтворення на фресках Київської Софії.

Чисто народна течія у живописі сусідує зі світськими зображеннями Ярослава Мудрого, його дружини і дітей, сюжетами з побуту київських князів і навіть зображенням окремих історичних подій. Фрески і мозаїки Святої Софії, поза сумнівом, мають світове значення, репрезентуючи високий рівень розвитку монументального мистецтва середньовіччя на україн­ських землях. Таке поєднання мозаїки і настінного малю­вання стало визначальною особливістю української культури XI ст. серед культур інших європейських народів. У XII ст. посилюється місцева самостійність худож­ньої творчості мозаїстів і стінописців. Привертає увагу мозаїка Михайлівського монастиря, яка внесла у зображення постатей більше природних жестів, виразів емоцій та спроб їх передачі порівняно з мозаїкою Софії. Однією з найголовніших окрас храмів стали ікони, які початково викону­вались візантійськими, а згодом і місцевими майстрами. Монах-маляр Алімпій, став одним з перших відомих українських іконописців. Зразком найдавнішого станкового живопису стала Володимирська Богоматір.

5. Проаналізуйте вплив християнства на процеси розвитку культури К.Р. Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток її культури. Воно зміцнило державну єдність, освятило владу великого князя, сприяло поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Після прийняття християнства розширилися політичні, економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими державами, насамперед з Візантією, Болгарією, Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом та скандинавськими державами. Християнство на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першою кам'яною церквою на Русі була Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. Києво-Печерський монастир є чудовою пам'яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво. Давньоруський іконопис набув самостійного розвитку, традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Осередками освіти в Київській Русі стали церкви та монастирі, які сприяли розвиткові літератури та мистецтва.

6. Дайте характеристику видатним діячам культури К.Р. Від тих найдавніших часів доби мамонта та печерного ведмедя знаход. на Україні – в Києві, на Чернігівщині та по інших місцях сліди людини та її тогочасного мистецтва.
В Київській Русі були такі видатні діячі культури:
Сковорода. Подібно, як автор “Історії Русів”, будив серед українського громадянства нові думки й національні почування Григорій Савич Сковорода. Уся його діяльність і вся його творчість указувала на близьке національне пробудження. Сковорода — це оригінальна постать “українського Сократа”, як звали його загально. Звали його також «ходячою академією», бо в сірій свитині, в чоботах, з палицею в руках, із сопілкою за поясом ходив по селах і вчив людей. Скрізь, де з’явився, будив зацікавлення своїми питаннями й своїми думками. Розмовляв з людьми, де тільки їх зустрінув: на ярмаркових майданах, на шляхах, під церквами, хоч найрадше любив навчати в холодному садку або в затишній пасіці.
Родився в селі Чорнухах, у Полтавщині, як син козака в 1722. р. Дитячі літа провів у близькім житті з природою: серед вишневих садів, темних гаїв, на берегах рідної річки. Від дитинячих літ залюбки читав книжки і виявляв нахил до музики. Вчився в київській академії. По двох роках побуту в Києві виїхав до надвірної капелі цариці Єлисавети в Петербурзі, куди його покликано за гарний голос. Під цю пору українські співаки тішилися на півночі великою славою (Дмитро Бортнянський) і українська пісня добула собі широкий розголос. З Петербургу вернувся до Києва. Щоб пізнати світ га людей, виправився в подорож по Європі і звидів пішки Польщу,, Угорщину, Німеччину та Італію. По повороті прожив десять літ на самоті. Якийсь час був учителем поетики в переяславській духовній семінарії, де на основі нових поглядів написав підручник поезії (“Руководство о поезії”). Тим твором наразив собі єпископа й мусів кинути становище. Потім був учителем у домі поміщика Степана Тамари, в московській Троїцькій Лаврі, знову в Тамари, в харківській колегії, де згодом зайняв катедру етики й написав “Начальная двер к христіянскому добронравію для молодого шляхетства харковской губернії». З причини його ліберальних поглядів приневолено Сковороду залишити виклади. Від тієї пори розпочав свої мандрівки по Україні. Помер у 1794. Над могилою просив дати надпис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. У часі мандрівок по лівобічній Україні вщіплював Сковорода і живим словом і власним життєвим І прикладом вищі моральні почування, накликував добувати знання, запалював до любови правди, рідного краю, заохочував до добрих діл).
Володимир Мономах (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-19.V.1125, похований у Софійському соборі в Києві) — великий князь київський (1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче ("Устав" Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу.Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором "Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97) та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму.Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком.
Уривок з "Поучения" подається за Літописом руським (пер. з давньорус. Л.Є. Махновця). У квадратних дужках надруковано додатки від перекладача.
ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698) і римську єзуїтську колегію. Був ігуменом Братського монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р. — її ректором.
На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат "Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований. Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, історичних, теологічних та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани, грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською, старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою, англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами. Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови. Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визначаючи предмет риторики і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує суспільну, соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства; вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів; наголошує, що темами красномовства мають стати питання життя країни і народу.
Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування наслідування (передусім, дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і римського права, перечитування священних книг, знайомство з творчістю поетів тощо).

7.Визначте що таке мозаїки та фрески та охарактеризуйте їх у Софіївському Соборі в Києві. Фреска - живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці. Моза́їка — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів. Київський Софіївський собор, закладений 1037 року великим князем київським Ярославом Мудрим, зберіг до наших днів не лише багатство стародавньої архітектури, але й живописне оздоблення XI століття. У Софіївському соборі гармонійно поєднуються два види монументального живопису - мозаїки та фрески. Мозаїки виділяють головні частини інтер'єру Софіївського собору — центральний купол і вівтар. Решта ж п'ятинефного простору, другі поверхи ("полаті", або хори), обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували Софіївський собор у Києві у давнину, були прикрашені фресками.Мозаїки та фрески Софії Київської відповідають високим вимогам монументального мистецтва. їм притаманні органічний зв'язок з архітектурою, чіткість і лаконізм художньої мови, глибока емоційність образів, декоративність, композиційна й колористична цільність, широта художнього мислення. Досягнення київських монументалістів дбайливо зберегли староруські художники наступних поколінь. Найкращі традиції живописного оздоблення Софійського собору живуть у творчості Андрія Рубльова й Діонісія, у фресках Новгорода і Пскова, у давній українській іконі, в живописних ансамблях Московського Кремля, в розписах дерев'яних церков України. Мозаїки та фрески Софіївського собору у Києві — видатна пам'ятка середньовічного монументального мистецтва. Поряд із славетними ансамблями Равенни, Венеції, Монреале, Дафні, Палермо, стародавнього Константинополя вони займають визначне місце у скарбниці світової культури.

8.Визначте види прикладного мистецтва які набули високо розвитку та поширення на Русі. Великого розвитку та поширення в Київської Русі досягло прикладне мистецтво, твори якого містять досить цінну інформацію не тільки з історії розвитку художнього ремесла, а й про культурні зв'язки та впливи, світогляд, традиції, смаки виконавців і замовників. Вивчення творів прикладного мистецтва показує, що вони часто виконували подвійну роль прикрас і амулетів-оберегів, які повинні були захищати їх власників від злих сил природи. Таке ж призначення мали магічні орнаменти на святкових прикрасах та виробах повсякденного вжитку. Набули поширення стилізовані зображення сонця у вигляді кола з пересічними всередині лініями, місяця-лунниці та води — хвилястою смугою. Зображення різних фантастичних звірів та птахів поєднувалося з малюнками, що відбивали реальний навколишній світ, а також з рослинним орнаментом у вигляді складного плетива з стебел, листя, квітів тощо. В орнаментації ювелірних виробів XI—XIII ст. зустрічаються сюжети різних епох і часів. Тут і зображення птахо-собаки Симаргла, і сиринів (віл-русалок) язичницьких часів, і геральдичні грифони, леви, орли, і постаті християнських святих середньовіччя. Про декоративно-прикладне мистецтво Київської Русі найповніше уявлення дають ювелірні вироби з коштовних металів. Руські майстри знали різноманітні технічні прийоми обробки кольорових металів — зернь, скань, карбування, чернь, художнє литво та інкрустацію і, нарешті, перебірчасті емалі. Вони широко застосовувалися при виготовленні різних прикрас. Майстри-ювеліри за допомогою скані (тонкого дроту) особливо полюбляли прикрашати візерунками ікони та коштовні обкладинки церковних книг, як, наприклад, це зроблено у Мстиславовому євангелії XII ст. Велике поширення мали в Київської Русі срібні вироби з черню — чорною пастою на зразок емалі. В цій техніці у поєднанні з іншими прийомами виготовлялося багато різних ювелірних речей: весільних сережок — колтів, перснів, зап'ясть, хрестів, браслетів, чар, кубків та ін. У подібних виробах раннього часу фон зображень цілком вкривався черню, пізніше, у XII ст., набула поширення так звана техніка контурної черні, за якої малюнок наводився чорною лінією, а срібний фон залишався відкритим або золотився. Високої майстерності досягли давньоруські майстри у виготовленні різних виробів, прикрашених різнокольоровими емалями. Про великі досягнення саме у цій галузі художнього ремесла писав у X ст. чернець Теофіл з Падеборна. На Русі знали виїмчасту та більш досконалу перебірчасту емалі. Техніка перебірчастої емалі була винятково складною, але руські майстри добре володіли нею. Давньоруські перебірчасті емалі істотно відрізняються від візантійських своєю кольоровою гамою, в якій переважають синій, бордовий та білий кольори, деякими особливостями зображень, технічними прийомами виконання. Народна художня творчість, певно, найбільш яскраво виявлялась у різьбі по дереву, тому що саме з цього матеріалу була зроблена більшість речей у господарстві та хатньому начинні. Соковитим різьбленням по дереву оздоблювалися навіть фасади давньоруських зрубних жител, човни, сани та ін. Але через нетривкість дерева вироби давньоруських майстрів майже не дійшли до нашого часу. Зрідка вони трапляються під час розкопок у Новгороді, Старій Русі, Києві. Поширення на Русі набуло плоске різьблення по дереву, при якому зображення, здебільше геометричні орнаменти, заглиблювалося у поверхню речі. Славилися вироби давньоруських різьбярів по кістці — невеликі, прикрашені різьбленням скриньки, гребінці, ґудзики, образки, колодки для ножів, ложки тощо. Улюбленим орнаментом на виробах з кістки є концентричні кола з крапкою у центрі і так звана плетінка, рідше зустрічаються сюжетні зображення. Особливий інтерес становлять шахові та шашкові фігурки з кістки, які свідчать про інтелектуальні заняття їх власників — жителів давньоруських міст. Вироби давньоруського прикладного мистецтва завдяки високим художнім якостям та досконалості виготовлення користувалися значним попитом далеко за межами Київської Русі. Особливо славилися перебірчасті емалі, які з великим смаком та майстерністю виготовляли руські майстри.

9.Охарактеризуйте розвиток літописання та літератури в Київській Русі. Яким чином писали історію в минувші часи, з'ясувати досить складно: перші історичні твори дійшли до нас лише у складі більш пізніх зборів. Кілька поколінь вчених, детально вивчаючи зводні літописи, все ж таки зуміли виділити самі давні записи. Самі перші записи відносять до ІХ століття, за часів правління київського князя Аскольда, й сповіщають як про важливі, так і незначні події. К кінцю Х століття, до часів прославленого билинами князя Володимира Святославина, зібралося багато записів та історичних оповідань, у тому числі й билин. На їх основі у Києві був складений перший літописний звід, до якого увійшли записи по роках за півтораста років, а також усні перекази, які охоплюють історію за п'ять століть. У Давній Русі було чимало монастирських та княжих бібліотек. Наші предки любили і цінували книги. На жаль, ці бібліотеки загинули у вогні під час половецьких та татарських набігів. Лише шляхом кропіткого вивчення вцілілих рукописних книг вчені встановили, що в руках літописців було багато історичних та церковних книг на болгарській, грецькій та інших мовах. Саме з них літописці черпали відомості з всесвітньої історії, історії Риму та Візантії, описи побуту різних народів - від Британії до далекого Китаю. Літописні зводи малюють широку картину феодальних усобиць середини ХІІ століття. Літописці служили князям своїм пером, як дружинники зброєю, вони намагалися в усьому обілити свого князя, представити його завжди правим, підтвердити це зібраними документами. В цей же час вони показували ворогів свого князя клятвопорушниками, невмілими полководцями. Тому у зводах зустрічаються іноді протилежні оцінки одних й тих самих людей. Самим відомим серед руських літописців є Нестор, монах Києво-Печерського монастиря, який жив у другій половині ХІ - на початку ХІІ століть. Нестор вирішив складати літопис, вже будучи відомим письменником. Він вирішив окрім літопису - опису подій рік за роком - давати широке історико-географічне описання до нього: про слов'янські племена, виникнення Руської держави, про перших князів. Нестор весь час слідкує за долею всього слов'янства, яке займало територію від берегів Оки до Ельби, від Чорного моря до Балтики. Весь слов'янський середньовічний світ не знає іншого історика, який би з такою точністю та знанням зміг би описати життя східних, південних та західних слов'янських племен та держав. Праця Нестора та інших літописців була загально відомою на протязі багатьох століть. Сотні разів переписували історики «Повість минулих літ», ставили її на початку нових літописних зводів. За часів монголо-татарського іга та феодальної роздробленості «Повість» надихала людей на визвольну боротьбу, розповідаючи про колишню могутність Київської Русі, про його успішну боротьбу з печенігами та половцями. Літописання увібрало в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередні часи, а й досягнення європейської історичної думки, традицій візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє «Повість минулих літ», де відтворено широку картину світової історії, показано місце слов'ян і Русі в системі тодішнього світу, стверджено прогресивну філософську ідею взаємозв'язку і взаємообумовленості історії всіх народів. Саме діяння могутньої феодальної держави, бурхлива її історія, усвідомлення русичами себе як великого народу, великий рівень матеріальної і духовної культури в епоху розквіту Київської Русі сприяли зародженню літописання.

10. Визначте видатні архітектурні споруди К.Р. Одне з провідних місць у мистецтві Київської Русі належить архі­тектурі. Київська Русь витворила унікальний тип споруд, який став поєднанням візантійських взірців з слов'янськими традиціями.
Великий плив на архітектуру справило прийняття християнства. Саме в церковному будівництві виробився самобутній стиль періоду Київської Русі. Найбільш відомими спорудами цього періоду є Деся­тинна церква, збудована у 989-996 рр., Софія Київська, Золоті Воро­та, Спаський Собор у Чернігові, Михайлівська церква та єпископські ворота у Переяславі, Успенський собор Печерського монастиря та інші пам'ятки Києва, Чернігова, Переяслава, Галича, Новгорода та інших міст Київської Русі.
Великих успіхів було досягнуто і в містобудуванні, фортифікації.
Образотворче мистецтво Київської Русі представлено мозаїкою, фресками, іконами і книжними мініатюрами. Яскравим виявом високого рівня культури краю була архітекту­ра. Будували переважно з дерева. Кам'яними спорудами були церкви та князівські палати. Особливістю архітектури Галицько-Волинських земель було використання білого каменю, прикрашення споруд ба­гатим різьбленим орнаментом, а згодом і використанням вітражів. Найбільш відомі пам'ятки Володимирський Успенський собор, храм Пантелеймона поблизу Галича, церква Івана у Холмі та ін. Крім цер­ковного будівництва, розвивалось фортифікаційне і міське. За часів Данила було збудовано фортеці в гірських районах, використовуючи особливості рельєфу. Виник новий тип споруд - замки, побудовані з каменю або цегли (Луцьк, Олевськ, Хотин та ін.). За своєю архітек­турою вони були схожі на західноєвропейські.

11.Розкрийте питання того, які традиції архітектури К.Р. зберігались в Московській держави

12. Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації українських земель в XIV-XVI ст. Роз´єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV—XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель перебувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства. Але з часом політичні обставини складалися не на користь України: почав зростати авторитет Московського князівства, особливо після перемоги над татаро-монголами на Куликовому полі у 1380 році; виникла небезпека з боку німецьких рицарів, яка викликала занепокоєння литовського князя Ягайла. Наслідком політичних побоювань Литви став договір з Польщею 1385 р. За умовами договору литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою; він зобов´язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви; приєднати до Польщі литовські та українські землі. Так звана Кревська унія відкривала шлях до полонізації українських земель та експансії католицизму.Вже в 1387 р. Галичина повністю перейшла під владу Польщі. Польські магнати посідали вищі посади, захопили великі земельні володіння. Дрібна шляхта одержувала землі за умови постійного проживання в Галичині. Хоча міста дістали Магдебурзьке право, але користуватись ним могли лише католики. Процес полонізації поступово поглиблювався. В 1434 р. в Галичині було введено польське врядування та суди.Скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі не вдалося. Опір цьому чинили литовські феодали й намісники, які керували Київським та Подільським князівствами. Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об´єднувалася з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту. Унія знищила рештки традицій державного самоврядування. Адміністративний поділ українських земель тоді складався з семи воєводств: Руське (Галицьке), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Чернігівське. Поза межами Польщі залишилася закарпатська Україна в складі Угорщини, Північна Буковина — під владою Молдовії.Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об´єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання.Довгий час православна церква залишалася для українського населення єдиним осередком національної самобутності, духовності й культури. Великою шаною вона користувалась і в литовських князів, які до 1385 року були православними.В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії.Проте католицька церква провадила активну місіонерську діяльність через різні ордени. Першим з´явився домініканський орден у XIII ст. Потім було збудовано значну кількість монастирів: у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Констянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі. У XIV ст. був заснований орден францисканців. У 1345 р. католики вже мали окремий вікаріат, до якого належали чернечі обителі у Львові, Снятині, Городку, Коломиї, Галичі. З XV ст. з´явився орден бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на Волині. Всі ці ордени сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації.Складність церковного життя в Україні литовсько-польської доби пов´язана і з тим, що православна церква не мала державної підтримки, переживала глибоку кризу, значно поступалася католицькій освіченістю. Однак не лише православна, а й католицька церква в Україні не здобула авторитету і почала занепадати. Розкішне життя кардиналів та католицьких єпископів, продаж церковних кафедр та індульгенцій, негідна поведінка окремих римських пап — все це підривало велич та могутність католицької церкви. Реакцією на ці явища став реформаційний рух у країнах Західної Європи, в тому числі й у польсько-литовській феодальній державі.Першими на терени України проникають ідеї гуситства, чому сприяли інтенсивні зв´язки з Чехією: українці навчались у Празькому університеті, були учнями Яна Гуса. Для України в гуситському русі важливі не лише релігійні, але й національні мотиви. На початку XV ст. починається національне пробудження, виникає протест українців проти полонізації, а гусити висували ідеї національної незалежності. Наслідком стало пробудження інтересу до рідної мови, поява перекладів Священного Писання українською.Впливи Реформації стають найбільш відчутними в 50-х роках XVI ст. У Галичині, на Волині, Вінниччині, Брацлавщині, Київщині, Житомирщині утворюються громади кальвіністів, антитринітаріїв, соціан та ін. І хоча реформаційний рух в Україні не набув масштабів Західної Європи, його вплив на пробудження національної свідомості й культури українського народу був вагомий.Як відомо, на зміну Реформації в Західній Європі прийшла контрреформація — реакція католицької церкви. Не обминув цей процес і Україну. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою “Товариство Ісуса”. Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім освітянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення.Соціально-економічні умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в жовтні 1596 р. Її підписанню передувало багато подій як об´єктивного, так і суб´єктивного характеру. Не останню роль в її підписанні відіграла частина православних ієрархів, яка ще в 1590 р. вступила у таємні переговори з польським королем Сигізмундом III і висловила бажання приєднатись до католицької церкви. А в 1595 р. прихильники унії (за підтримки королівського уряду) направили своїх посланців — єпископа Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпатія Потія в Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийняли його зверхність від імені всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.Влучну оцінку Берестейської унії дав Іван Франко: “Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Брестська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути,… та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір´ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні “руїну”, а Польщі зародок політичного занепаду”.Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв´язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазнала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму. По-третє, культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичної боротьби між сходом і заходом за сфери впливу. Вказані особливості притаманні усім сферам української культури періоду феодальної роздрібненості, але найрельєфніше вони виявляються у сфері освіти й книгодрукування.