Теорія очікування Бем-Беверка

Є.Бем-Баверк (’капітал і прибуток’) дав

доповнений варіант нової теорії. Бем-Баверк: суб’єктивна цінність,

об’єктивна цінність. Розрізняв теперішні і майбутні блага. Таким чином,

можна підбити підсумки аналізу особливостей австрійської школи: 1)в

економічному аналізі центр ваги з витрат і затрат переключається на

кінцеві результати; 2)вихідним в економічній теорії є суб’єктивне

мотивування економічної поведінки людей, а не об’єктивні фактори; 3)в

політекономію вперше був внесений принцип граничної корисності;

4)використання методу робінзонади (ізольоване господарство);5)на перший

план висувається споживання.

Теория процента присутствует в зачаточном состоянии у Сениора (процент -

как плата “за воздержание”) и у Дж. Милля. Бем-Баверк рассмотрел теорию

процента в работе “Капитал и прибыль” (1879 г.). Эта теория характеризуется

в отличие от вышеуказанных теорий стройностью и законченностью. Бем-Баверк

объясняет процент, используя общий для австрийской школы принцип “убывающей

предельной полезности” и концепцию альтернативных затрат. Эту теорию он

называет иногда “психологической теорией процента”.

Процент, по Бем-Баверку, возникает из-за отказа от текущего дохода в пользу

будущего. В обществе всегда есть люди, готовые заплатить за удовольствие

иметь деньги сегодня. Возможность иметь доход сегодня, а не в будущем,

получает свою оценку, которая и есть норма процента. Но почему люди готовы

платить за обладание благами сегодня? Ответ на этот вопрос коренится в

недооценке людьми будущего, проистекающей из-за недостаточно развитого

воображения, скоротечности жизни и неуверенности в завтрашнем дне.

Появляется избыточный спрос на потребительский кредит, что приводит к

положительной норме процента. Согласно закона “убывающей предельной

полезности” в динамично развивающейся экономике (что предполагает рост

доходов населения) норма процента будет всегда положительной. Люди

максимизируют полезность на протяжении всей жизни, и тогда в условиях

растущего дохода прирост текущего потребления дает больше пользы, чем

прирост потребления в будущем.

Величина процента определяется и чистой производительностью капитала, т.е.

его способностью приносить определенный избыток продукта сверх затрат на

создание и эксплуатацию. Процент как раз и изменяет дополнительный прирост

продукции и служит показателем “чистой производительности капитала”.

Интересным моментом в теории процента Бем-Баверка является то, что он рынок

капиталов рассматривает как рынок авансов, на котором сегодняшний доход

обменивается на будущий, а ставка процента выражает условия, на которых

индивидам доступны эти альтернативы. У Бем-Баверка капитал представлен в

виде средств существования, авансируемых рабочим. Таким образом, норма

процента определяется при обмене труда на предметы потребления. Рабочие

недооценивают будущее, так как не могут долго ждать плодов своего труда и

потому результаты чистой производительности капитала присваиваются его

собственником. У Бем-Баверка процент выступает как награда за ожидание, и

показатель чистой производительности капитала.

54 Теорія витрат Ф. Візер

Вартість товару народжується з його

використання у споживанні, а не з того, скільки було витрачено на його

вир-во. Ф.Візер у працях ’Природна цінність’, ’Закони влади’ розвиває

ідеї Менгера. Закон Візера:вартість витрат вир-ва є похідною від

вартості продукту. Важливою ознакою економіки австрійці (Візер) вважали

обмеженість матеріальних благ.

економіст, представник австрійської школи в політичній економії

З 1903 професор політекономії у Віденському університеті. Спільно з К. Менгером і Е. Бем-Баверк розробляв теорію граничної корисності і ввів цей термін. Спростовував марксистську теорії трудової вартості і додаткової вартості. Створив теорію зобов'язання, за якою кожному з трьох факторів виробництва - праці, землі й капіталу - ставиться певна частина цінності створеного ними продукту. Висунув теорію грошей, визначаючи їх цінність в залежності від співвідношення грошових і реальних доходів.

 

Відповідно до теорії альтернативних витрат їх цінність визначається не факторними цінами, а на основі принципу "зобов'язання". На відміну від класиків, які вважали, що витрати складаються відповідно до витрат на виробництво цього товару, представники австрійської школи дотримувались суб'єктивної концепції, яку можна назвати "теорія витрат втрачених можливостей".

 

Ця теорія включає два положення.

 

Ресурси, що призначаються для виробництва, завжди обмежені. Вони можуть бути використані в тій чи іншій галузі, тобто альтернативно. Зерно або вугілля можна використати для випікання хліба або виробництва пива. Використання засобів виробництва в одному напрямку виключає їх застосування в іншому.

 

Як саме будуть використані засоби виробництва, визначається в ході ринкової конкуренції.

 

Обсяг пропозиції зерна або вугілля зумовлюється не витратами на їх виробництво, а ступенем їхньої корисності для виробника (продавця). Пропонуючи їх для продажу, він тим самим відмовляється від використання зазначених ресурсів для інших цілей (у тому числі з метою власного споживання). Відмова від альтернативного використання має бути компенсована.

 

Витрати визначаються на основі зіставлення рівнів корисності благ.

 

Засоби виробництва потрібні не самі по собі, а для створення кінцевої продукції. Це "проміжний" товар. А попит на "проміжний" товар залежить від попиту на продукти кінцевого використання. Інакше кажучи, цінність виробничих факторів визначається опосередковано, вона залежить від цінності споживних товарів. Цінність факторів, що беруть участь у виробництві, має похідний характер.

 

Отже, відповідно до теорії австрійської школи (найбільш повно представленої в працях Візера), витрати — це не виробничі витрати, а форма компенсації в результаті відмови від іншого використання. Отже, категорія витрат має суб'єктивний характер. Вони визначаються відповідно до корисності кінцевої продукції.

 

Теорія альтернативних витрат не містить відповіді на запитання, як витрати розподіляються між виробничими факторами.

 

Концепція альтернативних витрат узгоджується з принципом оптимального розподілу ресурсів (факторів) між галузями. Пропорції розподілу складаються відповідно до граничної корисності факторів.

55 Економічна теорія Маршалла.

Альфред Маршалл був найбільш відомим представником Кембріджської школи.

Його наукові заслуги започатковували неокласичний напрям в економічній

теорії. У своїй праці ’Принципи політичної економії’ М. зробив спробу

поєднати всю класичну політекономію в єдину універсальну концепцію. Він

поєднав трудову теорію вартості і маржиналізм. Основну увагу М.

концентрував на розробці теорії ціни. Вивів головний закон попиту:

’потрібна кількість товару збільшується зі зниженням ціни і зменшується

з її зростанням’. На думку М., фактори вир-ва - земля, капітал,

праця, організаторські здібності - визначають ціну пропозиції. Ринок

розглядав як високоорганізований інститут, де взаємодіють попит і

ь попит і

пропозиція і встановлюються ціни. Розрізняв дію 3-х періодів часу:

короткого періоду, тривалішого, і дуже тривалого.

 

Загальний національний доход є результатом дії всіх факторів і зростає

зі збільшенням пропозиції факторів. Рушійною силою економіки вважав

свободу і конкуренцію. Здібності людини так само важливі як засоби

вир-ва, як і інший вид капіталу. Економічну теорію Маршалла і його

послідовників назвали неокласиками - новий напрям класичної теорії.