Сутність маржиналіської революції

 

В середине XIX в. классическая школа политической экономии оказалась в

состоянии кризиса, так как ее теория базировалась на затратной трактовке

ценности и не могла объяснить ряда острых проблем экономики. Самым слабым

местом классической школы было то, что она слабо была сориентирована на

субъекта-потребителя, ради которого осуществляется производство. Взгляд

классической школы был прикован к производителю.

Выход из кризиса нашли маржиналисты. Это направление экономической мысли

возникло в последней трети XIX в. В центре данной системы стоит субъект с

его потребностями. В ней потребитель - всему голова.

Маржиналистская революция проходила в два этапа. Первый этап охватывает 70-

80-е годы XIX в., второй этап (1890-е гг.) получил название неоклассической

школы. Многие ученые начинали маржиналистскую революцию, а затем

способствовали созданию более глубокой неоклассической теории.

Маржиналистскую революцию осуществила блестящая плеяда таких ученых, как

Карл Менгер (1840-1921), Фридрих фон Визер (1851-1926), Эйген фон Бем-

Баверк (1851-1914), Уильям Стенли Джевонс(1835-1882), Френсис Эджуорт (1845-

1926), Леон Вальрас (1834-1910), Джон Бейтс Кларк (1847-1938), Альфред

Маршалл (1842-1924) и др.

У маржиналистов были свои предшественники. Первым из основоположников

предельного анализа был Иоган фон Тюнен (1783-1850), разработавший теорию

предельной производительности. Пионерами предельного анализа были Антуан

Огюстен Курно (1801-1877), написавший книгу "Математические основы теории

богатства"; Жюль Дюпюи, занимавшийся проблемой измерения полезности

общественных услуг; Герман Госсен (1810-1858), сформулировавший законы

предельной полезности. Однако труды зачинателей предельного анализа

остались невостребованными обществом. Все добытое ими пришлось открывать

вновь, но их достижения вошли в современную экономическую теорию.

К. Менгер

Австрійська школа маржиналізму - найстаріший неокласичний напрям.

 

Основні положення австрійської школи маржиналізму:

 

o в трудовій теорії вартості увага цієї школи зосереджена на споживній вартості, корисності;

 

o представники школи ввели до економічної науки поняття "суб'єктивна корисність (цінність)", визначивши останню як основу ціноутворення. Суб'єктивна корисність - значущість певної речі для певної людини;

 

o замінено терміни класичної політекономії "вартість" і "товар" на "цінність" і "економічне благо";

 

o застосовувався принцип монізму - єдиною основою ціни визнавалася корисність.

 

Негативною стороною цієї школи є відсутність зв'язку теорії з практикою.

 

Карл Менгер (1840-1921) - основоположник австрійської школи маржиналізму, професор кафедри політичної економії Віденського університету. У 1871 р. він опублікував книгу "Основи політичної економії", де досліджував порушення фізіологічної рівноваги людини як результат незадоволення бажань і прагнень.

 

Методологія дослідження Менгера зводиться до мікроекономічного аналізу. Автор "Основ політичної економії" вважав, що економічні процеси потрібно вивчати через "... їх причинний зв'язок і закони, якими вони керуються". Критерій економічного характеру благ він виводив із відносин між потребою в благах і кількістю благ.

 

Схожість Менгерової методології з класичною полягала у незастосуванні математичних методів.

 

Принцип спадної корисності Менгер виводить з того, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця запасу. Ця найменша корисність залежить від співвідношення кількості благ (об'єктивний чинник) та інтенсивності споживання індивіда (суб'єктивний чинник). Тому кожна додаткова одиниця блага набуває все меншої і меншої цінності.

 

Цінність матеріальних, благ визначається за шкалою конкретних потреб конкретної людини. Менгер поділив економічні блага на порядки - так звана шкала Менгера. Вона є спробою пояснити місце кожного блага в шкалі корисності та міру насичення потреби в ньому, причому розрізняються абстрактна корисність різних категорій благ (предмети споживання, одяг, взуття, паливо, прикраси) і конкретна корисність кожної одиниці певного роду благ (наприклад, першого, другого, третього і т. д. кілограма хліба; першої, другої, третьої і т, д. пари взуття).

Блага першого порядку - це найначальніші (споживні) блага, що забезпечують безпосереднє задоволення потреб людини. Блага більш високих порядків - це блага, які використовуються для виробництва споживних благ. Внаслідок цього використовувані споживні блага наділяють цінністю економічних ресурсів, витрачених на їх виробництво.

 

Благами вищого порядку є засоби виробництва. До останніх Менгер також відносив "користування капіталом і діяльність підприємців".

 

Обмін виникає, коли блага певного суб'єкта для нього менш бажані, ніж блага іншого індивіда. В останнього таке ж ставлення до власних товарів. Обмін для них взаємовигідний, але нееквівалентний.

 

Разом із вигодою обмін, за Менгером, є економічною жертвою, що віднімає "частину економічної користі, яку можна витягти з існуючого мінового співвідношення". Менгер відносить торговців до виробників подібно до землевласників і фабрикантів, оскільки торговці сприяють більш повному задоволенню людських потреб, тобто їхня діяльність відповідає цілям будь-якого господарства.

 

Пропорції обміну благ визначаються співвідношенням їх граничної корисності.