Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки»

Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспільної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії.

У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «пуб­лічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — проф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функ­ціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.

Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських со­ціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економіч­ного розвитку на функціональній основі.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного доб­робуту.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передба­чала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення сис­теми соціального забезпечення і ставила такі завдання:

— досягнення повної економічної демократії;

— збільшення обсягів суспільного виробництва;

— забезпечення повної зайнятості;

—справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Французький варіант «змішаної економіки». Принципово відрізняється від інших, і І не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворот­ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансформування суспільс­тва вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х рр.) полі­тики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відобра­ження в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складо­вими були:

— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінан­сових установ і посилення ролі державного сектора;

— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націо­налізованого сектора, довгострокового, середньострокового та по­точного планування і програмування;

— участь трудящих у прибутках;

— співучасть трудящих в управлінні (підзвітність управлінських структур на всіх рівнях), регламентована суспільними угодами, роз­виток самоуправління в господарському та територіальному планах;

— контроль за ціноутворенням;

— контроль за використанням ресурсів;

— протекціонізм стосовно національних виробників;

—державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— державний контроль за іноземними інвестиціями;

— розвиток системи соціальної допомоги, запровадження широ­кого спектра соціальних програм;

— контроль за розвитком культури та освіти.