Неоінституціоналізм. Теорія трансакційних витрат та економічна теорія прав власності Р.Коуза

Рональд Коуз (1910р. нар.) — американський економіст англійського походження. 1991 р. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епохальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної думки після другої світової війни.

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук парт­нерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інститу­ціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

На думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як­що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання — ринок здатний до са­морегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне зна­чущі зовнішні ефекти (екстерналіі). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди.

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм притаманне також розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за раху­нок нових актуальних питань.

91 Теорії трансформації капіталізму: "народного капіталізму", "колективного капіталізму", «соціального партнерства»

Теорія «народного капіталізму» виникла у 50-х рр. у США. З її обгрунтуванням виступили такі економісти і соціологи, як А. Берлі, М. Наддер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, М. Сальвадорі та інші. Най­більше прихильників вона здобула в Європі, особливо у ФРН, Авст­рії, Англії, Італії.

Теорія «народного капіталізму» складається з трьох частин:

1)теорії «демократизації капіталу», або «дифузії власності»; 2) тео­рії «управлінської менеджерської революції»; 3) теорії «революції в доходах».

Концепція «колективного капіталізму» Концепція колективного капіталізму склалась у 60-ті рр. XX ст., про­те її початки сягають 30-х рр., коли американські економісти Г. Мінз та А. Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними. У їхньому трактуванні корпора­ція із організації приватної власності перетворюється на «соціаль­ний інститут», мета якого вже не ототожнюється з максимізацією прибутку.

Концепція «колективного капіталізму» має багато спільного з те­орією «народного капіталізму». Ця спільність насамперед полягає в тім, що важливою складовою обох концепцій є теорія «революції управління». «Власність і контроль, —відокре­мились і перебувають у різних руках». У концепції «колективного капіталізму» беруться до уваги тільки показники (розміри корпора­ції), але ігнорується їх соціально-економічний зміст. І не випадково саме на цьому грунті в 60—70-х рр. сформувалась концепція «соціальної відповідальності» корпорації перед суспільством.

Концепція «соціального партнерства». Після другої світової війни принцип «соціального партнерства» поширюється у багатьох західноєвро­пейських країнах. З обгрунтуванням цієї ідеї виступили французь­кий економіст і соціолог Р. Арон, німецький професор Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт та інші.

Вони намагалися довести, що в сучасному капіталістичному су­спільстві внаслідок розвитку науково-технічної революції, посилення економічної та соціальної ролі держави, зростання кількості великих корпорацій докорінно змінилось становище робітників, зникли кла­сові суперечності і класові конфлікти. «Сучасні трудові відносини в промисловості, особливо у великих корпораціях, — усе більше набирають мирного характеру... це є наслідком того, що інтереси, колись різко ворожі, тепер переважно перебувають у гармонії».

Концепцію «соціального партнерства» широко використовували західнонімецькі неоліберали в теоретичних розробках «соціального ринкового господарства», «сформованого суспільства» тощо.

Посилення втручання держави в еконо­мічне життя, зростання її ролі у вирішенні соціальних проблем по­родили майже аналогічні теорії «плюралістичної економіки», «пла­нового капіталізму», «держави достатку», «суспільства високого масового споживання» тощо.