Чинники, що формують інвестиційний клімат держави

Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища та забезпечення структурних зрушень і зростання економіки через поліпшення інвестиційного клімату у країні, розвиток та активізацію інвестиційних процесів, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.Розрізняють дві моделі державної інвестиційної політики: пасивну й активну. Пасивна інвестиційна політика передбачає обмеження адміністративного втручання держави в інвестиційні процеси і здійснення регулювання інвестиційної діяльності переважно економічними, організаційними та правовими засобами. Активна інвестиційна політика ґрунтується на широкому застосуванні усіх, у тому числі і прямих адміністративних методів і засобів державного впливу на інвестиційний процес і інвестиційну діяльність.

Державне регулювання інвестиційної діяльностіздійснюється шляхом:

· прямого управління інвестиціями;

· регулювання умов інвестиційної діяльності;

· контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами.

Пряме управління інвестиціямиз боку держави здійснюється органами центральної та місцевої влади й управління. На макроекономічному рівні це Міністерство економіки, Міністерство з питань будівництва, архітектури і ЖКГ, Державна; комісія з ЦП та фондового ринку, відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів у складі Мінекономіки, управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення, яке функціонує у складі Міністерства з питань будівництва, архітектури і ЖКГ, та інші органи центральної виконавчої влади.

Пряме управління інвестиціями передбачає:

1. Прогнозування, планування та програмування розвитку національної економіки та окремих її структурних елементів.

2. Формування бюджету, передбачення у ньому обсягів державного фінансування інвестицій.

3. Планування централізованих державних коштів; розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням; визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їх експертизу.

4. Проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджетних, позабюджетних та інших коштів, передбачених для цих цілей).

Управління державними інвестиціями здійснюється шляхом планування конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою прийняття рішень про інвестування бюджетних коштів є: прогнози соціально-економічного розвитку країни; схеми розвитку і розміщення продуктивних сил; цільові науково-технічні і комплексні програми; техніко-економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій; ступінь ризику таких інвестицій.

27.Інвестиційна привабливість регіону та її оцінка. Під інвестиційною привабливістю розуміють надійне і своєчасне досягнення цілей інвестора на основі економічних результатів діяльності виробництва, у яке здійснюються інвестиції. Інвестиційна привабливість визначається комплексом різноманітних чинників, перелік і вплив яких можуть розрізнятися і змінюватися залежно як від складу інвесторів, що переслідують різні цілі, так і від виробничо-технічних особливостей виробництва, що інвестується.Оцінювання і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів здійснюються у такій самій послідовності, що й дослідження інвестиційної привабливості підприємств. Однак показники оцінювання і чинники прогнозування тут дещо інші. Оцінювання інвестиційної привабливості територій набуло досить значного поширення у світовій практиці. Ряд відомих наукових центрів та інвестиційних компаній періодично публікують рангований за ступенем інвестиційної привабли­вості перелік країн з метою орієнтації потенційних інвесторів.Назріла потреба в оцінюванні інвестиційної привабливості регіонів України, яке може здійснюватися за такими узагальненими показниками:1)рівень загальноекономічного розвитку регіону;2)рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;3)демографічна характеристика регіону;4)рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;5)рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.Так, при оцінюванні рівня загальноекономічного розвитку регіону вивчають потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну місткість регіонального ринку. При оцінюванні рівня розвитку інвестиційної інфраструктури регіону вивчають можливості швидкої реалізації інвестиційних проектів.При оцінюванні демографічної характеристики регіону вивчають потенційний обсяг попиту населення на споживчі товари та послуги, а також можливість залучення кваліфікованої робочої сили у виробництва, що інвестуються. При оцінюванні рівня розвитку ринкових відносин і комерційної структури регіону вивчають відношення місцевих органів самоврядування до розвитку ринкових форм і створення відповідного підприємницького клімату. При оцінюванні рівнів криміногенних, екологічних та інших ризиків вивчають ступінь безпеки інвестиційної (а потім виробничої) діяльності в регіоні. На основі кількісної оцінки розглянутих синтезованих показників (отриманих за сумою їхньої рангової значущості) розраховують інтегральний показник оцінки інвестиційної привабливості регіонів. За значенням розрахованого інтегрального показника визначають конкретне місце регіону щодо інвестиційної привабливості у загальному складі регіонів країни.Оцінка інвестиційної привабливості регіонів (міст) країни (області) відкриває нові можливості для регіональної диверсифікації вітчизняних і зарубіжних інвесторів, підвищує гарантію ефективності інвестиційної діяльності.

28.Конкурентоспроможність регіону та його оцінка. Конкурентне середовище у ринковому просторі формують усі регіони. Переваги в ринковому просторі має регіон з найбільш надійними конкурентними позиціями, що забезпечують сприятливі умови для ефективної підприємницької та комерційної діяльності. Таким чином, зміцнення конкурентних позицій регіонального рівня забезпечує:1)зміцнення становища регіону в територіальному поділі праці та міжре­гіональній інтеграції;2)залучення вітчизняних та

іноземних інвестицій для здійснення програм розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил;3)зміцнення зовнішньоекономічного потенціалу регіону і розширення завойованого ним сегмента світового ринку;4)розвиток виробничої інфраструктури регіону як важливої умови раціоналізації схем руху товарів та прискорення обороту матеріально-речових ресурсів у процесі відтворення;5)зміцнення фінансово-кредитної та бюджетної системи регіону;Конкурентні можливості кожної регіональної системи визначаються соціально-економічними, науково-технічними, екологічними чинниками, а також структурою господарства й економічним потенціалом. До основних конкурентних переваг окремих регіонів можна віднести:1)наявні запаси економічно вигідних окремих мінеральних і паливних ресурсів;2)значні масштаби нагромадження основних виробничих фондів у промисловості;3)використання передових технологій в окремих виробництвах і промисловості, що ґрунтуються на досягненнях фундаментальних та прикладних наук; 4)відповідні геополітичні умови для розвитку міжнародних торговельно-економічних зв'язків;5)наявність висококваліфікованої робочої сили і навчальних закладів для її підготовки;Поряд з конкурентними можливостями у кожному регіоні є обмеження і негативні чинники. Вони здатні знизити результативність реалізації сприятливих конкурентних можливостей, а також ускладнюють використання соціально-економічного потенціалу регіону. До таких обмежень і негативних чинників можна віднести:1)екстремальні умови виробництва і життєдіяльності населення;2)слабку екологічну вивченість і науково обгрунтовану підготовку території регіону;3)низький рівень виробництва товарів і послуг та недостатній обсяг виробництва продуктів сільського господарства;4)віддаленість від економічно розвинених регіонів країни, відсутність розвиненої транспортної системи;5)низьку якість продукції та послуг, що різко знижують їхню конкурентоспроможність;Перелічені обмеження і негативні чинники тією чи іншою мірою впливають на використання конкретних можливостей регіону.