Програмні документи економічного і соціального розвитку регіонів

Регулювання економічного й соціального розвитку здійснюється на основі цілісної системи прогнозних і програмних документів розвитку країни, окремих галузей економіки й окремих адміністративно-територіальних одиниць. Законом України "Про державне прогнозування й розроблення програм економічного і соціального розвитку України" установлений загальний порядок розроблення, затвердження й виконання прогнозних і програмних документів, а також права й відповідальність учасників державного прогнозування й розроблення програм.

Державне прогнозування економічного й соціального розвитку — це науково обґрунтоване передбачення напрямків розвитку країни, окремих галузей економіки й окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки й соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного й соціального розвитку.

Система прогнозних і програмних документів соціально-економічного розвитку поєднує чотири групи документів:

Перша група — прогнози економічного й соціального розвитку України на середньо- і короткостроковий період.

Прогноз соціально-економічного розвитку України на середньостроковий період розробляється на п'ять років. У цьому прогнозі відображаються:

· аналіз соціально-економічного розвитку країни за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки й соціальної сфери;

· очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної ситуації і їхній вплив на економіку країни;

· оцінка впливу можливих заходів державної політики в прогнозному періоді на розвиток економіки й соціальної сфери;

Прогноз соціально-економічного розвитку України на короткостроковий період (1 рік) включає:

· аналіз соціально-економічного розвитку країни за минулий і поточний роки й характеристику головних проблем розвитку економіки та соціальної сфери;

· очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної ситуації та їхній вплив на економіку країни;

· основні макроекономічні й інші необхідні показники і баланси економічного й соціального розвитку, у тому числі в розрізі галузей економіки, АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

· висновки про розвиток економіки країни у наступному році.

Показники прогнозу економічного й соціального розвитку України на короткостроковий період використовуються для розроблення Державної програми економічного й соціального розвитку України, а також для оцінки надходжень і формування показників Державного бюджету України.

24 Територіальне програмно – цільове планування і управління

Цільова програма являє собою сукупність намічених до планомірного проведення, погоджених за змістом, скоординованих у просторі й у часі, забезпечених ресурсами різнохарактерних заходів (дій), спрямованих на вирішення насущної проблеми, що не може бути забезпечене без концентрації зусиль і коштів для досягнення поставленої мети.

Поділ цільових програм на види, групи або класи є досить складним завданням, тому що кожна програма настільки багатогранна, що віднести її до одного певного виду складно. Так, у рівнях розроблення цільових програм можна виділити програми державного, регіонального (наприклад, АРК, області) і муніципального рівнів. При цьому державні цільові програми можуть охоплювати всю територію держави й здійснюватися центральними органами виконавчої влади, а можуть вирішу­вати окремі проблеми розвитку економіки й суспільства, а також проблеми розвитку окремих галузей економіки й адміністративно-територіальних одиниць, які вимагають дер­жавної підтримки.

Закон України "Про державні цільові програми" за напрямками виділяє такі програми:

· наукові, метою яких є забезпечення виконання фунда­ментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

· науково-технічні, які розробляються для вирішення найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, способів виробництва, матеріалів, іншої наукомісткої й конкурентоспроможної продукції;

· соціальні, які передбачають вирішення проблем підви­щення рівня і якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я й освіти;

· оборонні, які розробляються з метою посилення обороноздатності держави;

· правозахисні, спрямовані на забезпечення правозахисної діяльності, боротьбу зі злочинністю.

Будь-які цільові програми є в тій чи іншій мірі регіональними й галузевими, тому що їхні цілі, що характеризують завдання, заходи свідомо пов'язані з певними територіями країни й галузями економіки.

За ознакою ролі цільових програм у управлінні економікою запропоновано виділити ціле орієнтуючі програми й цілереалізуючі програми.

Цілеорієнтуючі програми, або програми-концепції, покликані орієнтувати й обґрунтовувати постановку цілей на довгострокову перспективу. За своїм характером такі програми займають проміжне положення між цільовими прогнозами й цілереалізуючими програмами. Від перших їх відрізняє наявність сформульованої загальної програми дій, опису засобів досягнення поставлених цілей, від других — відсутність явно виражених, детально накреслених заходів із вказівкою на виконавців.

Структурний макет програми-концепції може включати такі розділи:

1. Тенденції соціально-економічних процесів за попередній період (10-15 років) і основні проблеми соціально-економічного розвитку регіону.

25.Основи інвестиційної діяльності у регіоні, фактори її активізації. Як економічна категорія, інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію основного капіталу і не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу. Процес здійснення інвестицій, тобто вкладення вище зазначених цінностей в об'єкти підприємництва і соціальної інфраструктури, називається інвестиційною діяльністю. Здійснюють інвестиційну діяльність так звані інвестори. У ролі інвесторів виступають фізичні та юридичні особи, у тому числі й органи державної влади й управління.За об’єктами вкладання основними видами інвестицій є:1)реальні інвестиції або капіталовкладення,що є вкладеннями коштів в основний капітал через будівництво, придбання машин і обладнання тощо, та оборотний капітал (на поповнення товарно-матеріальних запасів);2)фінансові інвестиції,тобто вкладення коштів у цінні папери (акції, облігації, сертифікати, векселі тощо), валюту та інші фінансові активи, розміщення капіталу у банках;3)інтелектуальні інвестиціїє вкладенням коштів у науку, людину (освіту, охорону здоров'я тощо), на купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау і т. ін.Якщо інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів, то має місце пряме інвестування. У разі опосередкованої участі інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладення коштів іншими особами (фінансовими посередниками) має місце непряме інвестування (непрямі інвестиції)Державне регулювання інвестиційної діяльностіздійснюється шляхом:1)прямого управління інвестиціями; 2)регулювання умов інвестиційної діяльності;3)контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами.Основними елементами механізму реалізації інвестиційної політики держави (механізму регулювання умов інвестиційної діяльності) слід вважати:1)визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; 2)податкове регулювання інвестиційної діяльності (зниження податкових ставок, надання податкових пільг тощо); 3)бюджетне регулювання інвестиційної діяльності (надання дотацій, субсидій та субвенцій, бюджетних позик, гарантій тощо окремим регіонам, галузям та виробництвам за їх пріоритетністю) та здійснення бюджетної політики державних інвестицій; 4)грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності (через забезпечення стабільності національної грошової одиниці, облікову та процентну політику, норму обов'язкових резервів, операції на фондовому ринку, регулювання діяльності КБ стосовно розвитку інвестиційної діяльності);5)врегулювання фондового ринку;