Розкрийте роль ЄС в боротьбі з тероризмом

Що стосується Європейського Союзу, то події 11 березня 2004 р., коли у Мадриді були здійснені наймасштабніші на території Європи теракти, радикально вплинули на визначення пріоритетів у політиці Євросоюзу в цій сфері. У зв'язку з цим ЄС вжив низку заходів, серед яких можна виділити такі:

Запроваджено Європейський ордер на арешт (European Arrest Warrant). Коли, наприклад, шведський прокурор видає ордер на арешт, то поліція будь-якої іншої країни ЄС повинна здійснити арешт та застосувати процедури екстрадиції.

Забезпечено можливість створювати спільні групи для розслідування злочинної діяльності. Тобто, правоохоронці двох або більше держав–членів ЄС отримали можливість проводити спільні кримінальні розслідування на території будь-якої країни Союзу.

Створено Євроджаст (Eurojust), правоохоронне агентство ЄС, яке має своїм завданням поліпшити координацію діяльності правоохоронних органів держав – членів ЄС.

Ухвалено законодавство щодо запобігання фінансуванню тероризму. Згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1373, в ЄС було складено списки осіб, груп та інших організацій, причетних до терористичної діяльності, стосовно яких було вжито заходів щодо замороження їхніх активів.

Наділено новою роллю в боротьбі проти тероризму Поліційне агентство Європейського Союзу – Європол (Europol). Вона полягає в збиранні, наданні та аналізі інформації про міжнародний тероризм та участі в спільних групах з розслідування терористичної діяльності.

На особливу увагу заслуговує позиція ЄС стосовно координації дій у протидії загрозі міжнародного тероризму. Європейська Рада підкреслила, що всебічний та координований підхід є необхідною умовою ефективного реагування на загрозу тероризму. У зв'язку з цим Європейська Рада ухвалила рішення про запровадження посади координатора антитерористичної діяльності (Сounter-Terrorism Co-ordinator), який координуватиме відповідну роботу Ради та, в межах відповідальності Єврокомісії, забезпечуватиме нагляд за використанням усіх наявних у розпорядженні ЄС інструментів з метою регулярного інформування Ради та ефективного виконання її рішень.

При всій відмінності підходів, які були застосовані в США, РФ, а також ЄС загальним у них є те, що при реагуванні на загрози тероризму акцент зроблено на підвищенні ефективності взаємодії та координації дій, створенні цілісної антикризової системи управління в державі. Беручи до уваги те, що ситуація в Україні і навколо неї відрізняється від США та Росії, при створенні такої системи в нашій державі, на наш погляд, однією з її підсистем має бути національна система протидії загрозам тероризму та розповсюдженню ЗМУ, складовою частиною якої, у свою чергу, повинна стати протидія загрозам ядерного тероризму та ядерного розповсюдження.

Зусилля державних органів України у сфері протидії загрозам тероризму та розповсюдженню ЗМУ слід зосередити на реалізації саме такого організаційно-управлінського підходу. При цьому доцільним виглядає створення національної вертикально-інтегрованої управлінської системи, яка, крім іншого, включала б також відповідні науково-дослідні установи, враховуючи, що на практичну реалізацію зазначеного підходу безпосередньо впливатиме той факт, що з інтеграцією нашої держави до тієї чи іншої міжнародної структури на неї почнуть розповсюджуватися загрози та ризики, притаманні цій структурі, та виникне необхідність приєднуватися до вже існуючих (чи приймати участь у розробці нових) методів особистої чи солідарної протидії.

30.Дайте визначення поняттю «політика інформаційної безпеки»

Інформаційна безпека Європейського Союзу охоплює такі аспекти, як безпека використання Інтернету, безпека мережі та захист персональних даних. Зроблено висновок, що визначення поняття „інформаційна безпека Європейського Союзу” має значно вужче розуміння щодо міжнародних стандартів та українського законодавства,оскільки воно тотожне поняттю інформаційно-технічної безпеки.

Серед головних проблем євроінтеграції України в інформаційній сфері є: динамічність інформаційних відносин; термінологічна неузгодженість фундаментальних понять; значна кількість застарілих норм права ЄС і таких, що втратили чинність; складна процедура механізму адаптації національного законодавства до права Європейського Союзу; складність у процесі контролю за адаптацією в національній правотворчості та правореалізації тощо.