Види законів. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави

З метою ефективного використання виникаючої безлічі законів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

 

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється перелік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон­ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

 

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначенням способів забезпечення з метою правильного співвідношення між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встановлено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше федерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нормативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяльність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгодження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

 

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

конституції

конституційні закони

звичайні (поточні) закони

забезпечуючі (оперативні) закони

 

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян.

 

Вони бувають двох видів:

 

• кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного закону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;

 

• некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особливий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.:

 

Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Канади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схожу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії немає єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Корони 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську конституцію називають конституцією змішаного типу.

 

2. Конституційні закони —

 

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);

 

• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

 

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

 

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

 

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних конституційних законів. До них віднесені закони, що регламенту­ють надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, герба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на території Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федерації (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

 

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

 

а) юридичною чинністю;

 

б) предметом регулювання — особлива сфера;

 

в) порядком ухвалення — особлива процедура.

 

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4).

 

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

 

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

 

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

 

— кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

 

— поточні (наприклад, Закон про вибори);

 

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

 

4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

 

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

 

Види законів за строком дії:

 

1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;

 

2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

 

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

 

Види законів за суб'єктами законотворчості:

 

— ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;

 

— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:

 

— закони України;

 

— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:

 

— кодифіковані;

 

— некодифіковані.

 

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

 

Види законів за галузевою ознакою:

 

— конституційно-правові;

 

— цивільно-правові;

 

— адміністративно-правові тощо.

 

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін.

 

Види законів за сферами суспільного життя:

 

— закони в галузі регулювання економіки;

 

— закони в галузі регулювання політики;

 

— закони в галузі регулювання соціальної сфери;

 

— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» —

 

після його ухвалення).

Серед основних напрямків розвитку законодавства України

 

можна виділити такі:

 

— розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;

 

— приведення поточних законів у відповідність до Основного

 

Закону;

 

— адаптація поточних законів до норм європейського і міжнародного права.

 

Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави

 

Саме поняття конституції в перекладі з латині означає встановлення, заснування, устрій. У Давньому Римі так іменували окремі акти імператорської влади.

 

Поява конституцій як основних законів держави пов'язана з розвитком буржуазних відносин, утвердженням у влади бур­жуазії, формуванням громадянського суспільства, виникненням буржуазної держави. Виключність конституції як правового документа полягає насамперед у тому, що у своїх кращих історичних зразках вона є актом не стільки держави, скільки громадянського суспільства. Саме породжені громадянським суспільством конституції і сьогодні є зразком для конституційної законотворчості молодих держав.

 

Перші акти конституційного типу були ухвалені в Англії, проте в ній відсутня конституція в звичайному розумінні цього слова: цілісний основний закон, який регулює як найважливіші сторони внутрішньої організації держави, суспільного устрою, так і права і свободи громадян. Якщо сучасна Велика Британія має некодифіковану конституцію, яку складають численні не пов'язані між собою акти, ухвалені з XIII по XX ст., то першою кодифікованою конституцією (що становить єдиний основний закон із внутрішньою структурою) можна назвати Конституцію США 1787 p., яка діє й сьогодні. В Європі першими писаними конституціями були конституції Польщі та Франції 1791 р. В Україні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 p.

 

Конституція України відповідно до її ст. 160 набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України — 28 липня 1996 р, Моментом вступу в дію Конституції України є оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

 

Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відповідно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджуються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян.

 

Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції:

 

1. Конституція має основний, установчий характер, закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

 

2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попередньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин — політичних, соціальних, духовно-культурних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, суспільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні норми є вихідними (первинними), засадними началами для діяльності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян.

 

3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.

 

4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої людини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механізми забезпечення його прав і свобод. До основи визначення прав і свобод людини і громадянина в Конституції покладено поняття людської гідності.

 

Цінно, що Конституція України встановила непорушність гуманістичного принципу в майбутньому: при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22);

 

5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існуючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

 

6. Конституція має прогностичний характер: містить значний потенціал розвитку основних інститутів громадянського су­спільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досягнення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, правової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин.

 

7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами.

 

Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного закону:

 

1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші нормативно-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжнародні договори.

 

2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодавства конституція — серцевина всього правового простору країни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. Її верховенство в національній правовій системі полягає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвитку правової культури, юридичної практики й інших ланок правової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систематизації законодавства.

 

3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосування. Пряма дія конституції властива не лише Конституції України, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами прямої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гарантом охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

 

Так, Конституція України гарантує громадянам право звертатися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону.

 

4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конститу­ційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в нормативній регламентації суспільних відносин.

 

5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 кваліфікованої більшості).

 

6. Конституція має складний дворівневий механізм власної реалізації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реалізації її конкретних норм.

 

Суворе і точне дотримання конституції — найвища норма поведінки всіх громадян, громадських об'єднань, комерційних організацій, державних органів і посадових осіб.

 

Саме конституція, конституційні норми, а також зміни та доповнення, що вносяться до них, складають теоретичну конституцію країни (наказує те, що має бути). Вона може як збігатися, так й розбігатися з фактичною конституцією або конституцією у матеріальному сенсі (те, як є насправді).