Нормативно-правове забезпечення ведення бухгалтерського обліку в Україні

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві регулюється законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996 -. Згідно вказаного закону, бухгалтерський облік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.
Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:
- введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;
- користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
- ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;
- самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

6. Принципи бухгалтерського обліку

Принципи бухгалтерського обліку — це основні засади, на яких здійснюються його функції в мікроекономічному середовищі, тобто для суб'єктів господарської діяльності. Вони формуються залежно від національних особливостей і суспільно-економічного розвитку країни, форм власності, капіталу, способів господарювання. В Україні найважливішими в бухгалтерському обліку є принципи автономності, безперервності, доказовості, грошової оцінки, собівартості, обачності, закріплення власності, дискретності, нарахування, суттєвості, правомочності, відповідності, облікової політики, реалізації та періодизації.

Принцип автономності означає, що суб'єкт господарювання веде облік власної діяльності автономно, незалежно від засновників (власників капіталу); відповідно до національного законодавства складає бухгалтерську (фінансову) звітність, визначає результати господарювання, несе майнову та правову відповідальність перед контрагентами, сплачує податки, здійснює розрахунки з працівниками за виконані роботи, з дебіторами та кредиторами, банками, іншими кредитними установами та інвесторами. Суб'єкт господарювання повинен додержуватися принципу автономності в усіх аспектах діяльності незалежно від його організаційно-правової форми.

Принцип безперервності полягає в тому, що підприємство відповідно до його установчих документів має намір здійснювати господарську діяльність безперервно й постійно, відображаючи її в системі бухгалтерського обліку. Згідно з цим принципом господарські засоби відображаються в обліку й балансі за ціною їх фактичного придбання чи власного виробництва, а не за ринковою ціною на момент обліку. Доходи й витрати відображаються в обліку та звітності безперервно, що дає змогу визначати на будь-яку звітну дату результати діяльності підприємства, забезпечує довіру до нього акціонерів та інвесторів. У разі припинення діяльності підприємства безперервність відображення результатів його фінансово-господарської діяльності гарантує захист від псевдобанкрутства та інших негативних випадкових явищ.

Принцип доказовості результатів господарювання та використання власного і залученого капіталу грунтується на застосуванні суцільного документування всіх господарських операцій на підприємстві. При цьому первинні документи, де зафіксовано факт здійснення господарської операції відповідно до нормативно-правових актів, повинні мати обов'язкові реквізити, які стверджують їх юридичну доказовість. Зокрема, це стосується підписів посадових осіб, які дали дозвіл на виконання господарської операції, і матеріально відповідальних осіб, які виконали певну операцію.

Принцип грошової оцінки в бухгалтерському обліку полягає у відображенні господарських операцій в єдиному грошовому вираженні з метою їх узагальнення, групування та порівняння з нормативними показниками та показниками за суміжні звітні періоди. Водночас окремі господарські операції можна відображати в обліку за допомогою кількісних, умовно-кількісних вимірників (у тонно-кілометрах, гектарах умовної оранки та ін.) для контролю окремих операцій, а не їх узагальнення по підприємству загалом. Як правило, грошова оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється в єдиній національній валюті.

Принцип собівартості полягає в тому, що сировина, матеріали, засоби праці, вироблена продукція відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю їх придбання чи виробництва, тобто за фактичними витратами. Цей принцип грунтується на грошовому вимірнику використання суб'єктом господарювання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів у створенні нового продукту. Застосування цього принципу дає змогу визначати ефективність господарювання, обчислювати ціни виробника за допомогою показника собівартості й порівнювати їх із цінами на товарному ринку. Принцип собівартості продукції (робіт, послуг) у бухгалтерському обліку в ринкових умовах — важлива передумова для обгрунтування ринкової ціни, маркетингових досліджень ринку, якості та дизайну виробів тощо.

Принцип обачності (обережності, консерватизму) означає, що витрати й доходи мають відображатись у бухгалтерському обліку на основі достовірно обгрунтованих первинною документацією господарських операцій. Обачність і обережність мають на меті запобігання збільшенню витрат виробництва, можливих втрат у господарюванні від стихійного лиха, виробничих аварій та інших негативних явищ завдяки створенню страхових резервних фондів. За рахунок коштів цих фондів компенсуються збитки, завдані підприємству. В обліку відображаються тільки реальні доходи — гроші, одержані від покупців товарів, векселів та інших документів, які гарантують отримання необхідних валютних надходжень.

 

Принцип закріплення власності грунтується на суцільному й безперервному документуванні в бухгалтерському обліку утворення та використання капіталу засновників підприємства. На підставі документів, які мають юридичну силу, закріплюється власність фізичних і юридичних осіб у формі акцій, дивідендів, паїв, позик, внесків засновників підприємства до статутного капіталу та інших коштів. Завдяки цьому принципу бухгалтерський облік забезпечує контроль за збереженням різних форм власності.

Принцип дискретності передбачає переривання бухгалтерського обліку та звітності у випадку, коли необхідно визначити фінансовий стан, платоспроможність і ліквідність підприємства на певну дату. Така потреба з'являється в разі реструктуризації — поділу підприємства на окремі господарські одиниці чи емісії цінних паперів, у разі отримання кредитів та ін. Принцип дискретності дає змогу до завершення звітного року скласти звітні регістри, Головну книгу, баланс та іншу фінансову звітність на дату облікового періоду. Цей принцип застосовують також у фінансовому менеджменті, маркетингу та діяльності інших управлінських структур.

Принцип нарахування застосовують в бухгалтерському обліку для визначення моменту здійснення витрат і отримання доходів. Згідно з цим принципом витрати й доходи відображаються в обліку в тому періоді, у якому вони були нараховані (тобто відбулися), незалежно від того, коли фактично отримано кошти від покупця. Альтернативним цьому принципу є касовий метод, згідно з яким доходи визначаються після надходження коштів на розрахунковий рахунок у банк чи в касу підприємства, а витрати — після завершення розрахунків за реалізовану продукцію (роботу, послуги).

Принцип суттєвості передбачає відображення в бухгалтерському обліку суттєвих витрат упродовж усього циклу виготовлення продукції. При цьому витрати, які не мають великого значення для обчислення собівартості продукції (поштово-телеграфні, канцелярські та ін.), списуються одразу після їх виникнення. Цей принцип дає змогу уникнути в бухгалтерському обліку нагромадження надлишкової інформації, яка не має постійних споживачів й істотно не впливає на результати господарської діяльності.

Принцип правомочності полягає в комплексному відображенні в бухгалтерському обліку всієї господарської діяльності підприємства незалежно від статутних положень. За допомогою цього принципу можна визначити, яку діяльність підприємство не може здійснювати. Наприклад, якщо за статутом, затвердженим у встановленому порядку, основною діяльністю підприємства є виробництво лікеро-горілчаної продукції, але за даними бухгалтерського обліку державна податкова інспекція виявила факти роздрібної торгівлі цими виробами, тобто позастатутну діяльність, на підприємство накладаються фінансові санкції.

Принцип відповідності грунтується на розмежуванні витрат і доходів між періодами завершення виробничого циклу та узгодженні доходів звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Облік доходів за звітний період здійснюється за принципом нарахування та реалізації. Витрати звітного періоду — це витрати ресурсів, що виникли у зв'язку з господарською діяльністю, завдяки якій було отримано доходи в цьому періоді. Цей принцип бухгалтерського обліку забезпечує відповідність між витратами і доходами у звітному періоді. У разі неправильного відображення в обліку витрат у незавершеному виробництві продукції (робіт, послуг), порушення платіжної дисципліни та інших недоліків, які впливають на достовірність визначення фінансових результатів діяльності підприємства, принцип відповідності порушується.

Принцип облікової політики передбачає застосування в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності протягом тривалого часу (як правило, звітного року) обраних методів визначення доходів, нарахування амортизації основних засобів і нематеріальних активів, зношування малоцінних і швидкозношуваних предметів, створення резервів, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) тощо.

Принцип реалізації грунтується на визначенні в бухгалтерському обліку доходів від реалізації продукції (робіт, послуг) після виконання договірних зобов'язань і вручення рахунків клієнтам. Згідно з цим принципом моментом реалізації та визначення доходів від неї є момент відвантаження продукції (здавання робіт, послуг) і переходу права власності на неї до замовника, покупця.

Принцип періодизації обліку передбачає поділ безперервної господарської діяльності підприємства на звітні періоди (наприклад, місяць, квартал) для виявлення результатів цієї діяльності за певні проміжки (періоди) часу. Періодизація обліку впродовж календарного року необхідна для контролю розрахунків із бюджетом, тобто правильності та своєчасності нарахування та повноти сплати податків за певний період. Крім того, періодизація обліку дає змогу підготувати оперативну інформацію для фінансового менеджменту, маркетингової діяльності та інших потреб управління підприємством.

Отже, основні принципи бухгалтерського обліку взаємопов'язані; вони забезпечують виконання в мікроекономічному середовищі його функцій — інформаційних, контрольних і загальноекономічних.

7. Предмети та об’єкти бухгалтерського обліку

Для забесп. свої діяль. кожне п. має відповідне майно – госп. з-би (матер. і грош. рес-cи), які форм-ся за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, залучених з-бів і ін). Контроль за наявністю та рухом, а також рац-м викор-м госп. з-бів здійсн-ся за допомогою б.о. Таким чином, госп. з-би, які знах-ся в розпоряджені п., і джерела їх формув-ня є об’єктом б.о. і входять до змісту його предмету. В б.о. відображ-ся матер. трудові і фін. затрати, які зв’язані з в-вом і реалізацією продукції, визнач-ся фін. результати госп. діяль. Крім того, товарно-грошове обращение обумовлює різні розрахункові взаємовідносини підпр – с постачаьниками, покупцями за товарно-матеріаль. цінності і послуги, с бюджетом по налогам та ін. платежам, банками за отримані кредити, робітниками по оплаті праці та ін., які також охоплюються і контролюються б.о. Отже предметом б.о. є госп. з-би і їх використання у процесі госп. діяль., а також розрахунково-кредитні взаємовідносини, які виникають при цьому.

8. Сутність активів підприємства

Активи підприємства — це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Залежно від строку та специфіки використання у виробничій діяльності підприємства активи поділяють на необоротні (фіксовані) та оборотні (поточні). Необоротні активи призначені для тривалого використання в процесі фінансово-господарської діяльності. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення, а також незавершене будівництво, довгострокову дебіторську заборгованість тощо. Кошти, інвестовані в необоротні активи, є певною мірою знерухомленими, вилученими з обороту на тривалий період і не можуть бути оперативно використані на інші цілі. Тому інвестиції в необоротні активи, як правило, здійснюються за рахунок довгострокових джерел фінансування і докладно оцінюються з погляду їх доцільності. Основні засоби є найважливішою складовою

необоротних активів, оскільки є необхідними при організації будь-якого виробничого процесу. До основних засобів належать будівлі, споруди, транспортні засоби, меблі, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування тощо. Кошти, інвестовані в основні засоби, так само як і самі основні засоби, часто називають основним капіталом.

Нематеріальні активи займають більш чи менш значущу частку необоротних активів залежно від специфіки діяльності підприємства, його фінансової та інвестиційної політики.' В будь-якому разі — це активи, які досить швидко можуть втратити свою ринкову вартість внаслідок швидкого морального старіння. Тому їх вартість часто не враховують при обчисленні власного капіталу підприємства.

Основні засоби та нематеріальні активи неодноразово використовуються у виробничому циклі. В процесі такого використання їх вартість поступово зменшується внаслідок морального та фізичного зносу і переноситься на вартість виробленої продукції.

Довгострокові фінансові вкладення характеризують інвестиційну діяльність підприємства, безпосередньо не пов'язану з його основною діяльністю (якщо це не є вкладеннями в дочірні або асоційовані компанії). Кошти, вкладені у такий спосіб, є вилученими з господарського обороту і їх наявність може бути виправданою лише в разі високої прибутковості інвестицій та наявності вільних фінансових ресурсів, які не передбачено використовувати для розширення виробничої діяльності.

До оборотних активів підприємства належать товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, ліквідні цінні папери, грошові кошти тощо. Частина оборотних активів повністю використовується протягом одного виробничого циклу, а частина може залишатись невикористаною. Вартість використаних оборотних активів повністю переноситься на вартість виготовленої продукції, а активи поновлюються для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Частина оборотних активів підприємства постійно перебуває в грошовій формі. Вона призначена для здійснення розрахунків з постачальниками, працівниками підприємства, бюджетом, виконання зобов'язань перед кредиторами, засновниками, банківськими установами та ін.

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним капіталом. Часто оборотним капіталом називають самі оборотні активи. Важливими характеристиками стану оборотних коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов'язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

9. Ознаки визнання активу

Активи-ресурси контрольовані під-ом в наслідок минулих подій,використання яких,як очікується,приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Ознаки визнання предмета активом:

Оцінка може бути достовірно визначена,

Очікується отримання економічних вигод у майбутньому.

Економічна вигода-потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів
10. Види активів. Класифікація активів підприємства

Активи поділяються на:
1ОБОРОТНІ
грошові кошти та їх еквіваленти,що необмежені у використанні,а також інші активи,призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи 12 місяців здання балансу.

А)Грошові кошти та їх еквіваленти:

-готівка в касі

-готівка на поточних та ін. рахунках в банку

-еквіваленти грошових коштів

Б)запаси

-виробничі запаси(матеріали,вировина,запасні частини)

-незавершене вир-во

-готова про-я

-товар

-МШП

-інші

В)Поточна дебіторська заборгованість

-заборгованість покупців за товари,роботи,послуги

-векселі одержані

-за розрахунками бюджету

-за виданими авансами

-з нарахованих доходів

-інша поточна дебіторська заборгованість

Г)Поточні фінансові інвестиції(фінансові інвестиції на строк,що не перевищує 1 рік)(крім інвестицій які еквіваленти грошових коштів)

2)Необоротні усі ті що не є оборотними(більше 1-го року)
а)Основні засоби(будинки,транспортні засоби,меблі,устаткування)

Б)нематеріальні активи(фірм. Знаки, програмні продукти,авторські права,гудвіл)

В)довгострокові фін інвестиції

(інвестиції в цінні папери,статутний капітал інших підприємств та строк більше 1 року)

Г)довгострокова дебіторська заборгованість

Дебіторська заборгованість, яка не буде погашена протягом року

Д)інші