Психологічні особливості роботи з особами, які були засуджені

Отже, ідеться про такі категорії осіб, що були засуджені за вчинення будь-якого умисного злочину до будь-якого виду і розміру покарання і які знову вчинили будь-який умисний злочин: ще до початку відбування покарання; під час відбування покарання; після відбування покарання, але до погашення чи зняття судимості.

Зрозуміло, рецидивіст небезпечніший, ніж первісний злочинець, бо вчинивши після засудження за умисний злочин новий умисний злочин, він тим самим довів, що покарання і здійснювані щодо нього виховні заходи не дали позитивних результатів; вибудовується певна лінія його поведінки, що має антисоціальний характер при збільшенні небезпеки для суспільства.

Разом з тим проблема рецидиву загалом і боротьби з ним ширша, ніж проблема рецидиву легального. Для кримінології в інтересах профілактики злочинів становлять інтерес дослідження осіб, які вчинили повторні злочини до того, як були притягнуті до кримінальної відповідальності й засуджені.

Із вчиненням нових повторних злочинів підвищується суспільна небезпека таких осіб. Окремі з них стають професійними злочинцями, жодного разу не піддаючись покаранню: наприклад, окремі кишенькові злодії. Удосконалювання методики виправлення та перевиховання рецидивістів припускає вивчення їх соціальних, індивідуально-психологічних та інших особливостей і використання цих даних на практиці.

Знання психологічних особливостей віку, як і ряду інших даних, є необхідною умовою ефективної попереджувальної роботи та удосконалювання діяльності по виправленню й перевихованню рецидивістів. Без врахування вікових особливостей неможливо дати повної оцінки багатьом властивостям людини й до кінця усвідомити механізм формування особистості з кримінальними відхиленнями.

проблема викорінювання рецидивної злочинності повинна вирішуватися не тільки в плані недопущення повторних злочинів з боку раніше засуджених, але й у рамках більш загального завдання ліквідації злочинності, усунення причин й умов, які їй сприяють, і, нарешті, шляхом удосконалювання виховної, організаційно-управлінської, попереджувальної роботи, особливо серед молоді. При подальшому аналізі соціально-психологічних особливостей правопорушника зазвичай звертається увага на соціальний стан. Однак не менш важливо виявити характер зв'язків рецидивістів з відповідними соціальними структурами суспільства.

Завдання вихователів повинно полягати не в механічному залученні у суспільно корисну діяльність, а швидше за все у вихованні, прищеплюванні їм свідомого відношення до такого роду діяльності.

Розкриваючи статус соціального походження й положення особистості засудженого-рецидивіста, варто мати на увазі, що частина рецидивістів у відомій мірі втратила відповідний зв'язок з тими соціальними структурами (громадами, прошарками, професійними групами), вихідцями й представниками яких вони є. Цей розрив виникає тому, що деякі з них ведуть протягом тривалого часу антигромадський спосіб життя. Без врахування даної обставини не можна правильно усвідомити роль і значення даної соціально-психологічної ознаки у формуванні особистості рецидивіста. Зрозуміло, що ця особливість особистості засудженого рецидивіста повинна враховуватися при здійсненні кримінально-виконавчого впливу: навчання відповідним професійним прийомам, виховання поваги до професії, гордості за людину, ощадливого відношення й любові до землі, природи й т. ін.

Значною своєрідністю відрізняються властивості особистості рецидивіста в сфері родини та побутового оточення: Тривалий антигромадський спосіб життя не може не впливати на сімейне положення засудженого. З наведених даних видно, що інтенсивність порушень громадського порядку й режимних правил у процесі відбування покарання в рецидивістів, не одружених, набагато вище. Навіть у рецидивістів, тобто в осіб, у яких значною мірою ослаблені соціально корисні зв'язки, родина виступає в якості стримуючого, стабілізуючого фактора. Уміле використання позитивного впливу родини може бути одним з факторів успішної ре-соціалізації рецидивіста.

Кількаразове відбування рецидивістами позбавлення волі деякою мірою притупляє попереджувальне значення покарання. Тому, щоб підвищити попереджувальну роль покарання позбавленням волі, було б доцільно створити для небезпечних рецидивістів, але не визнаних особливо небезпечними, й інших рецидивістів різні режимні умови позбавлення волі.

Ще більш обережно необхідно застосовувати умовно-дострокове звільнення, помилування відносно рецидивістів. Рецидив серед звільнених достроково в міру збільшення судимостей зростає. Рецидив серед неодноразово засуджених вище, ніж серед вперше засуджених до позбавлення волі. Особлива активність відзначається серед осіб, які відбували позбавлення волі другий і третій раз, що зв'язано очевидно з особливостями віку, характеру соціальних зв'язків даної категорії рецидивістів й, природно, з передчасним рішенням питання про умовно-дострокове звільнення. Потрібно більше часу, протягом якого засуджений-рецидивіст всебічно виявив би себе з позитивної сторони. Необхідно враховувати й те, що частина з них намагається пристосуватися до обставин, приховати, завуалювати своє негативне ставлення до заходів, які вживаються працівниками установ виконання покарань для їх перевиховання. Важливо тому вміти зовнішні форми поведінки зіставити із щирими намірами й помислами, виявити, чи не суперечить одне іншому.

При вивченні психології рецидивістів важливого методологічного значення набуває, завдання науково обґрунтованої класифікації психічних явищ і встановлення існуючих між ними зв'язків. У різноманітті індивідуальних особливостей та їхніх причин неважко заблудитися й навіть засумніватися в принциповій можливості ґрунтовно, точно вивчити конкретну особистість. Мета психологічного вивчення особистості правопорушника полягає у виявленні його системи поглядів і намагань, моральних критеріїв, рівня інтелектуального розвитку, обсягу знань, широти поглядів й інших характерологічних особливостей. Психологічну характеристику особистості рецидивіста можна дати лише на основі аналізу її соціальних та індивідуально-психологічних, внутрішніх властивостей. Але головне, у цій характеристиці — це його морально-психологічні властивості, ціннісні орієнтації й соціальні ролі, тобто,його відношення до виконання обов'язків, що випливають із соціального, професійного, сімейного й інших статусів.

Важливим фактором формування у рецидивістів дисциплінованості є режим. Тому важливо забезпечувати точне, неухильне дотримання всіх вимог режиму, вести послідовну боротьбу з його порушниками.

Для теорії та практики установ виконання покарань велике значення мас виявлення тих факторів, які сприяють формуванню особистості засудженого.

. Очевидно, що особистість рецидивіста формується, як правило, при наявності винятково складного комплексу й сукупності негативних умов та обставин. Однак питома вага їх у формуванні особистості рецидивіста не однакова і змінюється. Специфічні умови відбування покарання, їх реалізація доповнюються іншими, чисто виховними за своїм характером засобами впливу. У результаті здійснення процесу виконання покарань у засуджених, як правило, викорінюються негативні, формуються та закріплюються необхідні позитивні властивості, якості особистості. В одних випадках досягається повне моральне виправлення, докорінно змінюються орієнтації та установки особистості. Про таких засуджених говорять, що вони виправилися; в інших — досягаються більше скромні результати; окремі позитивні якості в особистості засудженого можуть поєднуватися з певним колом антигромадських, негативних рис та ознак. І, нарешті, відносно третьої категорії засуджених — злісних порушників режиму вплив виявляється нейтральним, тобто не досягає цілей, поставлених перед покаранням. Останні дві групи засуджених в основному й служать "резервом" рецидивістів.

Однією з важливих проблем запобігання рецидиву є підтримка необхідної наступності в роботі щодо звільнених з місць позбавлення волі. Завдання першочергової важливості полягає в тому, щоб істотно підвищити ефективність постпенітенціарної роботи з цими особами. Після звільнення від покарання значне число осіб продовжували вести антигромадський спосіб життя. В результаті відсутності необхідного контролю та відповідної виховної роботи й впливу несприятливих умов багато рецидивістів вчинили черговий злочин протягом року після звільнення.