Внесок казок А. С. Пушкіна в літературу

Гуманістичні ідеї казок О.Пушкіна («Казка про царя Салтана», Казка про мертву царівну та сім богатирів», «Казка про золотого півника», «Казка про рибака та рибку») Сміливе поєднання в них реалізму та фантастики. Прочитати уривок напамять.

Казки О. С. Пушкіна з'явилися в період найвищого розквіту його творчості. Вони не призначалися для дітей, але відразу увійшли в дитяче читання.

А. С. Пушкін створює свої казки на фольклорному матеріалі. «Казка про попа та його працівника Балду» близька за сюжетом до народній казці «Наймит Шабараша». Сюжет «Казки про рибака і рибку» пов'язаний витоками з казкою «Жадібний стара» і був подарований Пушкіну збирачем фольклору письменником В. І. Далем. «Казка про царя Салтана» перегукується з народною казкою «Про чудесних дітей». «Казка про мертву царівну і про сім богатирів» близька до сюжету народної казки «Чарівне дзеркальце». Звертаючись до усної народної творчості, О. С. Пушкін бачить у ньому невичерпні можливості для оновлення літератури.

Казки О. С. Пушкіна - сюжетні твори, в яких показано різкий конфлікт між світлим і темним світом. Прикладом може служити «Казка про царя Салтана, про сина його славному і могутнього богатиря князя гвідон Салтанович і про прекрасну царівну Лебеді». Вона була написана в 1831 р. і вперше надрукована в 1832р. у третій частині «Віршів А. С. Пушкіна».

За цензурні умови О. С. Пушкін не міг відвертіше висміяти вельможного любителя підслуховувати. Але в чорновій прозової програмі «Казки про царя Салтана» поет чітко окреслив риси його характеру: «Цар мав звичку гуляти пізно по місту й підслуховувати мови своїх підданих. Він з приємною усмішкою підійшов до меньшой сестрі, взяв її за руку і сказав: будь же царицею і роди мені царевича! Потім, звернувшись до старшої і середньої, він сказав: Ти будь у мене при дворі ткалею, а ти - куховаркою».

У казці відображено різноманітні відтінки людських почуттів:

У кухні злиться кухарка,

Плаче біля верстата ткаля,

І заздрять оне

Державної дружині -

і розкриваються складні взаємини між людьми («А ткаля з кухаркою, з сватів бабою Бабаріхой вапна її хочуть...»).

Дія розгортається динамічно, без тривалих описів. Пушкін-казкар виступив проти монотонності поезії, проти стертих ритміко-синтаксичних оборотів. Його вірш рухливий, передає ритм руху і напруженість подій:

Їде з грамотою гонець,

І приїхав нарешті.

А ткаля з кухаркою,

З сватів бабою Бабаріхой

Обібрати його велять;

Доп'яна гінця поять

І в торбу його порожню

Сунуть грамоту іншу...

Динамізм і швидкість зміни подій вільно і легко уживаються з пейзажними картинками, лаконічними і зримо-барвистими.

Пушкін виступає в «Казці про царя Салтана» як борець за народність мови, або «просторіччі», як тоді говорили.

М'яко, задушевно звучить мова героїв, повна слів з пестливими суфіксами, характерними для усної народної творчості:

... Білочка при всіх

Золотий гризе горіх,

Ізумрудец виймає,

А шкаралупу збирає...

«Казка про царя Салтана» завершується не моралістичним висновком, як було в багатьох інших письменників-казкарів, а веселим бенкетом славлять торжество добра.

«Казка про попа та його працівника Балду» - сатира на служителів православної церкви. Ця казка за життя поета не була надрукована.

У Пушкіна казкові персонажі психологічно і художньо досконалі; в процесі роботи над казкою він постійно відточував її вірш, наближаючи його до народного, загострюючи сатиру.

Художні засоби пушкінської казки нерозривно пов'язані з його поетичним світосприйняттям. Поет виступив проти химерності і заумності вірша; він прагнув наблизитися до народній приказці з її афористичністю.

Так, в чорновому варіанті було:

Попадя баба була догадлива,

На всякі хитрощі повадлівая.

А в остаточній редакції:

Розум у баби кмітливий,

На всякі хитрощі повадлів.

У «Казці про рибака і рибку» відбилися мотиви, що існують не тільки в російській мові, але і в зарубіжному фольклорі. Так, у збірнику братів Грімм є схожа казка. Але вони обмежилися моралістичним висновком: жадібність шкідлива, задовольняйтеся тим, що в тебе є. Казка Гриммов позбавлена ​​соціальної забарвлення: обидва діючі особи - старий і стара - порівну користуються почестями і багатствами, що дісталися їм по милості золотої рибки. Казка Пушкіна представляє собою сатиру на кріпацтво. Це підкреслюється різким протиставленням старого і старої: він залишається селянином, а вона піднімається усе вище по соціальних сходах.

В образі старого уособлюється народне початок казки. Він змушений підкорятися волі жадібної старої, він не має до неї поваги, як би високо не піднеслася вона. Про це свідчить його звернення до неї, коли вона захотіла стати царицею:

«Що ти, бабо, блекоти об'ївся?»

«Казка про мертву царівну і про сім богатирів» написана в 1833 р. Надрукована вперше в 1834 р. в журналі «Бібліотека для читання». У ній особливо чітко позначилася гуманістична спрямованість пушкінських казок.

Цариця-мати вірно чекає свого чоловіка, який вирушив у далекий похід. Пушкін розповідає про це в яскравих сценах, близьких за стилем до усної народної творчості:

Дивиться в полі, інду очі

Образ королевича Єлисея даний у билинних тонах. Герой «відправляється в дорогу за красунею душею, за нареченою молодої». Він близький до природи. Ліричні звернення Єлисея до сонця і місяця і, нарешті, до вітру поетично забарвлюють його образ, надають йому особливу чарівність:

Єлисей, не сумуючи,

До вітру кинувся, волаючи:

«Вітер, вітер! Ти могутній,

Ти ганяти зграї хмар,

Ти хвилюєш синє море,

Усюди вієш на просторі,

Не боїшся нікого,

Крім Бога одного.

Аль відмовиш мені у відповіді?

Не бачив де на світі

Ти царівни молодий?

Я наречений її».

Ці звернення представляють собою своєрідні ліричні відступи, в яких відчувається синтез поетичних елементів усної народної творчості. Так Пушкін виступив як новатор у самої композиції казки, розгорнувши народні звернення-заклинання в поетичну картину.

«Казка про мертву царівну» написана поетом у творчому змаганні з Жуковським. Але на відміну від нього Пушкін не обмежується романтичним зображенням героїв, він вводить реалістичні картини життя царського двору, створює і сатиричні персонажі у своїй казці. Такий у якійсь мірі цар-батько, поспішив одружитися, ледь закінчився визначений термін вдівства. Пушкін іронічно говорить про нього:

Довго цар був невтішний,

Але як бути? і він був грішний;

Рік пройшов, як сон пустий,

Цар одружився на іншій.

Основна ж сила сатири Пушкіна спрямована проти цариці-мачухи, яка уособлювала «темний світ» у казці. Мачуха «чорної заздрості повна», «горда, ломліва, примхлива і ревнива». Заздрість і злість до всього світлого і доброго приводить її в кінці кінців до смерті: «Тут її туга взяла, і цариця померла». Так в казці перемога добра символізує загибель зла.

Особливо чітко демократичні ідеї Пушкіна відбилися в незакінченої «Казці про медведіхе» (1830 р.), де сатирично, в образах звірів, висміюються правлячі стани - від дворянського до церковного.

Прибігав туто вовк-дворянин,

У нього-то зуби закуслівие,

У нього-то очі заздрісні.

Приходив тут бобер, торговий гість,

У нього-то бобра жирний хвіст.

Приходила Ласочка-дворяночкою,

Приходила білочка-княгінечка,

Приходила лисиця-подьячіха,

Подьячіха, казначеіха...

Дворянам, князям, купцям даються емоційно забарвлені негативні характеристики. Симпатії Пушкіна в цій казці цілком на боці народу, тому тільки селянин, зайчик-смерд, зображений у казці тепло: «Вдавався тут зайчик-смерд, зайка бідненький, зайчик сіренький...»

Вороже ставлення О. С. Пушкіна до самодержавно-кріпосницької влади яскраво проявилося в тому, що позитивні герої всіх його казок - люди з народу: працівник Балда («Казка про попа та його працівника Балду»); трудівник-старий («Казка про рибака і рибку»).

Для казок Пушкіна, як і для народних, характерна віра в світлі сили і почуття. Казки Пушкіна оптимістичні, у них добро завжди перемагає темряву і злість. Винахідливість і працьовитість Балди допомагає йому перемогти попа; любов і вірність Єлисея воскрешають його наречену; синівська відданість Гвідона, його боротьба з заздрістю і наклепом сприяють торжеству правди.

Рисами народності відзначена і поетична мова в казках Пушкіна. У них широко застосовуються народні приказки, прислів'я, слова і вирази, суфікси:

Але дружина не рукавиця:

З білою ручки не стряхнешь

Та за пояс не заткнеш.

(«Казка про царя Салтана».)

 

«... Надалі тобі, невіглас, наука:

Чи не садіся не в свої сани!»

(«Казка про рибака і рибку».)

 

Чекають бувало з півдня, глядь,

Ан зі сходу лізе рать.

(«Казка про золотого півника».)

 

«Дурачина ти, роззява!

Випросив, дурень, корито!

У кориті чи багато користі?..»

(«Казка про рибака і рибку».)

У казках Пушкіна багато слів розмовного, іноді просторечного мови («і поголос лунати стала», «не журитися», «він стояв позаду забору», «інда плакав цар Дадон».).

Пушкін використовує образотворчі засоби народної поезії: порівняння, метафори, гіперболи, постійні епітети:

У лусці, як жар горя,

Тридцять три богатирі...

(«Казка про царя Салтана».)

 

Цар скопця дякує,

Гори золота обіцяє.

(«Казка про золотого півника».)

 

Але царівна молода,

Нишком розцвілі

Тим часом росла, росла,

Піднялася - і розцвіла...

 

І до царівни наливне,

Молоде, золоте

Прямо яблучко летить...

 

Відповідає місяць ясний...

(«Казка про мертву царівну».)

У його казках широко застосовується народно-поетична мова з її своєрідною ритмікою і повторами («в путь-дорогу спорядився»; «світ наш сонечко», «по морю, по океану до славного царя Салтана»).

Казки Пушкіна відрізняються багатством творчої фантазії. У них гармонійно уживаються реалістичні картини побуту і звичаїв різних станів російського суспільства з чудесами чарівного світу, що виник під пером поета. Такий ціле місто на острові Буяні - столиця князя Гвидона:

... Місто новий золотоверхий...

... Стіни з частими зубцями,

І за білими стінами

Блищать маківки церков

І святих монастирів.

... У колимагах золотих

Пишний двір зустрічає їх...

Поетично досконалі такі персонажі, як царівна Лебідь, Золота рибка, Золотий півник, тридцять три богатирі, білка-чудесніца.

Для казок Пушкіна, як і для народних, характерні чудові перетворення: старої селянки - в царицю; лебедя - в прекрасну дівчину; князя Гвидона - у комара, джмеля, муху.

Чарівні перетворення не тільки захоплюючі, вони допомагають розкрити гуманістичні ідеї казок. Перетворення старої знову з цариці в селянку пов'язане з покаранням її за самодурство і жадібність. Перетворення лебедя в прекрасну дівчину висловлює перемогу любові над чарівними чарами.

Казки Пушкіна пробуджують симпатії і антипатії читачів, формують активне ставлення до героїв.

Внесок казок А. С. Пушкіна в літературу

 

Поет шукав свій шлях освоєння великої поетичної форми. Він переглянув всі сучасні естетичні теорії, що вважалися незмінними. Так, казку Пушкін розглядає як великий епічний жанр літератури на відміну від багатьох сучасних йому письменників, які вважали, що це жанр незначний, дрібний. Створюючи казки, Пушкін звертається не до якогось одного сюжету, як робили багато його сучасників, а збирає й обробляє найбільш яскраві варіанти російського і зарубіжного фольклору.

Твори О. С. Пушкіна вказали дитячій літературі новий шлях. Вони дали класичні зразки дитячої літератури, розкрили порожнечу і надуманість моралістичних книжок багатьох дитячих письменників.