Крах Бретон-Вудської системи в 1971 році ипородив неконтрольовану емісію доларів США в усьому світі. Які наслідки?

Питання

На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-Вудська, валютна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.

У 1971 р. запаси золота становили 11,1 млрд дол. Ця сума була у 6 разів меншою, ніж доларова маса, що перебувала у міждержавному обігу. Почалася масова гонитва за золотом як найстійкішим грошовим активом і відповідно відмова від долара. З'явилася подвійна ціна на золото: офіційна — 35 дол. за унцію і ринкова, що у кілька разів перевищувала офіційну.

У цій ситуації США по суті повністю втратили можливість обмі­нювати долари на золото за фіксованою ціною, долари перестали виконувати функцію міжнародної резервної валюти. Визнаючи це, 15 серпня 1971 р. було прийнято рішення про припинення конвертованості долара на золото. Скасування одного з вихідних принципів Бреттон-Вудської системи означало її фактичний крах.

Поряд з причинами, що характеризували загострення внутрішньое-кономічної ситуації у США, валюта яких посідала центральне місце у си­стемі "золото — долар", крах Бреттон-Вудської системи відбивав також певну зміну сил у світовій економіці. На відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиліття, наприкінці 60 — на початку 70-х років сформувалися три центри світового економічного суперництва — США, Західна Європа і Японія. Як наслідок, поліцентризм у фактичному розміщенні економічних сил у світовому господарстві почав суперечити моноцентризму, що грунтувався на монопольному становищі долара у сфері міжнародних валютних відносин.

 

Протягом 1971-1973 pp. розвалювалася Бреттон-Вудська система. Початок цьому поклала заява тодішнього президента США Р. Ніксона 15 серпня 1971 р. про припинення розміну долара на золото та вжиття "надзвичайних заходів" щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Угода, що була досягнута на нараді країн-учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 p., стала основою створення четвертої світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридичне закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кризою Бреттон-Вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи.

Її визначальними рисами є:

- визнання міжнародними резервними та розрахунковими валютами поряд із доларом США валют інших країн та СДР. Після краху Бреттон-Вудської системи виявилася тенденція переходу до полівалютної резервної та розрахункової систем. Як резервні валюти використовуються німецька марка, швейцарський франк, а з 1975 р. уперше в цій ролі почала використовуватися японська єна, після чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банків значно скоротилася. Базою Ямайської валютної системи було проголошено СДР - спеціальні права запозичення у МВФ. Ця міжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетів та курсів, провідним міжнародним платіжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Проте фактично зберігається доларовий стандарт, бо ця валюта продовжує займати важливе місце у міжнародних розрахунках (2/3 усіх розрахунків), офіційних валютних резервах, у валютному "кошику" СДР (39%);

- витіснення золота з міжнародних розрахунків скасуванням золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати квот, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних відносин. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

- офіційне визнання "плаваючих" валютних курсів, тобто тих, які встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції. Це не означає відсутності будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервенцію обмежують коливання курсів своїх валют, але не навколо раніше фіксованих паритетів, а навколо ринкових курсів, що стихійно складаються. Водночас посилюється міждержавне валютне регулювання та контроль за функціонуванням світової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за валютною політикою країн-учасниць. З метою валютної стабілізації розширені масштаби взаємних кредитів через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів, посилена координація діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.

- Ямайська угода фактично зафіксувала відносини, що вже склалися у світі, для яких давно було характерним домінуюче становище долара США. Разом з тим Ямайська угода узаконювала тенденцію до валютного поліцентризму.

Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн.

Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему - Європейську валютну систему (ЄВС) - форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Вона має риси регіональної валютної системи і є одним із полюсів поліцентричної валютної системи.

Метою ЄВС було досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, розроблення та впровадження засобів колективного регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн-членів ЄВС. У зовнішньому плані - це створення західноєвропейського валютного полюсу у поліцентричній валютній системі.

Створення цієї регіональної валютної системи викликане, по-перше, взаємною зростаючою залежністю економік цих країн, а по-друге, кризою Бреттон-Вудської валютної системи. ЄВС в основному використовувала елементи валютного регулювання, що були раніше напрацьовані практикою співробітництва між центральними банками країн Західної Європи. За задумкою ініціаторів її створення (Франція та Німеччина), ЄВС повинна була стати зоною європейської валютної стабільності на противагу Ямайській валютній системі та захистити "Спільний ринок" від експансії долара США, витіснивши його з міжнародних розрахунків у Західній Європі.

 

 

42 питання
Які макроекономічні та системні фактори мають найбільший вплив на стійкість окремого банку?

Системні фактори.

Проблеми в банківській системі викликають наслідки, що тягнуть за собою великі макроекономічні витрати, до числа яких входить неефективне розміщення вкладів, висока вартість фінансового перерозподілу, високий рівень процентних ставок і позичкової маржі, втручання у розвиток і роботу міжбанківських та інших фінансових ринків, нечітке або нестабільне здійснення грошово-кредитної політики, посилення практики використання іноземних валют. Врешті решт ці проблеми обумовлюють втрату економічної ефективності, зниження реального економічного росту та добробуту.

Наслідки банківської кризи більш драматичні. В ході кризи можуть скоротитися прибутки, зменшитися вартість активів, в результаті цього поступово збільшаться ризики невиплат по всіх позиках, а також виникнуть проблеми платоспроможності більш здорових банків. По мірі того, як деякі слабкі банки будуть ліквідуватися, їхні клієнти зіткнуться з труднощами в отриманні нових кредитів окрім проблеми сплати за старі. Падає як пропозиція, так попит на товари і послуги, що викликає зниження реальних прибутків. Клієнти, які менш постраждали від кризи, зменшать свою залежність від банківського ризику шляхом придбання нерухомості або іноземних активів, піднімаючи тим самим витрати банків на залучення фондів.

Враховуючи такі серйозні потенціальні наслідки, проблеми потрібно вирішувати невідкладно шляхом проведення перебудови банківського сектора. В принципі це мікроекономічна задача. Системна перебудова має ряд великих макроекономічних обмежень і зв”зків, включаючи контроль і регулювання довіри кредиторів, визначення потреби у державній допомозі і її обмеження, управління як грошово-кредитною політикою, так і кредитором останньої інстанції, забезпечення загальної послідовності мір по перебудові банківського і виробничого секторів. Однак деякі питання можна вирішити тільки макроекономічними інструментами.

Важливо відрізняти макроекономічні наслідки, обумовлені власне основними проблемами банківського сектора, від результатів виконання прийнятої політики перебудови. Зокрема, жодний курс не зможе зберегти минулий рівень національного добробуту і прибутків доти, доки виробничий сектор не стане знову прибутковим. Однак необхідно прийняти рішення про те, активи і доходи, які зменшилися, між різними секторами економіки, а також серед існуючих і майбутніх платників податків. Рішення про те, в якій мірі я на яких умовах державний і приватний сектори матимуть певні збитки у зв”язку з перебудовою банківської системи, можуть вплинути на збереження і характер інвестицій, і відповідно, на економічну активність і стабільність.

В ідеалі банківську систему, як і будь-який окремо взятий банк потрібно виручати лише один раз, щоб уникнути морального ризику. Якщо допомога потребується неодноразово, то керівництво і власники проявили повну неспроможність забезпечити роботу банків. Однак системні проблеми часто виникають через великі макроекономічні зриви, які лише у рідкісних випадках можна спрогнозувати у будь-якій економіці. Це особливо стосується країн з перехідною економікою, котрі поки що чутливі до суттєвих ринкових негараздів та неефективності, так що з плином часу потрібна буде принципова перебудова підприємств. Тому реально спрогнозувати, що перебудова банківської системи буде відбуватися хвилеподібно, коли підприємства і банки раптово стають нежиттєздатними в результаті змін ринкової кон”юнктури.

 

 

Макроекономічні фактори впливу на стійкість банку

До макроекономічних факторів відносять:

- рівень конкуренції в банківській сфері;

- поточна кон’юнктура ринку;

- регулювання з боку НБУ;

- стан грошово-кредитної системи;

- рівень інфляції;

- нормативно-правова база оподаткування, валютних операцій, антимонопольного законодавства;

- рівень доходів населення;

- рівень розвитку окремих галузей, регіонів.