Особливості державного регулювання туристичної сфери

Соціальне районування території

Соціальне районування враховує соціальні особливості частин території країни, зокрема характер розселення й історичне минуле.Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів, які випливають із закономірностей районоутворення і водночас є основою методів членування території.Змістовність, а не формально-кількісний характер соціального районування — один з найістотніших принципів районування. Він означає, що соціальний район є не статистичною однорідною територією за якоюсь ознакою (дуже поширене уявлення), а соціальною єдністю, цілісністю життєдіяльності населення.Перспективність — принцип, то визначає часову властивість мереж районування, Він підкреслює націленість кожної з ніі\ на майбутнє: за допомогою раионування треба розв'язувати і прогнозні завдання. Теоретично районування може реконструювати минуле, передавати стан регіоналізацї соціальної диференціації на певну дату близького минулого і прогнозувати майбутні тенденції. Всі три постановки правомірні. Однак при соціальному районуванні треба орієнтуватися на останню, третю.Принцип висуває вимоги до показників, параметрів районування. Вони повинні мати часову стійкість, відбивати довгострокові процеси. Визначена мережа районування має зберегти значення у майбутньому.

 

 

Функціональне районування території

функціональне районування- це районування передбачає виділення районів за інтенсивністю господарських зв'язків усередині них. Воно виявляє сфери впливу міст, транспортних вузлів, підприємств. Кожен вузловий район має ядро, де чітко виявляються всі показники і явища. Інтенсивність явища падає від ядра до периферії.

Межі району розташовані там, де показники беруть мінімальні значення. Тому проведення власне кордонів при розмежуванні функціональних районів істотного значення не має: ймовірні помилки не позначаться на характеристиці району. Система районів повинна поширюватися на об'єкти однакової природи, тобто не можна включати в одну схему такі принципово різні об'єкти як наприклад, тварин і річки, суходіл і море, королів і капусту.

Поняття регіональних таксономічних рівнів у туризмі

Особливості регіонального менеджменту у туризмі

Виходячи з методології менеджменту в цілому регіональний менеджмент в туризмі розглядається, як сукупність раціональних методів і організаційних важелів територіального управління туризмом. Регіональний менеджмент в туризмі – це економіко-географічний процес, шляхом якого раціонально використовуються природні ресурси, при цьому робиться акцент на ефективний розвиток туризму.
Таке управління дозволить, з одного боку, усунути протиріччя між територіальною єдністю і спільністю туристичного господарства країни і відомчою розрізненістю його управління, з другого. Переважно територіальне управління туризмом забезпечить більшу його ефективність, ніж галузеве, та вирішить важливі проблеми.
Регіональний менеджмент в туризмі - це процес просторової організації, прогнозування, планування, контролю, які здійснюються з метою управління туризмом в регіоні.

Особливості державного регулювання туристичної сфери

Державне регулювання в галузі туризму пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади на діяльність суб’єктів господарювання та ринкову кон’юнктуру з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму, реалізації державних соціально-економічних пріоритетів, вироблення єдиної концепції розвитку туристичної сфери.

Визначено основні функції державного регулювання в галузі туризму: загальна організація та правова регламентація туристичної діяльності, планування розвитку туризму, контроль і нагляд за туристичною діяльністю, регулювання окремих видів туристичної діяльності, забезпечення охорони навколишнього середовища та історичних пам’яток, кадрове забезпечення туризму, підтримка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, створення сприятливого іміджу країни або регіону.

Запропоновано наступну класифікацію інструментів державного регулювання в галузі туризму за сферами їх застосування: у правовій сфері – вдосконалення нормативно-правової бази, візової стратегії; розвиток методології ліцензування, стандартизації, сертифікації у сфері туризму; в економічній сфері – податкове регулювання; бюджетне фінансування програм розвитку туризму; створення сприятливих умов для залучення інвестицій у туризм; у соціальній сфері – вирішення проблем адресного соціального туризму; сприяння працевлаштуванню сільських жителів у структурах галузі; у науково-освітній сфері – розвиток наукових досліджень туристичної діяльності; створення інформаційно-аналітичної бази туристичної галузі в Україні; забезпечення підготовки професійних кадрів для сфери туризму; у сфері організації туризму – формування позитивного іміджу України на міжнародному туристичному ринку; сприяння в просуванні туристичного продукту на внутрішній і світовий ринки; створення умов для ефективного використання туристичної інфраструктури.