Неповна сім'я: ее віді и структура. Сім'я як фактор деструктивного виховання

Взаємозумовленість та суперечності родинно-суспільного виховання

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродин-них стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини. Метою родинного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве. Всіма батьками використовуються: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов'язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива), покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби). Під суспільним (соціальним) вихованням розуміють виховання, яке спрямоване на забезпечення гармонії суспільних і особистих інтересів, балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистості перед суспільством шляхом безпосередніх людських відносин, а також за допомогою спеціально створених для цієї мети суспільних інститутів (благодійних фондів, організацій, товариств, асоціацій тощо). У розвинутих країнах практична організація суспільного виховання виділилася у професійне заняття і одержала назву "соціальна робота". Як система гуманістичних послуг тим, хто цього потребує, соціальна діяльність виникла ще у біблейські часи (як добродійність, релігійний обов'язок людини), однак як професія, що вимагає спеціальної підготовки, визнана лише в кінці минулого століття.

Неповна сім'я: ее віді и структура. Сім'я як фактор деструктивного виховання.

Неповна сім'я – мала група з частковими, неповними зв'язками, де немає традиційної системи відносин: мати – батько, батько – діти, діти – бабусі та дідусі.

Такі сім'ї називають ще "материнськими", а жінку,яка виховує дітей без батька - "самотня мати".

Сукупність неповних сімей різноманітне й вкрай неоднорідна. Джерелами їх виникненню традиційно вважалися розлучення,овдовіння (смерть котрогось із батьків), позашлюбна народжуваність. Процес виховання в неповній сім'ї зазвичай деформований. Діти з неповних сімей відчувають гостру потребу у певному соціальний статус, хочуть мати обох батьків.

схему аналізу сім'ї запропонував відомий психіатр Є. А. Личко [12, с.13]. Його опис сім'ї включає наступні характеристики та їх варіанти:

1. Структурний склад: повна сім'я (є мати і батько); неповна сім'я (є тільки мати або тільки батько); перекручена або деформована сім'я (наявність вітчима замість батька чи мачухи замість матері);

2. Функціональні особливості: гармонійна сім'я, дисгармонійний сім'я.

Дисгармонійні сім'ї бувають різними. Виділяють такі причини дисгармонії:

- Ні партнерства між батьками (один з них домінує, інший тільки підпорядковується);

- Деструктурированной сім'я (немає взаєморозуміння між членами родини, немає емоційної прихильності і солідарності між членами сім'ї у вирішенні життєвих проблем);

- Розпадається сім'я (домінування одного члена сім'ї з надмірною залежністю інших, жорстка регламентація сімейного життя, відсутність емоційної теплоти; все це веде до автономізації духовного світу членів сім'ї від вторгнення владного лідера).