Педагогіка співробітництва

На подолання недоліків традиційного навчання спрямо­вана педагогіка співробітництва — «напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократи­зація й гуманізація педагогічного процесу».

Педагогіка співробітництва набуває популярності в су­часній європейській освіті, яка своєю головною метою вва­жає надання особистості потужної життєвої мотивації, фор­мування її потенціалу як системи творчих здібностей і пе­редумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання їй автономності як запо­руки її самоактуалізації.

На думку деяких авторів, сутність педагогічного проце­су полягає у співробітництві педагога з дитиною. Для та­ких педагогів характерні доброзичливе ставлення до суб’єктів учіння, прагнення адекватно оцінити їхні можли­вості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і гідність, а також здатність підтри­мувати соціально сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі.

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, яка орієнтується на принци­пи педагогічного досвіду бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу на учнів, який здійснює вчитель, виходячи із моральних принципів і загальнолюдсь­ких цінностей. Педагогіка діалогу виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Основні характеристики педагогіки співробітництва до­бре висвітлюються під час її порівняння з традиційною пе­дагогікою. Аналіз цих двох протилежних дидактичних кон­цепцій навчання наведено у табл. 7.

Традиційне навчання

мета дидактичного заходу — засвоєння знань, ви­роблення навичок та вмінь, ро­зуміння навчального матеріалу

Зміст дидактичних заходів — знання, передбачені навчаль­ними програмами предметної підготовки, і певний навчальний матеріал

Рушійні сили навчання — погро­зи, заборона, накази, адресу­вання, оцінка тощо

Основні методи навчання — пояснення, вправи, зубріння, дії за взірцем

Основна форма роботи — фронтальна

Роль суб'єкта викладання — роль всевладного і всезнаючого начальника над об'єктом навчання

Головний обов'язок суб'єкта викладання — повідомлення знань у такій формі, щоб полег­шити їх засвоєння

Основна функція об'єктів на­вчання — запам'ятати ці знання, відповісти на запитання суб'єк­та й отримати за це оцінку Кінцевий результат учіння — відповідність знань, навичок і вмінь об'єктів навчання запро­грамованим стандартам, яка з'ясовується під час певного контролю

Педагогіка співробітництва

Основна мета дидактичного за­ходу — розвиток інтелектуаль­них, духовних і фізичних здібно­стей, формування інтересів, мотивів, наукового світогляду

Зміст дидактичних заходів — засвоєння способів пізнання, перетворень у навколишньому середовищі та у собі

Рушійні сили навчання — ра­дість творчості, відчуття свого духовного й інтелектуального збагачування, вдосконалення тощо

Методи навчання — спільна діяльність, пошуки, евристична бесіда, різноманітні форми спів­робітництва суб'єктів навчального процесу

Основна форма роботи — спіль­ний пошук, вибір оптимальних варіантів вирішення навчально- пізнавальної проблеми, переваги групових та індивідуальних форм роботи над фронтальною

Основна роль суб'єкта викладан­ня — помічник, старший, більш досвідчений товариш, порадник і соратник учнів у пошуках істини Головний обов'язок суб'єкта ви­кладання — організація і залучен­ня суб'єктів учіння до активного процесу вирішення різноманітних дидактичних завдань

Основна функція суб'єктів учін­ня — активно співробітничати в колективній праці, постійно вдосконалювати себе

Головний результат учіння — здатність суб'єкта учіння само­стійно переносити здобуті знання в нові ситуації, розуміти та вдосконалювати себе, опанову­вати професійну майстерність