Пор’ядок розподілу судових витрат

Цивільне процесуальне законодавство встановлює правила розподілу судових витрат в залежності від того, на користь якої сторони (позивача чи відповідача) прийнято рішення по цивільній справі.
Відповідно до ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У випадку якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК).

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.
Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ст. 89 ЦПК)
Суд наділений правом відстрочки та розстрочки сплати судових витрат. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судових витрат є майновий стан сторони і стосується тільки сплати судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Суд про це постановляє ухвалу, в якій визначає строк, в межах якої слід довнести грошові кошти, але не пізніше як до ухвалення рішення у справі.
Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява залишається без розгляду, або витрати стягуються за рішенням суду у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення рішення.
З цих же підстав суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. На відміну від відстрочки чи розстрочки сплати судових витрат (ч. 1 ст. 82 ЦПК), зменшення належних до сплати витрат поширюється на усі судові витрати.

У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову (ст. 82 ЦПК), це ж правило застосовується у випадку подання позовної заяви у випадку відмови у видачі судового наказу (ст. 99 ЦПК).
Сплачений судовий збір може бути повернутий за ухвалою суду у разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду;
5) закриття провадження у справі (ст. 83 ЦПК).
Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі:
1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства;
5) залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених п.п. 1, 2 і 8 ст. 207 ЦПК.

Варіант 11