Звільнення від сплати та розподіл судових витрат

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача.

Етапи доказуваня.

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. Виділяють такі етапи:
- предмету доказування;- збір та подання доказів; дослідження доказів;- оцінка доказів.

Предмет доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом доказування виступають:- обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);- обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); - інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Не потребують доказування:- загальновідомі факти;- преюдиційні факти;- факти, що презюмуються;- визнані факти.

Збір та подання доказів. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі Збирання доказів здійснюється сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, самостійно, шляхом витребування доказів а також судовим дорученням. Суддя не може збирати докази, а лише вказати на їх відсутність. Подання доказів здійснюється шляхом їх передачі до суду.
сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази, подані з порушенням встановленого законом чи судом строку можуть прийматися тільки, якщо сторона доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття та вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності. Це здійснюється у процесі судового розгляду справи. Значення цього етапу доказування полягає у тому, що рішення суду може ґрунтуватися тільки на тих доказах, які досліджувались судом.

Оцінка доказів – це визначення належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного процесу, які визнаються суб’єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у справі, є рекомендуючою, а оцінка суду – владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях – поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні

Варіант 10

Показання свідків.

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

1. Показання свідка - це один із найважливіших засобів доказування у цивільному процесі. Згідно з коментованою статтею, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. У сенсі ст. 57 цього Кодексу необхідно розрізняти показання свідка як докази, і показання свідка як засоби доказування. Але коментована стаття їх змішує. Показання свідків як докази, - це фактичні дані, відомості про факти, про які свідок повідомляє суд. Але показання свідка як джерело, з якого суд отримує ці фактичні дані - це засіб доказування. Тому у другому реченні коментованої статті мова повинна йти про засіб доказування.2. Як правило, свідки повідомляють суд про обставини, які сприймались ними особисто. Але суд допускає інколи такі повідомлення і тоді, коли свідки знають про обставини справи від інших осіб. В будь-якому разі, як зазначено у коментованій статті, свідок повинен знати і назвати джерело своєї обізнаності. Не матимуть сили засобу доказування показання свідка, якщо він не може назвати джерела своєї обізнаності щодо обставин справи.