Особливості зародження та становлення буддизму. Постать Будди

Будда Гаутама, відомий також як Шак'ямуні, жив 2500 років тому в прикордонній області між Індією і Непалом. Він не був Творцем або Богом. Він був просто людиною, що зуміла зрозуміти життя, що є джерелом усіляких зовнішніх і внутрішніх проблем. Він зміг подолати всі власні проблеми й обмеження і реалізувати всі свої можливості, щоб допомагати іншим найбільш ефективно. Так він став відомий як Будда, тобто той, хто є повністю просвітленим. Він вчив, що кожен може досягти цього, бо кожен володіє здібностями, можливостями або чинниками, що дозволяють відбутися подібної трансформації, тобто кожен володіє "природою будди". Кожен має розумом, а значить здатністю розуміти і знати. Кожен має серцем, а значить здатністю виявляти почуття по відношенню до інших. Кожен має здатність спілкування і певним рівнем енергії - здатністю діяти.
Будда розумів, що неоднакові і володіють різними характерами і схильностями, і тому він ніколи не висував якусь одну догматичну систему, а навчав різних систем і методів в залежності від індивідуальності учня. Він завжди заохочував людей перевіряти їх на власному досвіді і нічого не приймати на віру. Буддизм розвивався в Індії в загальному контексті індійської філософії і релігії, що включала також індуїзм ч. джайнізм. Хоча буддизм має деякі спільні риси з цими релігіями, тим не менше, існують принципові відмінності.
Перш за все в буддизмі на відміну від індуїзму не міститься ідея кастовості, але як було зазначено вище, міститься ідея рівності всіх людей з точки зору володіння ними однаковими можливостями.
Як і індуїзм, буддизм говорить про карму, але сама ідея карми тут абсолютно інша. Це не ідея долі чи року, подібно ісламської ідеї кізмата, або божої волі. Цього немає ні в класичному індуїзмі, ні в буддизмі, хоча ст. сучасному популярному індуїзмі вона іноді набуває таке значення внаслідок впливу ісламу. У класичному індуїзмі ідея карми ближче до ідеї боргу. Люди народжуються у різних життєвих і соціальних умовах внаслідок приналежності до різних каст (до касти воїнів, правителів, слуг) або народжуються жінками. Їх карма, чи борг, - в специфічних життєвих ситуаціях слідувати класичним зразкам поведінки, описаним в "Махабхараті" і "Рамаяні", великих епічних творах індуїстської Індії. Якщо хто-небудь діє, наприклад, як досконала дружина або вчинений слуга, тоді в майбутніх життях його положення, ймовірно, буде краще.
Буддійська ідея карми абсолютно відмінна від індуїстської. В буддизмі карма означає "імпульси", які спонукають нас що-небудь робити або думати. Ці імпульси виникають як результат попередніх звичних дій або поведінкових моделей. Але оскільки немає необхідності слідувати кожному імпульсу, наша поведінка не є строго детермінованим. Така буддійська концепція карми.
І в індуїзмі, і в буддизмі міститься ідея переродження, але розуміється по-різному. В індуїзмі ми говоримо про атмане, або "я", перманентному, незмінному, окремому від тіла і розуму, завжди одному і тому ж і перехідному з життя в життя, і всі ці "я", чи атман, єдині із всесвітом, або Брахмою. Отже, розмаїття, яке ми бачимо навколо нас - ілюзія, бо в реальності всі ми єдині.
Буддизм трактує цю проблему інакше: не існує незмінне "я", чи атман, що переходить з життя в життя: "я" існує, але не як плід фантазії, не як щось безперервне і постійне, що переходить з одного життя в іншу. У буддизмі "я" можна уподібнити зображенню на кінострічці, де існує безперервність кадрів, а не безперервність перехідних з кадру в кадр об'єктів. Тут неприйнятна аналогія "я" зі статуєю, що переміщається, як на конвеєрі, з одного життя в іншу.
Як було сказано, всі істоти рівні в тому сенсі, що всі вони мають однакові можливості стати буддою, однак буддизм не проголошує, що всі тотожні або єдині в Абсолют. Буддизм каже, що кожен індивідуальний. Навіть ставши буддою, він зберігає свою індивідуальність. Буддизм не стверджує, що все є ілюзією: усі подібно ілюзії. Це серйозна відмінність. Предмети подібні ілюзії в тому сенсі, що вони здаються твердими, постійними і конкретними, тоді як насправді вони не такі. Предмети не є ілюзією, оскільки ілюзорна їжа не наповнить наш шлунок, а реальна їжа наповнить.
Інша значна відмінність полягає в тому, що в індуїзмі та буддизмі особливе значення надається різним видам діяльності, що веде до звільнення від проблем і труднощів. В індуїзмі зазвичай підкреслюються зовнішні фізичні аспекти і техніки, наприклад, різні асани в хатха-йоги, в класичному індуїзмі - очищення шляхом обмивання в Гангу, а також режим харчування.
У буддизмі велике значення надається не зовнішнім, а внутрішнім технікам, що впливає на розум і серце. Це видно на прикладі таких виразів, як "розвиток доброго серця", "розвиток мудрості для бачення реальності" і т. д. Це відмінність виявляється також про підхід до виголошення мантр - особливих санскритських складів і фраз. У індуїстському підході акцент робиться на відтворення звуку. З часу Вед вважалося, що звук вічний і має своєї власної величезною силою. На противагу цьому в буддійському підході до медитації, що включає мантри, особлива увага приділяється розвитку здатності до концентрації за допомогою мантр, а не звуку як такого.
Протягом свого життя Будда навчав різних методів, але як і у випадку з навчаннями Ісуса Христа, за життя Будди нічого не було записано. Через кілька місяців після відходу Будди зібралися 500 його учнів (пізніше це зібрання стало відомо як Перший буддійський рада), щоб усно затвердити те, чого вчив Будда. Учні по пам'яті відтворювали різні уривки почутих ними священних текстів. Незважаючи на те, що це зібрання текстів, відоме під назвою "Трипітака", або "Три кошики", було відтворено по пам'яті і офіційно затверджено вже в цей ранній період, записано воно було значно пізніше. Наприклад, палійскій конон був записаний на початку 1 ст. н.е. в Шрі Ланці. Причиною цього було те, що письмова мова використовувалася в той час тільки в комерційних чи адміністративних цілях і ніколи не використовувався для наукових цілей або цілей навчання. Ці тексти зберігалися в пам'яті, причому певні групи людей у ​​монастирях були відповідальні за збереження різних текстів.
Не всі вчення Будди передавалися усно так відкрито. Вважалося, що деякі з них призначені для майбутнього, тому вони усно передавалися з покоління в покоління вчителями та учнями більш таємно. Іноді вчення Будди, оприлюднені в значно більш пізній час, піддаються критиці.
Критика пізніх буддійських навчань як неавтентичний на підставі того аргументу, що тільки ранні буддійські джерела містять справжні слова Будди, представляється неспроможною. Бо якщо "ранні" буддисти заявляють, що пізніші традиції неаутентично, тому що засновані на усній традиції, то цей же аргумент може бути використаний і у відношенні ранніх навчань, тому що вони теж не були записані самим Буддою, а передавалися усною традицією. Той факт, що різні тексти Будди були записані на різних мовах і в різних стилях, також не ставить під сумнів їх достовірність, оскільки сам Будда говорив, що його вчення слід зберігати на тій мові, який прийнятий у даному суспільстві, з урахуванням властивого цьому суспільству стилю. Особливе значення завжди повинно надаватися глузду, а не словами, текст не повинен потребувати додаткового тлумачення.
Ця перша група навчань, яка передавалася усно і відкрито, з часом була записана і утворила основу напряму, відомого як Хінаяна. Різні розколи і менш значні розбіжності у трактуванні основних положень призвели до поділу Хінаяни на 18 шкіл, в яких на різних індійських діалектах передавалися незначно відрізняються один від одного тексти. Школа Тхеравади, наприклад, потрапивши в Шрі-Ланку і в Південно-Східну Азію, зберігала свої навчання на мові пали, а школа сарвастівади, що набула поширення в Центральній Азії, використовувала санскрит.
Хінаяна, загальний термін для назви цих 18 традицій, означає "Скромна колісниця". Зазвичай, Хинаяна перекладається як "Мала колісниця", проте немає потреби надавати цьому слову зневажливий відтінок. Колісниця означає "рух розуму", тобто шлях мислення, почуття, дії і т. д., який веде до певної мети. Вона скромна в тому сенсі, що припускає методи досягнення скромною, а не вищої мети. Вона існує для тих, хто просто працює над подоланням своїх власних проблем, тому що для них було б непосильно працювати з метою подолання загальних проблем. Замість того, щоб прагнути стати буддою, вони прагнуть стати звільненими людьми (на санскриті "архат").

Будда вчив, що в поточну світову епоху з'явиться 1000 будд. У системі Хінаяни стверджується, що для того, щоб стати буддою, необхідно слідувати шляху бодхісатви, тобто повністю присвятити себе надання допомоги іншим до самовдосконалення, щоб робити це найкращим чином, а проте всі 1000 місць вже зайняті. Отже, працювати для того, щоб стати буддою в поточній епосі немає сенсу, тому слід прагнути до того, що є практично досяжним, тобто прагнути стати звільненим людиною.
Далі, Будда вчив, що коли людина досягає нірвани, або звільняється від власних проблем, тоді потік свідомості переривається або гасне подібно свічці. Це допомагає людям, не переслідують вищі цілі, не бути пригніченими страхом, а також дає їм можливість відчути, що дійсно настане кінець їх страждань, і таким чином вступити на шлях Хінаяни.
У записаних пізніше навчаннях Махаяни ("Простора колісниця *) ті 1000 будд, про появу яких говорив Будда, розглядаються як засновники світових буддійських релігій. Крім них з'явиться також безліч інших будд, які не будуть засновниками світових буддійських релігій; стати одним з цих будд можливо. Більш підготовлених учнів Будда вчив, як стати буддою: це означає не тільки подолання власних проблем, а й власних обмежень, а також максимальну реалізацію можливостей з надання допомоги ближнім. Будда вчив, що припинення потоку свідомості після досягнення парінірвани означає припинення існування потоку свідомості в його колишній якості. Таким чином, потік свідомості вічний, як і життя, наповнена допомогою ближнім.
Отже, першою записаної системою навчань була Хинаяна. У ній містяться основні вчення, визнані також і Махаяной, а саме: усі ученія.о карму (причинно-наслідковий зв'язок); всі правила етичної самодисципліни, включаючи правила монастирської дисципліни для ченців і черниць; аналіз діяльності розумової та емоційної сфер; вказівки як розвинути здатності до концентрації, а також як досягти мудрості, щоб подолати помилки і побачити реальність. Навчання Хінаяни включають також способи розвитку почуття любові і співчуття. Любов визначається як бажання щастя іншим людям, а жаль - як побажання іншим людям звільнитися від їхніх проблем. Махаяна розвиває ці положення, додаючи до них прийняття на себе відповідальності за дієву допомогу іншим людям, не обмежуючись тільки побажанням їм добра. Оскільки внаслідок властивих людині обмежень він не в змозі надавати іншим максимальну допомогу, особливу увагу Махаяна приділяє розкриттю серця індивідуума за допомогою бодхічитти. Бодхічітта означає установку стати буддою, іншими словами серце, що прагне до подолання всіх властивих особистості обмежень і до реалізації всіх можливостей з метою надання найбільшою допомоги кожному..