Положення комунікативного підходу у навчанні іноземних мов

На сьогодні, методисти ще не прийшли до єдиної класифікації підходів до навчання, але треба зазначити, що існуючи підходи до навчання є цілком автономними і до певної міри можуть характеризувати роботу вчителя. Підхід до навчання іноземних мов як базисна методична категорія є компонентом системи навчання і своїм змістом визначає загальні положення обраної стратегії навчання як от методів, прийомів викладання іноземних мов, видів і форм роботи з учнями, спрямованості іншомовних вправ.

Так, дискутуючи про підходи до навчання у сучасній методиці навчання іноземних мов традиційно виділяють три підходи з точки зору об’єкта навчання: системно-мовний (мовний), умовно-комунікативний (мовленнєвий), комунікативний (мовленнєво-діяльнісний).

Сутністю комунікативного підхіду до навчання іноземних мов (мовленнєводіяльнісний) є не просто створення умов, в яких пропонується діяти учням, а безпосередньо до діяльності у запропонованих умовах. Засвоєння іноземної мови відбувається безпосередньо у її комунікативній функції, тобто у процесі діяльності з позамовною метою. Учні йдуть шляхом не «запам’ятовуй і дій!», що є характерним для умовно-комунікативного підходу, проте «діючи-запам’ятовуй!». Пріоритетна роль при навчанні іноземних мов згідно комунікативного підходу відводиться формуванню потреби учнів у мовленнєвих діях, оскільки навчання має діяльнісний характер: учні намагаються вирішити реальні та уявні завдання. Діяльнісний характер мають такі завдання:

– Рольові ігри, де іншомовне спілкування серед учасників відбувається згідно розробленого сюжету, розподілу ролей. Рольові ігри часто використовуються на заняттях з іноземних мов у початкових класах.

– Проблемні ситуації, під час вирішення яких комунікантам треба визначити власну позицію відносно заданої ситуації, спростувати або підтвердити припущення тощо.

– Вільне (непідготовлене) спілкування. Особливістю завдань такого характеру, як правило, є непередбачуваність їх змісту, тому для непідготовленого мовлення необхідні уміння учнів мобілізувати свою мисле мовленнєвий досвід і включитись у нову комунікативну ситуацію.

Об’єктом навчання з точки зору комунікативного підходу є мовленнєва діяльність, що реалізується у чотирьох її видах: аудіюванні, говорінні, читанні, письмі, не виключаючи при цьому засвоєння мовного матеріалу і формування відповідних фонетичних, лексичних, граматичних навичок. У центрі навчання знаходиться учень з усією палітрою індивідуальних психологічних, вікових, національних особливостей, які максимально враховані, а також сфери інтересів того, хто навчається.

Таким чином, характерними ознаками уроку іноземної мови згідно комунікативного підходу визначимо такі:

1. Комунікативна поведінка вчителя на уроці та у позаурочній роботі.

2. Використання комунікативних завдань, що передбачають виконання навчальних дій у межах пропонованої ситуації, а також відтворюють реальну життєву ситуацію.

3. Скорочення кількості тренувальних мовних вправ, збільшення вправ мовленнєвої спрямованості, оскільки відбувається паралельне засвоєння форми та функцій мовних явищ (фонетичних, граматичних, лексичних).

4. Урахування індивідуальних особливостей особистості учня, взаємодія партнерства «учитель-учень, учень-учень» на уроках іноземних мов, що передбачає довірливе співробітництво вчителя з учнями на емоційному, змістовому та предметному тлі, а також широке використання колективних, групових форм роботи на уроці.

5. Новизна освітнього процесу на уроках іноземних мов (мається на увазі не лише зміст текстів для опрацювання, а також прийоми роботи, ситуації, предмети обговорення).

6. Вплив на мотивацію учнів до творення іншомовного спілкування, яке зумовлено потребою (я так хочу), а не зовнішнім стимулом (мені треба) через цікавий, новий для учня матеріал, що відповідає віковим та інтелектуальним можливостям, спосіб його подачі тощо.

7. Цілеспрямовність мовленнєвої діяльності (учень має усвідомлювати, з якою метою він промовляє ту чи іншу фразу, читає, пише, слухає.

8. Еврістичність мовленнєвої діяльності (евристика – від грецьк. herisko – знаходжу) (мовлення учня має бути спонтанним, творчим, а не підготовленим заздалегідь).

9. Проблемність мовленнєвих завдань (відбір навчального матеріалу, постановка завдань має відбуватись з урахуванням необхідності сприяти формуванню пізнавальної самостійності учнів, розвитку їх креативно-критичного та логічного мислення.