Добре вбираються, висихають разом з штукатуркою, завдяки чому не обсипаються

і не вицвітають. Рецепти складання фарб трималися у суворому секреті,

передавалися від майстра до учня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки

давньоруські розписи витримали випробування часом. Значною складністю не

тільки у художньому плані, але й технологічному відмічене мистецтво мозаїки.

Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового

скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час

монголо-татарського ярма. Колірна гама смальти нараховувала безліч відтінків

(наприклад, зелена - понад 30, червона і синя - по 20 і т.д.) При виготовленні

золотої смальти тонку металеву пластину вміщували між шарами прозорого скла.

Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури,

живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському

Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному

стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім

вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків. Здатність мозаїк мерехтіти у світлі

сонячних променів і свічок пояснюється тим, що майстри застосовували такий

прийом: мозаїчне кольорове скло вдавлювалося у сиру поверхню штукатурки під

різними кутами. Фігури були чудово видно з будь-якої частини приміщення і

немовби оживали, рухалися, що справляло і справляє велике враження. Головна

мозаїка - велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального

купола. Автор виявив глибоке розуміння особливостей монументального

живопису: зображення виконане широкими лініями, великими колірними

площами. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта -

назва у візантійській традиції сюжету з зображенням Богоматері, яка молиться.

Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому

мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди.

Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий

живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була

справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до

князя Ярослава людей - митрополит Іларіон. Розписи читаються як книга,

складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих -

заступників княжого роду. Вежі, де розташовуються сходи, якими підіймався

князь і його наближені, не є культовим приміщенням, тому їх стіни були

прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми («Скоморохи»,

«Полювання на ведмедя», інші).

На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням

Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім'ї.

У 1651 р. голландський художник Вестерфельд бачив і замалював всю фреску,

однак надалі багато з зображень загинули. До наших днів найкраще зберігся

портрет жінок великокняжої сім'ї. Софійський собор доніс до нас єдині у всій

Європі зразки світського монументального живопису ХI ст.

У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і

розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на

дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому

писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама

зображень на іконах підкорялися суворим правилам - канону. У канонічних

зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри

вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними

індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями. У

"Києво-Печерському патерику" описане житіє знаменитого майстра Алімпія

(Аліпія) Печерського. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються

приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона

«Володимирська Богоматір» послужила основою цілого ряду ікон, які отримали

назву «Замилування».

Поява мистецтва книжкової мініатюри співпадає з появою найдавніших

писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався «лицьовий».

Зображенням трьох євангелістів - Іоанна, Луки і Марка — було прикрашене

Остромирове Євангеліє. Четвертого євангеліста, Матфея, немає, але для малюнка

був залишений чистий аркуш. «Лицьовим» є знаменитий «Ізборник» Святослава.

Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри

Київської Русі ми можемо скласти уявлення по так званому радзивілівському

літопису XV ст., який є списком з рукопису XIII ст. Його 617 мініатюр – своєрідна

художня енциклопедія історії і культури того часу.