Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво 19 страница

кварцит у поєднанні з оранжево-рожевим кольором плінфи та рожевим відтінком

цем'янки надавали фасаду ошатного вигляду. Кладка виконувалася на високому

художньому рівні і була однією з головних прикрас будівлі. Пізніше київську

кладку запозичила і Візантія.

Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став

Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже

перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці

його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.

Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на

митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з

народом.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але

являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду. У своєму

первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з

тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п'ять нефів

на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар.

Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального

купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом

створювало пірамідальну композицію. Вся споруда була розрахована так, щоб при

порівняно невеликому обсягу створити відчуття величі і гармонії.

Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка,

шоломоподібна форма куполів - ось те нове, що давньоруські майстри привнесли

у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський

Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської

лаври. Споруда головного собору - Успенська церква - була важливим етапом у

розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів,

основного типу храму в період феодальної роздробленості. Церква була

зруйнована в 1941 р., а сьогодні вона відновлена. Трохи пізніше в тому ж

монастирі була побудована вражаюча своєю красою і пропорційністю надбрамна

церква.

На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор,

присвячений архангелу Михайлу, який увійшов в історію під назвою

Золотоверхий. Михайлівський собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх

епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. ХХ ст. Незалежна Україна

відновила свою святиню. тогочасна влада причину руйнування Михайлівського

собору сформулювала так: «у зв'язку з реконструкцією міста». Зараз український

уряд здійснює ряд заходів для повернення унікальних мозаїк Михайлівського

собору з Росії, куди вони були раніше вивезені.

Не менш цікаві архітектурні пам'ятники й інших центрів Київської Русі, які

особливо піднялися в ХII-XIII ст., в епоху дроблення Русі на питомі князівства.

Роздробленість об'єктивно сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і

торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою

народною творчістю. Архітектори переходять на місцеві будівельні матеріали: в

Подніпров'ї і на Волині - на цеглу, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі -

на білий камінь. Звідси бере початок значна художня різноманітність в

архітектурі давньоруських земель.

Найкраще архітектура XI-XIII ст. збереглася у «стольному граді» Сіверської

землі - Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному

Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до

західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла

сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє

вираження в однокупольній церкві Параскеви П'ятниці. Існує припущення, що ця

будівля зведена видатним архітектором того часу Петром Милоногом. Він уперше

застосував «сходинкові арки, які набули надалі значного поширення. Петро

Милоног також побудував у Києві складну інженерну споруду - кам'яну підпірну

стіну під горою, яка розмивалася водами Дніпра. Літописець пише, що кияни

дуже любили це місце, де вони «немовби ширяли у повітрі».

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало

тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і

переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова

архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в

плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася.

Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи,

архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє

лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.

14. Образотворче мистецтво. Провідними жанрами образотворчого мистецтва

Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі

візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій

штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від

художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб.

Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Зате фарби