Етапи розвитку компаративістики в Україні

В українському літературознавстві основи порівняльного вивчення літератур заклали Михайло Драгоманов, Микола Дашкевич, Іван Франко, пізніше цю працю продовжили Володимир Перетц, Михайло Возняк, Василь Щурат, Олександр Білецький. За межами Батьківщини працювали Леонід Білецький, Святослав Гординський, Дмитро Чижевський («Історія української літератури», 1956; «Порівняльна історія слов’янських літератур», 1968) та інші вчені.

У радянському літературознавстві 1930-х років компаративізм був офіційно засуджений, його не визнавали науковою дисципліною і вважали «лженаукою». Основна причина полягала в намаганні відгородити українську літературу від світового літературного процесу. І все ж, незважаючи на ідеологізацію, ізоляціонізм і русифікацію, здобутки в цій галузі були і в українському літературознавстві. Вони пов’язані з діяльністю кількох генерацій представників різних методологічних напрямів як у радянській Україні (О.Білецький і численні його учні та послідовники), так і поза її межами – в Галичині, еміграції та діаспорі (Дмитро Чижевський, Євген-Юлій Пеленський, Михайло Рудницький, Остап Тарнавський та Магдалина Ласло-Куцюк та ін.). До видатних українських компаратистів радянської епохи належали Григорій Вервес (1920-2001), відомий дослідженнями в царині славістики, зокрема українсько-польських літературних взаємин.

Жанрова специфіка роману XX століття перебувала в полі зору Дмитра Затонського (народ. 1922), Дмитро Наливайко (народ. 1929) – дослідник широкого діапазону, автор студій з історії європейських літератур («Віктор Гюґо», 1976; «Оноре Бальзак», 1985) і їх взаємин з літературою українською («Спільність і своєрідність», 1988; «Козацька християнська республіка: Запорозька Січ в західноєвропейських літературних пам’ятках», 1992), славісти Ніна Крутікова, Юлія Булаховська, Михайло Наєнко, Елеонора Соловей, Галина Сиваченко, Павло Михед, Олександр Астаф’єв, американісти Тамара Денисова, Наталя Жлуктенко, Наталя Висоцька, Наталя Овчаренко, орієнталісти Юрій Кочубей, Григорій Халимоненко, Олександр Мушкудіані, Степан Наливайко, Людмила Грицик, Тетяна Маленька, перекладознавці та представники інших галузей), Львова (Іван Денисюк, Володимир Моторний, Нонна Копистянська, Роксолана Зорівчак, Ярема Кравець, Євген Нахлік, Наталя Шевчук, Надія Поліщук), Тернополя (Роман Гром’як, Микола Ткачук), Харкова (Зінаїда Голубєва, Юрій Безхутрий, Ігор Михайлин, Олександр Борзенко), Чернівців (Анатолій Волков, Анатолій Нямцу, Ольга Червінська) та інших літературознавчих осередків країни.

П’ятитомною працею «Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті» (1980-1994) вітчизняна компаративістика завершила свій радянський період. Після проголошення державної незалежності в Україні розпочалося помітне пожвавлення компаративістичних студій у різноманітних напрямах. Запровадження у 1993 р. курсу порівняльного літературознавства, а через рік відкриття кафедри компаративістики в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» було стимулом для інших навчальних закладів, де невдовзі порівняльнелітературознавство стало фігурувати в назвах кафедр. Спершу це був Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, а незабаром після нього – інші заклади вищої школи. 2002 р. група науковців при відділі світової літератури в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка створила відділ літературної компаративістики.

1994 р. порівняльне літературознавство внесене до переліку спеціальностей, з яких науковці захищають дисертації. А 2005 р. в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка започатковано щорічник «Літературна компаративістика» – поважну трибуну для зрілих дослідників і школу для плекання наукових кадрів. Отже, є підстави сподіватися, що невдовзі літературна компаративістика стане справді перспективною і продуктивною галуззю вітчизняного літературознавства.