Основні напрямки сучасної економічної думки

Сучасна економічна теорія розвивається за такими ос­новними напрямами:

ü економічний лібералізм, репрезенто­ваний неокласичною теорією, неолібералізмом і сучасним монетаризмом, яким властиві заперечення необхідності масштабного державного втручання в економічне життя і віра у регулюючі можливості об'єктивного ринкового меха­нізму;

ü економічний дирижизм, представлений неокейнсіанством, вченням шведської економічної школи та неоінституціоналізмом.

ü неокласичний синтез – є сьогодні особливою течією економічної думки, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією.

До сучасних напрямів економічної думки відносять:

· неокласицизм — напрям, сформований у 90-х роках XIX ст., що ґрунтувався на ідеях економічного лібералізму і принципах системного аналізу маржинальних (граничних) величин у дослідженнях мікроекономіки; нині до завдань цього напряму входить розв'язання макроекономічних пи­тань і проблем регулювання економіки;

· неокейнсіанство — напрям, що виник у 50—60-ті роки XX ст.; взяв за основу теорію Дж.М. Кейнса, доповнивши її вченням про вплив зростання прибутків на процес відтво­рювання (принципом акселерації);

· неоінституціоналізм — течія, що виникла в 60—70-ті роки XX ст., яка ставила економічні процеси в залежність від технократії (глибокого знання сучасної техніки) і роз'яснюва­ла значення економічних процесів у соціальному житті су­спільства;

· неолібералізм — економічне вчення про державне ре­гулювання господарських процесів за підтримки державою вільної конкуренції підприємців та інших елементів еконо­мічного лібералізму.

Монетаризм (англ. мoney – гроші) – економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. У США. Його лідер – глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен – виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту.

Інституціоналізм (лат. institutum – установа) – один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен.

Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а влади – гуманітарній інтелігенції. Заслуговують на увагу також їхні думки про еколого-економічне виживання людства.

Кейнсианство та його еволюція. Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв’язках.

№ 5 Основні фактори виробництва

Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Воно має в основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу

людини, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці -те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою

яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами

праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства.