Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багатоканальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує переливання грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал (рис. 16.1).
Отже, з функціонального погляду, світовий фінансовий ринок — система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.
Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст. Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренція щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими ринками, їх динамічному розвитку і взаємозалежності, що прогресує. Згодом, з початку 80-х років XX ст., відбувається реструктуризація фінансового ринку під впливом процесів лібералізації, транснаціоналізації й глобалізації, у результаті чого зростає централізація і концентрація капіталу, особливо банківського. З середини 90-х років XX ст. відбувається модифікація світового фінансового ринку під впливом наростаючих процесів фінансової консолідації та розвитку інноваційних фінансових послуг, упровадження інформаційних технологій у банківській і фінансовій сферах, що дало значний поштовх глобалізації фінансових ринків. Таким чином, об'єктивною основою становлення і розвитку світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація
суспільного виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу, консолідація фінансових інституцій та інформаційна революція.
З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок — сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків.
За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.
На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки вирізняються масштабністю операцій (щоденні операції на міжнародних фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі товарами), у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово, їх учасники — переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом, надзвичайно диверсифікована сегментарна структура ринків, інструментів та операцій в умовах революції сфери фінансових послуг, забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій.
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.
Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.
Міжнародний фінансовий ринок становить складну, внутрішньоструктуровану систему. Незважаючи на майже столітню історію становлення і розвитку міжнародного фінансового ринку, донині не склалося єдиної, загальноприйнятої класифікації цієї системи. Це пояснюється тим, що між окремими структурними елементами міжнародного фінансового ринку не можна провести чіткої межі. Наприклад, міжнародний ринок облігацій є складовою міжнародного ринку боргових зобов'язань і водночас за логікою, елементом міжнародного ринку цінних паперів. Не меншу проблему становить і виокремлення такого відносно нового елемента міжнародного фінансового ринку, як міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). З одного боку, для нього характерні ознаки грошового ринку, а з іншого — похідні інструменти мають деякі елементи довгострокових боргових інструментів міжнародного ринку капіталу.
З урахуванням цього найчастіше у спеціалізованій науковій літературі виділяють такі головні елементи міжнародного фінансового ринку:
— міжнародний валютний ринок;
— міжнародний ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);
— міжнародний ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів (міжнародні ринки облігацій));
— міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).
Валютний ринок у широкому розумінні — система економічних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів.
З інституційного погляду, валютний ринок — сукупність установ і організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування ринкових валютних механізмів. Відповідно можна виокремити чотири групи суб'єктів валютного ринку:
— державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки (а також казначейства окремих країн);
— юридичні та фізичні особи, що працюють у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;
— банківські установи (банки-дилери), які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків і, особливо, великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів;
— валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж.
Міжнародні валютні ринки — міжнародна мережа офіційних центрів, де відбувається купівля-продаж іноземних валют. Міжнародні валютні ринки забезпечують своєчасність здійснення міжнародних платежів і розрахунків, страхування валютно-кредитних ризиків, диверсифікацію валютних резервів. Разом з тим значні коливання курсових співвідношень роблять міжнародний валютний ринок важливим місцем проведення спекулятивних операцій. Отже, функціональне призначення міжнародного валютного ринку полягає:
— у здійсненні міжнародних розрахунків;
— регулюванні валютних курсів;
— диверсифікації валютних резервів;
— хеджуванні валютних ризиків;
— отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;
— узгодженні валютної політики в межах світового господарства.
За масштабами операцій валютний ринок багаторазово перевищує інші компоненти міжнародного фінансового ринку (за даними Банку міжнародних розрахунків, який проводить моніторинг діяльності на валютному ринку, обсяг щоденних операцій тут у середньому сягає 1,5 трлн дол. США і щорічно зростає на 10 %). Хоча на валютному ринку відбувається купівля-продаж усіх видів валют, за кількістю провідне місце належить операціям з доларом. Трансакції на валютному ринку можуть здійснюватися як партнерами всередині однієї країни, так і партнерами, що перебувають у різних країнах. Основна частина міжнародних валютних операцій припадає всього на три світові фінансові центри — Лондон, Нью-Йорк, Токіо. Торгівля валютою опосередковується головним чином найбільшими банківськими установами, що працюють у провідних фінансових центрах (окрім Лондона, Нью-Йорка, Токіо, у Франкфурт-на-Майні, Сінгапурі, Гонконгу). У світових фінансових центрах 3/4 обсягу торгівлі валютою проводять 10—11 % банківських інституцій, що діють у різних секторах валютного ринку.
Організаційно валютні ринки є позабіржовими, вони цілодобово функціонують у всіх країнах світу. Фізична дія міжнародного валютного ринку тісно пов'язана з часовими поясами. Міжнародний валютний ринок — глобальна телекомунікаційно-комп'ютерна мережа, що з'єднує банки та брокерські компанії різних країн і через яку здійснюються операції купівлі-продажу іноземних валют та відбувається поступове пересування ділової активності зі Сходу на Захід. З одного боку, це означає неможливість здійснення операцій одночасно в усіх часових поясах, проте, з іншого — не дає змогу припинити функціонування валютних ринків ні на хвилину. З початком доби на Сході свою роботу починає валютний ринок Нової Зеландії. Рухаючись у західному напрямку і минаючи часові зони, до торгів на світовому валютному ринку долучаються ринки Сіднея, Токіо, Гонконгу, Сінгапуру, Пекіна, за ними ринки країн СНД, далі — ринки країн Східної та Західної Європи, і закінчується торговий день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі. Саме на цій основі відбувається швидкісна передача інформації про курси валют, попит та пропозицію, стан банків, новини в економіці та політиці, що забезпечує миттєві трансакції.
Міжнародний ринок боргових зобов'язань — сфера обігу боргових зобов'язань, що гарантують кредиторові право стягувати борг із боржника.
З інституційного погляду, міжнародний ринок кредитних ресурсів — сукупність установ і організацій, за допомогою яких здійснюється рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Кредиторами є приватні банки, фірми, небанківські фінансові інститути. Джерела міжнародного кредиту такі:
— тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу частина капіталу в грошовій формі;
— грошові накопичення держави, мобілізовані банками;
— грошові заощадження населення, мобілізовані банками.
Міжнародний ринок боргових зобов'язань складається з двох головних сегментів: міжнародного ринку банківських кредитів та міжнародного ринку боргових цінних паперів (міжнародного ринку облігацій). Разом з тим важливо зауважити, що впродовж останніх років спостерігається тенденція до сек'юритизації боргових зобов'язань (переважання на міжнародному ринку кредитних ресурсів емісії боргових цінних паперів над звичайними банківськими кредитами — іноземними і синдикованими єврокредитами, оскільки останні менш привабливі для представників промислово розвинених країн).
Міжнародний ринок банківських кредитів — сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позикового капіталу між країнами на умовах повернення та платності, формується попит і пропозиція кредитних ресурсів та позикового капіталу. Рух кредитних ресурсів на міжнародному ринку боргових зобов'язань здійснюється на загальновідомих принципах: обов'язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості.
До основних суб'єктів міжнародного ринку банківських кредитів належать:
— Світовий банк та його організаційні структури;
— держави;
— корпоративні позичальники;
— банки і фінансові інституції;
— фізичні особи.
Місце і роль міжнародного ринку банківських кредитів у світовій економічній системі визначаються, насамперед, функціями міжнародного кредиту, які відображають особливості руху міжнародного позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит виконує такі функції:
— забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;
— активізує процеси концентрації і централізації капіталу, його нагромадження у рамках світового господарства;
— забезпечує економію затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків, прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) і сприяє цим самим зростанню обсягів світової торгівлі;
— сприяє урядам в отриманні іноземної валюти для стабілізації економіки чи рефінансування зовнішньої заборгованості.
Міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст. Його основні сегменти такі:
— ринки традиційних коротко-, середньо- і довгострокових іноземних кредитів;
— ринок середньо- і довгострокових (від 1 до 15 років і більше) єврокредитів (синдикованих кредитів, що застосовуються у міжнародній практиці з 1968 р.).
У міжнародному кредитуванні широко застосовуються синдиковані кредити, які надаються переважно у формі єврокредитів міжнародними консорціумами (синдикатами) банків. Основними причинами, що зумовлюють об'єднання банків у синдикати, є: прагнення збільшити ресурсні фонди, розширити коло учасників за рахунок збільшення кількості банків, що розміщені в різних країнах, а головне — розподілити ризики між учасниками банківського консорціуму. Синдикований ринок єврокредитів характеризується високою активністю і низькою вартістю. Перший синдикований кредит був наданий Австрії наприкінці 1960-х років Банківським трастом (Bankers Trust). З 1980-х років обсяги синдикованих банківських кредитів почали швидко збільшуватися і вже в середині 1990-х років становили 40—-58 % євровалютних позик, випередивши за обсягами традиційні міжнародні банківські кредити.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів — складова міжнародного ринку кредитних ресурсів і, водночас, сегмент міжнародного ринку цінних паперів, де обертаються фінансові інструменти — короткострокові (строк погашення — від 1 дня до 1 року) та довгострокові (строк погапіення — понад 1 рік) боргові зобов'язання, що засвідчують боргові відносини між кредитором та позичальником.
Серед довгострокових боргових зобов'язань виокремлюють такі:
— боргові зобов'язання центральних або місцевих органів влади, що формують державний борг;
— боргові зобов'язання приватних фірм, гарантовані урядом, що формують гарантований державою борг;
— боргові зобов'язання приватних фірм, не гарантовані урядом, що формують приватний, негарантований державою борг.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів є одним із найпотужніших джерел середньо- і довгострокового капіталу в міжнародній сфері. На міжнародному ринку облігацій обертаються два види цінних паперів.
1. Іноземні облігації — цінні папери, емітовані нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Валюта їх емісії є іноземною для емітента. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків. Розміщення іноземних облігацій здійснюється на одному з національних ринків і гарантується банківським синдикатом. На ринках іноземних облігацій інвесторами є переважно страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди, тобто ті, що прагнуть максимального зниження ризикованості вкладень. У сучасних умовах емітентами іноземних облігацій залишилися тільки провідні країни, зокрема США, Японія та Швейцарія.
2. Єврооблігації — боргові цінні папери на пред'явника, що випускаються позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується раз на рік, а погашення відбувається наприкінці строку разовим платежем або упродовж певного строку з фонду погашення. Основні особливості цього фінансового інструменту такі:
— єврооблігації розміщуються, як правило, одночасно на фінансових ринках кількох країн, на відміну від традиційних іноземних облігаційних позик;
— єврооблігації купуються інвесторами різних країн на базі котирування їх національних бірж;
— емісія єврооблігацій меншою мірою, ніж емісія іноземних облігацій, регулюється державою, не підпорядковується національним правилам проведення операцій з цінними паперами тієї країни, валюта якої є валютою позики;
— валюта єврооблігації не обов'язково має бути національною грошовою одиницею ні для емітента, ні для інвестора;
— єврооблігації, як правило, — цінний папір на пред'явника (bearer bonds) з фіксованою відсотковою ставкою;
— гарантійне розміщення єврооблігацій здійснюється емісійним транснаціональним синдикатом;
— випуск та обіг єврооблігацій відбуваються згідно з правилами та стандартами, що встановилися на ринку;
— утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід (withholding tax), що стягується в країні емітента.
Зазначені особливості зумовлюють специфічність функцій ринку єврооблігацій. Ринок єврооблігацій забезпечує відносно більшу міжнародну мобільність капіталу, оскільки сприяє залученню широкого кола позичальників та інвесторів. Прискорюючи диверсифікацію фінансових активів, єврооблігації допомагають інвесторам у швидкому формуванні портфелів з мінімальним ризиком.
Переважна більшість єврооблігацій випускається міжнародними корпораціями (приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик), решта — приблизно однаковими частинами державними органами та міжнародними організаціями. Отже, ринок єврооблігацій — важливе джерело фінансування середньо- і довгострокових інвестицій транснаціональних корпорацій, тоді як держави використовують єврооблігаційні позики для покриття дефіциту держбюджету і рефінансування старих позик.
Облігації міжнародного фінансового ринку можна поділити на три великі категорії:
1) облігації з фіксованою ставкою відсотка (найпоширенішим інструментом цієї категорії є проста облігація — облігація з фіксованою відсотковою ставкою, без права дострокового погашення та конвертації в акції);
2) облігації з плаваючою купонною ставкою (найпоширенішим інструментом цієї категорії є нота з плаваючою ставкою — облігації, купонні платежі, за якими раз на шість місяців встановлюються на рівні найвідомішої та репрезентативної відсоткової ставки грошового ринку (зазвичай ЛІБОР) плюс/мінус певна маржа, що визначається ступенем ризику);
3) облігації, що пов'язані з акціями емітента (поділяються на конвертовані облігації, які за бажанням інвестора можуть бути конвертовані у прості акції того самого емітента; облігації з варантами на акції, що дають право на придбання/купівлю акцій).
Прагнення інвестиційних банків уникнути підвищених ризиків в умовах наростання нестабільності на фінансових ринках і глобальних кризових явищ призвело до виникнення програми випуску євронот, що належать до короткострокових боргових цінних паперів євроринку.
Євроноти — 1—6-місячні векселі або депозитні сертифікати (строком від 1 до 365 днів), що випускаються першокласними позичальниками за межами країни походження валюти в рамках середньострокових кредитних програм з банківською гарантією (підтримкою) розміщення. Вони забезпечують позичальнику більшу ліквідність, більші гарантії надання кредиту, можливість отримання резервних кредитів та більший прибуток.
Однією з важливих умов функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів/боргових зобов'язань є захист від ризиків та визначення рейтингу країн і окремих господарських суб'єктів, що є позичальниками на міжнародному фінансовому ринку. Визначення кредитного рейтингу, що базується на оцінці економічного, політичного і трансфертного ризиків, має велике значення як для кредиторів, так і для позичальників, зокрема для кредиторів — дає змогу генерувати стратегії кредитування, що відповідають рівням ризику країн-позичальників; для країн-позичальників визначення рейтингу відкриває відповідні можливості щодо залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку.
Кредитні рейтинги визначають відомі у світі рейтингові агентства "Moody’s" та "Standart & Роог's".
Міжнародні ринки титулів (або прав) власності — сфера купівлі-продажу цінних паперів, що засвідчують участь інвестора в капіталі підприємств. До таких цінних паперів належать акції та депозитарні розписки.
На сьогодні глобалізація ринку титулів власності ще не досягла рівня, притаманного, наприклад, світовому ринку валют або міжнародному ринку боргових зобов'язань. Більшість акцій, що продаються на національних фондових ринках США та інших промислово розвинутих країн, емітовані місцевими корпораціями. Хоча схильність інвесторів купувати акції національних компаній виявляється ще досить виразно, проте нині почастішали випадки "глобальних" емісій акцій ТНК. Упродовж останніх десятиліть багатонаціональні корпорації активно включилися у процес емітування своїх акцій спеціально з метою їх поширення в інших країнах. Щоб вийти з такими емісіями на міжнародний ринок, вони вносять свої акції в курсові бюлетені на біржах різних країн. Деякі ТНК для емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикати.
Точних даних про обсяг міжнародного ринку титулів власності немає. За приблизними оцінками обсяг міжнародного переміщення капіталу, пов'язаного з купівлею акцій, досяг близько 200 млрд дол. США, з яких більше 60 млрд припадало на фондові ринки, що розвиваються. Процеси приватизації у країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, стимулюють зростання цього важливого сегмента міжнародного фінансового ринку. Водночас мобілізація фінансових ресурсів за допомогою акцій властива компаніям розвинутих країн (наприклад, із 42 404 компаній, що здійснили емісію акцій у 1996 р., частка розвинутих країн становила майже 46 %, тоді як країн, що розвиваються, — близько 21, країн з перехідною економікою — 2,4 %).
До цінних паперів, що обертаються на міжнародних ринках середньо- і довгострокового капіталу, належать євроакції. Євроакції — акції, які емітуються міжнародними кредитно-фінансовими інститутами і розміщуються одночасно на різних ринках. Цей вид цінних паперів з'явився на початку 1980-х років на додаток до облігацій, конвертованих в акції, та іноземних акцій. Іноземні акції, котрі передували появі євроакції, були двох видів: ті, що емітувалися та котирувалися в іноземному фінансовому центрі, й ті, що продавалися в різних країнах, але котирувалися тільки у країні емісії.
Євроакції продаються на євроринках і котируються у будь-якому фінансовому центрі (переважно у Лондоні, а також у Люксембургу та Сінгапурі). Продаж здійснюється міжнародними банківськими синдикатами за євровалюти.
Національні ринки значно впливають на міжнародний ринок цінних паперів; ступінь впливу залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація. Капіталізація ринку — показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компаній визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що перебувають в обігу. Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце займає ринок Японії, а три найбільших ринки світу (США, Японії і Великої Британії) мають спільний показник капіталізації, що становить 77 % світового ринку акцій. Капіталізація ринку США, наприклад, у 10 разів перевищує цей показник ринку Німеччини, а капіталізація ринку Японії більш як у 30 разів більша, ніж ринку Італії. Якщо порівняти показник капіталізації ринку з розміром ВВП, то Японія і Велика Британія мають найвищі показники капіталізації ринку, які сягають понад 100 % від ВВП, тоді як у США цей показник становить 42 % від ВВП і є досить близьким до аналогічних показників Канади, Австралії і Швейцарії. В Італії, Німеччині та Франції показники капіталізації ринків відносно ВВП найнижчі, оскільки тут компанії у процесі мобілізації коштів надають перевагу не випуску акцій, а залученню банківських кредитів.
Рейтингові місця у світовій класифікації розвинутих ринків цінних паперів розташовані у такій послідовності: США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Швейцарія, Італія, Австралія. Щодо ринків, котрі виникають, розвиваються, то найбільш суттєві зміни на міжнародних фондових ринках, які відбуваються протягом останніх десятиліть, зумовлені саме швидким розвитком національних ринків країн Латинської Америки й Азії, окремі з яких досягають якісних і кількісних критеріїв розвинутих фондових ринків.
Майже за 50 років свого існування євроринок створив фінансові інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фінансових ресурсів, а й дають змогу управляти ризиками та здійснювати спекулятивні операції. Йдеться про міжнародні ринки похідних фінансових інструментів.
Міжнародні ринки похідних фінансових інструментів (деривативів) охоплюють обіг групи нових фінансових інструментів, що використовуються для передавання або нейтралізації ризиків.
Фінансові деривативи — інструменти торгівлі фінансовим ризиком, вартість яких прив'язана до ціни інших активів (ціни товарів або акцій, курсу валюти, відсоткової ставки). Розрізняють два механізми обігу фінансових деривативів:
1) торгівля деривативами на біржах;
2) торгівля деривативами поза біржами.
В операціях хеджування, як і в спекулятивних операціях, зазвичай використовуються різні модифікації трьох різновидів строкових угод:
— класичні строкові контракти (форварди та ф'ючерси);
— строкові угоди з правом відмови від їх виконання (опціони);
— строкові контракти, ускладнені зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою (валютні та боргові свопи).
Ф'ючерсний контракт — зобов'язання купити або продати визначену кількість фінансових інструментів або товару за узгодженою сторонами угоди ціною на строковій біржі.
Форвардний контракт — угода купівлі-продажу товару, іноземної валюти або фінансового інструменту з поставкою та розрахунком у майбутньому. Форвардний контракт укладається на гнучких умовах: може бути встановлено будь-які строки та суми операцій і не вимагається внесення гарантованого депозиту.
Опціон — різновид строкової угоди, котра надає його власнику (не зобов'язує, як форвард чи ф'ючерс) право купити (Call Option) або продати (Put Option) товар, валюту чи фінансовий інструмент протягом певного строку за обумовленою ціною в обмін на сплату визначеної суми (маржі, премії). Опціон не є обов'язковим до виконання, використовується для хеджування і спекуляції.
Розрізняють два види багаторівневих строкових угод, ускладнених зустрічними обмінними операціями, пов'язаними з негайною поставкою валюти:
— валютні свопи поєднують різноспрямовані обміни валют із негайною (спот) та терміновою (форвард) поставкою;
— боргові (купонні) свопи забезпечують обмін валюти як основної суми боргу, так і доходів від позики у вигляді відсотків.
Отже, строкові угоди — операції купівлі-продажу валютних та фінансових ресурсів, у рамках яких платіж (поставка визначеної суми у конкретних грошових одиницях) здійснюється в обов'язковому порядку через установлений проміжок часу (зазвичай від одного тижня до півроку).
У середині 90-х років XX ст. загальний річний обсяг контрактів, укладених на торгівлю фінансовими деривативами, досяг 27 трлн дол. США. При цьому щоденний обсяг торгівлі на внутрішніх та міжнародному ринках перевищив 2 трлн дол. США. Нині ринок фінансових деривативів швидкими темпами глобалізується. Більша частина торгівлі цими фінансовими інструментами припадає на міжнародний фінансовий ринок.
