Рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду. 6 страница

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що перебуває в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі розподіл прибутку може здійснюватись через попереднє формування цільових грошових фондів або спрямуванням коштів безпосередньо на фінансування витрат. Згідно з прийнятими в Україні положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше, зокрема фонду нагромадження і фонду споживання.

 

244. Розподіл грошових надходжень суб’єктів господарювання від реалізації продукції, робіт і послуг.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тількивнутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Суб'єкт господарювання самостійно визначає напрямок використання частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті, визначається положенням, яке розроблюють відповідні економічні служби підприємства і затверджує його керівництво.

Згідно із статутом підприємства можуть використовувати прибуток, який залишився в їх розпорядженні, на поповнення статутного капіталу, утворення та поповнення резервного капіталу, а також спрямовувати його на виплату дивідендів та інші цілі. Відрахування на формування фондів підприємство здійснює лише в тому разі, якщо їх створення передбачене установчими документами.

245. Сутність та особливості функціонування корпоративних фінансів.

Вивчаючи корпоративні фінанси, слід виділити вихідну категорію, що розкриває сутність абстрактних фінансових відносин у даній сфері. Такою категорією є акція — фінансова клітинка акціонерного товариства. Акціонерне товариство є формою підприємництва, капітал якого спочатку формується за рахунок продажу акцій. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу. Основною метою корпорації є збільшення ринкової вартості акції в інтересах її власника.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Вихідна категорія – акція

Акціонерний капітал

Позичковий капітал

Функціонуючий капітал корпорації

Інвестиції в активи(реальні, фінансові)

Прибуток

Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

246. Капітал корпорації, його ціна і структура.

На базі акції формується акціонерний капітал корпорацій.

Вартість капіталу — це ціна, яку корпорація має платити за залучення коштів інвесторів і кредиторів як джерел фінансування. Вона визначається процентною ставкою, яку необхідно сплачувати за використання капіталу. З

погляду корпорації це мінімальна ставка доходу, яку мають принести інвестиції, щоб можна було розрахуватися з інвесторами і кредиторами.

Капітал корпорації утворюється з окремих частин: акціонерного капіталу, що складається з оплачених акцій, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу і зобов’язань за випущеними борговими інструментами.

Співвідношення складових капіталу корпорації являє собою його структуру.

Корпорація формує грошові фонди, тобто капітал, що є в її розпорядженні, використовуючи внутрішні резерви та залучаючи зовнішні фінансові ресурси.
Капітал корпорації утворюється з окремих частин: акціонерного капіталу, що складається з оплачених акцій, нерозподіленого прибутку, резервного капіталу і зобов’язань за випущеними борговими інструментами.
У корпораціях обчислюється як сьогоднішня, так і майбутня вартість капіталу. Сьогоднішню вартість відбиває рух грошових потоків у майбутньому і навпаки, визначення майбутньої вартості доходів дає змогу обчислити теперішню вартість фінансових ресурсів. Тобто компаундінг (нарахування складних процентів) може перейти в дисконтування складних процентів і навпаки.
Структуру капіталу корпорації становлять дві частини: сплачений акціонерний капітал та зобов’язання (борги).
Сучасна економічна ринкова система заснована на кредитних відносинах, тобто розвитку функції грошей як засобу платежу. Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розширення загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонування.

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’язання, становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використання капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отримання прибутку. Усі розглянуті категорії взаємозалежні і взаємообумовлені та утворюють синтетичну категорію фінанси корпорації.

 

247. Роль корпорацій на фінансовому ринку.

Корпорації є одним із суб’єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, які вкладають свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи. Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позичкодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються корпорацією, переважає інвестиції. На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник.Корпорація активно діє в усіх сферах і сегментах фінансового ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій. На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування працюючого (оборотного) капіталу. На фондовому ринку вона емітує дов­гострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщення цінних паперів. На вторинному ринку перебувають в обігу раніше випущені цінні папери корпорацій. Безпосередньої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визначення можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що перебувають в обігу. Вторинний ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи.

248. Дивідендна політика корпорації, її види.

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і кор­порацією. Залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики. 1. Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.

2. Політика «100%» дивіденду - її сутність полягає у виділенні 100% нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Виділення 100% чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності.

3. Політика фіксованого дивіденду - полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. 4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами - передбачає на додаток до фіксованої частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. 5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку - сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення спочатку вирішують, яку частку чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями.

6. Прогресивна дивідендна політика - передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. В процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто: встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року; прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року; на основі встановленого темпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію; визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат; визначити, який відсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат; вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.

7. Регресивна дивідендна політика - передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом.

8. Політика негрошових виплат - у цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники (випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій).

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів - у цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

249. Сутність, склад та передумови виникнення міжнародних фінансів.

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено широким розвитком процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжуються глобалізацією економічних зв'язків, широкомасштабним переміщенням капіталів, об'єднанням фінансових ресурсів у світовому масштабі. Функціонуючи в міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні інтереси учасників міжнародних зв'язків, опосередковують міжнародний інтеграційний процес, сприяю­чи його розвитку і поглибленню.

Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

• взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; держави з юридичними і фізичними особами інших країн, держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями; держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціо­нальні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних, фінансів.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначен­ня — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та пе­рерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ри­нку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

250. Необхідність та призначення міжнародних фінансів.

Міжнародні фінанси - це сукупність перерозподільних відносин, що виникають у зв'язку з формуванням і використанням на світовому або міжнародному рівнях фондів фінансових ресурсів. Тобто за допомогою міжнародних фінансів здійснюється міждержавний перерозподіл фінансових ресурсів. Глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам є міжнародний фінансовий ринок.

Міжнародні фінансові відносини являють собою досить складну систему руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямами:

• взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн; держави з юридичними і фізичними особами інших країн, держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями; держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств і громадян, виділяються наднаціо­нальні суб'єкти - міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. Фінанси міжнародних організацій, міжнародних фінансових інституцій та міжнародний фінансовий ринок є складовими міжнародних, фінансів.

Ще одним важливим аспектом економічної категорії міжнародних фі­нансів є їхня суспільно-економічна роль, або функції, які вони виконують при здійсненні міжнародної фінансової політики. До функцій міжнародних фінансів належать розподільча та контрольна.

Розподільча функція, її суть полягає у грошовому розподілі й пере­розподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів. Меха­нізм розподілу й перерозподілу має певні об'єктивні та суб'єктивні зако­номірності.

До об'єктивних закономірностей належать такі:

- капітал обертається відповідно до закону пропорційного розвитку;

- потоки грошових коштів перебувають у русі в пошуку найвищої норми прибутку;

— отримання прибутку завжди пов'язано з ризиком.

Суб'єктивними чинниками, що впливають на механізм розподілу, є політичні й особисті інтереси суб'єктів міжнародних фінансів. Об'єктивні та суб'єктивні закономірності можуть збігатися або бути різноспрямова-ними.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінан­сів: обмін і перерозподіл вартості між державами. Перша роль викону­ється, коли на противагу грошовим потокам рухається товар. Друга — ко­ли акумулюються і трансформуються грошові фонди між державами. У поєднанні цих двох ролей і виявляється розподільча функція.

Контрольна функція. Суть її полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій (універсальній, зіставній) формі, оскіль­ки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів, а також для опрацювання суб'єктами міжнародних фінансових відносин поточної та стратегічної по­літики своєї діяльності. На ефективну реалізацію цієї функції впливає як політика держави, характер і рівень її економічного розвитку, технічне оснащення процесу збирання й обробки інформації, так і міра розуміння можливості практичної реалізації контрольної функції.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначен­ня — ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та пе­рерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ри­нку, а також, своєю чергою, вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.

 

251. Охарактеризуйте сутність і особливості руху світових фінансових потоків.

Міжнародні фінансові відносини виникають у зв’язку з рухом грошових потоків між національними суб’єктами різних країн:

- між підприємствами;

- між урядами країн;

- між підприємствами й урядами;

- між громадянами й урядами.

Взаємовідносини між підприємствами складаються в процесі купівлі-продажу товарів. Ці взаємовідносини насамперед відображають фінанси суб’єктів господарювання. Однак, оскільки ці суб’єкти належать до різних країн, то дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами. Забезпечення еквівалентності обміну досягається через установлення реального курсу валют. Відхилення курсу валют від реального співвідношення між валютами веде до міжнародного перерозподілу доходів і фінансових ресурсів.

Взаємовідносини між урядами різних країн виникають у сфері державного кредиту, коли одна країна є позичальником, інша — кредитором. Аналогічний характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за напрямом руху коштів — до міжнародних фінансових відносин.

Торговельні взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн охоплюють два грошові потоки: надходження підприємству валютних доходів від експорту товарів і послуг; оплата підприємством товарів та послуг, що імпортуються. Кредитні взаємовідносини є двосторонніми: з одного боку — надання позики позичальником кредитору, з іншого — погашення позики і сплата процентів.

 

252. Назвіть і охарактеризуйте міжнародні фінансові потоки. Визначте суб’єкти міжнародних фінансів.

Міжнародні фінансові потоки — це потоки іноземних валют чи будь-яких інших фінансових активів, зумовлені економічною діяльністю суб’єктів світового господарства.

Міжнародні фінансові потоки обслуговують рух товарів, послуг і міжкраїновий перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими суб’єктами світового ринку. Вони дають уявлення про стан кон’юнктури, яка служить орієнтиром для прийняття рішення менеджерами.

Серед факторів, що впливають на рух міжнародних фінансових потоків слід назвати: стан економіки; структурна перебудова економіки; масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв; взаємна лібералізація торгівлі країн — учасниць ВТО/ГАТТ; розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок між державами; збільшення масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків; переважання вивезення капіталу над торгівлею товарами та послугами.

Грошові потоки в міжнародних фінансах рухаються між окремими міжнародними організаціями та урядами і між окремими підприємствами та міжнародними інститутами — МВФ, МБРР та ін.

Рух міжнародних фінансових потоків відбувається за сферами міжнародних розрахунків — каналами міжнародних розрахунків, до яких належать:

• валютно-кредитне і розрахункове обслуговування торгівлі, включаючи торгівлю золотом;

• зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал підприємств;

• операції з цінними паперами на світовому фондовому ринку;

• валютні операції на світовому валютному ринку;

• перерозподіл частини національного доходу окремих країн у вигляді членських внесків у капітал міжнародних фінансових організацій;

• надання фінансової допомоги окремим країнам, що передбачено державним бюджетом країни-донора та ін.

Існує класифікація міжнародних фінансових потоків, за такими ознаками:

за типом економічної взаємодії:

зовнішньоторговельні (опосередковують торгівлю товарами та послугами, поточні операції);

капітальні (кредитно-інвестиційну діяльність);

спекулятивні (не мають зв’язку з виробничою діяльністю);

балансуючі (урівноваження зовнішніх платежів і розрахунків країн);

за видами економічної діяльності:

розрахунки за товари;

розрахунки за послуги;

поточні та капітальні трансферти у грошовій формі;

коротко-, середньо- та довгострокові кредити;

прямі та портфельні інвестиції;

потоки резервних активів;

за ознакою часу:

потоки короткострокового капіталу;

потоки середньо- та довгострокового капіталу.

за характером власності їхніх джерел:

приватні джерела потоків — це ресурси міжнародних банків, багатонаціональних корпорацій, фізичних осіб тощо

офіційні джерела потоків — це ресурси урядів країн та міжнародних і офіційних організацій.

Розподіл фінансових потоків залежно від джерел на приватні та офіційні впливає на формування валютно-фінансових потоків таких основних типів:

валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел у приватну власність;

валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел у приватну власність;

валютно-фінансові потоки, спрямовані з приватних джерел в офіційну власність;

валютно-фінансові потоки, спрямовані з офіційних джерел в офіційну власність.

Міжнародні фінансові потоки функціонують на світових ринках — територіальних утвореннях, де здійснюються міжнародні фінансові операції.

253. Призначення та складові міжнародного фінансового ринку. Його роль у розвитку світової економіки.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнародний ринок грошей (валютний ринок); міжнародний ринок кредитних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів.

Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій літературі часто називають ринком капіталів.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Міжнародні валютні ринки — це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Учасниками є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази

Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи зокрема.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнародному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме принципах обов’язкового повернення коштів, терміновості, платності і забезпеченості. На міжнародний кредит впливають такі фактори, як платіжний баланс, розмір процентної ставки, вид валюти, курс валюти, рівень рентабельності кредитних операцій та ін.

Функції: забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів; посилює процес нагромадження в рамках світового господарства; прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у всесвітньому масштабі.

У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми, страхові компанії.

Залежно від суб’єкта кредитування кредити поділяються на приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організацій. Кредити надаються коротко-, середньо- і довготермінові. Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені й банківськіУ міжнародній банківській діяльності з метою страхування поширена практика надання синдиційованих кредитів — це кредити, що надаються двома або більше кредиторами, тобто банківськими синдикатами, одному позичальнику.

Міжнародний ринок цінних паперів — це теж форма мобілізації капіталів з метою задоволення виробничих потреб. Спеціалізується переважно на емісії цінних паперів (первинний ринок) і їх купівлі-продажу (вторинний ринок). Поряд з ринком іноземних облігацій у 70-х роках ХХ ст. виник ринок єврооблігацій — облігацій у євровалютах. Найбільше їх випускається у доларах США.

 

254. Розкрийте сутність кожного сегмента міжнародного фінансового ринку.

Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних, кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів. Водночас кре­дити та інвестиції поділяють за терміном реалізації майнових прав на ко­роткі (до одного року) і тривалі, тобто виникають сегменти: ринки гро­шей та капіталів.

Валютний ринок — найбільший за розміром сегмент світового фінан­сового ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу є валюта, термін реалі­зації майнових прав на яку не перевищує року. Кредитний ринок — ринок індивідуалізованих боргових зобов'язань. Ринок цінних паперів — це суку­пність суспільних відносин із приводу емісії й обертання цінних паперів, які мають похідні інструменти. На світовому ринку значну роль у забезпе­ченні міжнародної ліквідності відіграє також золото як валютний і сиро­винний метал, операції з купівлі-продажу якого формують ринок золота.

Грошовий ринок поєднує валютний ринок і короткострокові боргові зо­бов'язання. Ринок капіталів — це ринок зобов'язань з терміном понад один рік і довгострокових цінних паперів.

Кожен із сегментів має справу з певним типом фінансових активів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централі­зований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений валютними біржами. Його також називають біржо­вим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку то­ргівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінго-ві системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном. На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фі­нансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та фра­нкфуртської фондових бірж. До цієї угоди приєднується також американ­ська, яка у Європі представлена через електронну біржу у Брюсселі.

 

255. Які причини та наслідки глобалізації світового фінансового середовища?

Фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу. Чинники формування глобального фінансового середовища:1) інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало:1)якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах;2)переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів;3)інтеграцію та глобалізацію фондових ринків;4)величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків; 2) активне поширення науково-технічних досягнень. Комп'ютеризація фінансової сфери привела до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню "банківську революцію". Інформаційна революція на базі мікроелектроніки викликала перетворення широкого спектра банківських послуг, дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер банківської діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, пришвидшило транскордонні потоки капіталу; 3) лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світо-господарських зв'язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин. Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі; 4) зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу,виникла глобальна фінансова архітектура. Вигоди фінансової глобалізації розподіляються між окремими країнами не нарівно. Наслідки:1) Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. 2)Для сучасного світового фінансового ринку характерне вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. 3)В міжнародному обігу з'являються нові фінансові інструменти, які розробляються транснаціональними банками. 4)Глобалізація значно інтенсифікувала потоки прямих іноземних інвестицій. 5)Розширення світової мережі транснаціональних корпорацій на основі нових прямих іноземних інвестицій викликало значні міжнародні фінансові потоки дивідендів, "роялті", внутрішньо корпораційних кредитів та міграцію тимчасово вільних фінансових активів у податкові "оазиси" та офшорні центри транснаціонального бізнесу.6)Ще одним наслідком глобалізації стало те, що за останні 30 років виникла справді світова мережа фінансових центрів. Вона об'єднує провідні фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, а також інші фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг). Дещо змінилися умови формування таких центрів. Якщо раніше необхідними їхніми атрибутами вважалися високорозвинуга банківська система, велика фондова біржа, то останнім часом для виникнення деяких нових фінансових центрів (Сінгапур, Бахрейн, Кіпр, Панама, Багамські Острови і т.д.) виявилося достатньо таких умов, як ліберальне фінансове законодавство, відсутність податків на доходи, спрощена процедура реєстрації представництв та філій іноземних банків і проведення біржових операцій тощо. Якісно новою рисою цієї мережі стали взаємозалежність, взаємодоповнюваність і зростаюча інтеграція в єдину систему.7) дедалі вагомішими суб'єктами глобального фінансового середовища стають великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди). 8)Глобалізація фінансів породжує багато складних проблем і суперечностей(світові фінансові кризи).