Фінансові ресурси суб’єктів господарювання 3 страница

42. Обґрунтуйте, яким чином через фінанси держава може впливати на внутрішню структуру ціни продажу товарів (робіт, послуг).

Державний контроль за цінами мас велике значення. Це зумовлено такими причинами: у монопольних галузях господарства через відсутність конкуренції немає вільного ціноутворення. Держава регулює ціни на їхні послуги в інтересах споживачів; у деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит. Існує ще державна підтримка цін в аграрному секторі. Основна мета державного втручання у ціни на сільськогосподарську продукцію полягає в збереженні паритету цін. Державна політика ціноутворення здійснюється також у зовнішній торгівлі, зокрема держава впливає на рівень цін, які пов'язані з митами, тобто акцизним податком на імпортні товари. Вони впроваджуються з метою одержання доходів до державного бюджету або для захисту національної економіки. Фіскальні мита, як правило, застосовуються до товарів, які не виробляються всередині країни (наприклад, в Україні це кава, банани). Протекційні мита встановлюються для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції.

Фінанси, як ніяка інша економічна категорія дає змогу регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати чи стримувати економіку, задовольняти потреби держави та суспільства. Разом з цим фінанси є гнучким інструментом регулювання внутрішніх цін на товари та послуги. Це регулювання здійснюється за допомогою фінансових важелів, які застосовуються державними органами. Держава може стримувати розвиток певних галузей через понаднормове податкове навантаження, або накладати штрафи, пені за перевищення певних норм. У той самий час інші галузі можуть дотуватися або субсидуватися, держава може інвестувати кошти у пріорітетні напрямки виробництва. Що торкаєтся фінансової сфери, то держава регулює вартість грошей через грошову масу та норму процента, що непрямо впливає на рівень цін в країні.

43. Доходи і видатки рабовласницьких держав.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

Економічну основу могутності патриціанських родів становили громадські землі, які збільшувались в результаті воєн, захоплених або приєднаних територій сусідніх племен. Третина завойованих земель оголошувалась суспільним фондом. З неї утворювались великі помістя патриціїв. Плебеї цих земель не одержували.

Основою фінансової системи Риму була експлуатація колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали в кілька разів більше норми.

44. Доходи і видатки Стародавнього Риму

У Стародавньому Римі функціонування держави було пов'язано переважно із завнішніми функціями. Основним надходженням були військова здобич та данина, що встановлявалась для підкорених народів (переважно було у натур формі).

Характерною особливістю формування доходів було те, що в умовах натурального господарства основу доходів держави складали натуральні надходження, а саме: натуральні повинності, надходження від держмайна, натуральні податки. Поряд з натуральними надходженнями почали зароджуватись грошове господарство, грошові відносини і податки. У зв’язку з тим, що почали зароджуватися грошові відносини, частина натуральних надходжень доповнювались грошовими.

Першим грошовим податком був податок на купівлю і продаж рабів. Державні доходи і видатки визначались специфікою форми влади. Власником землі, лісів, водоймів, копалин була держава. У Стародавньому Римі вперше були введені примусові платежі на користь держави у формі поземельного та подушного податку. Для визначення обсягів поземельного податку верховним власником (державою) присвоювалась рента і проводився перепис земельних ділянок. В той час з’явився земельний кадастр (документ з описом земельної ділянки).

Крім поземельного і подушного податку справлялись і інші прямі податки: промисловий, податок зі спадщини, тощо.

У з’язку з розвиткомком товарного господарства і появою грошей були створені економічні передумови для введення непрямих податків: універсальний акциз, специфічні акцизи на окремі види товарів.

В Античних полісах існували певні особливості у формуванні доходів і витрат, що визначалися особливостями античної власності. Саме в а.п. існувала общинна власність і приватна власність. Член общини як вільний громадянин являвся власником земельної ділянки. Вільні громадяни – члени общини – підтримували державу. Виконуючи військову повинність, яка була для них почесним обов’язком. Прямі податки з вільних громадян в а.п. не справлялись. Відповідно до норм римського права кожний вільний громадянин повинен був приходити на допомогу державі всім своїм майном при настанні надзвичайних обставин. При таких обставинах, податки, які носили поворотній характер, являлись примусовими позиками

В Римській імперії також використовувалась позикова форма формування доходів держави у вигляді примусових позик (трибут), як правило, ці позики поверталися.

Держ видатки у Стародавньому світі визначались функціями держави. Значна частина видатків – військові видатки, крім того були видатки на будування доріг, будівництво фортець, оборонних споруд, іригаційних с-м(забезпечення землеробства). Велось будівництво портів, гаваней, маяків, храмів, театрів, стадіонів, цирків.

45. Фінанси феодальних міст та їх вплив на розвиток державних фінансів.

Типовим явищем щодо феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсемісно. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У звязку з постійними війнами зростали й державні грошові видатки. Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Все більш широкого розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у звязку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, розвитком (незначним) практики державного субсидіювання промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. Однак в епоху феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілісною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у звязку з формуванням та використанням загальнодержавного грошового фонду. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи з покладання обов’язків збирачів рент на самих селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчувався наданням відкупів окремим містам. Звідси стає зрозумілим потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову систему, при якої платник залежав би не від збирача податків, а від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвивалися стрімко, підвищувалася роль загальнодержавних і місцевих податків. Формування феодальних монархій у ХV ст. створило необхідні передумови для уніфікації грошових систем в рамках окремих держав, що сприятливо вплинуло на розвиток грошово-кредитних відносин у Західній Європі..

46. Доходи і видатки феодальної держави.

Класичні феодальні відносини сформувались в державах Західної Європи. Сутність феодальних відносин полягала в тому, що старший власник землі – сеньйор – наділяв свого васала майном на умовах несення ним військової служби, виконання грошових повинностей, участі в суді. У феодальних державах існувала досить жорстка система оподаткування. Державні доходи феод держав в період ранньофеодальних монархій складалися з натуральних повинностей, з доменів і регалій, з податків у грошових формі, а також із судового мита. Основою державних доходів у період феодалізму були домени – майно (земля, ліси, водойми та інше майно, яке одноосібно належало королю).

Домени – були основою економічної і політичної могутності короля. Регалії – як форма державних доходів, це виключне право короля в якій-небудь галузі господарства.

Доходи феод держав: полюдний податок, поземельний податок, фіскальна монополія, мито. Всі фінансові нововведення йшли від Англії.
1215р.-велика Хартія Вольностей(Жодного податку без походження з парламенту) основа доходів феод держав – земля. Великою Хартією надавалося право утримувати гільдії, які сплачували податки на доходи.

Феодальна держава стягувала як непрямі податки, так і прямі. Переважало пряме оподаткування – подушний і поземельний податок. Характерним видом доходів феод держави було внутрішнє мито, яке справлялось за провезення товару через заставу по дорогах, річках.В 17-18 ст. внутрішнє мито у більшості країн Західної Європи і на Русі було скасоване. У феодальних державах важливим доповненням до податків був державний кредит. З часом доходи і видатки глави держави були відділені від дежавних доходів і видатків. Значну частину доходів феодальних держав складали судові штрафи.

Видатки феод держав базувались на привато-правовому принципі. Основними видатками були: -військові (їх питома вага значно зросла, була вогнепальна зброя, військове озброєння); - видатки на утримання королівського двору; - податки на підкуп сусідніх васалів. Серед видатків були ті, що пов’язані з викупом короля з полону. Зароджується новий напрям видатків пов’язаний з економічною дільністю. Держава надавала всіляку підтримку, встановлювала державні субсидії та привілеї мануфактурам. Промислові підприємства отримували також грошову допомогу та експортні премії

47. Поясніть відмінності у формуванні доходів східних рабовласницьких держав і Стародавньої Греції та Римської імперії.

Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори та повинності, мита, позики.

На ранньому етапі існування держави її доходи носили натуральний характер. Так, ресурси державної скарбниці у країнах Стародавнього Сходу, Римської імперії і Візантії поповнювалися за рахунок експлуатації рабів на державних підприємствах (рудниках, каменоломнях, соляних розробках тощо), воєнних пограбувань, данини з переможених народів, натуральних зборів і повинностей. Витрати рабовласницьких держав спрямовувалися на придбання розкошів царського двору, на утримання армії, флоту і на їх спорядження, на спорудження суспільних будівель, викуп полонених та на інші

потреби. Розмежування між ресурсами держави і власними ресурсами її глави в цей час не було. Монарх розпоряджався ресурсами держави як своєю власністю.

З розвитком товарного виробництва і обміну, розширенням і вдосконаленням функцій держави, її доходи і витрати поступово набували грошового характеру. Грошова форма вартості давала можливість

встановлювати частки сплати доходів окремих господарств (осіб) на користь держави. Держава законодавчо визначає форми мобілізації своїх доходів і напрямки їх використання.

Виникнення фінансових відносин належить до періоду форму вання перших державних утворень міст-держав. Найвідомішим містом-державою Стародавньої Греції стали Афіни. Як еквівалент вартості товару в той час використовувалися найрізноманітніші предмети - шкури тварин або й самі тварини, метал у формі зливків, дроту чи брусків, сіль, перець тощо. Для обчислень на лічильній дошці використовували камінці, які з розвитком товарного обміну набули значення грошових одиниць. Перші гроші найдавнішої грецької культури епохибронзи знайдені археологами у формі зливків різної ваги (29-37 кг.) із клеймом, що імітували волові шкури належать до XVІІІ-XV ст. до н. е.

Найбільш поширеними в обігу древньоукраїнських земель Північного Причорномор'я у VI - IVст. до н.е. були кізикіни - електрові монети.

Саме поява такої форми фінансів, як податки, пов'язане з виникненням держави і необхідністю розподілу суспільного продукту таким чином, щоб певна його частина надходила на утримання держави

для виконання нею своїх функцій. З подальшим розвитком товарного виробництва і товарно-грошових відносин, з ускладненням суспільних відносин виникають нові фінансові форми - кредити, страхування,

бюджетний дефіцит, державний кредит тощо.

48. Доходи та видатки феодальних міст.

Феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави. На цій стадії розвитку суспільства основними витратами були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, дань з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

Найбільш розвинуті форми фінансових відносин при феодалізмі існували в містах центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судібни збори тощо). Все більш широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв’язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського двору, заміною феодального ополчення наймитницькою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами армії та двору. З розпадом феодалізму і поступовим розвитком в його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а доля натуральних зборів скорочувалась. Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно – в епоху капіталізму.

49. Які зміни у сфері податків та державних видатків відбулися на етапі індустріального розвитку економіки?

Індустріальна ЕК-ка починається з 18 до сер 20 ст. У цей період відбулися буржуазні революції, в результаті яких буржуазія добивається права на створення умов для роз-ку ринкових відносин, для невтручання держави в ЕК-ку, добивається права пром-вої і торгівельної експансії.

У с-мі держ видатків відбуваються постійні зміни:

1. політика невтручання держави в ЕК процеси змінюється активним зростанням держ видатків по фін-нню окремих галузей ек-ки, с/г, по фінансуванню програм цільового роз-ку, по фін-нню наукодово-дослідних розробок, тобто поступово держава перетворюється в найбільшого банкіра, споживача, підприємця, позичальника і експортера.

2. під впливом загострення соц і демографічних проблем вводиться с-ма соц витрат.

3. у зв’язку з тим, що була введена держ початкова і середня освіта (була потреба у кваліфікованій робочій силі) вводиться держ фінансування обов’язкового навчання в середніх загальноосвітніх школах.

4. у с-мі держ видатків все більшу роль починають відігравати видатки держ бюджету, що в багатьох країнах призводить до появи бюджетного дефіциту і держ боргу. З’являється нова стаття в держ видатках – погашеня державного боргу.

5. в індустріальний період розвивається і розширюється сфера фін с-ми, окрім держ (бюджетних) доходів і витрат, до фін відносини стали включати такі нові сфери як фінанси приватних підприємств, фін ринок, страхування і фінанси домогосподарств.

 

50. Визначте проблеми щодо фінансового забезпечення соціальних потреб держави в постіндустріальній економіці.

Найважливішим елементом базису постіндустріальної формації стає наука, університети, частково загальноосвітня школа. Вони переходять з надбудови індустріального суспільства в базис постіндустріального, утворюючи з інформаційно-складеною частиною базису нерозривну єдність. Відбувається остаточне перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства, почате в період індустріалізму.
Формаційна спільність інформаційно-економічної формації включає: 1) фінансову і технократичну еліту, 2) інформаційно-технічну інтелігенцію, 3) інженерно-технічну інтелігенцію, 4) користувачі Інтернету і персональних комп'ютерів. Потреба в самоствердженні стає ведучою серед мотивів. Мотивами "інформаційно-фінансової інтелігенції" стають також проблеми багатства, виживання людства в умовах екологічної катастрофи і глобалізації.
Прибічники постіндустріальної інформаційно-економічної цивілізації виявляють безліч серйозних проблем, які обтяжують постіндустріальні суспільства. Передусім, це проблема взаємин "золотого мільярда" і іншої частини людства, тобто проблема конфлікту між багатими і бідними. Інформаційна революція розділяє усе населення на два інформаційні класи - власників засобів інформації і не власників. Виникає нова соціально-інформаційна і соціально-економічна нерівність. І нарешті, маси людей, що не опанували засоби інформації і одночасно витиснені з сфери матеріального (сільського і промислового) виробництва, опускаються на соціальне дно. Неробство цього населення стає причиною асоціальної активності, прикладом якої може служити агресивність уболівальників різних країн. Таким чином, постіндустріальна формація, вирішуючи одні проблеми індустріальних формацій, породжує інші відповідно до законів діалектики.
Постіндустріальна епоха, що настає є постекономічною, тому що в ній - виробництво матеріальних благ, матеріальні інтереси, приватна власність, індивідуальний товарний обмін, експлуатація вже не є такими, що переважають. Переважають стають виробництво інформації, творчі інтереси, колективна власність, нетоварний обмін інформацією, зникнення експлуатації як факту. У постіндустріальній інформаційно-економічній формації зберігаються і змішана власність на інформацію, і інформаційні мережі, і інформаційно-товарний обмін, і експлуатація творчої праці, і багаті і бідні, і колишні мотиви (багатство, незалежність, влада, творчість), тільки їх роль в мотиваційній структурі міняється.
Не дивлячись на те, що в постекономічних і постполітичних суспільствах суб'єктом розвитку стає творча інтелігенція, інформаційно-політична і інформаційно-економічна (особливо фінансова) еліти і відповідні їм організаційні структури зберігають свій вирішальний вплив.
Верхівка суспільства, орієнтована не на отримання незчисленних матеріальних благ, а на отримання нового знання, що прагне до досягнення внутрішньої задоволеності своєю діяльністю, проте розпоряджатиметься основною частиною громадського багатства; в той же час представники нижчих класів, що прагнуть до забезпечення гідної якості життя через привласнення матеріальних благ, будуть позбавлені можливості досягнення рівня добробуту, до якого вони прагнуть.

 

51. Об’єктивна необхідність створення правового поля для функціонування фінансових відносин. Сутність фінансового права.

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподільних відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійснюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фінансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких виділяються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламентують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінансів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінансами та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову біржу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб’єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяльність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

52. Поняття фінансового права, його джерела.

Фінансове право-це самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право-сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини з приводу формування, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення реалізації завдань та цілей держави. Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Воно тісно пов’язане з іншими галузями права:конституційне, цивільне, адміністративне. Фінансове законодавство- це системи упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відносини. Фінансове законодавство є зовнішньою формою фінансового права. Джерела фінансового права в Україні: 1)Конституція України – головне джерело (ст.67,85,92, 98-100, 118,119,116,141-143);2) правові акти органів законодавчої та виконавчої влади й місцевого самоврядування, в яких містяться норми фінансового права;3)Податковий Кодекс України, вiд 02.12.2010р, набрання чинності 1.01.2011.4) Бюжетний кодекс України від 08.07.2010,набрання чинності 1.01.2011. 5) ЗУ «Про місцеве самоврядування» вiд 21.05.1997. 6) ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994, втратить чинність 01.01.2013р.7) ЗУ«Про Державний бюджет України» на відповідний рік; 8) ЗУ «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» вiд 10.12.1997; 9) ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 та інші. Більшість законів, які містять норми фінансового права мають комплексний характер.

53. Поняття бюджетного та податкового права, їх джерела.

Бюджетне право України являє собою сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються в процесі формування і виконання державного бюджету.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням бюджетів. Джерелом бюджетного права є також щорічний Закон України "Про державний бюджет України", яким визначається загальний обсяг бюджету на рік, розміри асигнувань за напрямками діяльності держави, розміри відрахувань у місцеві бюджети від загальнодержавних доходів і податків.
Джерелами бюджетного права є й інші нормативні акти, які регулюють відносини в сфері накопичення і витрачання бюджетних коштів.

Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.

Інститут податкового права є відокремленим комплексом юридичних норм, що забезпечують цільове регулювання відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків та зборів. Податкове право —- відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне становище щодо інших інститутів цієї галузі.

Джерелами податкового права України є Конституція України, Податковий кодекс України, закони України та підзаконні акти що стосуються оподаткування, а також міжнародні договори України (наприклад, договори про уникнення подвійного оподаткування.)

54. Назвіть основне джерело бюджетного права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Бюджетне право - центральна частина фінансового права, оскільки сфера державних фінансів, які є предметом дослідження останнього, нерозривно пов'язана з відносинами у сфері утворення, розподілу й витрачання бюджетної системи.
Одна із специфічних рис бюджетного права полягає в тому, що воно регулює відносини тільки між державними органами, підприємствами, установами і організаціями. Бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з формуванням, розподілом та витрачанням ресурсів бюджетної системи країни.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. Бюджетний кодекс України є основним джерелом бюджетного права України, яким регулюються відносини, що виникають у процесі складання бюджетів, розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Цим Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

55. Назвіть основне джерело податкового права та вкажіть що конкретно визначає і регулює даний законодавчий акт.

Податкове право як фінансово-правовий інститут являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у сфері справляння податків та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, встановлюючи при цьому права, обов'язки та відповідальність сторін.Основним джерелом податкового права в Україні є Податковий кодекс. Він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.Також Податковий кодекс України визначає правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

56. Бюджетне право – це… Продовжте визначення. Визначте бюджетні права вищих державних органів влади і управління.

Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю.

Бюджетне право - це сукупність юридичних норм, що регулюють діяльність органів державної влади і управління по складанню, розгляду, затвердженню та виконанню бюджету. Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено становить сукупність таких прав:

- право на власний бюджет;

- право на отримання бюджетних доходів;

- право на використання бюджетних коштів на потреби держави;

- право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

- право утворення і використання в межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного з суб’єктів у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав. Бюджетні права органів державної влади та управління розподілені наступним чином:

Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в т. ч. з фінансових питань, приймає Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет та вносить зміни до нього, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, визначає перелік податків і зборів, а також засади внутрішньої і зовнішньої політики України. Президент України як глава держави створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, підписує закони, прийняті Верховною Радою, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів

із наступним поверненням їх на повторний розгляд у Верховну Раду. Рахункова Палата Верховної Ради України здійснює: